Рішення

від 25.09.2024 по справі 916/1738/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

"25" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1738/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши заяву Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) (вх. №2-1444/24 від 11.09.2024) про ухвалення додаткового рішення по справі № 916/1738/24

за позовом: Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) (вул. Франсішку Піреш, № 2, Вале-Формозу, Фару, Лоуле (Сан-Клемент), 8100 267, Португальська Республіка)

до відповідача: Громадської спілки «Європейська асоціація розвитку бізнесу» (вул. Рішельєвська, № 68, корп. Г, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 41144203)

про стягнення 7 974,59 євро,

ВСТАНОВИВ:

Компанія Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської спілки «Європейська асоціація розвитку бізнесу», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 7601 євро та 3% річних за користування безпідставно отриманими коштами у розмірі 373,59 євро.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 було прийнято позовну заяву (вх.№ 1785/24 від 22.04.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1738/24, постановлено справу № 916/1738/24 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

05.09.2024 рішенням Господарського суду Одеської області позов задоволено повністю, стягнуто з Громадської спілки «Європейська асоціація розвитку бізнесу» на користь Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) грошові кошти в розмірі 7 601 євро, 3% річних в розмірі 373 євро 59 центів та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 045 грн 88 коп.

11.09.2024 від представника Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) надійшла заява (вх. № 2-1444/24) про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій заявник просить суд стягнути з Громадської спілки «Європейська асоціація розвитку бізнесу» судові витрати на професійну правничу у розмірі 760,10 євро.

12.09.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято заяву Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) (вх. №2-1444/24 від 11.09.2024) про ухвалення додаткового рішення по справі № 916/1738/24 до розгляду та постановлено її розгляд здійснити без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Даною ухвалою також запропоновано відповідачу надати до суду письмові пояснення щодо заяви позивача та документи, що їх обґрунтовують, з урахуванням строків, передбачених ст. 244 ГПК України.

Суд враховує, що ухвала суду від 12.09.2024 була направлена представнику позивача до Електронного кабінету та доставлена до нього 12.09.2024 о 18:17 год, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного документу з вих. № 916/1738/2456555/24.

Відповідачу ухвала суду від 12.09.2024 була направлена на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вул. Рішельєвська, № 68, корп. Г, м. Одеса, 65012.

Судом перевірено трекінг відправлення за номером на офіційному ресурсі поштового оператора АТ «Укрпошта» в розділі «Трекінг» та з`ясовано, що відправлення № 0600287974180 не вручене під час доставки з причин відсутності адресата за вказаною адресою та переадресовано за заявою відправника.

Згідно з ч.5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Згідно з ч.6 та 7 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що сторони є належним чином повідомленими про розгляд даної заяви господарським судом, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної заяви.

Станом на 25.09.2024, до суду від відповідача жодних пояснень щодо заяви позивача про розподіл судових витрат не надходило.

Так, згідно з ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням наведеного, розгляд даної заяви проводився за наявними матеріалами.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відтак. судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Розглянувши заяву Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA), господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач у першій заяві по суті спору, а саме у позовній заяві, зазначив, що відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат очікував понести витрати на правову допомогу у розмірі 760,10 євро.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/1738/24 ухвалено 05.09.2024, повний текст також складено 05.09.2024.

Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) звернулося з заявою про ухвалення додаткового рішення та обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу у справі 916/1738/24 10.09.2024 шляхом подання її через систему «Електронний суд». При цьому, відповідна заява зареєстрована судом 11.09.2024.

Крім того, у позовній заяві було зроблено заяву про намір надати до суду детальний опис робіт (наданих послуг) та відповідні докази на підтвердження розміру судових витрат, що надавалася адвокатом.

Таким чином, позивачем дотримано вимоги ч.8 ст.129 ГПК України при зверненні до суду з заявою про розподіл судових витрат.

Щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу та його обґрунтованості, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №686/28627/18 зазначено таке: «Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики). Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов`язання про сплату та строки сплати.».

Також у даній постанові зазначається: «Також Верховний Суд враховує практику та рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18) (офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf). Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.».

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відображеною в пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34 - 36 рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 5, 6 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Суд відзначає, що позивачем надані докази на підтвердження понесених ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу, але звертає увагу на таке.

03.04.2024 між адвокатом Романченко Володимиром Володимировичем (адвокат) та компанією Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) (клієнт) укладений договір про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1. якого адвокат зобов`язався надати правничу допомогу клієнту на умовах та в порядку, що визначені цим договором з представництва інтересів клієнта у Господарському суді Одеської області у справі за позовом до Громадської спілки «Європейська асоціація розвитку бізнесу» (код ЄДРПОУ 41144203) про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, а клієнт зобов`язався оплатити надану правничу допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Пунктом 3.2. вказаного договору передбачено, що за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 10 відсотків від основної суми боргу (розміру безпідставно набутих коштів) та становить 760,10 євро. Гонорар за цим договором сплачується на умовах післяплати, а саме протягом 15 календарних днів після вирішення справи судом першої інстанції, відповідно до виставленого адвокатом рахунку. Розмір гонорару не залежить від досягнутих адвокатом результатів надання правничої допомоги. Гонорар сплачується в безготівковій формі на вказані в рахунку банківські реквізити адвоката.

09.09.2024 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг у відповідності до договору про надання правничої допомоги від 03.04.2024, яким сторони погодили, що позивачу адвокатом були надані наступні послуги: ознайомлення та аналіз документів наданих клієнтом - 2 години; надання юридичної консультації клієнту з погодженням подальшої стратегії ведення справи - 1 година; написання та подання до Господарського суду Одеської області позовної заяви до Громадської спілки «Європейська асоціація розвитку бізнесу» про повернення безпідставно набутих грошових коштів - 6 годин; написання та подання заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/1738/24 1 година.

Як передбачено п.п. 2,3 вищевказаного акту від 09.09.2024, відповідно до п. 3.2.1. договору сторонами погоджено та підписанням цього акту сторони підтверджують, що вартість наданих адвокатом послуг за договором (гонорар) складає 10 відсотків від основної суми боргу (розміру безпідставно набутих коштів) та становить 760,10 євро. Підписанням цього акту клієнт відповідно до п. 3.2.2. договору зобов`язується до 20 вересня 2024 року (протягом 15 календарних днів після вирішення справи судом першої інстанції) сплатити адвокату погоджений згідно договору та цього акту гонорар.

Так, у статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договором про надання правничої допомоги від 03042024 та актом від 09.09.2024 позивач узгодив з адвокатом Романенко Володимиром Володимировичем розмір гонорару за надання правової допомоги у даній справі.

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги

Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

За положенням частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 частини 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Так, частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №873/108/20, від 31.08.2022 у справі № 912/2171/18. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд звертається також і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність»

Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) ЄСПЛ також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Додатково суд наголошує, що надання правової допомоги це професійний обов`язок адвоката, який знає закон та судову практику. Виокремлення адвокатом таких послуг як, наприклад, консультація, підготовча робота для складання позовної заяви, аналіз законодавства та судової практики, та, зокрема, написання та подача адвокатського запиту, як самостійних видів адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «складання та подання позовної заяви».

Відтак, суд дійшов висновку про те, що такий вид наданої позивачу правової допомоги як: «ознайомлення та аналіз наданих позивачем документів, надання юридичної консультації з погодженням подальшої стратегії ведення справи» не може бути включений до відшкодування у цій справі, з огляду на те, що така послуга фактично охоплюється та включається в надану адвокатом правничу допомогу з «написання та подання позовної заяви…», позаяк очевидною є неможливість підготовки та написання позовної заяви без вивчення змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору.

В свою чергу, Верховний Суд у справі № 922/3858/20 вказує на те, що зустрічі із замовником з метою з`ясування обставин справи не стосуються підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, бо спілкування людини з адвокатом у контексті правової допомоги підпадає під сферу приватного життя. При цьому, зустріч із клієнтом та надання консультації має організаційний характер, є складовою підготовки матеріалів та за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги як окрема послуга.

До того ж, в акті приймання-передачі наданих послуг від 09.09.2024 немає підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалось надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Щодо включення до переліку такої послуги як написання та подання заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.

Отже, в силу приписів наведених вище положень законодавства суд зазначає про те, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.

З огляду на викладене, подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Отже, вказана заява є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Суд також враховує, що відповідачем позиція з приводу позовної заяви висловлена не була, що відповідно зумовило відсутність необхідності подання позивачем інших заяв по суті справи окрім позовної заяви, яка за своїм змістом не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, а отже не вимагала значних витрат часу та зусиль.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що визначений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним і не являється співмірним і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви та інших документів з процесуальних питань, дана справа є нескладною, враховуючи усталену практику з даної категорії справ, а до вартості послуг включені послуги не правового характеру, вартість цих некваліфікованих послуг не відповідає критерію реальності, а також організаційні дії, що є складовою послуги, вартість якої розрахована окремо, а тому є необхідність у відмові в частині витрат на правничу допомогу, які не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Дослідивши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, проаналізувавши акт приймання-передачі наданих послуг від 09.09.2024, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, господарський суд з урахуванням критерію реальності, дійсності, необхідності, розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 304,04 євро, є необґрунтованими.

Відтак, з огляду на складність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів), на думку суду, у даному випадку розумним та пропорційним є стягнення 456,06 євро.

ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).

Відповідно до положень ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15 (13.02.2024 у справі №910/12155/22) зазначено про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачена.

Відтак суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви позивача щодо розподілу судових витрат адвоката та стягнення з відповідача на користь позивача 456,06 євро витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги у даній справі адвокатом Романенко В.В., а у решті витрат на правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 123, 129, 130, 221, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) (вх. №2-1444/24 від 11.09.2024) про ухвалення додаткового рішення по справі № 916/1738/24 задовольнити частково.

2. Стягнути з Громадської спілки «Європейська асоціація розвитку бізнесу» (вул. Рішельєвська, № 68, корп. Г, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 41144203) на користь Солід Сорте ЛТД (SOLID SORTE LDA) (вул. Франсішку Піреш, № 2, Вале-Формозу, Фару, Лоуле (Сан-Клемент), 8100 267, Португальська Республіка, реєстраційний номер 517077507) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 456 (чотириста п`ятдесят шість) євро 06 центів.

3. В задоволенні решти вимог відмовити.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст. 327 ГПК України.

Повний текст додаткового рішення складено 25.09.2024.

Суддя О.В. Цісельський