Рішення

від 26.09.2024 по справі 160/12108/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 рокуСправа №160/12108/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши за правилами у письмовому провадженні у м.Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

-визнати протиправним наказ Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 №8-к щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту з питань персоналу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на 2024 рік (з 25.01.2024) та скасувати наказ Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 №8-к;

-зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту з питань персоналу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 15.03.2023 №20-к з 25.01.2024, з урахуванням раніше виплачених сум надбавки за вислугу років;

-відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання вимог абзацу 2 п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» №3460 наказом Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 №8-к позивачу встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 25.01.2024) у розмірі 30 відсотків посадового окладу, тоді як з 15.03.2023 вона становила 50 %. Позивач вважає, що внаслідок таких протиправних дій порушені її права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

До суду від позивача надійшло клопотання про залучення співвідповідача ДСА України. До суду від позивача 26.09.2024 надійшло клопотання про залишення його без розгляду.

Від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав і просив у їх задоволенні відмовити. Зазначив, що 01.01.2024 набрав чинності Закон України №3460 «Про Державний бюджет на 2024 рік», абзацом 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Застосування норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» стосовно перерахування надбавки за вислугу років відповідає нормам законодавства України, оскільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Згідно з положеннями статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Звертає увагу, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» щодо встановлення на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, неконституційним не визнавались та не скасовувались, а відтак підстави для їх незастосування відсутні.

Від Апостолівського районного суду Дніпропетровської області відзив на позов до суду не надходив.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, яка обгрунтована доводами, аналогічні тим, які містяться в позовній заяві.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працює на посаді головного спеціаліста з питань персоналу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області з 15.03.2023.

Відповідно до наказу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області №20-к від 15.03.2023, позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років на державній службі 50% (22 роки 09 місяців 01 день).

З матеріалів справи вбачається, що 22.02.2024 наказом Апостолівського районного суду Дніпропетровської області №8-к від 22.02.2024 позивачу з 25.01.2024 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу.

Не погодившись із таким наказом, позивач звернулася за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно зі ст. ст. 46, 50 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з:

- посадового окладу;

- надбавки за вислугу років;

- надбавки за ранг державного службовця;

- виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;

- виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;

- премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону «Про державну службу», надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Однак, Верховною Радою України 09.11.2023 прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме: зменшує максимальну межу розміру надбавки, а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не Закон України про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України» Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

З огляду на викладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме: ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірний наказ суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Так, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.1 та 2 ст.122 КАС України).

Згідно ч.3 ст.122 цього Кодексу для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Позивачем оскаржується наказ керівника Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 №8-к.

При цьому слід зазначити, що позивач на час звернення до суду не звільнена з Апостолівського районного суду Дніпропетровської області та продовжує працювати, тому строк звернення до суду з даним позовом складає три місяці відповідно до приписів ч.1 ст.233 КЗпП України.

Приписами частин 3 і 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 зазначив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньодо суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі КАС від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, суд дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Даний позов стосується порушення законодавства про оплату праці, а тому має застосовуватись тримісячний строк на звернення до суду.

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду з даним позовом позивач звернулася 10.05.2024, тобто через 2,5 місяці з дня винесення оскаржуваного нею наказу.

Відтак, суд вважає, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.

Що стосується вимоги позивача допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно ч.2 ст.371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Разом з тим, спірні правовідносини пов`язані із зобов`язанням відповідача, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років, а не стягнення (присудження) надбавки за вислугу років, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин негайного виконання рішення суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255, 257 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 №8-к «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі» в частині встановлення з 25.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту з питань персоналу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити з 25.01.2024 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі головному спеціалісту з питань персоналу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 15.03.2023 №20-к, з урахуванням раніше виплачених сум надбавки за вислугу років.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська