Рішення

від 25.09.2024 по справі 520/16548/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

25 вересня 2024 р. справа № 520/16548/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)" (вул. Харківська, буд. 3, с. Темнівка, Харківський район, Харківська область, 62493, код ЄДРПОУ 08733162) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)", в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Темнівська виправна колонія (№100)» щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 24 травня 2024 року, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

2. Зобов`язати Державну установу «Темнівська виправна колонія (№100)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди:

- з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

3. Зобов`язати Державну установу «Темнівська виправна колонія (№100)» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 24 травня 2024 року (день звільнення) по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення (але не більше шести місяців), виходячи з нормативної формули положень ст. 117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст. 117 КЗпП України у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням 445,42 грн. на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців (з урахуванням обмежень, встановлених ст.117 КЗпП України).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

У період з 12.08.2024 по 09.09.2024 суддя Біленський О.О. перебував у відпустці.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу в Державній установі "Темнівська виправна колонія (№100)" до 24.05.2024. При обрахунку сум грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2020 по 20.05.2023 відповідач керувався приписами ПКМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» зі змінами, які були внесені ПКМУ від 21.02.2018 №103, зокрема, щодо п. 4 ПКМУ від 30.08.2017 №704 в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, не дивлячись на те, що відповідні зміни були визнані нечинними у судовому порядку в рамках розгляду справи №826/6453/18. Однак, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу грошове забезпечення за вказаний період за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Відповідного перерахунку грошового забезпечення позивача відповідачем вчинено не було, як на період початку порушення його відповідних прав, так і при звільненні зі служби. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні 24.05.2024, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті відповідних сум грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.05.2023 протиправною, у зв`язку з чим, звернувся до суд з даним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до пункту 4 Постанови №704 (в редакції від 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Грошове забезпечення, у тому числі додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) за вказаний позивачем у позовній заяві період ОСОБА_1 нараховано та виплачено в повному обсязі під час проходження служби та при звільненні зі служби в розмірі відповідно до Постанови №704.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що не погоджується із твердженнями відповідача, наведеними у відзиві, оскільки вони суперечать чинному законодавству. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі "Темнівська виправна колонія (№100)".

Наказом Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)" від 24.05.2024 №72/ОС-24 позивача звільнено зі служби за власним бажанням з 24.05.2023.

При обрахунку сум грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2020 по 20.05.2023 відповідач керувався приписами постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» зі змінами, які були внесені постановою КМУ від 21.02.2018 №103, зокрема, щодо пункту 4, в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Представник позивача звернувся до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)" із запитом щодо проведення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Листом від 11.06.2024 за №22/7/9-501/Нд-24 Державна установа "Темнівська виправна колонія (№100)" повідомила позивача, що посадові оклади за вказаний період визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Грошове забезпечення, у тому числі додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) за період з 01.01.2020 по 24.05.2024 з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено в повному обсязі під час проходження служби та при звільненні зі служби в розмірі відповідно до положень Постанови №704.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

У зв`язку з цим, суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закон України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закон України від 02.12.2021 №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закон України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Проте, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону №294-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Зазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №500/1813/21.

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається прохання позивача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення саме з 01.01.2020, було обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законом №294-IX.

Таким чином, суд наголошує на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно із Законами №294-IX, №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача саме з 01.01.2020.

Положеннями ст. 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн. Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн. Статтею 7 Закону України Закон України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" передбачено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2270 грн. Статтею 7 Закону України Закон України від 02.12.2021 №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" передбачено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2481 грн. Закон України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" передбачено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2684 грн.

Оскільки з 01.01.2020 збільшувались розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п. 4 постанови №704 це призводить до збільшення з 01.01.2020 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.

Відтак, у спірний період грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 за Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Темнівська виправна колонія (№100)» щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії та зобов`язання Державної установи «Темнівська виправна колонія (№100)» здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Розглядаючи позовні вимоги про зобов`язання Державної установи «Темнівська виправна колонія (№100)» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 24 травня 2024 року (день звільнення) по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення (але не більше шести місяців), виходячи з нормативної формули положень ст. 117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст. 117 КЗпП України у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням 445,42 грн. на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців (з урахуванням обмежень, встановлених ст. 117 КЗпП України), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 по справі №813/356/16.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасно заявленою, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду даної справи, а відтак позивач та суд позбавлені можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити у зв`язку із її передчасністю.

Аналогічні висновки містяться у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 по справі №520/2247/24.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)" (вул. Харківська, буд. 3, с. Темнівка, Харківський район, Харківська область, 62493, код ЄДРПОУ 08733162) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)" щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язати Державну установу "Темнівська виправна колонія (№100)" здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.