Постанова

від 25.09.2024 по справі 569/5294/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 569/5294/24 пров. № А/857/20715/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Мікули О.І., Курильця А.Р.,

за участю секретаря судового засіданняБерезюка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2024 року (головуючий суддя Тимощук О.Я., м. Рівне) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 інспектор взводу №2 роти № 3 батальйону УПП в Рівненській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Рівненській області, третя особа Інспектор взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Марковець Олександр Вячеславович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАБ № 505971 від 01.03.2024, винесену Інспектором взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати таке і ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції грубо порушено і вимоги ч. 3 ст. 194 КАСУ, яка регламентує, що в порядку письмового провадження судовий розгляд може відбутися, якщо учасник справи заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності. Ні представник позивача, ні інші учасники справи, таких клопотань не заявляли, а щодо ,«не заперечив проти письмового провадження», то таке питання судом взагалі в присутності учасників не розглядалось.

В рішенні від 26.06.24 грубо порушено і вимоги ст. 246 КАСУ - зміст рішення. Так ч. 3 п. 2 цієї норми передбачає, що в описовій частині рішення зазначаються заяви, клопотання учасників справи. Так, представником було заявлено клопотання про виклик в судове засідання свідка - заявника про адмінправопорушення - ОСОБА_3 , але суд відмовив у цьому, хоч і інші учасники не заперечували. У рішенні - жодного зазначення про це і мотивів відмови від виклику свідка, хоч останній повідомив про порушення і викликав поліцію, а також, немов би, вимірював відстань до прилеглої території та надав запис зі своїх камер відеоспостереження.

Крім того, в оспорюваному рішенні суд не дотримався і вимог ч.4 ст.246 КАСУ, а саме, п.п. 1,2,3, про обов`язок суду у рішенні посилатися на докази, мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Так, позивач і представник доводили суду про те, що в постанові поліції серія БАБ №505971 від 01.03.24 вказано цілий ряд невідповідностей з фактичними обставинами справи, а саме:

1)повністю переплутане поняття зупинки і стоянки, які визначенні в ПДР Украіни, а на думку позивача і враховуючи обставини справи, це була не зупинка, а стоянка, 2)в постанові поліції вказується, що позивач керував транспортним засобом і порушив правила зупинки, хоч жодних доказів цього відповідач не надає,

3)у постанові поліції і в судовому рішенні вказується, що позивач здійснив зупинку ближче 10 метрів від місця виїзду з прилеглої території. Від якого місця виїзду, з якої прилеглої території - не вказується в жодному з цих документів. По цій вулиці Лікарняній м.Рівного, де відбувалися ці обставин, дуже щільна міська приватна забудова житлових будинків і виїзди з прилеглих територій на кожному кроці...,

4)ні в постанові жодного слова, ні в рішенні суду не вказано, яким чином було встановлено відстань «ближче 10 метрів». Ні будь якого вимірювального пристрою, ні рулетки, чи чогось іншого, що дало б змогу встановити відстань «ближче 10 метрів».

На підтвердження факту вчинення позивачем адмінправопорушення відповідачем не подано жодних доказів, в т.ч. і відеозапису з погрудної камери поліцейського. Так, відсутність такого відеозапису, відповідач мотивує тим, що «відеозапис з портативного відеореєстратора не зберігся» у зв`язку з тим, що закінчився строк його зберігання (30 днів).Суд же в рішенні вказує, що технічний пристрій містить запис нагрудної камери поліцейського відеокамери 4701.

Позивач звернувся до суду 15.03.24, подія адмінправопорушення була 01.03.24.

Суд в рішення 26.06.2024 не аналізує наведені обставини, не дає цьому належну оцінку.

Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.

Судом не враховано і не дано належну оцінку обставинам, що між заявником- свідком ОСОБА_3 , у виклику якого суд відмовив, та його сусідом позивачем у справі багато років продовжуються сусідські конфлікти з різних підстав, позивач сам неодноразово викликав поліцію, на підтвердження чого до справи були залучені копії відповідей ГУНП в Рівненської області. Аналізу і оцінки цим обставинам суд також не дав.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови серії БАБ № 505971, 01.03.2024 року о 17 год. 51 хв., ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Modus д.н.з. НОМЕР_1 в м. Рівне, вул. Лікарняна,11 порушив правила зупинки транспортного засобу, а саме здійснив зупинку ближче 10 метрів від місця виїзду з прилеглої території, чим порушив п. 15.9 «и» ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП України та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, а саме: порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП, що свідчить про обґрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення серії БАБ №505971 від 01 березня 2024 року.

Відповідачем обґрунтовано визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАПта правомірно накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн., а доводи, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні під час розгляду справи.

Також, суд першої інстанції зазначив, що хоч КАС України і покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на Відповідача, однак це не може розумітися таким чином, що Позивач взагалі звільнений від обов`язку доказування своїх вимог.

Натомість позивачем на доказ тверджень, викладених у позові, не надано суду жодних доказів.

Окрім того, суд встановив, що електронний носій з даними фіксації порушення позивачем п. 15.9 «и» ПДР Правил дорожнього руху України, зафіксований в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серія БАБ № 505971 від 01.03.2024 року, тобто містить запис про технічний пристрій нагрудної відеокамери 47015 та камери відеоспостереження.

Отже, відеозапис вчинення порушення п. 15.9 «и» Правил дорожнього руху України, є належним та допустимим доказом у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що з відеозапису дійсно вбачається порушення позивачем п. 15.9 «и» ПДР України, оскільки на ньому зафіксовано факт зупинки автомобіля ближче 10 м до місця виїзду з прилеглої території по АДРЕСА_1 . Пояснення свідка події ОСОБА_3 підтверджують, що поліцейськими проведено заміри від місця зупинки транспортного засобу позивача до місця виїзду з прилеглої території та така відстань відповідно до замірів становить 3.1 метра.

Таким чином, позивачем не було доведено своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, в той час, як відповідачем було надано докази на користь винуватості позивача у вчиненні даного правопорушення, відтак, судом першої інстанції вирішено відмовити у задоволенні позовних вимог.

Проте, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивач порушив п. 15.9 «и» ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Крім того, у постанові відповідача відсутні покликання на докази на підставі яких останній дійшов висновку про порушення вказаних вище норм КУпАП, а лише зазначено, що відеофіксація велась на пристрій 470015 та камери відеоспостереження.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с. 22-26), відеозапис з портативного відеореєстратора не зберігся. Згідно наданого запису (а.с. 30) та запису (а.с. 36), який не стосується даної справи, не можливо встановити порушення позивачем п. 15.9 «и» ПДР

Відповідно до ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, ЄСПЛ у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Таким чином, суд вважає такими, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться у постанові про адміністративне правопорушення, виходячи з того, що сама по собі постанова, за відсутності інших доказів вини, не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», оскільки відомості, зазначені в постанові, не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011).

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, позов задовольнити, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2024 року по справі №569/5294/24 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову серії БАБ № 505971 від 01.03.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді О.І. Мікула

А.Р. Курилець