Рішення

від 13.09.2024 по справі 278/869/20

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №278/869/20

Категорія 2

2/295/738/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Єригіної І.М.,

секретаря судового засідання Барашивець Т.С.,

за участю:

представників позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_4 ,

представників відповідачів - адвоката Кравчука В.І., адвоката Слівінського А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДТОРГ-2007», ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Євдокимов Сергій Михайлович, Державний реєстратор Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області, в особі ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

До Богунського районного суду м. Житомира звернулось Міністерство оборони України та Концерн «Військторгсервіс» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДТОРГ-2007», ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Євдокимов Сергій Михайлович, Державний реєстратор Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області, в особі ОСОБА_6 про:

- визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32657522 від 01.12.2016 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , прийняте державним реєстратором Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Баренком Євгеном Олександровичем;

- визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36598877 від 14.08.2017 року 12:19:52 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «ПРОМТОРГ-2007» прийняте державним реєстратором Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Баренком Євгеном Олександровичем;

- визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40606433 від 12.04.2018 року 17:41:33 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 прийняте приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Євдокимовим Сергієм Михайловичем;

- витребуванння вказаного майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем всупереч вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» протиправно було зареєстровано право власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2004 року та акту приймання передачі нерухомого майна від 15.02.2005 року, а в подальшому за ТОВ «Продторг-2007» на підставі Протоколу загальних зборів товариства від 29.06.2017 року, акту прийому-передачі від 29.06.2017 року та в подальшому за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частки допоміжного будинку (гаражів) серія та №487 від 12.04.2018 укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «ПРОДТОРГ-2007», за наявності вже зареєстрованого права власності на нерухоме майно комплекс адміністративно-господарчих будівель по АДРЕСА_1 за Державою в особі Міністерства оборони України та Концерном на праві господарського відання в 2008 році.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 10.04.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

17.11.2020 року представником відповідача адвокатом Слівінським А.О., що діє в інтересах ОСОБА_5 подано клопотання про застосування строку позовної давності.

04.03.2021 року представником відповідача адвокатом Сероветник О.А., що діє в інтересах ТОВ «Продторг-2007» подано клопотання про застосування строку позовної давності та подано відзив в якому заперечував проти задовлення позову.

25.03.2021 року ОСОБА_4 подано клопотання про застосування строку позовної давності.

01.04.2021 року представником позивача Козонак В., що діє в інтересах Концерну «Військторгсервіс» подано додаткові пояснення.

12.04.2021 року відповідачем ОСОБА_5 подано клопотання про залишення додаткових пояснень позивача без розгляду.

20.04.2021 року відповідачем ОСОБА_4 подано клопотання про залишення додаткових пояснень позивача без розгляду.

02.10.2023року представникомпозивача Паламарчуком В., що діє в інтересах Концерну «Військторгсервіс» подано клопотання про зміну процесуального статусу державного реєстратора Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області, в особі ОСОБА_6 з відповідача на третю особу та про залишення без розгляду позовних вимог викладених в п. 4, 6, 8 первісного позову.

Протокольною ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 25.10.2023 року постановлено про зміну процесуального статусу державного реєстратора Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області, в особі ОСОБА_6 з відповідача на третю особу, здійсено перехід від спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження та закрито підготовче засідання.

В судовому засіданні ОСОБА_4 просив відмовити у задоволені позову з підстав його необгрунтованості.

Адвокат Кравчук В.І. просив відмовимти у задоволенні позову, пояснивши, що позовні вимоги позивача є необгрунтованими та безпідставними ,оскільки нерухоме майно вибуло у позивача з його відома.

Адвокат Слівінський А.О просив відмовити у задоволені позову, оскільки стороною позивача пропущено строк позовної довності.

Заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Концерн «Військторгсервіс» відповідно до п. 1.1 Статуту, затвердженого наказом Міністра оборони України від 25.06.2005р. № 358 «Про створення державного господарською об`єднання Концерн «Військторгсервіс» і затвердження його Статуту», є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності, та утвореним відповідно до законодавства України. Функції і управління концерном та контроль за його діяльністю здійснює Міністерство оборони України, як уповноважений орган управління. Майнова шкода, що заподіюється Концерну, є збитками державі в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до вимог п. 2.4 Статуту Концерн має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання, самостійний баланс рахунки в установах банк в та самостійно здійснює фінансово-господарську діяльність.

На балансі Житомирської філії Концерну «Військторгсервіс» обліковується державний майновий комплекс, що складається з 16 будівель та споруд загальною площею 3464,8 кв.м. та розташований за адресою АДРЕСА_1 , зокрема:

- будівлі та споруди загальною площею 3181,1 кв.м. з них: адміністративний будинок , літ. А 194,3 кв.м.; виробничий будинок, літ. Б. 1526,4 кв.м.; матрацний цех , літ. Д - 329,5 кв.м.; допоміжний будинок та гаражі , літ. Г (слюсарка) 0 134,4 кв.м.; склад-баня, літ. В - 527,9 кв.м.; склад ПММ, літ. З - 30,7 кв.м.; трансформаторна (електрощитова), літ. Ж - 17,8 кв.м.; склад ЦРМ, літ. О - 377,9 кв.м.; курятник, літ И 42,2 кв.м.;

- дві споруди цивільного захисту загальною площею 114,9 кв.м. з них: бомбосховище, літ. М - 84,3 кв.м. та бомбосховище , літ. Н - 30,6 кв.м.;

- споруди для обслуговування та належного утримання території та будівель з них: огорожа залізобетонна №1 -32,5 кв.м.; огорожа металева №2 -11,25 кв.м.; водопровід - 110 п/м;

Інші споруди з них: сарай дерев`яний, літ. К, навіс, літ. Л - 148,8 кв.м. та бункер для відходів вати, літ. Е - 20,0 кв.м.

За результатами Аудиторського звіту діяльності Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України за період з 01.01.2015 року по 01.09.2017 року, у деяких випадках використання державного майна за період з 01.07.2005 року по 01.09.2017 року, від 27 вересня 2017 року №03-22/3, що надійшов на адресу Концерну 13 жовтня 2017 року із якого останньому стало відомо, що право власності на державне нерухоме майно - майновий комплекс розташований за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано 25 листопада 2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради Баренком Є.О. за ОСОБА_4 .

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно комплекс будівель та споруд площею 2907,0 кв.м. розташованих по АДРЕСА_1 а саме: адміністративний будинок, літ. А-187,6 кв.м.; виробничий будинок, літ. Б-1526,4 кв.м.; матрацний цех, літ. Д-325,1 кв.м; склад-баня, літ. В - 150 кв.м.; допоміжний будинок та гаражі , літ. Г-134,4 кв.м.; склад ПММ, літ. З - 30,7 кв.м.; трансформаторна літ. Ж - (електрощитова)- 17,8 кв.м.; склад ЦРМ, літ. О- 377,9 кв.м; курятник, літ. И - 42,2 кв.м.; погріб, літ. К - 30,6 кв.м.; погріб, літ. JI- 84,3 кв.м. (далі майновий комплекс) є приватною власністю ОСОБА_4 .

В подальшому з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що право власності на державне нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 в серпні 2018 року було перереєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради Баренком Є.О. на ТОВ «ПРОМТОРГ-2007».

12.04.2018 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Євдокимовим Сергієм Михайловичем було зареєстровано право приватної власності за одним з директорів ТОВ «ПРОДТОРГ-2007» ОСОБА_5 на 1/2 частки допоміжного будинку (гаражів) за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою набуття права спільної часткової власності став договір купівлі-продажу 1/2 частки допоміжного будинку (гаражів) серія та №487 від 12.04.2018 укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ «ПРОДТОРГ-2007».

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.02.2018 року № 113649022, судом встановлено, що підставою для виникнення права власності за ОСОБА_4 на майновий комплекс та вчинення відповідачем реєстраційної дії від 01.12.2016 року став договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.12.2004 року №41, який був укладений між Головним управлінням торгівлі Тилу Міністерства оборони України, ОСОБА_4 , Українською Товарною біржею «УТБ» та акт приймання-передачі нерухомого майна від 15.02.2005 року підписаний між Головним управлінням торгівлі Тилу Міністерства оборони України та ОСОБА_4 .

У той же час, суд звертає увагу, що матеріали справи містять рішення Апеляційного суду Житомирської області від 05.02.2014 року у справі № 295/19380/13-ц, відповідно до якого апеляційну скаргу концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України задоволено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_4 в позові до концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України про визнання права власності на комплекс адміністративно-складських приміщень відмовлено.

Також матеріали справи містять рішення Апеляційного суду Житомирської області від 14.04.2014 року у справі № 295/19380/13-ц, відповідно до якого апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 05 лютого 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до концерну „Військторгсервіс" Міністерства оборони України про визнання права власності на нерухоме майно та зобов`язання вчинити реєстрацію нерухомого майна відмовлено за безпідставністю.

Зокрема, з вказаних рішень судом встановлено, що у листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до концерну „Військторгсервіс Міністерства оборони України та просив визнати за ним право власності на комплекс адміністративно-складських приміщень по АДРЕСА_1 та зобов`язати державну реєстраційну службу Житомирського міського управління юстиції здійснити реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно. В обґрунтування вимог зазначав, що 08.11.2004 року під час аукціону ним було придбано комплекс адміністративно-складських приміщень по АДРЕСА_1 , а саме: адмінбудинок загальною площею 194,3 кв.м., виробничий будинок площею 1526,40 кв.м., матрацний цех площею 329,50 кв.м., склад-лазню площею 150 кв.м., допоміжний будинок, гаражі, загальною площею 134,40 кв.м., склад ПММ площею 30,70 кв.м., трансформаторну площею 17,80 кв.м., склад ЦРМ площею 377,90 кв.м., курятник площею 42,20 кв.м., огорожу залізобетонну довжиною 32,50 м, огорожу металеву довжиною 11,25 м, водопровід довжиною 110 м. За результатами проведеного аукціону 10 грудня 2004 року між ним та Головним управлінням торгівлі Міністерства оборони України, яке було власником вказаного нерухомого майна, укладено договір купівлі-продажу зазначеного майна. Після виконання позивачем зобов`язань за договором щодо оплати майна, 15 лютого 2005 року сторонами було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна. Проте на день звернення до суду з даним позовом право власності позивача на зазначене майно не зареєстровано. Враховуючи наведене, просив задовольнити позов на підставі ст.392 ЦК України.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2013 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності на комплекс адміністративно-складських приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: Адміністративний будинок, літ. А, загальною площею 194,3 кв.м.; виробничий будинок, літ. Б, загальною площею 1526,40 кв.м.; матрацний цех, літ. Д, загальною площею 329,50 кв.м.; склад-лазня, літ. В, загальною площею 150,00 кв.м.; допоміжний будинок, гаражі, літ. Г (слюсарка), загальною площею 134,40 кв.м.; склад ПММ, літ. З, загальною площею 30,70 кв.м.; трансформаторна, літ. Ж (електрощитова), загальною площею 17,80 кв.м.; склад ЦРМ, літ. О, загальною площею 377,90 кв.м.; курятник, літ. И, загальною площею 42.20 кв.м.; огорожа залізобетонна № 1, довжиною 32,50 м.; огорожа металева № 2, довжиною 11,25 м.; водопровід, довжиною 110 пог.м.

Задовольняючи вказаний позов, Богунський районний суду м. Житомира виходив з того, що враховуючи, що спеціальним Законом України «Про товарну біржу» на момент виникнення правовідносин у 2004 році встановлювався особливий порядок укладення договорів на біржах, зокрема був відсутній обов`язок нотаріального посвідчення та державної реєстрації, зміна умов законодавства щодо посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-продажу комплексу адміністративно-складських приміщень призвела до звуження права позивача щодо можливості оформлення права власності на нерухоме майно, а органи Міністерства Оборони, на яких був покладений обов`язок по продажу майна на аукціоні через біржу, вже не існують, що призвело до неможливості оформити право власності шляхом нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна за реєстраційним № 41 від 10 грудня 2004 року та здійснити його реєстрацію, разом з тим, відбулося повне виконання договору (оплата та передача в користування майна), з метою захисту інтересів позивача, які в позасудовому порядку захистити не представляється можливим, суд вважав за можливе задовольнити позовні вимоги в частині визнання права власності на комплекс адміністративно-складських приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання Державної реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції здійснити реєстрацію права власності на комплекс адміністративно-складських приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 , судом було відмовлено з підстав передчасності.

У той же час, скасовуючи вказане вище рішення Апеляційний суд Житомирської області виходив з того, що «..суд першої інстанції, розглянувши справу у відсутності представника відповідача не з`ясував чи дійсно останнім оспорюється право позивача на це майно та кому в дійсності воно належить. Із матеріалів справи сідує, що згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно майновий комплекс по АДРЕСА_1 належить Державі Україна в сфері управління Міністерства оборони, на підставі свідоцтва про право власності, рішень виконкому Житомирської міської ради від 24.01., 29.01.2008р. № 72. Будь-якої оцінки зазначеному документу суд в рішенні не дав, не з`ясував, чи оспорені та визнані незаконними зазначені свідоцтво та рішення. До апеляційної скарги долучені документи, які судом не досліджувались та не оцінювались…» (рішення Апеляційного суду Житомирської області від 05.02.2014 року по справі № 295/19380/13-ц).

Також «…З матеріалів справи слідує, що згідно з свідоцтвом про право власності від 29.01.2008 року, виданим Житомирською міською радою на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 24.01.2008 року за №72, власником майнового комплексу концерну „Військторгсервіс по АДРЕСА_1 являється Держава Україна в сфері управління Міністерства оборони.

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано у визначеному законом порядку.

За п.1.1. Статуту концерну „Військторгсервіс концерн „Військторгсервіс є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності та утвореним відповідно до актів законодавства України.

Функції з управління концерном та контроль за його діяльністю здійснює Міністерство оборони України.

Пунктом 6.1. Статуту визначено, що майно концерну є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання…» (рішення Апеляційного суду Житомирської області від 14.04.2014 року по справі № 295/19380/13-ц).

Так, власником майнового комплексу концерну « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 являється Держава Україна в сфері управління Міністерства оборони що підтверджується відповідним Свідоцтвом про право власності, виданим Житомирською міською радою на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 24.01.2008 року № 72.

Таким чином, вказані вище обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_4 прав на реєстрацію та перереєстрацію права власності на вказаний об`єкт та визнання власником майнового комплексу концерну «Військторгсервіс» по вул. Щорса, 35 в м. Житомирі - Держави України в сфері управління Міністерства оборони.

29 серпня 2012 року рішенням Господарського суду м. Києва у справі №5011-58/9614-2012, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2012, було розірвано договір оренди від 01.01.2003 №140/5-1-01-03 та витребувано майно до державної власності, в тому числі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі прийнятих судами рішень, Господарським судом м. Києва було видано Наказ Господарського суду м. Києва від 24.12.2012 року про витребування державного нерухомого майна. У подальшому Наказом генерального директора Концерну «Військторгсервіс» Здора А.В. від 02.03.2015 №17 затверджено розподіл об`єктів нерухомості, які перебувають на балансі апарату Концерну за територіальним принципом, а саме визначено передачу згаданих об`єктів нерухомості з балансу апарату Концерн на баланс Житомирської філії. Наказом Генеральною директора від 21.05.2015р. № 17 було створено комісію з метою передачі на баланс Житомирської філії нерухомого майна з копіями правовстановлюючих документів. Дані об`єкти нерухомого майна були передані 27.05.2015 року на окремий баланс Житомирської філії за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.06.2015 року, який був затверджений генеральним директором Концерну (копія додається). В даному aкті визначено, що майно передав ТВО начальника відділу майна ОСОБА_7 , а прийняв - начальник Житомирської філії ОСОБА_8 . Крім того, після витребування нерухомого майна від ТОВ «Інтерінвестгруп», дане майно використовувалося ПП «Надра-М» на підставі договору про надання робочого місця №13-6-102-ВМ від 01.06.2013. Керівником даного приватного підприємства на той час та нині є громадянин ОСОБА_4 .

Вартість придбаного майна ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від нерухомого майна від 10.12.2004 №41 була сплачена ОСОБА_4 . Головному управлінню торгівлі Тилу Міністерства оборони України готівкою в повному обсязі в розмірі 1938,4 тис. грн., з ПДВ, що суперечить п. 2 договору купівлі-продажу від 10.12.2004 № 41.Так, грошові кошти ОСОБА_4 були сплачені частинами 13.12.2004р. та 17.12.2004р., що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів №790 та № 810 відповідно. Квитанції до прибуткових касових ордерів підписані головним бухгалтером ОСОБА_9 .. Далі вказане нерухоме майно було передано ОСОБА_4 за актом приймання-передачі від 15.02.2005 року. Даний Акт подальшому був затверджений начальником ГУ торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіром П.Н. га головним бухгалтером управління ОСОБА_10 .

По факту підробки документів позивач звернувся 05 жовтня 2017 року з відповідною заявою про вчинене кримінальне правопорушення в порядку ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України до Житомирської місцевої прокурати.

За результатами розгляду заяви Концерну в жовтні 2017 року Житомирський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області як орган досудового розслідування повідомив позивача про порушення кримінального провадження по факту заяви.

В подальшому, враховуючи оголошення в країні воєнного стану, 29.09.2023 року листом №07/1413/23 Концерн «Військторгсервіс» звернувся з запитом про надання інформації про стан кримінального провадження. 10.05.2024 року листом від 19.04.2024 року №7518/201/02/2024 Житомирське районне управління поліції ГУНП в Житомирській області повідомило Концерн «Військторгсеровіс» про закриття кримінального провадження №12017060020005432.

У той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно наявної у справі інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно, комплекс будівель та споруд площею 2907,0 кв.м. розташованих по АДРЕСА_1 ) є приватною власністю ОСОБА_4 , а саме: адміністративний будинок літ. А загальною площею 187,6 кв.м., виробничий будинок , літ. Б - 1526,4 кв.м.; матрацний цех, літ. Д - 325,1 кв.м.; склад-баня, літ. В загальною площею 150 кв.м.; допоміжний будинок та гаражі; літ. Г загальною площею 134,4 кв.м.; склад ПММ, літ. З загальною площею 30,7 кв.м.; трансформаторна літ. Ж (електрощитова) загальною площею 17,8 кв.м.; склад ЦРМ, літ. О загальною площею 377,9 кв.м.; курятник , літ. И загальною площею 42,2 кв.м.; погріб, літ. К загальною площею 30,6 кв.м.; погріб, літ. Л загальною площею 84,3 кв.м. Підставою для виникнення права власності на державне майно став договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.12.2004 року №41 та акт приймання-передачі нерухомого майна від 15.02.2005 року.

Проте, згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_4 у Головного управління торгівлі Тилу МОУ такі об`єкти нерухомості як погріб, літ. К загальною площею 30,6 кв.м. та погріб, літ. Л загальною площею 84,3 кв.м. не купував та за актом приймання-передачі не одержував.

Вказане в свою чергу також свідчить про протиправність вказаного рішення.

Також судом з зазначеної вище Інформаційної довідки від 12.02.2018 року № 113649022 встановлено, що 14.08.2017 року об 12:19:52 Державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Баренко Євгеном Олександровичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «ПРОМТОРГ-2007».

Підставою для набуття права власності став протокол загальних зборів, серія та номер 2/17, виданий 29.06.2017 року виданий загальними зборами ТОВ «ПРОМТОРГ-2007», акт прийому-передачі, серія та номер: б/н, виданий 29.06.2017 року. Сторони: ОСОБА_4 та ТОВ «ПРОМТОРГ-2007».

У той же час, судом встановлено, що ОСОБА_4 є одним із засновників ТОВ «ПРОМТОРГ-2007» з розміром внеску до статутного капіталу даного товариства у розмірі 50 000, 00 грн.

Отже, ОСОБА_4 будучи обізнаним про наявність рішень Апеляційного суду Житомирської області від 05.02.2014 року та 14.04.2014 року, якими було скасовано рішення Богунського районного суду м. Житомира та спростовано визнання за ним права власності на немайновий комплекс, здійснив дії щодо реєстрації за собою права власності на вказане майно незаконним шляхом. Тобто, обидві реєстраційні дії (від 01.12.2016 року та 14.08.2017 року) щодо нерухомого майна, ініціатором яких був ОСОБА_4 , зроблені з порушенням норм Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (з відповідними змінами та доповненнями).

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (з відповідними змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто, набуття права власності на нерухоме майно - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права на таке майно.

Судом встановлено, що з урахуванням імперативних норм та положень законодавства, що регламентує порядок набуття права власності, ОСОБА_4 , а подальшому і ТОВ «ПРОДТОРГ-2007» та ОСОБА_5 не набував таке право на спірне майно оборонного відомства та Свідоцтво про право власності на майно у встановленому порядку йому не видавалося. Вказане свідчить, що державному реєстратору не було надано належних та допустимих доказів дотримання передбачених законом підстав та умов, що свідчили би про набуття такого права у встановленому порядку.

Державний реєстратор в силу вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не повинен був обмежуватись формальними підставами для прийняття відповідного рішення, а був зобов`язаний врахувати всі обставини, які мали значення та повинні були перевірятися. Вказане кореспондується з положеннями ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За своєю правовою природою, реєстрація полягає у визнанні правопорядком юридичних фактів набуття, зміни та втрати права власності, тобто засвідчення державою вже існуючого на момент здійснення реєстрації права власності. Ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку. При дослідженні обставин наявності в особи права власності необхідно встановити правову підставу набуття такого права, а не обмежуватись виключно встановленням факту державної реєстрації.

Натомість саме набуття, припинення, перехід речових прав на нерухоме майно відбувається на підставах, визначених законодавством (статті 11 та 328 ЦК України), в тому числі на підставі вчинених правочинів, актів цивільного законодавства, актів органів державної влади та місцевого самоврядування; при цьому пов`язаність з державною реєстрацією моменту виникнення права власності чи іншого речового права не виключає первинності існування підстав, на яких виникає відповідне речове право.

Надаючи правову оцінку законності діям державних реєстраторів щодо здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого військового майна за відповідачами суд виходить з наступного.

Згідно із п. 1 - 6 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, серед іншого, під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Для перевірки інформації державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо. Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1). Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 12.06.2018 у справі № 823/378/16.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно та які є підставою для здійснення державної реєстрації речових прав. До таких документів, зокрема, віднесено: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат; свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Отримавши від заявника інформацію про державну реєстрацію речових прав, які виникли до 1 січня 2013 року, а в Реєстрі відсутні відомості щодо оформлення права власності на це майно, державний реєстратор зобов`язаний був перевірити факт оформлення цього права на підставі даних з архіву, а у разі відсутності такої інформації - зробити запит до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав Міністерства оборони України, як органу, уповноваженого законом здійснювати функції управління спірним у справі об`єктом нерухомого військового майна.

Незважаючи на те, що спірне у справі майно має статус нерухомого військового майна, що в силу Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» може використовуватись виключно за цільовим та функціональним призначенням, внаслідок незаконних дій ОСОБА_4 та Державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області ОСОБА_6 державний майновий комплекс, що складається з 16 будівель та споруд загальною площею 3464,8 кв.м. та розташований за адресою АДРЕСА_1 вибув з володіння держави в особі Міністерства оборони України не з його волі, яке в подальшому відчужене на користь відповідачів, з якими позивачі не перебувають у зобов`язальних правовідносинах, що є підставою для заявлення вказаного віндикаційного позову.

За встановлених судом обставин, ОСОБА_4 не міг набути у законний спосіб права власності на спірне майно оборонного відомства, оскільки уповноваженим органом державної влади жодних рішень щодо відчуження чи реалізації майнового комплексу, що складається з 16 будівель та споруд загальною площею 3464,8 кв.м. та розташований за адресою АДРЕСА_1 не приймалось, свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_4 , на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності не видавалося.

При укладенні подальших правочинів (договорів купівлі-продажу) державного майнового комплексу, що складається з 16 будівель та споруд загальною площею 3464,8 кв.м. та розташований за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_4 незаконно, без відповідної правової підстави заволодів спірним нерухомим військовим майном, та не мав права його відчужувати.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне нерухоме військове майно є державною власністю, та внаслідок незаконних дій ОСОБА_4 та Державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області ОСОБА_6 державний майновий комплекс, що складається з 16 будівель та споруд загальною площею 3464,8 кв.м. та розташований за адресою АДРЕСА_1 вибув з володіння держави в особі Міністерства оборони України не з його волі, тобто поза його волею, яке незаконно в подальшому відчужене на користь відповідачів, з якими позивач не перебуває у зобов`язальних правовідносинах, тому підлягає витребуванню від особи, яка придбала майно за відплатним договором з особою, яка не мала права його відчужувати, а відтак спірна будівля підлягає витребуванню на користь держави в особі Міністерства оборони України.

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Недобросовісним набувачем є особа, яка на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знала або могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у будь-якому випадку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 902/389/16, від 19.03.2018 у справі № 925/740/17, від 28.03.2018 у справі № 5023/3711/11, від 08.08.2018 у справі № 910/15258/17 та від 04.02.2020 у справі № 905/2448/17).

Правовою підставою для застосування статті 387 ЦК України є доведення в т. ч. недобросовісності набувача, тобто обставин того, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна, тобто з`ясуванню підлягає питання чи був незаконний володілець або чи міг він бути обізнаним про незаконність володіння майном відчужувачем. При цьому, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Так само і відплатність придбання майна сама по собі не свідчить про добросовісність набувача.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.03.2018 у справі № 925/740/17, від 28.03.2018 у справі № 5023/3711/11, від 26.07.2018 у справі № 902/389/16 та від 08.08.2018 у справі № 910/15258/17, недобросовісним набувачем є особа, яка на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знала або могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Стаття 388 ЦК України розкриває зміст поняття добросовісний набувач. Так, набувач вважається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Відповідно, недобросовісним набувач (ст. 390 ЦК України) визнається, якщо він знав чи міг знати, що особа, в якої він набув річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо він знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння.

Пунктами 25, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому, в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Так, проявивши обачність та обережність ТОВ «ПРОДТОРГ-2007» та ОСОБА_5 могли дізнатись про наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень, який відкритий у вільному доступі, судових рішень, які набрали законної сили, та підтверджують належнісьть спірного майна до військового майна, перебування його на обліку у Конценрну «Військторгсервіс» та те, що органом його управління є Міноборони.

Водночас, не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Виходячи з викладеного слід дійти висновку, що позовні вимоги про витребування від відповідачів спірного майна є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенція має сприйматись як «живий інструмент», її положення мають тлумачитись динамічно, тобто, одне й те саме положення в різних історичних умовах цілком може втрачати свою актуальність. Слід враховувати, що рішення ЄСПЛ стосуються конкретної справи, в яких іноді використовуються концепції, не відомі українській правовій системі, що ускладнює застосування висновків у конкретній справі до окремої справи, що розглядається судом України.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі № 911/3285/14 зазначено, що принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави в незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Додержання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності» при тому, що не має чіткого, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі обставин і фактів, встановлених безпосередньо.

Водночас, згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.05.2018 у справа № 372/2180/15-ц, висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Таким чином, встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності та надання відповідної компенсації напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

У даній справі з огляду на характер спірних правовідносин, обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідачів критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Витребування спірного майна на користь держави з володіння відповідачів відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі статті 388 ЦК України у зв`язку з безпідставним неправомірним заволодінням майном держави, норма якої відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. Сумніви та уявлення Відповідачів щодо правильності тлумачення та застосування цієї норми судом не можуть свідчити про незаконність втручання у право на мирне володіння майном.

Крім того, з огляду на положення ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами. Нерухоме майно, що є у державній власності це одна зі складових матеріальної і фінансової основи держави.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям нерухомого майна з державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) вибуття майна з власності держави цьому суспільному інтересу не відповідає.

Крім того, ЄСПЛ визнає за державою право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала заходів втручання. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (рішення від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

У даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення позивачів до суду з вимогою витребування державного майна із володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права державної власності, захист такого права шляхом повернення до державної власності її об`єкту, який вибув з її володіння внаслідок порушення чинного законодавства. Отже, з огляду на зміст поняття «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах позивачів, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності».

В даному випадку саме відповідачі, вживши розумних заходів і виявивши обережність та обачність, могли бути обізнані про незаконність володіння майном попередніми набувачами та передбачити негативні наслідки для себе у разі витребування спірного майна з чужого незаконного володіння на користь Міноборони. Відповідачі не мали перешкод для того, щоб зваживши на обставини зміни власників спірного майна у вкрай короткі часові проміжки, його поділ на частки протягом короткого часового проміжку після купівлі і ще більш вкрай короткого часового проміжку продажу цих часток спірного майна від дня набуття майна, проявити хоча б мінімальну обачність при придбанні такого майна.

Витребування спірного майна на користь Міноборони з володіння відповідчів відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статей 387, 388, ЦК України, у зв`язку з заволодінням останніми державним майном, що перебуває у сфері управління Міноборони.

Неспростовність презумпції знання закону кожним встановлена у ч. 2 ст. 68 Конституції разом з іншими її нормами, що містять ознаки правової презумпції, має застосовуватися судом у процесі для визначення обсягу та змісту доказування підстав позовних вимог. Спростовними є презумпція законності рішень органів державної влади та місцевого самоврядування (ч. 2 ст.19 Конституції), добросовісності та розумності дій учасників цивільного обороту (ч. 5 ст.12 ЦК).

Невідповідність легітимних очікувань відповідачів, як набувачів будівель оборонного відомства є очевидною саме в силу неспростовності конституційного принципу знання закону (ч.2 ст. 68 Конституції). Такий підхід повністю узгоджується із застосуванням принципу належного урядування в практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Lelas v. Croatia», заява №55555/08, п.74; «Moskal v. Poland», заява №10373/05, п.73). «Приватний незаконний інтерес» у заволодінні будівлею оборонного відомства, що може належати лише державі, не підлягає захисту шляхом узаконення права на таке майно, в тому числі й в судовому порядку. Інакше - судова влада сприятиме «санкціонуванню неналежного використання військового нерухомого майна оборони, що саме по собі суперечило б загальним інтересам».

На переконання суду правовідносини, пов`язані з незаконним заволодінням державним нерухомим майном оборонного відомства становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішень та дій відповідачів щодо незаконного відчуження держаного майна у приватну власність сторонній осіб такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування майна в даному випадку є підставним та законним, відповідає легітимній меті та переслідує законний суспільний інтерес, оскільки спрямоване на поновлення порушеного права власника (держави), при цьому забезпечується також пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства, як невід`ємною складовою та інструментом верховенства права. Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, спосіб захисту обраний стороною позивача по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Інші доводи, заперечення, клопотання сторони відповідача судом оцінюються критично, оскільки стороною відповідача доказів протилежного суду не надавалось, та з досліджених доказів протилежного судом не встановлено.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтями 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до приписів статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобіганні такому порушенню.

Під захистом права власності, за приписами наведеної норми, розуміється, зокрема, наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов`язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном; наявність у власника права на судовий захист свого права власності; поширення положень щодо захисту права власності на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на іншому речовому праві, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Законодавство надає власникові можливість на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам не зачіпаючи охоронювані законом інтереси інших осіб. Всі дії, що перешкоджають власникові на власний розсуд користуватись своїм володінням повинні бути припинені способами, установленими законом. Характер засобів, вибраних для захисту свого права, повинен відповідати характеру порушених правовідносин.

Одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (аналогічна правова позиція викладена в пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.07.2019 по справі № 128/2526/16-ц, також близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14).

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 № 911/3681/17, в якій суд звертає увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

За таких умов, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2; 4-5; 10; 12-13; 76-80; 81-82; 133; 141; 223; 259; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1097 року № 475-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», ст. ст. 19, 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 387-388 Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 1, 3, 4, 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Положенням про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225, Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року № 448 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 вересня 2013 року за № 1590/24122, та іншими актами законодавства, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДТОРГ-2007», ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Євдокимов Сергій Михайлович, Державний реєстратор Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області, в особі ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32657522 від 01.12.2016 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , прийняте державним реєстратором Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Баренком Євгеном Олександровичем.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36598877 від 14.08.2017 року 12:19:52 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «ПРОМТОРГ-2007» прийняте державним реєстратором Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Баренком Євгеном Олександровичем;

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40606433 від 12.04.2018 року 17:41:33 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 прийняте приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Євдокимовим Сергієм Михайловичем.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та повернути у власність держави в особі Міністерства оборони України та господарське відання Концерну «Військторгсервіс» державне нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- адміністративний будинок , літ. А 194,3 кв.м.;

- виробничий будинок, літ. Б. 1526,4 кв.м.;

- склад-баня, літ. В - 527,9 кв.м.;

- матрацний цех , літ. Д - 329,5 кв.м.;

- трансформаторна (електрощитова), літ. Ж - 17,8 кв.м.;

- склад ПММ, літ. З - 30,7 кв.м.;

- курятник, літ И 42,2 кв.м.;

- бомбосховище , літ. Н - 30,6 кв.м.;

- бомбосховище, літ. М - 84,3 кв.м.;

- склад ЦРМ, літ. О - 377,9 кв.м.;

Витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «ПРОДТОРГ-2007» та повернути у власність держави в особі Міністерства оборони України та господарське відання Концерну «Військторгсервіс» 1/2 частини державного нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- допоміжний будинок та гаражі , літ. Г (слюсарка) 0 134,4 кв.м.;

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та повернути у власність держави в особі Міністерства оборони України та господарське відання Концерну «Військторгсервіс» 1/2 частини державного нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- допоміжний будинок та гаражі , літ. Г (слюсарка) 0 134,4 кв.м.;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДТОРГ-2007», ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частках з кожного на користь Концерну «Військторгсервіс» 18919,00 грн. судового збору, тобто по 6306 грн. з кожного, сплаченого згідно платіжного доручення № 9424 від 23.03.2020 р., платіжного доручення № 9490 від 24.03.2020 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.09.2024 року.

Суддя І.М. Єригіна