Рішення

від 17.09.2024 по справі 907/433/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/433/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавська меблева фабрика», м. Іршава Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа», м. Іршава Закарпатської області

про визнання права власності на нежиле приміщення

За участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Іршавська меблева фабрика» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа», в якій просить визнати за позивачем право власності на нежиле приміщення, частину прохідної літ «М», загальною площею 35.20 м.кв., яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Хустський район, м. Іршава, вул. Федорова, 20 (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 8414194) в порядку ст. 344 ЦКУ за набувальною давністю.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/433/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 травня 2024 року.

Ухвалою від 06 травня 2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 23 травня 2024 року.

У підготовчому засіданні 23 травня 2024 року, за участю представника позивача адвоката Маркуся М.І., суд оголосив перерву до 13 червня 2024 року постановивши ухвалу від 23.05.2024, якою повідомив відповідача про підготовче засідання 13.06.2024, а також судом здійснено оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалою від 13 червня 2024 року суд постановив відкласти підготовче засідання у справі на 04 липня 2024 року та скерувати таку ухвалу на адресу позивача, відповідача та учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа».

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 04.07.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 30.07.2024 року.

В судовому засіданні 30.07.2024 суд заслухав вступне слово позивача та за результатом дослідження наявних у справі письмових доказів, з огляду на подане позивачем клопотання, оголосив перерву в судовому засіданні до 17.09.2024, встановивши позивачу строк до 14.08.2024 для подання додаткових доказів щодо питань, які виникли в ході розгляду справи по суті.

09 серпня 2024 року позивачем подано на адресу клопотання від 09.08.2024, до якого долучено рішення Іршавської міської ради від 18.10.2022 за №2146 «Про перейменування вулиць, провулків у населених пунктах Іршавської міської територіальної громади», протокол №1 від 02.02.2022 установчих зборів ТОВ «Іршавська меблева фабрика» з затвердженим установчими зборами передавальним актом від 02.02.2022, Технічний паспорт на виробничий будинок №20 по вул. Федорова в м. Іршава, виготовлений КП «Іршавське бюро технічної інвентаризації» 27.06.2013, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про знаходження в Єдиному реєстрі позивача у справі.

В судове засіданні 17.09.2024 представники сторін не з`явилися. Позивачем 17.09.2024 подано суду заяву від 17.09.2024 про розгляд справи за відсутності представника Товариства. За змістом поданої суду заяви позовні вимоги ТОВ «Іршавська меблева фабрика» підтримуються в повному обсязі.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.

Ухвали суду про відкриття провадження у справі від 06.05.2024, ухвали від 23.05.2024 та від 13.06.2024 про відкладення підготовчого засідання та оголошення в ньому перерви, ухвала від 04.07.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до її розгляду по суті та ухвала від 30.07.2024 про оголошення перерви в судовому засіданні, які надсилалися судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження відповідача (90100, м. Іршава Закарпатської області, вул. Федорова, 20) повернуті без вручення ТОВ «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» із зазначенням причини невручення «Адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується довідками Укрпошти про причини повернення/досилання та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0600917331860, 0600923674931, 0600933044855.

Окрім того, з огляду на те, що юридичною адресою відповідача (90100, м. Іршава Закарпатської області, вул. Федорова, 20) є фактично місцезнаходженням спірного майна, за яким відповідач, за твердженням позивача відсутній, - суд повідомляв ТОВ «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» про розгляд справи в порядку ч. 4 ст. 122 ГПК України шляхом публікації оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України з повідомленням про проведення підготовчого засідання 13.06.2024, судових засідань з розгляду справи по суті 30.07.2024 та 17.09.2024, а також направляв ухвалу від 13.06.2024 учасникам ТОВ «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» за зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою їх місця проживання.

Згідно з п. 99 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за №270 у разі відмови адресата (одержувача) від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом поштове відправлення, поштовий переказ не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертається відправнику (крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати»). Таке відправлення вручається відправнику за умови оплати ним плати за пересилання відправлення.

Такі поштові відправлення, поштові перекази не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертаються за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом або в інший спосіб, передбачений оператором поштового зв`язку, факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, такі поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються у приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом установленого пунктом 101 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), після закінчення якого повертаються оператором поштового зв`язку за зворотною адресою.

У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «Адресат відмовився» і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі відмови адресата (одержувача) (представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти) від одержання рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» працівник об`єкта поштового зв`язку робить на ньому позначку «Адресат відмовився» у спосіб та відповідно до порядку, встановленого оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

У разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати» (п.п. 101, 102 Правил).

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 81, 82, 101 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відмову адресата від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав достатньо часу та можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті, судом вжито всіх можливих процесуальних заходів з метою належного повідомлення Товариства-відповідача про розгляд даної справи в суді, а неявка ТОВ «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги позивачем обґрунтовуються відкритим, добросовісним та безперервним, починаючи з листопада 2004 року володінням нерухомим майном - нежилими приміщеннями частиною прохідної літ «М», загальною площею 35.20 м.кв., що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Хустський район, м. Іршава, вул. Федорова, 20, яка згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно належить відповідачу в справі.

Означені обставини, за позицією позивача, слугують підставами для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно за правилами ст. 344 ЦК України за набувальною давністю.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідачем не подано відзиву на позов за правилами ст.ст. 165, 178 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

03 листопада 2004 року між Закритим акціонерним товариством «Іршавська меблева фабрика» (правонаступником якого згідно з наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацією та на підставі протокол установчих зборів ТОВ «Іршавська меблева фабрика» №1 від 02.02.2022 з затвердженим установчими зборами передавальним актом від 02.02.2022, - є Товариство з обмеженою відповідальністю «Іршавська меблева фабрика»), як Продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа», як Покупцем укладено договір купівлі-продажу (далі Договір), за умовами п. 1.1. якого Продавець передав, а Покупець купив нерухомість (майно), а саме: частину прохідної, позначеної в плані під літерою М, в яку входять приміщення, позначені цифрами: 1-1 (площею 6,1 м.кв.), 1-2 (площею 7,2 м.кв.), 1-3 (площею 14,4 м.кв.), 1-4 (площею 5,3 м.кв.), 1-5 (площею 2,2 м.кв.); загальна площа цих приміщень становить 35,2 м.кв., що знаходиться на території ЗАТ «Іршавська меблева фабрика» за адресою: м. Іршава Закарпатської області, вул. Федорова, 20.

Предмет продажу належить Продавцю на підставі свідоцтва про власність, виданого Фондом Державного майна України 12 травня 1994 року за № П-263, зареєстрованого в Іршавському МДКПТІ 18 лютого 2003 року за реєстраційним номером 99239 (п. 1.2. Договору).

Відповідно до положень п.п. 1.3., 1.4. Договору вказаний в цьому Договорі предмет продажу продано за 3600,00 грн. Вартість прохідної в цілому (літ. М) згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Іршавським МДКПТІ 26 жовтня 2004 року за №5198258 становить 9900,00 грн. При цьому, за змістом п. 2.1. Договору на день його підписання розрахунок між сторонами проведено повністю.

Право власності ТОВ «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» на нежитлове приміщення частину прохідної під літ. М, загальною площею 35,2 м.кв. 14.11.2004 зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер майна 8414194), що підтверджується наданою суду Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 07.02.2024 за №364925347.

З долученої до позовної заяви Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 21.03.2024 за №370818065 вбачається, що власником іншої частини прохідної під літерою М за адресою: м. Іршава Закарпатської області, вул. Федорова, 20, площею 16 м.кв. є позивач у справі ТОВ «Іршавська меблева фабрика», за яким 18.02.2003 в Реєстрі прав власності зареєстровано також право власності на цілісний майновий комплекс меблевої фабрики за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 99239), до якого відповідно до проведеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.07.2013 реєстрації права власності входять: склад механічної обробки, В-В2, оздоблювальний цех, В1,В3-В5 (загальною площею 1931,9 м.кв.), будівля сушільного цеху, Д, площею 181,8 м.кв., прохідна, М, площею 16 м.кв., водонасосна, ХІ, артезіанська скважина, ХХІХ, силова підстанція (1/2 частина), ХХVIII, огорожа №1-2.

Наведене додатково підтверджується наданим позивачем Технічним паспортом на виробничий будинок АДРЕСА_1 , виготовлений КП «Іршавське бюро технічної інвентаризації» 27 червня 2013 року.

Зазначене вище майно цілісного майнового комплексу меблевої фабрики за адресою АДРЕСА_1 належить позивачу на праві власності на підставі свідоцтва про власність, виданого Фондом Державного майна України 12 травня 1994 року за № П-263 (що також вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 21.03.2024 за №370818065), частину якого (двоповерхова будівля меблевого цеху №2 (літ. Ж), двоповерхова будівля лакувального цеху (літ. Ж1), триповерхова побутова будівля (літ. Ж11) відповідно до договорів купівлі-продажу від 08.06.2004 та від 01.09.2003 було відчужено позивачем на користь ВАТ «Укрпроджест Берегівська швейна фабрика» та ТОВ «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» відповідно.

Означений майновий комплекс меблевої фабрики за адресою м. Іршава Закарпатської області, вул. Федорова, 20 розташований на земельній ділянці, площею 11,27 га, яка відповідно до виданого Іршавською міською радою народних депутатів на підставі рішення виконкому Іршавської міської ради народних депутатів від 25.09.1996 за №123 Державного акту серії ІІ-ЗК №001369 від 12.11.1996 надана в постійне користування для виробничих потреб правопопереднику позивача АТЗТ «Іршавська мебельна фабрика».

Відповідно до рішення Іршавської міської ради від 18.10.2022 за №2146 «Про перейменування вулиць, провулків у населених пунктах Іршавської міської територіальної громади» вулицю Михайла Федорова в місті Іршава Закарпатської області перейменовано у вулицю Карпатської Січі (п. 1.11. Додатку 1 до рішення Іршавської міської ради від 18.10.2022 №2146).

Згідно з заявленим у даній справі підставами позову, ТОВ «Іршавська меблева фабрика», посилаючись на нездійснення відповідачем з часу укладення Договору жодних дій щодо фактичного володіння, користування, експлуатації та утримання частини прохідної під літ. М, загальною площею 35,2 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 , та безперервність протягом більш як 19 років, відкритість і добросовісність володіння, користування та утримання спірного майна позивачем, як власником іншої частини прохідної під літерою М і майнового комплексу меблевої фабрики та постійним користувачем земельної ділянки на якій розташовано як означений комплекс, так і спірна частина прохідної, - просить суд в порядку ст. 344 ЦК України визнати за ним за набувальною давністю право власності на частину прохідної під літ. М, загальною площею 35,2 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 .

В аспекті доведення підставності заявленого позову позивачем долучено до матеріалів справи також:

-довідку за №111 від 17.02.2021 УДСНС у Закарпатській області, Акт про пожежу від 23.12.2020, кошторис на встановлення покрівлі прохідної від 11.01.2021, з яких вбачається, що 23.12.2020 на об`єкті ТДВ «Іршавська меблева фабрика» - прохідна за адресою: м. Іршава Закарпатської області, вул. Федорова, 20 виникла пожежа, якою було знищено покрівлю прохідної та яка була відновлена за рахунок позивача з понесенням останніх витрат на суму 33 700,00 грн;

- заяву свідка засновника та керівника ТОВ «Іршавська меблева фабрика» ОСОБА_1 від 19.04.2024, посвідчену приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Рацин В.Ф. та зареєстровану в реєстрі за №1971 за змістом якої підтверджено встановлені вище обставини справи та зазначено, що після укладення 03.11.2004 договору купівлі-продажу ТОВ «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» так і не приступило до фактичного володіння приміщеннями, не уклало жодних договорів про забезпечення його електроенергією, водопостачанням та водовідведенням, тощо, а також за час з листопада 2004 року відповідач чи його представники, не з`являлись у вказаних приміщеннях, жодних дій щодо його використання чи експлуатації не вчиняли, охорону таких приміщень та їх утримання не забезпечували. Керівник позивача у вказаній заяві свідка також пояснює, що ТОВ «Іршавська меблева фабрика» залишалось власником іншої частини прохідної, яка не входила до приміщень, відчужених згідно укладеного з відповідачем договору купівлі-продажу та оскільки покупець не використовував придбані ним приміщення після укладення договору, позивач, використовуючи свою частину приміщень прохідної, вільно та відкрито використовував і приміщення, які були відчужені покупцю та весь час після укладення договору купівлі-продажу, тобто з листопада 2004 року, по даний час, ТОВ «Іршавська меблева фабрика» фактично володіє та вільно використовує приміщення прохідної, несе витрати на його утримання, забезпечує електропостачання та охорону.

Встановлення наявності підстав для визнання за позивачем в порядку ст. 344 ЦК України права власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення частину прохідної літ «М», загальною площею 35.20 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є предметом судового розгляду в даній справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує.

Згідно з частинами 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Тобто, має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, для таких спорів важливо, щоб позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Означена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі № 910/17274/17 (провадження N 12-291гс18).

За встановленими у справі обставинами, незважаючи на відчуження в 2004 році на користь відповідача належної позивачу на підставі свідоцтва про власність, виданого Фондом Державного майна України 12 травня 1994 року за № П-263 (зареєстрованого в Іршавському МДКПТІ 18 лютого 2003 року за реєстраційним номером 99239) частини прохідної літ «М», загальною площею 35.20 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що за поясненнями представника позивача зумовлювалося необхідністю отримання доступу до придбаної ТОВ «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» на підставі договору купівлі-продажу від 01.09.2003 іншої частини майнового комплексу меблевої фабрики (двоповерхова будівля лакувального цеху (літ. Ж1), триповерхова побутова будівля (літ. Ж11), позивач продовжував володіти та користуватися спірним майном як власник іншої частини прохідної під літ. М, площею 16,0 м.кв. (що є однією будівлею відповідно до даних Технічного паспорта від 27.06.2013) та як постійний користувач відповідно до Державного акту серії ІІ-ЗК №001369 від 12.11.1996 земельної ділянки площею 11,27 га, на якій розташовано комплекс меблевої фабрики.

З урахуванням викладеного, суд констатує, що спірне майно набуто правопопередником позивача правомірно, не у власність, або не на підставі договору, а у володіння, що в спірних правовідносинах доводить добросовісність такого набуття та дозволяє застосування ст. 344 Цивільного кодексу України.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі «Дія-97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

З наданих позивачем доказів (заява свідка від 19.04.2024, довідка за №111 від 17.02.2021 УДСНС у Закарпатській області, Акт про пожежу від 23.12.2020, кошторис на встановлення покрівлі прохідної від 11.01.2021), які жодним чином не спростовані відповідачем вбачається, що з дати укладення 03.11.2004 договору купівлі-продажу ТОВ «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» так і не приступило до фактичного володіння приміщеннями, не уклало жодних договорів про забезпечення його електроенергією, водопостачанням та водовідведенням, тощо, представники відповідача не з`являлись у придбаному приміщенні частини прохідної, дій щодо використання чи експлуатації спірного майна не вчиняли, охорону спірного майна та його утримання не забезпечували.

Позатим, як вже зазначалось вище, позивач як постійний користувач земельної ділянки, на якій розташовано комплекс меблевої фабрики, в тому числі й спірна частина прохідної літ «М», загальною площею 35.20 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 (доказів припинення права постійного користування яким земельною ділянкою площею 11,27 га суду не надано) та як власник іншої частини спірної прохідної під літерою М, площею 16,0 м.кв. та власник цілісного майнового комплексу меблевої фабрики (до якого відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 21.03.2024 за №370818065 входять також склад механічної обробки, В-В2, оздоблювальний цех, В1,В3-В5 (загальною площею 1931,9 м.кв.), будівля сушільного цеху, Д, площею 181,8 м.кв., водонасосна, ХІ, артезіанська скважина, ХХІХ, силова підстанція (1/2 частина), ХХVIII, огорожа №1-2), використовуючи свою частину приміщень прохідної та майнового комплексу, вільно та відкрито використовував і приміщення, які були відчужені відповідачу і після укладення договору купівлі-продажу, здійснював їх утримання, ремонті відновлювальні роботи, зокрема за фактом пожежі, яка трапилася на прохідній 23.12.2020 року.

При цьому, суд також приймає до уваги, що позивач відкрито позиціонував себе як володільця спірного майна перед іншими особами, в тому числі й державними органами, про що свідчить довідка за №111 від 17.02.2021 УДСНС у Закарпатській області, Акт про пожежу від 23.12.2020, в яких власником спірної прохідної значиться ТДВ «Іршавська меблева фабрика» (правопопередник позивача у справі).

Також, суд зважає, що спірні приміщення не належать до категорій майна, вилучених із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння є законним та може бути об`єктом набувальної давності, а в самого позивача відсутній титул (підстава) для володіння майном та набуття права власності, оскільки ним не укладалося з відповідачем правочинів, які б регулювали форму речових прав позивача стосовно спірного майна, як і відсутні у позивача правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно, право власності на яке згідно вимог чинного законодавства за позивачем не зареєстровано, що підтверджується встановленими судом обставинами щодо інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Окрім того, суд констатує, що відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів та аргументів позивача, що викладені в позовній заяві, що в сукупності з встановленими судом обставинами та наявними доказами по справі за стандартами їх оцінки судом на предмет належності, допустимості, достовірності та вірогідності, підтверджує аргументи позивача про добросовісність та правомірність отримання ТОВ «Іршавська меблева фабрика» спірного майна у володіння та доводить, що безперервно принаймні з 12 травня 1994 року (дата видачі Фондом Державного майна України свідоцтва про власність за № П-263) позивач володіє спірною частиною прохідної літ «М», загальною площею 35.20 м.кв., незважаючи на її відчуження у 2004 році на користь відповідача в справі.

Окрім того, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів заволодіння позивачем спірним майном злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі чи того, що у позивача наявний умисел причинити шкоду іншій особі, заявляючи означений позову до суду, що в комплексі з вищенаведеним дає підстави вважати позивача добросовісним володільцем спірного нерухомого майна та наявність правових підстав, що визначені в ст. 344 ЦК України для визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавська меблева фабрика» права власності за набувальною давністю на нежиле приміщення частину прохідної літ. «М», площею 35,20 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 8414194).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів та зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому обсязі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати по сплаті судового збору на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 5, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 126, 129, 216, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавська меблева фабрика» (90100, м. Іршава Хустського району Закарпатської області, вул. Федорова, буд. 20, код ЄДРПОУ 05516033) право власності на нежиле приміщення частину прохідної літ. «М», площею 35,20 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 8414194) за набувальною давністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-італійське підприємство «Алфа» (90100, м. Іршава Хустського району Закарпатської області, вул. Федорова, буд. 20, код ЄДРПОУ 32482626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавська меблева фабрика» (90100, м. Іршава Хустського району Закарпатської області, вул. Федорова, буд. 20, код ЄДРПОУ 05516033) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 25 вересня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.