Рішення

від 25.09.2024 по справі 910/8265/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2024Справа № 910/8265/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕ ЛОГІСТІКС 1»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК ОФІС ЮНІТ ЮА»

про стягнення 87 675, 57 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЕ ЛОГІСТІКС 1» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК ОФІС ЮНІТ ЮА» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів, з урахуванням заяви зміну предмета позову від 10.07.2024, у розмірі 87 675, 57 грн, з яких: 39 000, 00 грн основний борг, 35 803, 83 грн пеня, 10 214, 40 грн інфляційне збільшення та 2 657, 34 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 509, 525, 526, 530, 611, 629, 837, 846, 849, 1212 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №1-0202/22/ЮА від 02.02.2022, в частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/8265/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

11.07.2024 від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову від 10.07.2024, в якій останній зазначає, що позивачем невірно обраховано суми штрафних санкцій, невірно зазначено суму основного боргу за договором поставки №1-0202/22/ЮА від 02.02.2022, а також помилково долучено інший договір хоча в додатках до позову вказано саме договір поставки № 1-0202/22/ЮА від 02.02.2022, порушенням умов якого обґрунтовано позовні вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 задоволено заяву позивача про зміну предмета позову від 10.07.2024 та прийнято її до розгляду.

23.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, з посиланням на те, що всі зобов`язання за договором поставки №1-0202/22/ЮА від 02.02.2022 відповідачем виконані належним чином та в повному обсязі, зокрема, на підтвердження цього факту надає фото поставленого товару, що міститься у відповіді на адвокатський запит за вих. № 5-07 від 16.07.2024. Вказує, що видаткова накладна № 2 від 24.06.2024 на товар не підписана з вини позивача, а відповідно до п. 4.11. договору, вона вважається підписаною датою її оформлення відповідачем. Крім того, зазначає, що сплачена позивачем сума в розмірі 39 000, 00 грн є авансом, а тому такий невикористаний аванс не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України. Також просить суд застосувати спеціальну позовну давність до вимог позивача про стягнення пені.

02.08.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві та, зокрема, зазначає, що доказів передання, надсилання відповідачем видаткової накладної № 2 від 24.06.2024 позивачу не надано. Крім того, вказує, що твердження відповідача про відсутність претензій в позивача до поставки товару не відповідають дійсності. Також зазначає, що фото поставленого товару, що міститься у відповіді на адвокатський запит за вих. № 5-07 від 16.07.2024 не відповідає дійсності, а тому заявляє клопотання про огляд речового доказу, а саме стійки рецепції, за його місцем знаходження, а саме за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 4.

Суд, розглянувши клопотання позивача про огляд речового доказу за його місцем знаходження, зазначає таке.

Так, згідно з ч. 1 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Ухвалою суду від 08.07.2024 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Зважаючи на викладене, у випадку розгляду справи в порядку спрощеного провадження неможливо здійснити огляд доказів за їх місцезнаходженням.

Крім того, позивачем не було надано належного обґрунтування підстав необхідності здійснення огляду стійки рецепції за її місцезнаходженням, а також у встановленому законом порядку не доведено, яким чином фактичний огляд судом стійки рецепції за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 4 дасть змогу встановити факт її належності позивачу або відповідачу та те що вона є товаром, який повинен був поставлений за договором №1-0202/22/ЮА від 02.02.2022.

Отже, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про огляд речового доказу за його місцемзнаходження.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) в розумний строк, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

02.02.2022 між позивачем (надалі - покупець) та відповідачем (надалі - постачальник) було укладено договір поставки № 1-0202/22/ЮА (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язаний поставити та передати у власність покупцеві меблі та комплектуючі до них (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору, класифікаційні ознаки товару та вимоги щодо кількості визначаються у специфікаціях, підписаних сторонами протягом строку дії договору (які в сукупності є додатком № 1 до договору). Сторони визнають, що специфікації, підписані сторонами, є погодженням асортименту товару, його кількості та ціни та є невід`ємними частинами цього договору.

Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що ціна товару визначається специфікаціями (додаток № 1 до договору) та складає 39 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ (20 %) - 6 500, 00 грн. Ціна товару включає в себе ціну товару, ціну його доставки на об`єкт, адреса якого визначена у п. 4.1. договору, ціна монтажу згідно з планом розміщення (у разі його надання покупцем або розробки постачальником на замовлення покупця згідно з умовами договору) та ціну розробки плану розміщення (у разі його розробки у постачальника згідно з умовами договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, поставка товару проводиться на умовах DDP - приміщення покупця за адресою: 03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 4, БЦ «ArtGarmat», третій-четвертий поверхи (надалі - об`єкт), відповідно до Міжнародних правил «Інкотермс» 2020 року, а саме: постачальник поставляє покупцю товар вільний від будь-яких митних зобов`язань на об`єкт.

Згідно з п. 4.4. та п. 4.5. договору, покупець зобов`язаний забезпечити постачальнику всі умови, необхідні для поставки товару. У разі незабезпечення покупцем умов, передбачених п. 4.4. договору, якщо це призвело до затримки поставки товару, строк поставки товару збільшується на відповідний строк затримки.

Пунктом 4.7. договору сторони передбачили, що товар передається уповноваженій особі покупця, зазначеній у п. 3.3. цього договору. Покупець зобов`язаний прийняти поставлений, змонтований згідно з планом товар протягом 3 робочих днів з моменту закінчення монтажу.

Відповідно до п. 4.11. договору, видаткова накладна на належним чином поставлений та змонтований товар повинна бути підписана покупцем протягом 3 робочих днів з моменту завершення робіт по монтажу товару. Якщо протягом цього строку видаткова накладна на належним чином поставлений та змонтований товар покупцем не підписується і покупець не надає постачальнику обґрунтованих мотивованих заперечень проти її підписання, вона вважається підписаною датою її оформлення постачальником (товар прийнятий належним чином) та підлягає оплаті у відповідності до договору.

Згідно з п. 4.12 договору, датою поставки вважається дата здачі-приймання покупцем товару за кількістю та якістю вважається дата підписання відповідної видаткової накладної на товар (або визнання її підписаною згідно з умовами договору).

Право власності на товар переходить покупцю в момент здачі-приймання останнім товару на підставі видаткових накладних (п. 4.13. договору).

Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що строк поставки товару становить 40 робочих днів з моменту отримання передоплати згідно з п. 6.2.1. договору, з правом дострокової поставки та монтажу.

Відповідно до п. 6.1. договору, розрахунок за товар проводиться в безготівковій формі із застосуванням платіжних доручень, шляхом перерахування покупцем ціни товару в гривнях на поточний банківський рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі (або інший рахунок, вказаний постачальником у оформленому рахунку-фактурі).

Згідно з п. 6.2. договору, покупець здійснює розрахунок за товар на наступних умовах: 39 000, 00 грн (з урахуванням ПДВ) покупець оплачує на підставі виставленого постачальником рахунку протягом 10 робочих днів з моменту підписання сторонами договору (передоплата).

У разі порушення постачальником строку поставки товару, постачальник зобов`язаний сплатити на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від ціни товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення (п. 7.4. договору).

Відповідно до п. 9.1. - 9.3. договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та закінчується після повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

03.02.2022 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату товару, а саме стійки рецепції № 3 на суму 39 000, 00 грн з ПДВ.

На виконання п. 6.2. договору, позивачем 10.02.2022 перераховано на рахунок відповідача передоплату за товар у розмірі 39 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1566 від 10.02.2022.

Проте, відповідачем не було виконано умови договору, а саме, не здійснено поставку визначеного сторонами товару.

17.05.2024 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу, в якій позивач просить відповідача повернути передоплату за товар у розмірі 39 000, 00 грн у п`ятиденний термін з дня отримання даної вимоги, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком поштового відділення № 0105495688670.

У відповідь на вказану вимогу, відповідач листом від 24.06.2024 за вих. № 01-2406/24 повідомив позивача про те, що всі зобов`язання за договором відповідачем виконано належним чином та в повному обсязі. Товар був поставлений та переданий позивачу в травні 2022 року відповідно до узгодженого базису поставки на об`єкті. Вказує, що фактично товар був переданий покупцю, але в зв`язку із організаційними заминками сторони забулися підтвердити сам факт такої передачі і не підписали видаткової накладної. Також до вказаної вимоги відповідач додав видаткову накладну № 2 від 24.06.2024 на товар із проханням її підписати з метою підтвердження фактичного виконання відповідачем взятих на нього зобов`язань за договором поставки.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки у частині повної та своєчасної поставки оплаченого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 39 000, 00 грн суми основного боргу, 35 803, 83 грн пені, 10 214, 40 грн інфляційного збільшення та 2 657, 34 грн 3% річних.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи, а саме платіжною інструкцією № 1566 від 10.02.2022, підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми передоплати за товар у розмірі 39 000, 00 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що строк поставки товару становить 40 робочих днів з моменту отримання передоплати згідно з п. 6.2.1. договору, з правом дострокової поставки та монтажу.

Отже, враховуючи дату здійснення позивачем попередньої оплати - 10.02.2022 + 40 робочих дні, товар мав бути поставлений до 07.04.2022 включно. Однак, доказів поставки товару матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що «вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки».

Відтак враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після строку поставки товару, тобто з 06.01.2023.

Доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів у розмірі 39 000, 00 грн матеріали справи не містять.

При цьому, суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на те, що відповідно до п. 4.11. договору товар прийнятий належним чином, у зв`язку з тим, що в червні 2024 року відповідачем видаткова накладна була направлена позивачу засобами поштового зв`язку, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, видаткова накладна № 2 від 24.06.2024 на суму 39 000, 00 грн була складена зі спливом більше ніж 2 років від строку, передбаченого договором на поставку такого товару (07.04.2022) та вже після звернення позивача з вимогою про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар.

Крім цього, суд зазначає, що в листі від 24.06.2024 за вих. № 01-2406/24 відповідач підтверджує, що в травні 2022 року (дата поставки та передачі товару за твердженням відповідача) між сторонами видаткова накладна підписана не була.

Надані фото відповідачем і відповідь на адвокатський запит від 16.07.2024 за вих. № 5-07 (а.с. 82) також не підтверджують факту поставки товару саме за договором №1-0202/22/ЮА від 02.02.2022, оскільки з них не можливо ідентифікувати, що саме за товар (меблі) та де він знаходиться, а також як зазначають сторони між ними були укладені інші договори поставки товару (меблів).

Разом з тим, належних та допустимих доказів, що підтверджують факт поставки товару, як зазначає відповідач, останнім в порядку передбаченому ГПК України суду надано не було. Надані позивачем докази є більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем на їх спростування.

Щодо доводів відповідача, що сплачена позивачем сума в розмірі 39 000, 00 грн є авансом, а тому такий невикористаний аванс не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Згідно ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.

Враховуючи невиконання відповідачем поставки товару за договором, тобто невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, аванс у розмірі 39 000, 00 грн підлягає поверненню позивачу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 39 000, 00 грн, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбачено ГПК України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 39 000, 00 грн попередньої оплати.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 657, 34 грн за період з 26.04.2022 по 01.07.2024 та 10 214, 40 грн інфляційних втрат за період з квітня 2022 року по травень 2024 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 10 214, 40 грн за період з квітня 2022 року по травень 2024 року, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі у розмірі 2 657, 34 грн за період з 26.04.2022 по 01.07.2024, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем невірно пораховано кількість днів прострочення (за період з 26.04.2022 по 01.07.2024 складає 798 днів прострочення, а не 829, як визначено позивачем), а тому за розрахунком суду за вказаний період, розмір 3 % річних складає 2 556, 37 грн, що є менше за суму, заявлену позивачем до стягнення, в зв`язку з чим, вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 35 803, 83 грн пені за загальний період з 04.03.2022 по 14.06.2024.

У разі порушення постачальником строку поставки товару, постачальник зобов`язаний сплатити на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від ціни товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення (п. 7.4. договору).

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд зазначає, що при розрахунку розміру пені позивачем не враховано ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та нараховано пеню понад шестимісячний строк, а також не враховано кінцеву дату поставки товару (07.04.2022), у зв`язку з чим, нарахування штрафних санкцій повинно здійснюватись з 08.04.2022, а не 04.03.2022.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені за загальний період з 08.04.2022 по 08.10.2022 (оскільки у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати з 08.04.2022), з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу, встановив що розмір пені за вказаний період складає 8 035, 07 грн, а тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимог про стягнення неустойки (пені) спеціальної позовної давності в один рік, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02.04.2020 на строк дії карантину.

Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і по теперішній час.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 02.07.2024, що підтверджується вхідним штампом канцелярії суду, а з урахуванням того, що строк позовної давності, в зв`язку з карантином, а пізніше, в зв`язку з введенням воєнного стану, був продовжений, позов про стягнення пені пред`явлений в межах спеціального строку позовної давності, а тому клопотанням відповідача про застосування спеціального строку позовної давності до вимог позивача задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 39 000, 00 грн попередньої оплати, 10 214, 40 грн інфляційних втрат, 2 556, 37 грн 3% річних та 8 035, 07 грн пені.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн позивач надав: копію договору про надання правової допомоги від 14.05.2024, укладеного між Адвокатським бюро «Маковій та партнери» та позивачем із фіксованою вартістю послуг в розмірі 10 000, 00 грн (п. 2.1. договору), копію ордеру серії АІ № 1646601 від 01.07.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я адвоката Маковій В.В., копію акту приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2024 на суму 10 000, 00 грн та платіжну інструкцію № 2713 від 26.04.2024 на суму 10 000, 00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України».

Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».

Також відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Таку правову позицію, щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Судом враховано, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн є обґрунтованими.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 6 821, 27 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК ОФІС ЮНІТ ЮА» (03067, місто Київ, вулиця Гарматна, будинок 4, ідентифікаційний код 43834053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕ ЛОГІСТІКС 1» (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 26а, ідентифікаційний код 34300627) 39 000 (тридцять дев`ять тисяч) грн 00 коп. попередньої оплати, 10 214 (десять тисяч двісті чотирнадцять) грн 40 коп. інфляційних втрат, 2 556 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят шість) грн 37 коп. 3% річних, 8 035 (вісім тисяч тридцять п`ять) грн 07 коп. пені, 6 821 (шість тисяч вісімсот двадцять одну) грн 27 коп. витрат на правничу допомогу та 2 065 (дві тисячі шістдесят п`ять) грн 48 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань