Ухвала

від 25.09.2024 по справі 201/9145/24

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/9145/24

Провадження № 2-н/0203/115/2024

УХВАЛА

25 вересня 2024 року суддя Кіровськогорайонного судум.Дніпропетровська ІваницькаІ.В.,

вивчивши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ,-

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2024 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.08.2024 надійшла вищезазначена заява.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 цивільну справу було розподілено головуючому судді Іваницькій І.В., яка передана канцелярією суду 20.09.2024 року.

Вирішуючи питання щодо належної підсудності справи за заявою, суд виходить з наступного.

Зі змісту заяви вбачається, що заявник ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожитий природний газ, постачання якого здійснювалось за адресою: АДРЕСА_1 .

3 відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що боржник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, приписами ст. 30 ЦПК України визначено перелік позовів, які розглядаються за правилами виключної підсудності.

Так, за змістом ч. 1 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому п. 41 та 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України): про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави: розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 (провадження № 12-73г20).

3 аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 19 січня 2022 року у справі № 404/3167/18 вказав на те, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17 вказав на те, що позови про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна мають пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Приписами ст. 32 ЦПК України визначено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

В ухвалі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.08.2024 зазначено, що спір у даній справі слід розглядати за правилами виключної підсудності, з урахуванням положень ст. 30 ЦПК України.

3огляду навикладене,приймаючи доуваги те,що предметомпозову єзобов`язання,які випливаютьз наданняпослуг згазопостачання заадресою: АДРЕСА_1 ,тобто такіпослуги надаютьсяза місцемзнаходження нерухомогомайна,а оскількимайно знаходитьсяв Соборномурайоні містаДніпра,то позовповинен розглядатисяза місцемйого знаходження,за правиламивиключної підсудності, тому даний позов не підсудний Кіровському районному суду м. Дніпропетровська.

З огляду на викладене, доходжу висновку про те, що Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська помилково передано зазначену справу за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

На підставі викладеного та керуючись ст. 27, 28, 30, 31, 32, 260, 353 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ - передати за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

Суддя І.В. Іваницька