Постанова

від 19.09.2024 по справі 38/5005/6636/2012

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року

м. Київ

Cправа № 38/5005/6636/2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

ліквідатор - арбітражний керуючий Зибін А. О.,

представники Дніпропетровської міської ради - Іорданов К. І., Ярличенко І. В.;

представник АТ "Дніпровські електромережі" - Яцишин О. Й.;

представник АТ Укратрансгаз" Кравченко С. В.;

прокурор Садаєва Е. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради - арбітражного керуючого Зибіна А. О. (вх. № 593/2024)

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023

у складі колегії суддів: Мороза В. Ф. (головуючий), Коваль Л. А., Чередка А. Є.

та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2023

у складі судді Владимиренка І. В.

у справі № 38/5005/6636/2012

за заявою голови ліквідаційної комісії комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради

до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

У цій справі перед Верховним Судом постало питання щодо покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновника - міську раду.

Обставини справи

1. Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради (далі - КЖЕП "Лівобережжя") було зареєстровано Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 10.10.2000.

2. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Статуту підприємства, затвердженого наказом комітету комунальної власності міської ради від 17.02.2004 № 15-КВ, підприємство засновано на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровськ. Власником підприємства є територіальна громада міста Дніпропетровськ в особі Дніпропетровської міської ради. Органом управління майном підприємства є комітет комунальної власності міської ради.

3. Основним видом діяльності, який КЖЕП "Лівобережжя" здійснювало з моменту заснування, є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна. Вся господарська-економічна діяльність підприємства будується на принципі господарського розрахунку з дотацією планово-збиткової сфери з міського бюджету.

4. Згідно з пунктом 1 наказу комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради № 23-КВ від 26.02.2004 "Про зміну форми правового режиму майна, закріпленого за житлово-комунальними підприємствами" за КЖЕП "Лівобережжя" закріплено майно на праві господарського відання. Аналогічне положення відображене у пункті 3.1 Статуту банкрута.

5. 06.08.2012 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області за заявою голови ліквідаційної комісії КЖЕП "Лівобережжя" порушено провадження у справі про банкрутство цього підприємства відповідно до процедури, передбаченої статтею 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), в редакції, що діла до 19.01.2013.

6. 14.08.2012 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив постанову, якою визнав КЖЕП "Лівобережжя" банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором банкрута призначив арбітражного керуючого Барановського О. М.

7. 18.12.2012 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі затверджено реєстр вимог кредиторів КЖЕП "Лівобережжя".

8. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у цій справі встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 02.12.2009 № 52/52 (з наступними змінами і доповненнями) вирішено передати з балансу комунальних виробничих житлових ремонтно-експлуатаційних підприємств на баланс комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об`єкти нерухомого майна.

9. 02.03.2011 Дніпропетровська міська рада прийняла рішення № 16/9 про реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради шляхом передачі з їх балансу на баланс Комунального підприємства "Бюро з обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради окремо розташованих нежитлових будівель і призначених для торговельних, побутових та інших потреб промислового характеру. Також, цим рішенням зобов`язано попередніх балансоутримувачів у 4-х місячний строк з дати прийняття цього рішення оформити відповідно до чинного законодавства України передачу нерухомого майна та внести відповідні зміни до бухгалтерського обліку (пункт 3 рішення).

10. Надалі рішенням Дніпропетровської міської ради від 15.06.2011 № 45/12 вирішено припинити юридичну особу КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради шляхом ліквідації.

11. 17.11.2011 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 15/5005/15549/2011 зобов`язано КЖЕП "Лівобережжя" передати шляхом підписання ліквідаційною комісією КЖЕП "Лівобережжя" авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради 118 об`єктів нерухомого комунального майна.

12. В свою чергу, згідно з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 у справі № 804/53/15 та вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22.04.2016 у справі №201/17998/15-к (провадження № 1-кп/201/62/2016), що набрав законної сили 23.05.2016, відносно голови ліквідаційної комісії банкрута, судами встановлено протиправність дій голови ліквідаційної комісії КЖЕП "Лівобережжя" щодо невиконання обов`язку зняти обтяження та передати майно комунального підприємства на баланс комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, а також умисне невиконання рішень Господарського суду Дніпропетровської області щодо яких його було зобов`язано передати майно підприємства на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради.

13. Також, в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 встановлено, що при зверненні до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство голова ліквідаційної комісії боржника посилався на те, що згідно даних балансу станом на 31.05.2012 загальної вартості активів достатньо для покриття вимог кредиторів, але в процесі проведення ліквідаційних дій основні засоби - житловий фонд на загальну балансову вартість 5 114 182 грн та об`єкти комунальної інфраструктури на загальну балансову вартість 2 871 142,91 грн підлягають безоплатній передачі в комунальну власність.

14. Так, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2017, було визнано неправомірними дії ліквідатора по включенню майна банкрута до ліквідаційної маси та визнано недійсними всі укладені стосовно цього майна договори купівлі-продажу.

15. Суди дійшли висновків, що в порушення вимог статей 25, 26 Закону про банкрутство (в редакції, що діла до 19.01.2013), арбітражний керуючий включив нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення до складу ліквідаційної маси без достатніх правових підстав.

16. В процесі ліквідаційної процедури ухвалами господарського суду ліквідатори боржника неодноразово змінювалися, а 14.12.2021 ліквідатором призначено арбітражного керуючого Зибіна А. О.

17. Ліквідатор Зибін А. О. направляв декілька запитів попередньому ліквідатору Левченку В. В. з вимогою передати всю бухгалтерську та іншу документацію, печатки та штампи, матеріальні та інші цінності боржника. Проте документи та печатки були передані лише після постановлення Господарським судом Дніпропетровської області ухвали про зобов`язання здійснити відповідні дії, а саме 06.06.2022 печатка та документація була передана ліквідатору, про що складено акти прийому-передачі. При цьому матеріальні цінності ліквідатору не передавались, з посиланням на те, що попередній ліквідатор також не отримував ніякі матеріальні цінності від попереднього ліквідатора банкрута.

18. Під час проведення ліквідаційної процедури, ліквідатором були здійснені заходи щодо пошуку майна банкрута, і в результаті отриманої інформації встановлено відсутність у банкрута будь-яких активів.

19. На підставі усього наведеного вище ліквідатором було складено інвентаризаційну відомість КЖЕП "Лівобережжя" щодо відсутності будь-яких активів у банкрута, а отже, і джерело погашення вимог кредиторів

Подання заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності

20. 23.01.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області від ліквідатора банкрута надійшла заява про притягнення Дніпровської міської ради до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями КЖЕП "Лівобережжя" та стягнення з Дніпровської міської ради на користь банкрута суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 14 919 248,60 грн.

21. Заява мотивована тим, що під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор встановив відсутність у банкрута будь-якого майна. Разом з тим, згідно з рішеннями Дніпропетровської міської ради майно КЖЕП "Лівобережжя" було передано з його балансу на баланс іншого комунального підприємства, що фактично зупинило діяльність підприємства.

22. При цьому на момент прийняття таких рішень у підприємства уже була велика заборгованість перед кредиторами. Тому, приймаючи рішення про передачу майна КЖЕП "Лівобережжя" іншому підприємству та позбавляючи його здійснювати будь-яку господарську діяльність, міська рада усвідомлювала, що залишає кредиторів без можливості погашення їх вимог, тобто фактично довела підприємство до банкрутства.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

22.04.2023 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у задоволенні заяви ліквідатора від 23.01.2023 про притягнення Дніпровської міської ради до субсидіарної відповідальності відмовлено.

23. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника є необґрунтованими, оскільки відсутня пряма норма закону щодо покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за борги комунального підприємства, а статут КЖЕП "Лівобережжя" не передбачає притягнення до субсидіарної відповідальності.

24. Суд зазначив, що до заяви ліквідатора не надано жодного доказу щодо існування обставин доведення боржника до банкрутства, ліквідатором також не доведено склад правопорушення Дніпровської міської ради, що унеможливлює задоволення вказаної заяви.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

25. 02.11.2023 Центральний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2023 змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в решті ухвалу місцевого господарського суду залишив без змін.

26. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії Дніпропетровської міської ради (наразі Дніпровської міської ради) з вилучення із господарського відання та передання усього майна від боржника до іншої юридичної особи призвели до банкрутства КЖЕП "Лівобережжя" та неможливості погашення вимог кредиторів, що є підставою для покладення на Дніпровську міську раду як єдиного засновника банкрута субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

27. Водночас суд апеляційної інстанції врахував, що Дніпровська міська рада подала до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

28. За висновком цього суду, у зв`язку із відсутністю активів у банкрута, за рахунок яких могла б бути сформована ліквідаційна маса, реалізація об`єктів ліквідаційної маси та розрахунки з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі не вчинялися (не могли бути вчинені), що остаточно встановлено в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012, тобто саме з цієї дати розпочинає свій перебіг трирічний строк позовної давності для пред`явлення вимог ліквідатора про притягнення до субсидіарної відповідальності засновника/учасника/керівника боржника. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ліквідатор пропустив трирічний термін позовної давності на дату звернення до суду з цією заявою, який сплив 30.08.2019.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29. У касаційній скарзі ліквідатор КЖЕП "Лівобережжя" арбітражний керуючий Зибін А. О. просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2023 у справі № 38/5005/6636/2012; ухвалити нове рішення про задоволення заяви ліквідатора про притягнення Дніпровської міської ради до субсидіарної відповідальності.

30. Скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо спливу позовної давності, оскільки як станом на час постановлення ухвали суду першої інстанцій від 29.08.2016, так і станом на дату, яку суд вважає датою спливу позовної давності, ліквідатором не вчинено усієї повноти дій у ліквідаційній процедурі. Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку щодо початку перебігу позовної давності, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 904/8850/14.

Б. Доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу

31. У відзиві Дніпровська міська рада просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо спливу позовної давності; вказує, що фактично майновий та фінансовий стан банкрута, починаючи з 29.08.2016 не змінювався до того стану, який дозволив би йому розрахуватися з кредиторами.

32. Дніпровська міська рада також вважає, що суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду щодо визначення моменту, з якого обчислюється перебіг строку позовної давності до вимог покладення субсидіарної відповідальності, викладені у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 904/8850/14.

33. У відзиві кредитор Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" підтримав доводи та вимоги касаційної скарги ліквідатора. Вважає, що на дату 30.08.2019 діючим ліквідатором банкрута не було вчинено всю повноту дій із виявлення майна, що не уможливлювало вчинення дій з притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, не взято до уваги звіт ліквідатора, поданий за період з 14.12.2021 до 01.10.2023, відповідно до якого вбачається відсутність передачі документів від попереднього ліквідатора щодо майна та фінансової документації, за якою можливо було визначити його наявність на балансі підприємства (банкрута) та відповідно здійснити правомірні дії із належного подання заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності засновника банкрута.

34. У письмових поясненнях прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури, який брав участь у цій справі, заперечує проти доводів касаційної скарги.

35. До Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення Дніпровської міської ради та Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" з урахуванням правової позиції судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

37. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Так, доводи касаційної скарги ліквідатора зводяться до того, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування позовної давності до вимог щодо покладення субсидіарної відповідальності на засновника банкрута.

39. Субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника була передбачена у законодавстві про банкрутство як на момент відкриття ліквідаційної процедури у цій справі (в редакції Закону про банкрутство, що діяла до 19.01.2013, та в редакції Закону про банкрутство, що діяла з 19.01.2013 до 20.10.2019), так і діючим наразі КУзПБ.

40. Згідно з частиною другою статті 41 Закону про банкрутство (в редакції, що діяла до 20.10.2019) було визначено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

41. За приписами частини першої статті 46 Закону про банкрутство після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються, зокрема, відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об`єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

42. Згідно з частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство ліквідатору надано право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається як різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені в порядку субсидіарної відповідальності суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

43. Такі ж самі приписи містила частина друга статті 61 КУзПБ (тут і далі у редакції, чинній на момент звернення ліквідатора із заявою про покладення субсидіарної відповідальності), який вступив в дію з 21.10.2019, положення якої щодо субсидіарної відповідальності є аналогічні з приписами частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16).

44. Відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ підставами для звернення ліквідатора із відповідною заявою є: - наявність підтвердженої відповідними доказами вини засновників боржника (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб; - недостатність майна (ліквідаційної маси) боржника для повного погашення вимог кредиторів.

45. Колегія суддів Верховного Суду враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21), до закінчення перегляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі та які, відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України, враховуються під час касаційного розгляду цієї справи.

46. У вказаній постанові судова палата зазначила, що однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності. Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.

47. Щодо суми вимог кредиторів, то на стадії ліквідації цей показник, як правило, є остаточним та визначається на підставі ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, в якій, зокрема, зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів (частина друга статті 47 КУзПБ).

48. Водночас допускається корегування зазначеного показника в процедурі ліквідації за рахунок визнаних судом вимог поточного кредитора (частини третя, п`ята статті 59 та частина четверта статті 60 КУзПБ), а також вимог кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та були розглянуті судом в процедурі ліквідації (частина четверта статті 45 цього Кодексу).

49. Законодавець визначив у положеннях КУзПБ об`єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.

50. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України, пункт 80).

51. У постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21) також наголошено, що буквальне прочитання абзаців першого та другого частини другої статті 61 КУзПБ ("розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою", "у разі недостатності майна боржника") є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб`єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.

52. Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.

53. Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.

54. Аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) та від 07.11.2023 у cправі № 908/3468/13.

55. Такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов`язаннями боржника у межах об`єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.

56. Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб`єктів та суб`єктивної сторони відповідного правопорушення.

57. Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора / кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом.

58. У постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 904/8850/14, про неврахування висновків якої стверджує скаржник, зазначено, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше, ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута. Підтвердженням вищевикладеного є те, що розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

59. Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21) вказав, що за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана виключно тоді, коли за результатами проведення ліквідаційної процедури боржника буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, що вказуватиме на порушення тих прав, які підлягають захисту через правовий інститут субсидіарної відповідальності. Встановлення недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство є тією обставиною, з якою закон пов`язує початок перебігу позовної давності за вимогами про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

60. Судами обох інстанцій встановлено, що КЖЕП "Лівобережжя" є власністю територіальної громади м. Дніпропетровська. Єдиним засновником КЖЕП Лівобережжя" є Дніпропетровська міська рада. Основним видом діяльності, який воно здійснювало з моменту заснування, є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна.

61. Згідно з рішеннями Дніпропетровської міської ради № 52/52 від 02.12.2009 та № 16/9 від 02.03.2011 майно КЖЕП "Лівобережжя" було передано з його балансу на баланс іншого комунального підприємства, що фактично зупинило діяльність підприємства.

62. Вилучивши з господарського відання та передавши усе майно від боржника до іншої юридичної особи, власник не вирішив питання про правонаступництво особи, яка отримала майнові активи боржника. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, кредиторська заборгованість боржника КЖЕП "Лівобережжя" залишилася без майнового забезпечення.

63. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані дії міської ради призвели до банкрутства КЖЕП "Лівобережжя" та неможливості погашення вимог кредиторів.

64. При цьому суб`єкт даного правопорушення - Дніпровська міська рада є єдиним засновником банкрута, та відповідно до закону та установчих документів за своїм юридичним статусом мала право безпосередньо давати обов`язкові для виконання банкрутом вказівки, приймати рішення, видавати розпорядження та накази, а суб`єктивною стороною даного правопорушення є безперечно умисел, так як на час прийняття рішень банкрут вже мав значну непідйомну суму заборгованості, а виведення активів беззаперечно вказує на вчинення дій щодо ухилення від її погашення боржником. А тому суд дійшов висновку щодо обґрунтованості відповідних доводів ліквідатора.

65. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності за вказаними вимогами ліквідатора, з чим не погодився ліквідатор.

66. Колегія суддів зазначає, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

67. У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

68. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

69. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

70. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

71. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

72. Ліквідатор у цій справі звернувся до суду першої інстанції із заявою про притягнення Дніпровської міської ради до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута - 23.01.2023.

73. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що в ході ліквідаційної процедури неодноразово змінювалися ліквідатори КЖЕП "Лівобережжя", кожним з яких після їх призначення вживалися заходи, передбачені Законом про банкрутство та КУзПБ. Протягом усього часу, що тривала ліквідаційна процедура КЖЕП "Лівобережжя", жодних активів, за рахунок яких могли бути задоволені кредиторські вимоги, внесені до реєстру вимог кредиторів, виявлено не було, а визнання незаконним включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, а саме об`єктів комунальної власності (згідно з переліком, наведеного в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016), остаточно засвідчило неможливість розрахунків з кредиторами.

74. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кредиторські вимоги у визнаному судом розмірі не могли бути погашені у ліквідаційній процедурі, про що достеменно було встановлено 29.08.2016 з дати прийняття судового рішення, оскільки у банкрута відсутні майнові активи для формування ліквідаційної маси, а отже і джерело погашення вимог кредиторів.

75. Тобто, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, фактично майновий та фінансовий стан банкрута, починаючи з 29.08.2016 не змінювався до того стану, який дозволив би йому розрахуватися з кредиторами, хоча б навіть частково. Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ліквідатор пропустив трирічний термін позовної давності на дату звернення до суду з цією заявою, який сплив 30.08.2019.

76. При цьому аргументи скаржника щодо незгоди з такими висновками суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на посиланні на фактичні обставини справи чи наявні в матеріалах справи докази, які не отримали належної правової оцінки судів та могли б підтвердити іншу дату початку перебігу позовної давності ніж 29.08.2016, коли була встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів. Ліквідатор лише зазначив, що ним не було вчинено усієї повноти дій у ліквідаційній процедурі, проте не обґрунтував з посиланням на відповідні обставини, у чому полягає така неповнота.

77. Також колегія суддів не вбачає невідповідності висновків суду апеляційної інстанції у цій частині правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 904/8850/14.

78. Зважаючи на те, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій скаржник не довів обставин не спливу на момент його звернення із заявою встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку саме з моменту виявлення недостатності ліквідаційної маси для повного погашення кредиторської заборгованості боржника, тому викладені в касаційній скарзі доводи про відсутність пропуску позовної давності у спірних правовідносинах є необґрунтованими.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Враховуючи викладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

80. Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради - арбітражного керуючого Зибіна Антона Олексійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2023 у справі № 38/5005/6636/2012 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік