Постанова

від 17.09.2024 по справі 911/1472/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1472/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Корнієнка І. М. (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 (суддя Шевчук Н. Г.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 (головуючий - Михальська Ю. Б., судді Іоннікова І. А., Тищенко А. І.) у справі

за позовом Парафії Святої Мучениці Тетяни

до Білоцерківської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2023 року Парафія Святої Мучениці Тетяни (далі - Парафія, Організація, позивач) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради (далі - Білоцерківська міськрада, Міськрада, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міськради від 27.04.2023 № 3816-39-VІІІ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни" (далі - рішення № 3816-39-VІІІ, оспорюване рішення), яким Міськрада припинила право постійного користування Парафії на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04. - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення храму Святої Мучениці Тетяни) площею 0,0959 га, кадастровий номер 3220455500:03:004:0030 (далі - спірна земельна ділянка), що розташована за адресою: вул. Першотравнева, 3, смт Терезине, Білоцерківський район, посилаючись на положення статей 12, 23, 92, 141- 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статті 25, 26, 33, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що рішення № 3816-39-VІІІ прийнято відповідачем із перевищенням повноважень та порушенням вимог ЗК України, оскільки релігійні організації можуть бути позбавлені законного права постійного користування земельними ділянками лише в спосіб, визначений статтями 141- 143 цього Кодексу, тоді як оспорюване рішення не містить посилань на підстави припинення такого права, встановлені вказаними нормами.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024, позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення № 3816-39-VІІІ.

4. Рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що матеріалів справи не вбачається наявності передбачених статтею 141, 143 ЗК України вичерпних підстав для припинення Міськрадою права постійного користування Парафії спірною земельною ділянкою, а оспорюваним рішенням порушено права та інтереси позивача щодо права користування спірною земельною ділянкою, на якій розміщено належний йому на праві власності об`єкт нерухомості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Білоцерківська міськрада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми статті 141 ЗК України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, яке (відступлення) позивач аргументує необхідністю доповнення переліку підстав припинення права постійного користування релігійних організацій земельними ділянками згідно з нормою пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України, а саме враховуючи правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки втрата правосуб`єктності тягне за собою припинення права постійного користування земельними ділянками релігійною організацією в зв`язку з втратою чинності її статутом (положенням) у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Крім того, на думку скаржника, позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 ЗК України Парафія не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки позивач не надавав до суду першої інстанції будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема передбачених статтею 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Білоцерківської міськради на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 911/1472/23 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 27.08.2024.

27.08.2024 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду до початку судового засідання надійшла заява представника Парафії про припинення повноважень адвоката Іваницької О. П., зі змісту якої (заяви) вбачається, що зазначений представник повідомляє Верховний Суд про припинення з 26.08.2024 договору про надання правової допомоги, укладеного раніше з Парафією, що, в свою чергу, зумовлено зміною 08.08.2024 найменування позивача (Парафія Святої Мучениці Тетяни) на Релігійну організацію "Релігійна громада Парафія Святої Мучениці Тетяни Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) селища Терезине Білоцерківського району Київської області" та зміною керівника Організації.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2024 розгляд касаційної скарги Білоцерківської міськради на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 911/1472/23 відкладено на 17.09.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Парафія є релігійною організацією, яку зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 10.04.1998 за юридичною адресою: 09133, Київська область, Білоцерківський район, смт Терезине, вул. Першотравнева, 3 та внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 13281200000002221, код ЄДРПОУ 35088775, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 - діяльність релігійних організацій.

10.04.1998 Київською обласною державною адміністрацією видано свідоцтво про реєстрацію статуту зазначеної релігійної громади.

Зі змісту пункту 1 Статуту Парафії, ухваленого парафіяльними зборами 23.01.1998, вбачається, що Святої Мучениці Тетяни Парафія (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Білоцерківської єпархії.

10. На підставі рішення Терезинської сільської ради від 25.12.2012 № 16-213-У1 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою під розміщення храму Святої Мучениці Тетяни Парафії Святої Мучениці Тетяни в смт Терезине, вул. Першотравнева, 3 " було надано в постійне користування Парафії спірну земельну ділянку для будівництва і обслуговування приміщення храму Парафії Святої Мучениці Тетяни на вул. Першотравневій, 3 у смт Терезиному Білоцерківського району Київської області .

Таким чином, 28.10.2013 (запис № 3430717) здійснено державну реєстрацію права постійного користування Парафії на спірну земельну ділянку, розташовану за адресою: Київська область, Білоцерківський район, смт Терезине, вул. Першотравнева, 3, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На спірній земельній ділянці розміщено нежитлову будівлю літ. "А" загальною площею 180 м2, реєстраційний номер об`єкта 24199021, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2023 № 342873371, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.08.2008 серії САБ № 024331, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.08.2008 № 19754059, з яких убачається, що власником зазначеної будівлі є Релігійна громада Парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви.

11. Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт від 25.07.2016, згідно з якою погоджено реконструкцію нежитлової будівлі під Храм Святої Мучениці Тетяни, вид будівництва - реконструкція.

12. 26.01.2019 за результатами релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин 7, 8 статті 12 Закону України від 23.04.1991 № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ), відповідно до перехідних та прикінцевих положень Закону України від 20.12.2018 № 2662-VІІІ "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (далі - Закон № 2662-VІІІ), у газеті "Урядовий кур`єр" № 17 опубліковано Зведену таблицю щодо переліку релігійних організацій, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону № 987-ХІІ та яким необхідно внести зміни до статуту.

У вказаному переліку в розділі "Релігійні управління" за номером 25 зазначено Парафію (Білоцерківська єпархія УПЦ, с. Терезіно, вул. Першотравнева, 3).

13. 27.04.2023 Білоцерківська міськрада прийняла рішення № 3816-39-VIII, зі змісту якого вбачається, що, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 № 26, керуючись ЗК України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законами № 987-ХІІ і № 2662-VІІІ, беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, Міськрада вирішила:

1) припинити право постійного користування Парафії (код ЄДРПОУ 35088775) на спірну земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, смт Терезине, вул. Першотравнева, 3, яке виникло на підставі рішення Терезинської сільської ради від 25.12.2012 № 16-213-У1;

2) землекористувачу або управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міськради потрібно зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Позиція Верховного Суду

14. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог поданої касаційної скарги наведені у ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

15. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про доведеність Організацією належними та допустимими доказами обставин прийняття Міськрадою оспорюваного рішення з порушенням положень статей 141, 143 ЗК України та прав позивача як постійного землекористувача.

16. Колегія суддів вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог і водночас погоджується з доводами скаржника в частині припинення права постійного землекористування Парафії в зв`язку зі втратою нею статусу релігійної організації, яка в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України є набувачем права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, що в свою чергу зумовлено втратою чинності статутом позивача у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації, з підстав недотримання Організацією вимог пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений 4-місячний термін, з огляду на таке.

17. Згідно з частинами 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній з 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

За змістом пунктів 1, 31, 32 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній з 31.01.2019) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.

18. Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації.

Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням.

19. Відповідно до частин 7, 8 статті 12 Закону № 987-ХІІ (в редакції пункту Закону № 2662-VІІІ, чинній з 26.12.2018) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації. Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

Водночас імперативною нормою пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

20. Отже, обов`язок релігійних організацій (об єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій (див. пункт 12 цієї постанови), внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки частини 7 статті 12 Закону № 2662-VIII.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за частинами 7, 8 статті 12 Закону № 987-ХІІ зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом чотирьох місяців є втрата ним чинності в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (аналогічний висновок викладено в пункті 29 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 640/4748/19).

21. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 та абзацу 1 частини 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Приписи Закону № 2662-VІІІ та статті 12 Закону № 987-XII зі змінами, унесеними

Законом № 2662-VIII, були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.

За наслідками конституційного контролю Рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон № 2662-VІІІ та стаття 12 Закону № 987-XII зі змінами, унесеними Законом № 2662-VIII, визнані такими, що відповідають Конституції України (пункт 1 резолютивної частини).

22. Так, Конституційний Суд України, розв`язуючи питання відповідності Конституції України зазначених приписів законів України, серед іншого виснував, що з аналізу норм статті 90

ЦК України, частини 3 статті 8, частин 1, 5 статті 12, статей 13, 14 Закону № 987-XII, статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV випливає, що Закон № 2662-VIII не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об`єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об`єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території (абзаци 2- 8 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).

Тож орган конституційного контролю дійшов висновку, що приписи розділу I Закону № 2662-VIII у частині уточнення назви релігійних організацій (об`єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об`єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (абзац 9 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України, аналізуючи пояснювальну записку до проєкту Закону України про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (реєстр. № 5309), ухваленого в подальшому як

Закон № 2662-VIII, з`ясував, що його розроблено з метою забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також із метою забезпечення суспільства повною та достовірною інформацією. Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням), які знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини 2 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву

у своїх установчих документах (абзаци 2, 4 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини).

Відтак, Конституційний Суд України констатував правомірними, а отже, допустимими обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в громадські організації (у частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій (об`єднань)); орган конституційного контролю окремо зауважив, що його висновок про домірність застосованих заходів обумовлений також тим фактом, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії російської федерації (див. абзаци 6, 7 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини).

У цьому конституційному провадженні Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності частині 3 статті 35,

частині 1 статті 36 Конституції України у частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).

В цьому аспекті Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли б державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Із приписів частин 2, 3 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України випливає, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абзац 2 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини). Орган конституційної юрисдикції у зв`язку з цим вказав: "установлений пунктом 2 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VIII порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу I Закону № 2662-VIII. Таку мету

Закону № 2662-VIII Конституційний Суд України вважає легітимною" (абзац 5 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини).

Також у конституційному поданні його автори стверджували, що "держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено оспорюваним Законом № 2662-VIII" (перше речення абзацу 1 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України визнав таке твердження юридично безпідставним і наголосив, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань (перше речення частини 4

статті 35 Конституції України), зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини 10 статті 5 Закону № 987-XII зобов`язані додержуватися вимог чинного законодавства, тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, на думку Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абзацу першого, абзаци 2- 4 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України констатував, що припис пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VIII не суперечить Конституції України.

Крім того, суб`єкт права на конституційне подання, посилаючись на припис частини 1 статті 8 Конституції України та, зокрема, на Рішення Конституційного Суду України

від 29.06.2010 № 17-рп/2010, пов`язав питання дотримання/недотримання процедури ухвалення Закону № 2662-VIII із принципом юридичної визначеності який, на його думку, "вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними", а також, що "порушення законодавчої процедури стосується зокрема положення про передбачуваність ситуації, оскільки прийняття закону мало б не відбутись або закон мав би бути в іншій редакції якби законодавча процедура була дотримана" (див. перше речення абзацу 1 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини). Утім, орган конституційного контролю, дослідивши порушене авторами конституційного подання питання, вказав, що приписи Закону № 2662-VIII є чіткими й однозначними, вони є передбачними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Отже, підстав для визнання

Закону № 2662-VIII таким, що суперечить статті 8 Конституції України, немає (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, Верховний Суд під час розгляду цієї справи бере до уваги той факт, що питання конституційності приписів Закону № 2662-VІІІ та статті 12 Закону № 987-XII зі змінами, унесеними Законом № 2662-VIII, було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності вказаних норм законодавства Основному Закону України.

23. Частиною 5 статті 12 Закону № 987-ХІІ (в редакції, чинній з 26.12.2018) унормовано, що статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Наведене положення кореспондується як із нормою пункту 8 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так із вимогами частини 1 статті 15 Закону № 987-ХІІ, відповідно до яких у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

24. Відповідно до частини 7 статті 17 Закону № 987-ХІІ користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому ЗК України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

25. Згідно з частиною 1 та пунктом "в" частини 2 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

26. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК україни). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20), від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37)).

27. Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (стаття 7 ЦК України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.

28. Отже, виходячи із системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 ЦК України, пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України, статей 12- 14, 17 Закону № 987-ХІІ, пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія суддів виснує, що в разі очевидної недобросовісної поведінки Парафії, яка полягає в порушенні відповідною релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом № 2662-VІІІ (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку зі втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону № 2662-VІІІ втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

29. Адже в разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

30. Наведеним вище повністю спростовується покладений в основу оскаржуваних судових рішень висновок судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених статтею 141 ЗК України вичерпних підстав припинення права користування спірною земельною ділянкою, оскільки пунктом "в" частини 1 цієї статті (в редакції, чинній на час прийняття Міськрадою оспорюваного рішення) чітко визначено таку підставу, як припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, що не слід ототожнювати із припиненням позивача як юридичної особи, коли таке припинення відбувається без правонаступництва.

31. Колегія суддів відхиляє передчасне посилання суду апеляційної інстанції на положення частин 3- 5 статті 16 Закону № 987-ХІІ на обґрунтування висновку про відсутність припинення діяльності Парафії як релігійної організації, оскільки вказаними нормами передбачено порядок та підстави примусового припинення діяльності релігійної організації за рішенням суду, тоді як оспорюване рішення Білоцерківської міськради переконливо свідчить про оформлене ним припинення права постійного користування Парафії спірною земельною ділянкою в позасудовому порядку.

32. Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом № 2662-VIII змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, в зв`язку з чим статут Парафії втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак наразі не може вважатися суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою.

33. За таких обставин вміщений в оскаржуваних рішенні та постанові висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення № 3816-39-VІІІ, яким Міськрада припинила право постійного користування Парафії на спірну земельну ділянку саме в зв`язку із втратою позивачем статусу релігійної організації та суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою, є помилковим, позаяк не відповідає викладеному вище висновку щодо комплексного застосування положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 ЦК України, пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України, статей 12- 14, 17 Закону № 987-ХІІ, пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (див. пункти 28, 29 цієї постанови).

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 ЗК України Парафія не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки позивач не надавав до суду першої інстанції будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема, передбачених статтею 12 Закону № 987-ХІІ, що, в свою чергу свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення, прийнятого Міськрадою на виконання положень Закону № 2662-VІІІ та Рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19) (справа щодо повної назви релігійних організацій).

34. Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд помилково погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у зв`язку з відсутністю у Міськради підстав припиняти право постійного користування позивача на спірну земельну ділянку, позаяк такий висновок судів не відповідає висновку щодо комплексного застосування положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 ЦК України, пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України, статей 12- 14, 17 Закону № 987-ХІІ, пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (див. пункти 28, 29 цієї постанови).

35. У разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з`ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

36. Оскільки судами попередніх інстанцій достовірно встановлено той факт, позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом № 2662-VIII змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, в зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що статут Парафії втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак наразі не може вважатися суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню повністю як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

37. З наведених раніше мотивів колегія суддів відхиляє необґрунтовані доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

38. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

39. Згідно з частиною 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

40. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України.

41. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню як ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що в свою чергу є підставою для задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Розподіл судових витрат

42. Оскільки під час розгляду справи в суді касаційної інстанції найменування позивача ( Парафія Святої Мучениці Тетяни ) було змінено на Релігійну організацію "Релігійна громада Парафія Святої Мучениці Тетяни Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) селища Терезине Білоцерківського району Київської області", що підтверджується актуальними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги немайнового характеру, то керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат скаржника у виді сплаченого ним судового збору в загальній сумі 9394 грн (4026+5368), понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання цих витрат на позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білоцерківської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 911/1472/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Релігійної організації "Релігійна громада Парафія Святої Мучениці Тетяни Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) селища Терезине Білоцерківського району Київської області" (ідентифікаційний код 35088775) на користь Білоцерківської міської ради (ідентифікаційний код 26376300) 9394 (дев`ять тисяч триста дев`яносто чотири) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Наказ доручити видати Господарському суду Київської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай