Рішення

від 09.09.2024 по справі 679/943/24

НЕТІШИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/679/416/2024

Справа № 679/943/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2024 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Стасюка Р.М.,

за участю секретаря судових засідань Плазій Н.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Нетішин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонду комунального майна міста Нетішина про визнання протиправним та скасування наказу органу приватизації,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, обґрунтувавши свої вимоги тим, що вони зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 з 12.05.1988 року. Зазначену квартиру вони отримали як сім`я, яка потребувала поліпшення житлових умов. Вказують, що мешкають у квартирі по теперішній час, несуть витрати на її утримання, право на приватизацію житлових приміщень не використовували. В квітні 2024, через адміністратора ЦНАП звернулися до органу з приватизації житла з приводу приватизації вказаної вище квартири.

Наказом Фонду комунального майна міста Нетішин від 21.05.2024 №5/2024-п позивачам відмовлено в передачі квартири АДРЕСА_1 у приватну спільно часткову власність з підстав неповноти документів, а саме, відсутності ордеру на квартиру.

Ухвалою суду від 17.06.2024 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

25.06.2024 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що на підставі пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадянам, враховуючи відсутність копії ордеру, опрацьований пакет поданих Позивачами документів для приватизації, Фондом комунального майна міста Нетішин було прийнято рішення відмовити в оформленні квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну часткову власність наймачеві ОСОБА_1 та члену його сім`ї ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 22.08.2024 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювалися.

Позивачі в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені.

Представник позивачів в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача та позивачів, та просить позовні вимоги задовольнити з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений. В матеріалах справи міститься заява представника відповідача про розгляд справи за відсутності представника, по вказаній справі заперечень та клопотань не має, рішення суду просить ухвалити на розсуд суду з урахуванням наявних у справі доказів, які містяться в матеріалах цивільної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно відомостей паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого Нетішинським МВ УМВС України в Хмельницькій області 30 жовтня 2007 року ОСОБА_1 , зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа-відповіді ВК Нетішинської міської ради від 28.05.2024 №33/01-12-2007/2024 зазначено, що Згідно з Реєстром Нетішинської міської територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Дата реєстрації за вказаною адресою - 12.05.1988 року.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Дата реєстрації за вказаного адресою - 12.05.1988 року.

У центрі надання адміністративних послуг відсутня інформація (документи), на підставі яких була здійснена реєстрація місця проживання зазначених осіб.

За станом на 27.05.2024 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду місцевих рад, оскільки є власністю територіальної громади м. Нетішин.

Ордер на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 відсутній. У КП «НМР ЖКО» відсутня будь-яка інформація щодо ордера на вселення у житлове приміщення, що видно з листа № 01-09/547 від 31.05.2024.

Наказом №5/2024-п від 21.05.2024 Фонду комунального майна міста Нетішин відмовив у передачі квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну часткову власність наймачеві ОСОБА_1 та члену сім`ї ОСОБА_2 у зв`язку з поданням неповного пакета документів, а саме відсутністю ордера на вселення у житлове приміщення.

Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 виготовлений ТОВ «Нетішин інвентаризація» на замовлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , квартира має загальну площу - 67,9 м2, житлову площу 40,8 м2.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК, статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень частини 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до пункту третього статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з пунктом десятим статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків- пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірну квартиру позивача не розповсюджується.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму місить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року N 396.

Умовою для проведення приватизації житла є обов`язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.

При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 15 Житлового кодексу України, до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За змістом статті 58 ЖК, ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.

Відповідно до пунктів 69, 70, 72 розділу IV Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 № 470, ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.

Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Відповідно до пункту 17 Положення № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відтак, відмова у здійсненні приватизації займаної позивачами квартири за адресою: АДРЕСА_2 ., обґрунтовується тим, що пунктом 18 Положення № 396, задля здійснення приватизації житла громадянином до органу приватизації подається: повний перелік документів, які надаються громадянами для приватизації. Одним з необхідних документів є ордер про надання житлової площі.

Враховуючи те, що у позивачів оригінал ордеру на квартиру не зберігся, на сьогоднішній день у них виникли перешкоди у реалізації свого права на приватизацію житла.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до пункту другого статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

З матеріалів справи вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , до квартир, які не є об`єктами приватизації на підставі статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не відноситься.

Враховуючи, що позивачі на законних підставах зареєстровані та постійно проживають у вказаній квартирі, відмова в приватизації займаного ними житла з причин відсутності ордеру на заселення у квартиру є такою, що порушує їх право на приватизацію.

Крім того, відповідно до статті 65-1 ЖК України, наймачі жилих приміщень у будинках державного або громадського житлового фонду можуть придбати займані ними приміщення у власність.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Суд встановив, що позивачі вселені у квартиру на законних підставах, незаконність їх проживання ніким не спростована та не заперечувалась, а відсутність ордеру позбавляє їх можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири та враховуючи, що у них є всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеного житлового приміщення, крім ордеру, який надати не має можливості по незалежним від них обставинам.

Відповідно до статті 59 ЖК України, ордер на спірну квартиру не був визнаний в судовому порядку недійсним, відповідач не спростував факту, що ордер дійсно видавався, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивачів щодо зобов`язання здійснити приватизацію спірної квартири є доведеними законними, обґрунтованими, а відтак підлягає задоволенню.

Виходячи з положень законодавства, а саме п.18 Положення №396 з урахуванням змісту п.69 постанови №470, сама по собі наявність чи відсутність ордера на житлове приміщення в пакеті документів, які подаються громадянином для приватизації житла, не може бути єдиною і остаточною причиною відмови у визнанні права громадянина на приватизацію на тій підставі, що відповідно до п.68 постанови №470 ордер дійсний лише протягом 30 днів з дня його видачі.

З моменту реєстрації позивачів в спірній квартирі їх право на користування житловим приміщенням ніким, в тому числі відповідачем не оскаржувалось та доказів такого оскарження суду не надано. Із позовними вимогами до суду про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратив право користування житловим приміщенням відповідач не звертався.

Згідно наданих стороною позивачів доказів, ОСОБА_1 являється наймачем спірного житлового приміщення та зареєстрований в ньому з 12.05.1988 року, ОСОБА_2 є сином наймача та зареєстрований в житловому приміщенні з 12.05.1988 року, отже вони на законних підставах користується житлом.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Згідно з положеннями пункту 10 статті 8 у прив`язці до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому посилання відповідача на те, що позивач не має права на приватизацію згідно з положенням 18 Положення № 396, оскільки не надано ордеру, є безпідставним.

Таким чином, дії відповідача порушують конституційне право позивачів на приватизацію житла у встановленому законом порядку.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду висловлені в постанові від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21) Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання державного департаменту житлового господарства міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести приватизацію квартири. Тобто, був обраний спосіб захисту - зобов`язати провести приватизацію квартири. Про ефективність та належність визначеного позивачем способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16 (провадження № 61-10997св18), від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц (провадження № 61-24054св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду висловлені в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18). У цій справі було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири.

Тобто, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла.

За таких обставин, з урахуванням вищезазначених норм права щодо можливості суду обрати спосіб захисту, який не суперечить закону відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з метою ефективного захисту прав позивачів, враховуючи способи захисту цивільних прав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спосіб визнання протиправною відмови (у формі Наказу) відповідача у безкоштовній приватизації квартири на підставі не надання ордеру на жиле приміщення та зобов`язання відповідача провести дії по приватизації квартири позивачами у відповідності п. 18 Наказу МЖКГ України від 16.12.2009 року «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будників), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» за відсутності ордеру на жиле приміщення та Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 9 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, зареєстрованим у МЮ України 29.01.2010 року за № 109/17404, ст. 2, 4, 7, 11, 12, 13, 76-81, 89, 133, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонду комунального майна міста Нетішин про визнання протиправним та скасування наказу органу приватизації - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ органу приватизації Фонду комунального майна міста Нетішина від 21.05.2024 року №5/2024-п «Про відмову у передачі квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну часткову власність.»

Зобов`язати Фонд комунального майна міста Нетішина провести приватизацію житлового приміщення, квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,9 м2, житловою площею 40,8 м2, та оформити документи про передачу вказаного житла у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09.09.2024.

Сторони у справі:

Позивачі:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Фонду комунального майна міста Нетішина ЄДРПОУ 33586398 адреса: 30100, вул.. Шевченка, 1 м.Нетішин, Шепетівський район, Хмельницька область.

Суддя Р.М. Стасюк