Рішення

від 25.09.2024 по справі 320/8045/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 року № 320/8045/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Розумний простір» до Антимонопольного комітету України про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Розумний простір» (далі також ТОВ «Студія «Розумний простір», позивач) до Антимонопольного комітету України (далі також АМКУ, Комітет, відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо розголошення конфіденційної інформації, отриманої від позивача у відповідь на вимогу державного уповноваженого АМКУ від 11.10.2021 за вих. № 127-26/09/14671;

- стягнути з відповідача 250 000, 00 грн моральної шкоди, завданої протиправними діями відповідача щодо розголошення конфіденційної інформації, отриманої від позивача у відповідь на вимогу державного уповноваженого АМКУ від 11.10.2021 за вих. № 127-26/09/14671.

Ухвалою від 08.06.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позивач посилаючись на відсутність відповідної ухвали Господарського суду міста Києва про витребування у Комітету документів, вказує на протиправне розголошення останнім конфіденційної інформації шляхом подання копій матеріалів справи № 127-26.13/196-21 під час розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/11572/22.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані дії ним вчинено відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2022 Тимчасовою адміністративною колегією Комітету за результатами розгляду справи № 127-26.13/196-21 прийнято рішення, яким визнано, що ТОВ «Студія розумний простір» вчинило порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді подання інформації в неповному обсязі Комітету на вимогу державного уповноваженого Комітету від 11.10.2021 № 127-26/09-14671 у встановлений ним строк. За вказане правопорушення на позивача накладено штраф у розмірі 287 293, 00 грн.

ТОВ «Студія розумний простір» оскаржив таке рішення Комітету до Господарського суду міста Києва, який відкрив провадження у справі № 910/11572/22.

В свою чергу, Комітет надав до Господарського суду міста Києва відзив з копією матеріалів справи № 127-26.13/196-21, які містять інформацію з обмеженим доступом.

Позивач посилаючись на відсутність ухвали Господарського суду міста Києва про витребування у Комітету документів, вказує на протиправне розголошення конфіденційної інформації шляхом подання копій матеріалів справи № 127-26.13/196-21 під час розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/11572/22, у зв`язку з чим ТОВ «Студія розумний простір» звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» інформація з обмеженим доступом, одержана Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень, використовується ними виключно з метою забезпечення виконання завдань, визначених законодавством про захист економічної конкуренції, і не підлягає розголошенню та оприлюдненню, окрім таких випадків, зокрема як надання інформації органам слідства та суду відповідно до закону.

Пунктом 4 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до статті 73 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому, частиною 1 статті 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог частини 3 статті 165 ГПК України відзив на позовну заяву має містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Разом з цим, при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина 1 статті 237 ГПК України).

Суд при вирішенні даної справи враховує зміст постанови Верховного Суду від 03 квітня 2019 у справі № 913/317/18, відповідно до якої «...У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також положеннях статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій...».

Таким чином, вимоги законодавства про захист економічної конкуренції щодо неможливості розголошення Комітетом інформації з обмеженим доступом не поширюється на випадки надання такої інформації суду. В свою чергу Комітет під час оскарження рішення зобов`язаний подати всі докази, якими обґрунтоване прийняте рішення, а суд зобов`язаний такі докази дослідити та оцінити. У випадку ненадання таких доказів, суд має право визнати відсутність певних обставин, а відтак їх недоведеність, що є підставою для скасування або визнання недійсним рішення органу Комітету відповідно до статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Суд констатує, що матеріали справи № 127-26.13/196-21 надані Комітетом до Господарського суду міста Києва у спосіб, визначений процесуальним законом, з метою спростування доводів позовної заяви ТОВ «Студія розумний простір».

З наведеного вбачається, що Комітет правомірно надав Господарського суду міста Києва копії матеріалів справи № 127-26.13/196-21 про порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції.

Окремо суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 8 статті 8 ГПК України, розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом.

Так, Комітет разом із запереченнями на відповідь на відзив від 19.12.2022 № 300-20.3-02-5963 подано клопотання про розгляд справи № 910/11572/22 у закритому судовому засіданні у зв`язку з поданням доказів, що містять інформацію з обмеженим доступом.

Водночас, у додаткових поясненнях від 06.01.2023 б/н (вх. № 8-01-597 від 09.01.2023) позивач «категорично заперечив проти задоволення клопотання Відповідача про розгляд справи №910/11572/22 у закритому судовому засіданні, та просив здійснювати закритий розгляд лише на стадії дослідження доказів», мотивувавши його тим, що: «єдиним процесуальним моментом розголошення такої інформації може бути оголошення судом на стадії дослідження доказів змісту документів які містять інформацію з обмеженим доступом».

З наведеного вбачається, що Комітетом було вжито процесуальних заходів щодо нерозголошення інформації отриманої під час розгляду справи № 127-26.13/196-21 про порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до вимог частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 74 ГПК України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2019 у справі № 910/14434/18 зазначає, що «...обов`язок доказування тих обставин на які посилаються учасники судового процесу, як на підставу своїх вимог або заперечень покладено на сторони, при цьому суд позбавлений прав самостійно збирати докази, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів...».

Наведене спростовує можливість подання доказів Комітетом, які містять інформацію з обмеженим доступом виключно на виконання вимог ухвали про витребування доказів, а такі доводи позивача фактично спонукають Комітет на ухилення від обов`язку щодо доказування, який закріплено процесуальним законодавством.

Відтак, правова позиція ТОВ «Студія розумний простір» щодо застосування статті 81 ГПК України прямо суперечить висновкам Верховного Суду та не ґрунтується на вимогах ГПК України.

Щодо питання стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 статті 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини 2 статті 23 ЦК України).

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.

Так відповідно до позиції викладеної у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульовано висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13).

У позовній заяві позивачем не наведено жодного обґрунтування, розрахунку або критеріїв з яких він виходив при визначенні моральної шкоди у розмірі 250 000, 00 грн.

Позивач акцентує увагу виключно на наданні Комітетом конфіденційної інформації до суду, не наводячи будь-яких фактів її розголошення, а відтак і негативних для нього наслідків у формі переживання негативних емоцій, страждань або приниження, які б могли бути підставою для нарахування моральної шкоди.

При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non («умова, без якої не може бути») (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19).

Таким чином, позивач, в порушення свого обов`язку, не довів факт негативного впливу з боку Комітету який призвів до моральних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру збитків в результаті таких дій, порушення Комітетом законів України та причинно-наслідковий зв`язок між порушенням і завданими збитками.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані дії відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Студія «Розумний простір» (01001, місто Київ, провулок Рильський, будинок 4, поверх 6; код ЄДРПОУ 38483908) до Антимонопольного комітету України (03035, місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок 45; код ЄДРПОУ 00032767) про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.