Рішення

від 25.09.2024 по справі 280/6097/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 вересня 2024 року Справа № 280/6097/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути повторно та задовільнити заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про заміну військової служби на альтернативну (невійськову) службу в силу релігійних переконань.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 2022 року і по теперішній час він є священнослужителем та пастором Релігійної організації «Релігійної громади християн віри Євангельської «Церква «Сім`я Христова». Відповідно до переліку, затвердженому чинною постановою Кабінету міністрів України від 10 листопада 1999 року №2066, Релігійна організація «Релігійна громада християн віри Євангельської «Церква «Сім`я Христова» є релігійною організацією, віровчення якої не допускає користування зброєю. На підставі цього позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з відповідною заявою стосовно заміни йому військової служби на невійськову (альтернативну) службу на час мобілізації.

Від відповідача він отримав листа за №2771 від 23 травня 2024 року про відмову у проходженні ним невійськової (альтернативної) служби під час мобілізації. Вважає, що вказане рішення незаконне, дії відповідача, які виразилися у відмові задоволення заяви позивача також незаконні, а вимоги позивача щодо заміні йому військової служби на альтернативну підлягають задоволенню у повному обсязі.

Ухвалою судді від 08.07.2024 було залишен позовну заяву без руху та наано позивачу строк для усунення недоліків.

Після усунення позивачем недоліків позовноої заяви, ухвалою суду від 17.07.2024 було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач своїм правом пдання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв або клопотань до суду не направив.

Розгянувши заяви матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом досліджено довідку №1 від 01.05.2024 видану позивачу РЕЛІГІЙНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ «РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ ХРИСТИЯН ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ «ЦЕРКВИ «СІМ`Я ХРИСТОВА», додану позивачем до позову у якій зазначено наступне: «Видана ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб 2512708417, ІНФОРМАЦІЯ_3 , в тому що він дійсно з 2022 року по теперішній час є священнослужителем та пастором РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «РЕЛІГІЙНОЇ РОМАДИ ХРИСТИЯН ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ «ЦЕРКВИ «СІМ`Я ХРИСТОВА», зареєстрованної у Єдиному державному реєстрі 2 листопада 2022 року, за № 1010291020000000097, ідентифікаційний код юридичної особи 44832869, що діє за статутом, зареєстрованим у встановленому порядку.

Відповідно до переліку, затверженному чинною постановою Кабінету міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066, РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ХРИСТИЯН ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ «ЦЕРКВА «СІМ`Я ХРИСТОВА» є релігійною організацією, віровчення якої не допускає користування зброєю, що тягне за собою наслідки, передбачені у п. 13 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 р. №2232-ХІІ.»

03 травня 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з заявою стосовно заміни позивачу військової служби на невійськову (альтернативну) службу на час мобілізації.

За наслідками розгляду заяви позивача від 03.05.2024 відповідач надав відповідь, викладену у листі вих. №5133 від 10.05.2024 у якій зазначено про те, що враховуючи положення Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу", підстави щодо задоволення заяви позивача від 03.05.2024 року стосовно заміни йому військової служби на невійськову (альтернативну) службу час мобілізації, на особливий період - відсутні.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови за наслідками розгляду з заяви протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу Президента у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 16 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби.

Також, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Статтею 3 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", Закону України «Про Збройні Сили України", Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Крім того, згідно з положеннями частині третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Разом з тим, передбачений чинним законодавством механізм або порядок реалізації права особи на альтернативну службу інакший, ніж був застосований в даному випадку позивачем.

Так, згідно ст. 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» №1975-XII від 12 грудня 1991 року право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Відповідно до ст. 9 Закону №1975-XII, для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.

У разі призову на військові збори громадян, які після проходження строкової військової служби набули релігійних переконань і належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, вони не пізніше семи календарних днів від дня одержання повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військові збори подають особисто до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації заяву про звільнення від призову на ці збори.»

Згідно ст. 10 Закону №1975-XII відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов`язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.

Відповідно до ст. 11 Закону № 1975-XII заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів…

Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:

несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;

відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань;

неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.

Відмова у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори з інших підстав, ніж передбачені у частині третій цієї статті, забороняється.

Про відмову у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації сповіщає громадянина у письмовій формі.

Отже, чинним законодавством визначено, що питання про направлення на альтернативну службу вирішується відповідними структурними підрозділами місцевої державної адміністрації за місцем проживання. Позивачем не надано суду доказів звернення з відповідною заявою до відповідних структурних підрозділів. В свою чергу вирішення питання про направлення на альтернативну слжбу чинним законодавством не віднесено до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

У зв`язку з вищенаведеним у суду відстуні підстави для задоволення позовних вимог про визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути повторно та задовольнити заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про заміну військової служби на альтернативну (невійськову) службу в силу релігійних переконань.

Відповідно до частини першоїстатті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1ст.77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя Н.В. Стрельнікова