Рішення

від 18.09.2024 по справі 502/832/24

КІЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 502/832/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Нанєвої А.В.,

представника позивача - адвоката Шевченка М.А.,

представника третьої особи Журжа О.А. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , представника позивача адвоката Шевченка М.А., до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з вказаним позовом у якому просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним.

Позов мотивований тим, що сторони мають трьох спільних дітей, народжених не в шлюбі, зокрема й ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте за вказаної адресою не проживає. Малолітній ОСОБА_4 наразі знаходиться з матір`ю - відповідачкою ОСОБА_3 . На думку позивача, малолітній ОСОБА_4 не має постійного місця проживання, не має обладнаної дитячої кімнати, необхідних речей побуту, відповідачка не забезпечує належних умов для виховання дитини. Натомість позивач має належний рівень фінансового забезпечення та може надати та забезпечити дитині всі необхідні умови для навчання, розвитку та проживання.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Шевченко М.А. просив позовні вимоги задовольнити з підстав наведених у позові та доданих до нього доказів.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання, на адресу суду повернувся конверт з відміткою про відмову адресата від його отримання.

Представник третьої особи Журжа О.А. в судовому засіданні покликалась на розсуд суду та пояснила, що служба у справах дітей виїжджала за місцем проживання відповідачки АДРЕСА_1 , та дитини і встановлено, що останні за вказаною адресою не проживають, встановити контакт неможливо.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та третьої особи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що сторони мають спільних дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають разом із батьком - позивачем ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 , та на його користь з відповідачки стягуються аліменти в розмірі по 4000,00 грн на кожну дитину на їх утримання.

Як убачається з позову, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір`ю - відповідачкою ОСОБА_3 та перебуває на її утриманні.

Служба у справах дітей Кілійської міської ради надало пояснення з приводу визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 від 23.07.2024 №18/1007 у яких зазначено, що відповідно до інформації виконавчих комітетів Кілійської міської ради від 17.06.2024 № 1325/16/24 та Вилківської міської ради від 19.06.2024 № 2011/01-26 в реєстрах територіальних громад громадянка ОСОБА_3 не значиться. Згідно з інформацією, наданою КНП «Кілійський центр первинної медико-санітарної допомоги» Кілійської міської ради та КНП «Кілійська багатопрофільна лікарня» Кілійської міської ради, громадянка ОСОБА_3 декларацію з сімейними лікарями не укладала. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не значиться у закладах загальної середньої освіти Вилківської міської ради. З метою з`ясування умов проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю Служба у справах дітей Вилківської міської ради провела обстеження житлово-побутових умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 . Провести обстеження та з`ясувати думку матері було неможливо, через те що мати та дитина за даною адресою не проживають. Зважаючи на це, з`ясувати думку ОСОБА_3 щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком немає можливості.

Позивач характеризується позитивно, на психічному та наркологічному обліку не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався. Має у власності житловий будинок в АДРЕСА_3 , право власності набув на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька.

Відповідно до ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Згідно ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до вимог ч.1ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід врахувати також положення ст.160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 3 Конвенції «Про права дитини» передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно з пунктом 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода про обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пункту 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку. Статтею 12 цього ж Закону встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12.06.1998 р., який є чинним, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Згідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Наразі місце проживання неповнолітньої дитини та матері не встановлено, тому органом опіки та піклування неможливо було обстежити їхні умови проживання. Орган опіки та піклування зробив висновок про неможливість визначити доцільність чи недоцільність місця проживання дитини з батьком.

Водночас доводи представника позивача, які викладені у позові, про те, що малолітній ОСОБА_4 не має постійного місця проживання, не має обладнаної дитячої кімнати, необхідних речей побуту, відповідачка не забезпечує належних умов для виховання дитини не ґрунтуються на жодних достатніх та достовірних доказах.

Суд зауважує, що не укладення ОСОБА_3 декларації з сімейними лікарями та відсутності зарахування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у закладах загальної середньої освіти Вилківської міської ради, про що було зазначено органом опіки та піклування, не свідчить про те, що відповідачка не забезпечує належних умов для виховання дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місяця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Верховний Суд також зазначає, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною, і посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Не встановлення місця проживання відповідачки з дитиною не дає суду можливості врахувати зазначені обставини.

Статтею 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначено, що кожна дитина без будь-якої дискримінації має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі як малолітньої, з боку її сімї, суспільства і держави.

У зв`язку із викладеним, вирішуючи даний позов, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 6-13, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 26.09.2024.

Суддя О.В. Березніков