Рішення

від 18.09.2024 по справі 826/10158/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2024Справа № 826/10158/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця"

до 1. Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області;

2. Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області;

3. Держави Україна в особі Міністерства фінансів України

за участю третіх осіб, які не заявляють вимог щодо предмету спору: Малинської районної ради Житомирської області, Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України

про стягнення 454 586, 03 грн,

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач, ПАТ "Українська залізниця") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Малинської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - відповідач 1, Малинська райдержадміністрація Житомирської області), Управління праці та соціального захисту населення Малинської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - відповідач 2, Управління праці та соціального захисту населення), треті особи: Малинська районна рада Житомирської області (далі - третя особа 1, Малинська районна рада), Чоповицька селищна рада Малинського району Житомирської області (далі - третя особа 2, Чоповицька селищна рада), де просили:

- визнати протиправною бездіяльність Малинської райдержадміністрації Житомирської області в частині не передбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян при розробці місцевого бюджету Малинського району на 2017 рік;

- визнати протиправною діяльність Управління праці та соціального захисту населення в частині невиконання вимог пункту 6 "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (далі - Порядок №256), а саме не реєстрації за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 додаткових зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян зі станцій та зупиночних пунктів, що розташовані в межах Малинського району за цей же період та не надсилань інформації про додаткові зобов`язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Малинської райдержадміністрації;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення на користь ПАТ "Українська залізниця" 454586,03 грн шкоди, заподіяної протиправними діями та бездіяльністю відповідачів у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 23 лютого 2023 року провадження у справі №826/10158/18 закрив.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду 13.03.2023 передав справу №826/10158/18 до Господарського суду Житомирської області.

21.03.2023 справа №826/10158/18 надійшла до Господарського суду Житомирської області.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 22.03.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 18.09.2023 замінив відповідачів Малинську РДА на Коростенську РДА та Управління соціального захисту населення Малинської РДА на Управління соціальної політики Коростенської РДА; залучив співвідповідачем за позовом - державу Україна в особі Міністерства фінансів України; залучив третьою особою на стороні позивача - Кабінет Міністрів України.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 передано справу №826/10158/18 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця" до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, Держави Україна в особі Міністерства фінансів України за участю третіх осіб, які не заявляють вимог щодо предмету спору: Малинської районної ради Житомирської області, Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України про стягнення 454 586, 03 грн за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи №826/10158/18 між суддями, вказану справу передано на розгляд судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 прийнято справу №826/10158/18 до свого провадження, підготовче засідання у справі призначено на 24.04.2024.

23.04.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС (зареєстровано 24.04.2024) Коростенською районною державною адміністрацією Житомирської області подано клопотання, у якому фактично викладено відзив на позовну заяву, раніше поданий у паперовому вигляді.

24.04.2024. на електронну пошту суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця" надійшла позовна заява в редакції, що узгоджується з повноваженнями господарського суду.

У підготовчому засіданні 24.04.2024 суд, встановивши, що подана 09.10.2023 позивачем заява про зміну предмету позову не була розглянута попереднім складом суду, та заслухавши представників учасників справи, дійшов висновку про повернення її без розгляду, про що постановив відповідну ухвалу від 24.04.2024, оскільки подана позивачем заява, по суті, є заявою про одночасну зміну предмета та підстав позову, а також подана з порушенням вимог ч. 1 ст. 170 ГПК України.

У підготовчому засіданні 24.04.2024 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 15.05.2024.

09.05.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС Чоповицькою селищною радою Малинського району Житомирської області подано заяву про розгляд справи за її відсутності.

13.05.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС (зареєстровано 14.05.2024) Міністерством фінансів України подано заперечення на клопотання (заяву) проти прийняття до розгляду позовної заяви, що узгоджується з повноваженнями господарського суду, у яких відповідач-3 зазначив про подання позивачем нової позовної заяви із новими підставами та предметом позову.

14.05.2024 на електронну пошту суду представником Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця" подано заяву про повернення позову без розгляду, в якій позивач просив позовну заяву від 24.04.2024 №НЮппс4/153 в редакції, що узгоджується з повноваженнями господарського суду.

14.05.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС (зареєстровано 15.05.2024) Коростенською районною державною адміністрацією Житомирської області подано доповнення до клопотання від 23.04.2024, у яких відповідач-2 додатково зазначає про безпідставність позовних вимог, позаяк адміністрацією було дотримано вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України "Про місцеві державні адміністрації" при формуванні проєкту районного бюджету на 2017 рік.

У підготовчому засіданні 15.05.2024 суд, розглянувши клопотання позивача про повернення позову без розгляду, на місці ухвалив не приймати до розгляду позовну заяву від 24.04.2024 №НЮппс4/153 в редакції, що узгоджується з повноваженнями господарського суду.

У підготовчому засіданні 15.05.2024 суд, керуючись принципом розумності строків у відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини, на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 26.06.2024.

08.06.2024 через підсистему "Електронний суд" (зареєстровано 10.06.2024) Коростенською районною державною адміністрацією Житомирської області подано клопотання про доручення доказів, а саме листа Міністерства фінансів України.

10.06.2024 через підсистему "Електронний суд" Чоповицькою селищною радою подано заяву про проведення судового засідання, призначеного на 26.06.2024, за відсутності її представника.

У підготовчому засіданні 26.06.2024 суд, керуючись принципом розумності строків у відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини, на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 31.07.2024.

У судовому засіданні 31.07.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, на місці ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу для розгляду по суті на 18.09.2024.

У судовому засіданні 18.09.2024 суд, з урахуванням положень ч. 5 ст. 197 ГПК України, на місці ухвалив проводити судове засідання за відсутності представника відповідача-1.

У судовому засіданні 18.09.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, просив суд позовні вимоги задовольнити, в свою чергу, представники відповідачів -2, -3 проти задоволення позовних вимог заперечили, просили відмовити.

Представники відповідача-1, третіх осіб -1 та -2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в засідання не прибули.

У судовому засіданні 18.09.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця" протягом 2017 року надавались послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станцій та зупиночних пунктів Малинського району Житомирської області, про що свідчать наданий позивачем розрахунок (довідка-розшифровка) про пред`явлені кошти УПСЗН Малинської РДА за перевезення пільгових категорій громадян по Коростенській дирекції залізничних перевезень за січень-грудень 2017 року.

Згідно з даною довідкою позивачем фактично надані послуги перевезення на суму 454 586, 03 грн.

15.12.2016 позивач звернувся до Малинської районної ради з листом №ДН-4/01-4/1105, у якому просив у зв`язку з початком роботи по формуванню бюджету району на 2017 рік врахувати видатки на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у районному бюджеті, очікуваний розмір яких становить 573, 1 тис. грн.

Надалі, листами 14.03.2017 №ДН-4/01-4/287, 19.06.2017 №ДН-4/01-4/723, 19.06.2017 №ДН-4/01-4/724, 06.02.2017 позивач звертався до Малинської районної ради з проханням щодо підписання договору та відшкодування збитків залізниці за пільгові перевезення пасажирів пільгової категорії приміським залізничним транспортом.

Також, листами №132, 25.01.2017 №ДН-4/01-4/100, 18.01.2017 №ДН-4/01-4/68, 07.02.2017 №158, 03.06.2017 №302, 14.03.2017 №ДН-4/01-4/286, від 30.03.2017 №ДН-4/01-4/354, від 19.06.2017 №ДН-4/01-4/722, від 25.09.2017 №ДН-4/01-4/1131 позивач звертався до Управління праці та соціального захисту населення Малинької райдержадміністрації із проханням, в межах відповідних повноважень, сприяти вирішенню питання підписання договору про відшкодування збитків залізниці за пільгові перевезення.

Водночас, позивачем було складено та надіслано Управлінню праці та соціального захисту населення Малинької райдержадміністрації рахунки на відшкодування недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян за період січень - грудень 2017 року: №01/17 від 03.02.2017 на суму 37852, 10 грн, №02/17 від 03.03.2017 на суму 46414, 31 грн, №03/17 від 03.04.2017 на суму 50 605, 42 грн, №04/17 від 05.05.2017 на суму 41 909, 22 грн, №05/17 від 06.06.2017 на суму 42 829, 75 грн, №06/17 від 04.07.2017 на суму 45951, 86 грн, №07/17 від 04.08.2017 на суму 35208, 93 грн, №08/17 від 06.09.2017 на суму 36983, 55 грн, №09/17 від 06.10.2017 на суму 35491, 52 грн, №10/17 від 06.11.2017 на суму 29 058, 42 грн, №11/17 від 06.12.2017 на суму 28 492, 31 грн, №12/17 від 06.01.2018 на суму 23 788, 64 грн, а також відповідні облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрат на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів.

Таким чином, позивачем здійснювалися дії щодо виконання державної програми з надання послуг по перевезенню пільгових категорій громадян та обліку цих пасажирів.

Оскільки відповідачами не було вирішено питання відшкодування збитків від перевезення пільгових категорій громадян залізниці, позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогами про визнання протиправною бездіяльності Малинської районної ради в частині не передбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян при розробці місцевого бюджету Малинського району на 2017 рік та визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення в частині не реєстрації за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 додаткових зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян зі станцій та зупиночних пунктів, що розташовані в межах Малинського району за цей же період та не надсилань інформації про додаткові зобов`язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Малинської райдержадміністрації, а також про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення на користь ПАТ "Українська залізниця" 454 586,03 грн шкоди.

Разом з цим, враховуючи ліквідацію Малинського району Житомирської області постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 року за №807-ІХ, під час розгляду даної справи Господарський суд Житомирської області ухвалою від 18.09.2023 замінив відповідачів-1 та -2 у справі на їх правонаступників, а саме Малинську районну державну адміністрацію Житомирської області на Коростенську району державну адміністрацію Житомирської області та Управління соціального захисту населення Малинської районної державної адміністрації Житомирської області на Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області.

Окрім цього, враховуючи висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 щодо покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на державу, позивач під час розгляду справи подав до суду заяву про залучення співвідповідача - держави Україна в особі Міністерства фінансів України, що була задоволена ухвалою Господарського суду Житомирської області ухвалою від 18.09.2023.

Відповідач-1 у своєму відзиві, заперечуючи проти позову, зазначає, що Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" не була передбачена субвенція з державного бюджету на місцевим бюджетам на здійснення зазначених видатків, таким чином розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня (управління праці та соціального захисту населення) їх не отримали, відповідно позивачем не обґрунтовано, у чому полягає протиправна бездіяльність управління.

Відповідач-2, в свою чергу, посилається на відсутність у нього обов`язку з реєстрації збитків від пільгового перевезення пасажирів Укрзалізниці як додаткових зобов`язання та сплати коштів на їх відшкодування за рахунок коштів територіальної громади, оскільки саме держава шляхом прийняття законів взяла на себе зобов`язання щодо надання пільг на проїзд транспортом окремим категоріям громадян поширюються в усіх регіонах України, а тому здійснення відповідних видатків Бюджетного кодексу має відбуватися за рахунок державного бюджету; водночас не встановленого такого обов`язку ані Законом України "Про залізничний транспорт", ані постановами КМУ №256 від 04.03.2002 та від 16.12.2009 №1359, на які посилається позивач.

Відповідач-3, обґрунтовуючи свою позицію, зазначає, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки позивачем у позовній заяві не визначено зміст позовних вимог до Мінфіну або держави в особі Мінфіну, натомість у прохальній частиною АТ "Українська залізниця" просить суд визнати протиправною бездіяльність саме відповідачів-1 та -2, та стягнути з відповідача-2 шкоду у сумі витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах з 01.01.2017 по 31.12.2017, також позивачем не доведено всіх умов для настання відповідальності Мінфіну у вигляді стягнення збитків, натомість правові висновки, викладені у справі №916/3938/21 не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки ані Мінфін, ані Кабмін не були учасниками вказаної справи, при цьому позивач також помилково ототожнює поняття "шкода (збитки) перевізника" та "компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян".

Також, відповідач-3 заявляє про застосування позовної давності з огляду на пропущений позивачем трирічний термін.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Тобто, слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Водночас, згідно зі ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Суд відзначає, що на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України "Про залізничний транспорт".

Відповідно до частини першої статті 8 Закону "Основи організації перевезень на залізничному транспорті" перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

За частиною шостою статті 9 цього Закону для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Як вже зазначалось, Акціонерне товариство "Українська залізниця" є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

Таким чином, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України "Про залізничний транспорт"), а не Бюджетного кодексу України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього Кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.

Між тим, визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" відповідає і приписам Бюджетного кодексу України.

Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (стаття 81 БК України).

Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України).

Одночасно за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.

Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 Бюджетного кодексу України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Норми, викладені в абзаці 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України, як і статті 102 Бюджетного кодексу України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017.

Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.

За підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.

Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло" (стаття 48), "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом" (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв`язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Відповідно до частини шостої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).

За статтею 19 Закону "Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).

Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, належним представником держави у спірних правовідносинах буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що з огляду на приписи чинного законодавства, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим судом не встановлено наявності відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту.

Відтак, позивачем не доведено, а судом не встановлено правових підстав для визнання протиправною бездіяльності осіб, правонаступниками яких є відповідачі-1 та -2 у справі, як і доведено наявності повного складу цивільного правопорушення, що свідчить про відсутність підстав для покладення на відповідачів -1 та -2 відповідальності з відшкодування шкоди, у заявленому розмірі.

Що стосується вимог до Держави Україна в особі Міністерства фінансів України, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Малинської районної ради в частині не передбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян при розробці місцевого бюджету Малинського району на 2017 рік; визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення в частині не реєстрації за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 додаткових зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян зі станцій та зупиночних пунктів, що розташовані в межах Малинського району за цей же період та не надсилань інформації про додаткові зобов`язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Малинської райдержадміністрації; а також про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення на користь ПАТ "Українська залізниця" 454 586,03 грн шкоди.

Сторонами у судовому процесі є позивач і відповідач. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (стаття 45 ГПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Тобто саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.

Тоді як, в даному випадку позивач, визначивши співвідповідачем у справі державу Україна в особі Міністерства фінансів України, не наводить обґрунтованих підстав, які б свідчили про порушення вказаною особою його прав та інтересів в межах визначеного ним предмета спору, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачів та обов`язку відповідачів відшкодовувати позивачу шкоду у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо заяви відповідача-3 про застосування строків позовної давності, судом зазначається наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 названого Кодексу позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог по суті спору за недоведеністю порушення прав позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2024.

Суддя Л.Г. Пукшин