Рішення

від 24.09.2024 по справі 339/119/24

БОЛЕХІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №339/119/24

75

2/339/79/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року м. Болехів Болехівський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Сметанюка В.Б.,

секретаря судового засідання Ганчар Т.І.,

позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить визнати незаконним і скасувати наказ директора Болехівського ліцею № 2 «Науковий» від 20 березня 2024 року № 33-К, яким її звільнено з роботи, поновити на посаді вчителя початкових класів Болехівського ліцею № 2 «Науковий» з 20 березня 2024 року на умовах безстрокового трудового договору (без визначення строку трудового договору) та стягнути з Болехівського ліцею № 2 «Науковий» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 серпня 2023 року по 24 вересня 2024 року в сумі 184606 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09 січня 1980 року її призначено на посаду вчителя початкових класів Болехівської середньої школи № 2 на умовах безстрокового трудового договору.

30 червня 2020 року наказом № 40-В на виконання вимог абз. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» була переведена з безстрокового на строковий трудовий договір та 01 липня 2020 року наказом № 40/1-В прийнята на посаду вчителя початкових класів на підставі трудового договору строком на один рік.

Згідно з наказом № 46-К від 20 серпня 2021 року строковий трудовий договір з нею було продовжено на один рік, а в подальшому наказами № 190-К від 26.08.2022 та № 231-К від 01.09.2022 продовжено ще на один рік.

Наказом № 170-К від 25 серпня 2023 року її звільнено з роботи в зв`язку із закінченням строкового трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

За захистом своїх інтересів вона звернулася до Болехівського міського суду Івано-Франківської області, рішенням якого від 19 березня 2024 року, з врахуванням змін, внесених постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року (справа № 339/530/23) її поновлено з 25 серпня 2023 року в Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області на посаді вчителя початкових класів.

Наказом № 32-К від 20.03.2024 її поновлено на роботі на умовах строкового трудового договору від 01.09.2022 року на посаді вчителя початкових класів, а наказом № 33-К від 20.03.2024 звільнено з 25 серпня 2023 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору.

Посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 року № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020(118/20), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України абзац третій частини другої ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 року № 463-ІХ, вважає наказ № 33-К від 20.03.2024 про своє звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов, з урахуванням збільшення позовних вимог, підтримала, просила його задоволити.

Третя особа та представники відповідача і третьої особи у судовезасідання нез`явилися,подавши клопотанняпро розглядсправи безїх участі,проти позовузаперечують тапросять уйого задоволеннівідмовити (а.с.108,112).В адресованихсуду письмовихпоясненнях зазначають,що навиконання рішеннясуду вчастині поновленняпозивачки нароботі виданонаказ №32-Квід 20.03.2024року,яким ОСОБА_1 поновлено нароботі натих самихумовах,що ідо звільнення,тобто наумовах строковоготрудового договору.Даний наказне оскаржувавсята нескасовувався,а томує чинним.Постановою Івано-Франківськогоапеляційного судувід 25.07.2024року рішенняБолехівського міського суду від 19 березня 2024 року в частині вирішення вимоги позову про зобов`язання укласти безстроковий договір шляхом винесення відповідного наказу скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову.

Оскільки позивачкадо звільненняпрацювала на умовах строкового трудового договору, термін якого закінчився 25 серпня 2023 року, то звільнення в зв`язку з закінченням строку трудового договору і наказ від 20.03.2024 року № 33-К є законним. Уклавши строковий трудовий договір, позивачка мала усвідомлювати, що вона буде працювати протягом строку, визначеним укладеним строковим трудовим договором та по його закінченню буде звільнена із займаної посади. Вважають, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства.

Крім того, вважають, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.08.2023 року по 22.04.2024 року та нею не подано клопотання такого строку. Вказують, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, тому строк пред`явлення до суду цієї вимоги обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (а.с. 110-111, 116-117).

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

За змістом ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладення трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Як встановлено судом та стверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 , з 27.12.1978 року остання перебувала у трудових відносинах з Болехівською середньою школою № 2, яка в подальшому перейменована на Болехівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 2 та Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області (а.с. 4-5).

18 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Відтак, 30 червня 2020 року згідно наказу № 40-В позивачка була звільнена у зв`язку із припиненням безстрокового трудового договору з педагогічним працівником, якому виплачується пенсія за віком, п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

В подальшому 01 липня 2020 року наказом № 40/1-В ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду вчителя початкових класів з повним тижневим навантаженням на підставі трудового договору, укладеного строком на 1 рік, який ще тричі переукладався у 2021-2022 роках терміном на 1 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року № 1-р/2023в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

У вказаному рішенні Конституційний Суду України зазначив, що оспорюванні приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.

Згідно із ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 7 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього рішення.

За загальним правилом, ухвалення рішення Конституційного Суду України не призводить до автоматичного відновлення попереднього стану оформлення трудових відносин (відновлення безстрокових трудових договорів замість строкових або поновлення на посадах звільнених), проте надає додаткові можливості/механізми захисту порушених прав працівників залежно від фактичних обставин, документального оформлення та актуального стану справи.

Як встановлено, судом та підтверджується матеріалами справи, на час укладання строкового трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним.

Разом з тим, після ухвалення рішення Конституційного Суду України у позивачки виникла можливість привести строковий трудовий договір у відповідність із чинним трудовим законодавством, зокрема перевести у безстроковий.

В матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_1 від 05 квітня 2023 року, 03 травня 2023 року адресовані відповідачу, відповідно до яких, вона просила укласти з нею безстроковий трудовий договір згідно з рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року, а отже мала легітимні очікування, що трудові правовідносини між сторонами будуть унормовані відповідно до чинного законодавство України (а.с. 6, 8).

Не визнаючи права позивачки на можливість укладення безстрокового трудового договору, відповідач свою відмову аргументував тим, що з нею був укладений строковий трудовий договір, який є чинним (а.с. 7, 9).

23 серпня 2023 року позивачка звернулася до відповідача із заявою вважати укладений строковий трудовий договір таким, що укладений на невизначений період (а.с. 10).

Однак, відповідач наказом № 170-К від 25 серпня 2023 року звільнив ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2. ст. 36 КЗпП України.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка оспорила дане звільнення і рішенням Болехівського міського суду від 19 березня 2024 року її поновлено з 25 серпня 2023 року в Болехівський ліцей № 2 «Науковий» на посаді вчителя початкових класів та зобов`язано відповідача укласти з нею безстроковий договір шляхом винесення відповідного наказу (а.с.14-18).

Виконуючи рішення суду в частині поновлення на роботі, позивачку наказом № 32-К від 20 березня 2024 року поновлено на роботі з 25 серпня 2023 року, однак на умовах строкового трудового договору, що суперечить рішенню суду (а.с. 19).

Як встановив суд, фактично ОСОБА_1 не була допущена до роботи і заробітна плата їй не нараховувалась, оскільки в той же день наказом № 33-К від 20 березня 2024 року вона звільнена з роботи з 25 серпня 2023 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору (а.с. 20).

Посилаючись на те, що звільнення позивачки проведено відповідно до вимог чинного законодавства, представники відповідача та третьої особи, і надалі помилково трактують твердження про те, що її було поновлено на тих самих умовах, на яких вона працювала до звільнення, тобто на умовах строкового трудового договору.

Так, судом вже надана оцінка таким доводам відповідача в рішенні Болехівського міського суду від 19 березня 2024 року та постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 25 липня 2024 року.

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачкою та відповідачем був укладений строковий трудовий договір в період дії абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», яким було визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX. У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі №1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22Закону України«Про повнузагальнусереднюосвіту» від16січня 2020року №463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Після ухвалення рішення Конституційного Суду України, у позивачки виникла можливість привести строковий трудовий договір у відповідність із чинним трудовим законодавством, вона зверталася із відповідними заявами до відповідача, який, не визнаючи права ОСОБА_1 на можливість укладення безстрокового трудового договору непровомірно звільнив її з посади вчителя початкових класів у зв`язку з закінченням строкового трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Скасовуючи рішення в частині задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Болехівського ліцею № 2 «Науковий» укласти з нею безстроковий договір шляхом винесення відповідного наказу, Івано-Франківський апеляційний суд в постанові від 25 липня 2024 року зазначив про те, що починаючи з 7 лютого 2023 року у відповідача виник обов`язок перевести останню із строкового трудового договору на безстроковий, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 1-р/2023. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача укласти з позивачкою безстроковий трудовий договір шляхом винесення наказу, оскільки така вимога не є належним способом захисту порушеного права позивачки, і як зазначалося вище, належним способом захисту порушеного права є поновлення позивачки на посаді вчителя початкових класів з 25 серпня 2023 року без обмеження строку дії трудового договору.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

А тому, як зазначено в судових рішеннях, факт закінчення строкового трудового договору за встановлених у справі обставин не надав відповідачу правових підстав для звільнення позивача на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відтак, наказ про звільнення позивачки від 20 березня 2024 року № 33-К у зв`язку із закінченням строку трудового договору не може вважатися законним і є таким, що порушує права останньої на працю, відтак підлягвє скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст. 43 Конституції України та ст. 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередню роботу у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Поновлення працівника на роботі відбувається з дати звільнення працівника на підставі рішення суду, яким визнано таке звільнення незаконним.

За таких обставин, позивачку слід поновити на посаді вчителя початкових класів Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області з 20 березня 2024 року на умовах безстрокового трудового договору.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з такого.

За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Як роз`яснив Верховний Суд України в п. 6 Постанови Пленуму від 24.12.1999 № 3 «Про практику застосування судами про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

З матеріалів справи слідує, що спір про поновлення ОСОБА_1 на роботі розглядався більше року не з її вини.

Оскільки у справі № 339/530/23 позивачка не заявляла позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу, то часом вимушеного прогулу є період з 25 серпня 2023 року по день винесення рішення, тобто 282 дні.

Як свідчать матеріали справи, позивачка звільнена з роботи 25 серпня 2023 року, тобто останніми повними місяцями її роботи є червень та липень 2023 року.

Водночас, згідно розрахункових листів, наданих відповідачем, ОСОБА_1 перебувала у відпустці 31 календарний день липня та 5 днів червня, а тому суд для розрахунку не бере доходи нараховані в цих місяцях (а.с. 98).

Таким чином, для розрахунку втраченого заробітку позивачці слід брати отриману заробітну плату у травні-квітні 2023 року, з яких їй нараховано: за травень 2023 року за 23 відпрацьовані робочі дні 16939,92 грн.; за квітень 2023 року за 20 відпрацьованих робочих днів 14401,83 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 728,88 грн., виходячи з розрахунку: (16939,92 + 14401,83) : 43, а кількість робочих днів з дня незаконного звільнення (25 серпня 2023 року) до дня винесення судом рішення 24 вересня 2024 року складає 282 дні.

Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 205544,16 грн. (728,88 грн. х 282 дні), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства України.

Щодо твердженняпредставників третьоїособи та відповідача прозастосування позовноїдавності,то слідзазначити,що ними неправильно трактуютьсяпоняття середньогозаробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого ч. 2 ст. 235 КЗпП України та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, оскільки вони мають різну правову природу.

Так, середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного ч. 2 ст. 235 КЗпП України.

Така правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 08 лютого 2022 року у справі N755/12623/19.

Враховуючи положення ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення позивачки на роботі.

Позивачка звільнена від сплати судового збору, тому відповідач у відповідності до вимог ч. 6ст. 141 ЦПКмає сплатити судовий збір в сумі 1211,20 грн. в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 20 березня 2024 року № 33-К про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя початкових класів Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області з 20 березня 2024 року на умовах безстрокового трудового договору.

Стягнути з Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 серпня 2023 року по 24 вересня 2024 року в розмірі 205544 (двісті п`ять тисяч п`ятсот сорок чотири) грн. 16 коп.

Стягнути з Болехівського ліцею № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області в дохід держави 1211,20 грн. судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Найменування та ім`я сторін, їх місцезнаходження та проживання :

Позивачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Болехівський ліцей № 2 «Науковий» Болехівської міської ради Івано-Франківської області, місце знаходження вул. Богдана Янишина, 12, м. Болехів Калуського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 20555042.

Третя особа: ОСОБА_2 ,зареєстроване місцепроживання АДРЕСА_2 ,РНОКПП

НОМЕР_2 .

Дата складання повного тексту рішення 26 вересня 2024 року.

Суддя В.Б. Сметанюк