Рішення

від 26.09.2024 по справі 640/19895/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 року м. Київ№ 640/19895/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національного антикорупційного бюро України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі відповідач/НАБУ), в якому просить суд:

визнати незаконними дії Національного антикорупційного бюро України щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за роботу у вихідні дні та зобов`язати Національне антикорупційне бюро України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за роботу у вихідні дні за період з 14 червня 2017 року по 26 грудня 2017 року;

стягнути з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 14 червня 2017 року по 26 грудня 2017 року працював в Національному антикорупційному бюро України на посаді головного спеціаліста відділу планування матеріальних ресурсів та оперативного управління майном Управління забезпечення фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням. Вважає, що при звільненні йому не виплачено заробітну плату за роботу у вихідні дні. Вважає, що вказаними діями йому завдано моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. Просить суд задовольнити позов.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/19895/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

28 вересня 2020 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду м. Києва від Національного антикорупційного бюро України надійшов відзив.

Відповідач в своєму відзиві зазначає, що позивачем не доведено, що він виконував роботу у вихідні дні 16, 23, 24 вересня 2017 року та звертався із відповідною заявою до роботодавця про надання компенсації або відповідних днів відпочинку за роботу у вихідні дні. Враховуючи той факт, що накази т.в.п. директора Національного антикорупційного бюро України від 15 вересня 2017 року № 107-А та директора Національного антикорупційного бюро України від 22 вересня 2017 року № 111-А не виконані у зв`язку з відсутністю необхідності виходу на роботу відповідальної особи, відповідна компенсація роботодавцем не проводилася. Крім того, позивачем не зазначено, якими саме діями відповідача йому завдана шкода, внаслідок чого він зазнав моральних страждань, їх характер та обсяг, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа №640/7053/22 надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року прийнято справу №640/19895/20 до провадження судді Жукової Є.О.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до розпорядження Національного антикорупційного бюро України від 12 червня 2017 року №878-р ОСОБА_1 з 14 червня 2017 року прийнято на посаду головного спеціаліста відділу планування матеріальних ресурсів та оперативного управління майном Управління забезпечення фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням (а.с.20).

Наказом Національного антикорупційного бюро України про організацію роботи у вихідні дні від 15 вересня 2017 року №107-А головного спеціаліста відділу планування матеріальних ресурсів та оперативного управління майном Управління забезпечення фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням ОСОБА_1 призначено відповідальною особою від Національного антикорупційного бюро України за виконання функцій замовника, відповідно до договору, в період з 09:00 до 19:00 години 16 вересня 2017 року (а.с.38).

Наказом Національного антикорупційного бюро України про організацію роботи у вихідні дні від 22 вересня 2017 року №107-А головного спеціаліста відділу планування матеріальних ресурсів та оперативного управління майном Управління забезпечення фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням ОСОБА_1 призначено відповідальною особою від Національного антикорупційного бюро України за виконання функцій замовника, відповідно до договору, в період з 09:00 до 22:00 години 23 та 24 вересня 2017 року (а.с.40).

Розпорядженням Національного антикорупційного бюро України від 18 грудня 2017 року №2414-р припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 26 грудня 2017 року з посади головного спеціаліста відділу планування матеріальних ресурсів та оперативного управління майном Управління забезпечення фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням за угодою сторін, пункт 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» (а.с.14).

Відповідно до вказаного розпорядження по припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 згідно зі статтею 24 Закону України «Про відпустки» позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 14 червня 2017 року до 26 червня 2017 року тривалістю 16 календарних днів та щорічної податкової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 8 років тривалістю 4 календарні дні.

20 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Національного антикорупційного бюро України з питанням перерахунку заробітної плати із врахуванням роботи у святкові та вихідні дні.

Листом Національного антикорупційного бюро України від 03 квітня 2019 року №03/2-188/11209 позивача повідомлено про відсутність підстав для перерахунку заробітної плати із врахуванням роботи у святкові та вихідні дні (а.с.16).

Листом Головного управління Держпраці у Київській області від 17 червня 2020 року №4.4/2-Щ-2474-3626 позивача повідомлено що заробітна плата за період його роботи в НАБУ виплачена у повному обсязі (а.с.50-51).

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у перерахунку заробітної плати із врахуванням роботи у святкові та вихідні дні протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 56 Закону України «Про державну службу» для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень щодо роботи, на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби, про який повідомляється виборний орган первинної профспілкової організації (за наявності), зобов`язані з`явитися на службу і працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час. За роботу в зазначені дні (час) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та порядку, визначених законодавством про працю, або протягом місяця надаються відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців.

Тобто цією нормою за роботу понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час передбачено два альтернативних способи компенсації. При цьому, право вибору виду компенсації належить державному службовцю і реалізується шляхом подання заяви. Водночас, у цій нормі права міститься бланкетна норма, яка відсилає до законодавства про працю при визначенні розміру та порядку виплати грошової компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час.

Відповідно до частини першої статті 52 КЗпП України для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

Згідно з правилами внутрішнього службового розпорядку НАБУ, затвердженими загальними зборами державних службовців НАБУ 07 вересня 2016 року, тривалість робочого часу державного службовця становить 40 годин на тиждень. В НАБУ встановлюється п`ятиденний робочий тиждень із тривалістю роботи по днях: понеділок, вівторок, середа, четвер по 8 годин 15 хвилин, п`ятниця 7 годин, вихідні дні - субота та неділя. Робочий час державних службовців НАБУ починається щоденно в робочі дні о 9 годині та закінчується о 18 годині. В п`ятницю робочий час закінчується о 16 годині 45 хвилин.

Статтею 71 КЗпП України визначено, що робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Суд встановив, що відповідач, на підставі наказів Національного антикорупційного бюро України про організацію роботи у вихідні дні від 15 вересня 2017 року №107-А та від 22 вересня 2017 року №107-А залучив позивача до роботи у вихідні дні у період з 09:00 до 19:00 години 16 вересня 2017 року, з 09:00 до 22:00 години 23 та 24 вересня 2017 року.

Відповідно до статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

У постанові від 18 квітня 2020 року у справі № 808/8308/13-а Верховний Суд зазначив, що обов`язковою умовою надання іншого дня відпочинку за раніше відпрацьований вихідний день є волевиявлення такого працівника, що знаходить своє відображення в подачі відповідної заяви, адже керівник підприємства, установи та організації позбавлений можливості примусово надавати співробітнику день відпочинку за раніше відпрацьований день.

Водночас, суд встановив те, що відповідно до наказів відповідача не встановлено порядку компенсації позивачу за роботу у вихідні дні. Правом на надання іншого дня відпочинку за роботу у вихідні дні вказані вище, позивач не скористався. Відсутність заяв позивача про надання іншого дня відпочинку, на думку суду, свідчить про те, що позивач не мав наміру скористатись таким видом компенсації за роботу у вихідні дні, а тому відповідач, на думку суду, зобов`язаний надати позивачу інший вид компенсації за роботу у вихідні дні, а саме грошову компенсацію.

Статтею 72 КЗпП України також встановлено, що оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Згідно із статтею 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Суд встановив те, що робота позивача у вихідний день мала складати: 16 вересня 2017 року - 10 годин, 23 вересня 2017 року 13 годин, 24 вересня 2017 року 13 годин. Всього 36 годин.

Крім того, суд, враховуючи дані табелю обліку робочого часу, встановив те, що робота у вихідні дні провадилася позивачем понад місячну норму робочого часу, отже оплату праці у вихідний день на користь позивача за 36 годин роботи належить здійснювати у подвійному розмірі годинної ставки зверх окладу.

Суд додатково зазначає, що оскільки позивач був залучений до роботи у вихідні дні, на підставі наказів роботодавця, то відсутність відповідних даних у табелі обліку робочого часу, не може бути підставою для відмови у наданні працівнику компенсації за роботу у ці дні (час), оскільки, відповідно до статті 30 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений орган зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановлено порядку.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 389/1299/17.

Отже, розглядаючи адміністративний позов в межах вимог та доводів заяв по суті справи, суд вважає, що відповідач, відмовивши позивачу у компенсації за роботу у вихідні дні, діяв протиправно.

Враховуючи протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплаті заробітної плати за роботу у вихідні дні суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, є визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за роботу у вихідні дні протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату, а саме за 36 годин роботи вихідні дні у подвійному розмірі годинної ставки зверх окладу.

Стосовно стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої-другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).

Як роз`яснено у п.п.3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Як було зазначено вище, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №818/1429/17.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано жодних доказів, які б обґрунтовували факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, зокрема, втрати нормальних життєвих зв`язків, додаткових зусиль спрямованих на організацію свого життя або інших негативних явищ, та як наслідок підтверджували наявність моральної шкоди, що в свою чергу свідчить про неналежність її підтвердження. Позивачем не доведено, що порушення його прав, які частково мали місце, призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Окружного адміністративного суду судовий м. Києва збір в розмірі 1681,60 грн.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 1681,60 грн підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за роботу у вихідні дні.

3. Зобов`язати Національне антикорупційне бюро України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату, а саме за 36 годин роботи вихідні дні у подвійному розмірі годинної ставки зверх окладу.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національного антикорупційного бюро України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривень 60 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.