Постанова

від 23.09.2024 по справі 906/1302/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року Справа № 906/1302/23 (906/479/24)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Комшелюку А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.2024 (повний текст - 09.07.2024) у справі №906/1302/23 (906/479/24) (суддя Гнисюк С.Д.)

за заявою: Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд"

за участю третіх осіб без самостійних вимог:

1) Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" арбітражний керуючий Микитьон Віктор Васильович;

2) Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва і К"

про визнання недійсним договору поруки

(в межах справи №906/1302/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова")

за участю представників:

АТ "Банк Кредит Дніпро" Препелиця Ю.В. (поза межами приміщення суду);

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/1302/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова".

В межах справи про банкрутство розглянуто позовну заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" від 02.05.2024 про визнання недійсним договору поруки.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.07.2024 у справі №906/1302/23(906/479/24) задоволено позовну заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" від 02.05.2024 про визнання недійсним договору поруки. Визнано недійсним договір поруки №20/05-22 від 20.05.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" (12043, Житомирська область, Пулинський район, с.Ялинівка, вул.Шевченка, б.1Б; код ЄДРПОУ 39289687) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" (03124, м.Київ, бульвар Вацлава Гавела, б.8; код ЄДРПОУ 43296758). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Банк Кредит Дніпро" по 2422 грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Апелянт вважає помилковими висновки Господарського суду Житомирської області про недійсність договору поруки, через те, що ТОВ «Ялинівка Нова», укладаючи Оспорюваний договір нібито взяло на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

Зазначає, що укладення третьою стороною та кредитором договору поруки для забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у поручителя майнових зобов`язань з моменту укладання такого договору та до моменту порушення боржником основного зобов`язання і не вимагає вчинення боржником на користь третьої особи майнових дій з моменту укладення договору поруки.

На думку ТОВ «Кеарфілд», в даному випадку стосовно укладення оспорюваного позивачем Договору поруки, укладеного між ТОВ «Кеарфілд», як кредитором, та ТОВ «Ялинівка Нова», як поручителем, за зобов`язаннями СТОВ «Діброва і К», взагалі не може йтися про будь-які майнові дії СТОВ «Діброва і К» як іншої сторони (боржника за основним договором) у відповідь на взяті ТОВ «Ялинівка Нова» на себе зобов`язання за цим оспорюваним правочином.

За доводами апелянта, в даному випадку відсутні підстави вважати про будь-яке зловживання правом на укладення договору поруки та розпорядження власністю, так як взяття на себе боржником обов`язків поручителя за зобов`язаннями СТОВ «Діброва і К» перед ТОВ «Кеарфілд» по-перше, не означало, що майнові зобов`язання перед кредитором виникнуть, а по-друге, було здійснено боржником ТОВ «Ялинівка Нова» за відсутності встановлених судом зобов`язань перед АТ «Банк Кредит Дніпро».

Апелянт посилається на практику, викладену в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі №922/2960/17.

На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.2024 у справі №906/1302/23 (906/479/24) та постановити нове рішення, яким у позові АТ «Банк Кредит Дніпро» відмовити повністю; судові витрати пов`язані з розглядом справи покласти на позивача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.2024 у справі №906/1302/23 (906/479/24) та призначено розгляд апеляційної скарги на 23.09.2024 об 15:00год. Запропоновано учасникам провадження у строк до 06.09.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.

29.08.2024 через систему «Електронний суд» від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" надійшов письмовий відзив.

У відзиві позивач зазначає, що оспорюваний Договір поруки №20/05-22 від 20.05.2022 ТОВ "Ялинівка Нова" уклало в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання СТОВ "Діброва і К" перед ТОВ "Кеарфілд".

Тобто, ТОВ "Ялинівка Нова" всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобов`язання сплатити заборгованість в сумі 799734300,00 гривень за третю особу і такий правочин не відповідає критеріям розумності та не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

Крім того, ТОВ "Кеарфілд" та ТОВ "Ялинівка Нова" не надали доказів фінансової спроможності ТОВ "Ялинівка Нова" виконати договір поруки №20/05-22 від 20.05.2022 на суму 799734300,00 грн, враховуючи наявність вже непогашених грошових зобов`язань перед іншими кредиторами на суму 28012730,52 грн.

Позивач стверджує, що відповідачами не надано суду доказів на спростування зазначених позивачем фактів, які підтверджуються матеріалами справи №906/1302/23.

Звертає увагу, що поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі №922/3522/17).

Судом досліджено, що мирова угода укладалася для можливості розстрочити вже існуюче (прострочене) грошове зобов`язання СТОВ "Діброва і К" перед ТОВ "Кеарфілд".

Зазначає, що матеріалами справи не підтверджено факт необхідності та підприємницької доцільності вчинення ТОВ "Ялинівка Нова" дій на забезпечення виконання СТОВ "Діброва і К" своїх зобов`язань за мировою угодою на значну суму.

Позивач вважає, що Господарський суд Житомирської області в рішенні від 09.07.2024 вірно встановив, що договір поруки має ознаки фраудаторності та підлягає визнанню недійсним згідно із ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

На думку позивача суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладення Договору поруки №20/05-22 від 20.05.2022 мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості боржника, що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків.

На підставі викладеного представниця Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Кеарфілд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.2024 у справі №906/1302/23(906/479/24) без змін.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 23.09.2024 з`явилася представниця АТ "Банк Кредит Дніпро", інші учасники провадження не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому законом порядку.

При цьому, представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" було забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак останній не приєднався до засідання.

Згідно ч.5 ст.197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Оскільки сторони у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, доводи апелянта викладені безпосередньо в апеляційній скарзі, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні представниця АТ "Банк Кредит Дніпро" заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, надала пояснення по справі. Просила суд апеляційну скаргу ТОВ «Кеарфілд» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.2024 у справі №906/1302/23(906/479/24) без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

20.05.2022 між ТОВ "Кеарфілд" (Кредитор) та ТОВ "Ялинівка Нова" (Поручитель) було укладено Договір поруки №20/05-22 від 20.05.2022, за яким Поручитель поручається перед Кредитором за виконання СТОВ "Діброва і К", код ЄДРПОУ 31348645, обов`язку щодо погашення всіх зобов`язань за договором, передбаченим ст. 2 цього Договору (Основний договір) у терміни (строки) та на умовах, визначених в Основному договорі та цьому договорі поруки.

Згідно п.2.1. Договору поруки під Основним договором в цьому Договорі розуміють Мирову угоду від 23.02.2022 у справі №904/2425/20 (про банкрутство ТОВ "Діброва і К") укладену між Кредитором (ТОВ "Кеарфілд") та СТОВ "Діброва і К", що затверджена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2022.

Відповідно до умов п.4.4 Договору поруки Поручитель сплачує всі платежі згідно Основного договору на рахунок Кредитора, визначений в Основному договорі, негайно після отримання вимоги кредитора.

При цьому, Мировою угодою від 23.02.2022, у справі №904/2425/20, що затверджена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2022 визнано кредиторські вимоги ТОВ "Кеарфілд" до СТОВ "Діброва і К" на загальну суму заборгованості у розмірі 799734300,00 грн.

Графік погашення відповідно до Мирової угоди здійснюється шляхом погашення починаючи з 01.01.2023 року до 31.12.2032 рівними частинами, а саме у розмірі 7404947,23 грн щомісячно у строк до 10 числа кожного поточного місяця. Заборгованість погашається шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Кредитора.

Оскільки СТОВ "Діброва і К" за Мировою угодою свої зобов`язання не виконувало, станом на 11.10.2023, сума невиконаних зобов`язань, строк виконання яких настав згідно з графіком погашення визначеним в Мировій угоді, становить 74049472,30грн.

Враховуючи те, що строк виконання зобов`язань СТОВ "Діброва і К" на суму 74049472,30грн перед ТОВ "Кеарфілд" настав 11.10.2023, тому ТОВ "Кеарфілд" у відповідності до ст.530 ЦК України та умов договору поруки, виставило вимогу №12/10-23 від 12.10.2023 ТОВ "Ялинівка Нова", щодо виконання зобов`язань за Договором поруки №20/05-22 від 20.05.2022, яка була отримана під розпис безпосередньо директором ТОВ "Ялинівка Нова".

На підтвердження грошових вимог на суму 74049472,30 гривень Товариство з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" надало копії: 1) Договору поруки №20/05-22 від 20.05.2022; 2) Ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2022 по справі №904/2425/20 про закриття провадження у справі та затвердження мирової угоди між боржником Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" та кредитором - ТОВ "Кеарфілд".

Звертаючись з позовом про визнання недійсним Договору поруки №20/05-22 від 20.05.2022, Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро", зокрема, зазначало про наступні обставини:

1) Станом на момент укладання Боржником договору поруки №20/05-22 від 20.05.2022 у ТОВ "Ялинівка Нова" існувала заборгованість перед ТОВ "Слав Агро" в сумі 3200000,00грн за договором №4-17 від 11.10.2019 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (позики) (надано копії доказів грошових вимог ТОВ "Слав Агро", де наявні вимоги ТОВ "Слав Агро", які направлялися ТОВ Ялинівка Нова у 2020році та докази отримання їх 14.03.2020). Отже, починаючи з 30.03.2020 наступив строк повернення договору позики в сумі 3200000,00 гривень.

2) Станом на момент укладання Боржником договору поруки №20/05-22 від 20.05.2022 у ТОВ "Ялинівка Нова" існувала заборгованість перед ТОВ "Торговий дім "Насіння".

Рішенням Господарського суду м.Києва від 08.09.2022 по справі №910/11384/20(910/1804/22) позовну заяву ТОВ "Торговий дім "Насіння" до ТОВ "Ялинівка Нова" про стягнення заборгованості задоволено в повному обсязі. Вказаним рішенням стягнуто з ТОВ "Ялинівка Нова" на користь ТОВ "Торговий дім "Насіння" суму основного боргу 7507806,72 грн, пеню в розмірі 1503210,26 грн, штраф в розмірі 1501561,34 грн, три відсотки річних в розмірі 2437472,76 грн, інфляційні втрати в розмірі 1019036,72 грн. Загальна сума до стягнення - 13969087,80 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Ялинівка Нова" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м.Києва від 08.09.2022 по справі №910/11384/20 (910/1804/22) без змін. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №2-2503/пр983 на поставку насіння сільськогосподарських культур та/або засобів захисту рослин.

Отже, починаючи з 08.02.2022 (дата відкриття провадження у справі №910/11384/20 (910/1804/22)) борг ТОВ "Ялинівка Нова" перед ТОВ "Торговий дім "Насіння" складав 13969087,80 грн.

3) Станом на момент укладання Боржником договору поруки №20/05-22 від 20.05.2022 у ТОВ "Ялинівка Нова" існувала заборгованість перед ТОВ "Фірма Ерідон".

Ухвалою від 09.04.2024 Господарський суд Житомирської області по справі №906/1302/23 визнав вимоги ТОВ "Фірма Ерідон" до ТОВ "Ялинівка Нова" на суму 1440549,26грн. (з яких: 680746,56грн - борг, 307503,77грн. - 48% річних, 320316,42 грн. - пеня, 110693,61грн - 36% за користування товарним кредитом, 21288,90 - витрати по сплаті судового збору) та 5368,00грн - судового збору.

Вимоги кредитора до боржника виникли на підставі: рішення Господарського суду Житомирської області від 05.10.2023 у справі №906/660/23, яким стягнуто з ТОВ "Ялинівка Нова" на користь ТОВ "Фірма Ерідон" 606372,94 грн; рішення Господарського суду Житомирської області від 18.07.2023 у справі №906/641/23, яким стягнуто з ТОВ "Ялинівка Нова" на користь ТОВ "Фірма Ерідон" 486399,85 грн - заборгованість за договором поставки №512/22/44 від 03.08.2021, 159912,28 грн - 48% річних; 166575,29 грн - пеня; 12193,31 грн. - судовий збір.

4) Станом на момент укладання Боржником договору поруки №20/05-22 від 20.05.2022 у ТОВ "Ялинівка Нова" існувала заборгованість перед АТ "ОТП Банк" на суму 1655751,45грн, яка виникла на підставі договору про надання банківських послуг №CR19-337/28-2 від 12.11.2019 (доказом є повідомлення керівника ТОВ "Ялинівка Нова" про наявність заставного майна №11/01/24 від 11.01.2024, яке направлено до Господарського суду Житомирської області).

5) Станом на момент укладання Боржником договору поруки №20/05-22 від 20.05.2022 у ТОВ "Ялинівка Нова" існувала заборгованість перед АТ "Банк Кредит Дніпро" на суму отриманих кредитних коштів в розмірі 7748342,01грн.

Ухвалою від 09.04.2024 Господарський суд Житомирської області по справі №906/1302/23 визнав вимоги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ялинівка Нова" на суму 7748342,01грн - боргу та 4294,40грн - судового збору.

Підставою для визнання грошових вимог є заборгованість по Кредитному договору №101121-АЕ від 10.11.2021 та по кредитному договору №190122-А від 19.01.2022. При цьому, слід звернути увагу, що в пунктах 5.8 та 5.9 кредитних договорів ТОВ "Ялинівка Нова" зобов`язалося перед АТ "Банк Кредит Дніпро" без попереднього письмового дозволу Банку не надавати порук/гарантій з метою забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб сукупно у сумі, що перевищує 10 відсотків Загальної суми Кредиту. Однак, в порушення цих зобов`язань уклало оспорюваний Договір поруки від 20.05.2022 №20/5-22.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Особливості спеціального закону у сфері банкрутства виключають можливість керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання в межах справи про банкрутство правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 Кодексу про банкрутство) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ці норми передбачають додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Передбачені спеціальні підстави заявлення вимог про визнання правочинів недійсними і спростування майнових дій та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, кредитор (інші особи) зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, отримане від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

Вказана процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення та спростування майнових дій боржника насамперед необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема, Кодексом про банкрутство.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Нормами Цивільного кодексу України та Кодексу про банкрутство визначено підстави визнання недійсними договорів та правочинів боржника.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, нормами Кодексу про банкрутство, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаних у Кодексі про банкрутство строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведених норм.

Позивач оспорює укладений боржником Договір поруки №20/05-22 від 20.05.2022.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України, поручитель за договором поруки поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та відповідає перед останнім за порушення зобов`язання боржником.

Згідно ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Порука є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов`язання (частина 1 статті 559 ЦК України).

Як вірно відмітив суд першої інстанції, системний аналіз положень статей 553-559 Цивільного кодексу України свідчить, що за своє правовою природою порука є угодою з відкладальною обставиною. Укладення договору поруки є актом розпорядження майном на майбутнє. Поручитель, укладаючи договір поруки, розуміє, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє.

Положеннями статті 212 Цивільного кодексу України прописана правова конструкція, за якою особи, які вчиняють правочин, можуть обумовити настання прав та обов`язків обставиною, відносно якої невідомо, чи настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Оскільки ані кредитор, ані поручитель в момент укладення договору поруки не знають, чи настане невиконання зобов`язання боржником за основним договором.

Кодекс України з процедур банкрутства передбачає низку правових механізмів, які можуть бути використані кредиторами для захисту їх прав та законних інтересів, зокрема визнання правочинів боржника недійсними та застосування наслідків такої недійсності. З метою захисту прав та інтересів кредиторів Кодексом визначено механізми визнання недійсними правочинів боржника, які встановлені у статті 7 (загальні підстави оскарження) і в статті 42 (спеціальні підстави оскарження).

В свою чергу загальними підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Спеціальними підставами є "підозрілі" правочини - існує лише підозра, що той чи інший правочин укладено на шкоду кредиторам, при чому така підозра має підкріплюватися наслідками у вигляді збитків, завданих кредиторам. А також наявність будь-якої із трьох підстав (безоплатне відчуження майна боржником, укладення договору із заінтересованою особою або ж договору дарування), вважається, що такий правочин укладений на шкоду кредиторам.

При цьому спеціальні підстави можуть бути застосовані виключно до правочинів укладених протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Предметом даного судового розгляду є визнання недійсним договору з підстав статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства та статті 215 Цивільного кодексу України.

Таким чином, підлягають перевірці судом обставини укладення оспорюваного договору на наявність ознак, визначених ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Як підтверджується матеріалами справи, станом на момент укладання спірного Договору поруки від 20.05.2022 у ТОВ "Ялинівка Нова" існувала заборгованість перед іншими кредиторами на загальну суму 28013730,52 грн, а саме: перед ТОВ "Слав Агро" в сумі 3200000,00грн, перед ТОВ "Торговий дім "Насіння" в сумі 13969087,80 грн, перед ТОВ "Фірма Ерідон" в сумі 1440549,26 грн, перед АТ "ОТП Банк" в сумі 1655751,45 грн, перед АТ "Банк Кредит Дніпро" в сумі 7748342,01грн.

При цьому, на момент укладання спірного договору поруки зобов`язання перед зазначеними вище кредиторами вже було порушено з боку Боржника та мало місце невиконання умов про погашення грошових коштів, про що було відомо ТОВ "Ялинівка Нова".

Тобто, за умови оспорюваного договору поруки ТОВ "Ялинівка Нова" взяло на себе зобов`язання перед ТОВ "Кеарфілд" за виконання СТОВ "Діброва і К" обов`язку щодо погашення зобов`язань по Мировій угоді від 23.02.2022, у справі №904/2425/20, укладеному між ТОВ "Кеарфілд" та СТОВ "Діброва і К", що затверджено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2022 у справі №904/2425/20 про банкрутство ТОВ "Діброва і К", на суму 799734 300,00 грн.

Отже, оспорюваний Договір поруки №20/05-22 від 20.05.2022 ТОВ "Ялинівка Нова" уклало в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання СТОВ "Діброва і К" перед ТОВ "Кеарфілд".

Тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, ТОВ "Ялинівка Нова" всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобов`язання сплатити заборгованість в сумі 799734300,00 грн за третю особу і такий правочин не відповідає критеріям розумності та не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

Крім цього, ТОВ "Кеарфілд" та ТОВ "Ялинівка Нова" не надали доказів фінансової спроможності ТОВ "Ялинівка Нова" виконати договір поруки №20/05-22 від 20.05.2022 на суму 799734300,00 грн, враховуючи наявність вже непогашених грошових зобов`язань перед іншими кредиторами на суму 28012730,52 грн.

Також, відповідачами не надано доказів дотримання ТОВ "Ялинівка Нова" умов пунктів 5.8 та 5.9 кредитних договорів №101121-АЕ від 10.11.2021 та №190122-А від 19.01.2022 укладених між ТОВ "Ялинівка Нова" та АТ "Банк Кредит Дніпро" в частині отримання попереднього письмового дозволу Банку на надання ТОВ "Ялинівка нова" порук/гарантій з метою забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб сукупно у сумі, що перевищує 10 відсотків Загальної суми Кредиту.

Як було правильно враховано місцевим господарським судом, ні Мирова угода від 23.02.2022 у справі №904/2425/20 (про банкрутство СТОВ "Діброва і К"), укладена між ТОВ "Кеарфілд" та СТОВ "Діброва і К", ні Договір про співробітництво №2004-1 від 08.02.2022, укладений між СТОВ "Діброва і К" та ТОВ "Ялинівка Нова", не містять умов щодо обов`язку надання ТОВ "Ялинівка Нова" поруки/гарантії за зобов`язаннями СТОВ "Діброва і К".

Тобто, укладаючи Мирову угоду від 23.02.2022 у справі №904/2425/20 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" цілком влаштовували її умови, які не передбачали забезпечення виконання зобов`язання. Мирова угода укладалася для можливості розстрочити вже існуюче (прострочене) грошове зобов`язання СТОВ "Діброва і К" перед ТОВ "Кеарфілд".

Матеріалами справи не підтверджено факт необхідності та підприємницької доцільності вчинення ТОВ "Ялинівка Нова" дій на забезпечення виконання СТОВ "Діброва і К" своїх зобов`язань за мировою угодою на значну суму.

При цьому, Договір поруки №20/05-22 від 20.05.2022 укладено у той час коли ТОВ "Ялинівка Нова" вже мало заборгованість перед іншими кредиторами, а ТОВ "Ялинівка Нова", укладаючи спірний договір взяло на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

Також враховується, що укладення оспорюваного Договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості боржника, що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 зазначає, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог дружнього кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє

Слід зазначити, що банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сукупність встановлених обставин у справі щодо укладення спірного договору в період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, факт укладення означеного договору Боржником у період наявності у нього непогашеної заборгованості перед кредиторами свідчить про наявність в спірному договорі ознак фраудаторного правочину та його вчинення на шкоду кредиторам - задля штучного нарощування обсягу наявної кредиторської заборгованості та унеможливлення виконання грошових зобов`язань перед кредиторами.

З огляду на викладене, Господарським судом Житомирської області правильно встановлено, що договір поруки має ознаки фраудаторності та підлягає визнанню недійсним згідно із ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Крім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання скаржника на практику, викладену в постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №922/2960/17, з огляду на те, що правовідносини у зазначеній справі та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні підстави та предмети позовів, а також обставини справ.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.2024 у справі №906/1302/23 (906/479/24) залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 26.09.2024.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.