Рішення

від 25.09.2024 по справі 380/12053/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/12053/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 рокум. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з Львівського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» адміністративно-господарських санкцій та пені.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з вимогою стягнути з Львівського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 111402,75 грн адміністративно господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно ч.13 ст.19 Закону, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з ч.1 ст.19 Закону, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до ст.20 Закону. Для реалізації даної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про внесення змін до Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності» від 07.04.2023 №307. Програмний комплекс «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності забезпечує автоматизоване (без стороннього втручання): 1) опрацювання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності; 2) визначення роботодавців, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною 1 статті 19 Закону; 3) створення розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону. Розрахунок адміністративно-господарських санкцій виконується в автоматизованому режимі без втручання працівників Фонду, для усіх роботодавців. Такі розрахунки у вигляді PDF-файлу за електронним цифровим підписом керівника (заступника керівника) територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надсилаються до електронного кабінету роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі - розрахунок АГС) та направлено такий розрахунок відповідачу. Згідно отриманої інформації: середньооблікова кількість штатних працівників: 45 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність: 1 особа; норматив працевлаштування осіб з інвалідністю: 2 особи. Отже, норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2023 року відповідачем не виконано на 1 особу.

Законом встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону.

Згідно норми Закону, відповідачу за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю нараховано адміністративно-господарські санкції відповідно до ч.1 ст.20 Закону в сумі 109175,58 гривень та 2227,17 гривень пені на підставі ч.2 ст.20 Закону та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 233, оскільки самостійно не сплачено суму АГС у строки встановлені законодавством.

Зазначає, що відповідачем не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2023 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.

Ухвалою від 12 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем подано суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачає встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу України, організація є організаційно-правовою формою юридичних осіб. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві (ч. 2 ст. 83 ЦК України). Згідно ч. 3 ст. 83 Господарського кодексу України, господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Таким чином, під терміном «організації» вжитим у ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» законодавством визначаються саме юридичні особи як організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку.

Зазначає, що Львівський інститут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» є відокремленим структурним підрозділом Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом», що є юридичною особою та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, код ЄДРПОУ 00127522. Львівський інститут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» діє на підставі Положення про Львівський інститут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом».

Згідно п. 1.5. Положення, інститут створений на правах філії і не має статусу юридичної особи. Отже, вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для юридичних осіб не поширюються на інститут, як окремо взятий структурний підрозділ юридичної особи, оскільки не є юридичною особою.

Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» є юридичною особою, яке зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 00127522, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ «ВНЗ «МАУП» має відокремленні підрозділи юридичної особи, зокрема Львівський інститут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (далі Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «МАУП»/відповідач), до якого саме Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю заявило позов, здійснило розрахунок адміністративно-господарських санкцій та пені.

Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «МАУП» перебуває на обліку в Львівському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Львівським обласним відділенням фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, та розміщено його в електронному кабінеті Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «МАУП» на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 07.03.2024.

Згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік:

- середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 45 осіб;

- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 1 особа;

- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цього значення) - 2 особи;

- фонд оплати праці штатних працівників 4912901,18 гривень;

- середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) 109175,58 гривень;

- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше 1 особа;

- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 109175,58 гривень.

Львівським обласним відділенням фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, Львівському інституту ПрАТ «ВНЗ «МАУП» нараховано пеню у розмірі 2227,17 гривень.

Оскільки відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2023 році осіб з інвалідністю та в строк до 15.04.2024 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в розмірі 109175,58 гривень і пені в розмірі 2227,17 гривень за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач звернувся за стягненням до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі Закон №875-XII).

Згідно з ч.1 ст.17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю (ч.3 ст.17 Закону №875-XII).

Відповідно до положень ч.1 ст.18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 ст.19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч.4 ст.19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з ч.6 ст.19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частинами 12 та 13 ст.19 Закону №875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно з ч.1, 2 ст.20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ч.4, 5 ст.20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (ч.10 ст.20 Закону №875-XII).

З аналізу норм Закону №875-XII вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону №875-XII.

При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно з ч.1 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч.1 ст.239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що також вказано у ст.20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Суд зазначає, що після затвердження постановою Кабінету Міністрів України №466 від 05.06.2019 «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до ст. 19 Закону №875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: - реєстрації у Фонді; - подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; - виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

Частиною 8 ст.19 Закону №875-ХІІ передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» регламентовано Порядком проведення перевірки, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2017 № 70 (далі Порядок № 70).

Предметом проведення перевірки, відповідно до п.2 Порядку № 70, є реєстрація суб`єктів господарювання у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів; подання суб`єктами господарювання до відділень Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до п.16 Порядку № 70 проведення перевірки у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.

Пунктом 17 Порядку № 70 визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.

З огляду на вищенаведені положення законодавства України, саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Водночас такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX, подання роботодавцями до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ) вже не вимагається.

У постанові від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраця та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Після затвердження постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 05.06.2019 «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до статті 19 Закону № 875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

У вказаній постанові Верховного Суду від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 колегія суддів зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до або після формування розрахунку, позивач надав до територіального органу Держпраці інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлений факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

При цьому, суд враховує, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх.

Таким чином, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

Також позивач не надав суду доказів того, що ним від Пенсійного фонду України отримана інформація про ознаки порушень відповідачем законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

За вказаних обставин, суд вважає, що позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, звернувся з позовом до суду про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Аналогічні висновки суду, щодо передчасності звернення до суду, без наявності акту перевірки Держпраці про недотримання нормативу працевлаштування інвалідів підтримані Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 23.08.2024 у справі № 460/28549/23, від 08.08.2024 у справі № 300/8725/23, від 29.07.2024 у справі № 460/28585/23, від 27.05.2024 у справі № 460/28426/23, від 25.03.2024 у справі № 260/5107/23, Сьомим апеляційним адміністративним судом в постанові від 17.04.2024 по справі № 240/18173/23, від 15.04.2024 у справі № 600/3889/23-а, Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 24.10.2023 у справах № 160/14848/23, № 160/15168/23.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що також вказано у ст.20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з даним позовом саме до Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «МАУП», розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та розрахунок пені також вчинений щодо Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «МАУП», а не безпосередньо юридичної особи, тобто ПрАТ «ВНЗ «МАУП».

Отже, під час розгляду справи, суд також повинен встановити, чи покладено на філію як відокремлений структурний підрозділ підприємства, обов`язок виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю чи такий обов`язок покладено загалом на підприємство, як юридичну особу, до складу якого входять такі структурні підрозділи, як філії.

Так, положеннями ст. ст. 18 та 19 Закону № 875-XII чітко визначено коло суб`єктів, на яких покладено обов`язок по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, і до таких суб`єктів віднесено саме підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю.

Також слід зазначити, що ст. 20 Закону № 875-XII передбачена відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у вигляді адміністративно-господарських санкцій саме для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

В свою чергу Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не містить визначення термінів «підприємства, установи, організації», на яких покладено обов`язок виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За таких обставин використанню підлягають визначення вказаних термінів, наведені у Цивільному та Господарському кодексах України.

Суд зазначає, що згідно положень ч. 3 ст. 217 Господарського кодексу України, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 217 ГК України).

Статтею 239 Господарського кодексу України передбачені види адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватись до суб`єктів господарювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом. Серед таких адміністративно-господарських санкцій передбачено і адміністративно-господарський штраф, який за визначенням, наведеним у статті 241 ГК України є грошовою сумою, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, наведеними нормами Господарського кодексу України передбачено можливість застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єкта господарювання за порушення ними встановлених правил здійснення господарської діяльності або у випадках, визначених законодавством.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 58 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Відкриття суб`єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи суб`єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

За нормами ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (ч. 3 ст. 64 ГК України).

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством (ч. 4 ст. 64 ГК України).

При цьому відокремлений підрозділ це підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням, здійснює всі або частину її функцій, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Аналогічні положення містить ст. 95 Цивільного кодексу України, яка визначає, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Здійснення самостійного обліку результатів фінансово-господарської діяльності не змінює правового статусу філії.

Таким чином аналіз вказаних положень Цивільного та Господарського кодексів України свідчить про те, що під «підприємством» розуміється суб`єкт господарювання - юридична особа, яка має самостійний баланс та яка структурно може мати філії, які входять до складу підприємства, і які не є юридичними особами та не вважаються самостійними суб`єктами господарювання.

Зміст Закону № 875-XII не дає підстав для висновку, що використане законодавцем у статтях 18 та 19 Закону № 875-XII поняття «підприємство» має інше значення, ніж визначене у Цивільному та Господарському кодексах України, та має на увазі, в тому числі, і філію підприємства, як окремого суб`єкта, на якого покладено обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд зазначає, що Львівський інститут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» зареєстрований як філія (інший відокремлений підрозділ) з присвоєнням ідентифікаційного коду відокремленого підрозділу 25558766, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже не є самостійною юридичною особою.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПрАТ «ВНЗ «МАУП» має ряд відокремлених підрозділів, зокрема:

- Львівський інститут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом», Код ВП: 25558766.

Згідно Положення про Львівський інститут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом», затвердженого рішенням вченої ради ПрАТ «ВНЗ «МАУП» від 11.07.2017 року протокол № 8 та наглядової ради ПрАТ «ВНЗ «МАУП» від 17.07.2017 року протокол № 61, Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «МАУП» створений для здійснення освітньої діяльності; сприяння всебічному розвитку людини як особистості та найвищої цінності суспільства; збагачення інтелектуального, творчого, культурного потенціалу України; забезпечення умов для оволодіння системою знань; задоволення потреб суспільства і держави у вихованні та розвитку обдарованих, талановитих і здібних громадян; підвищення освітнього рівня народу; забезпечення підприємств, установ, організацій кваліфікованими фахівцями; підготовки кадрового потенціалу управління та підприємництва; реалізації державних програм у галузі освіти; розвитку навчальної, методичної, наукової діяльності та реалізації статутних завдань і напрямів діяльності ПрАТ «ВНЗ «МАУП» у м. Львів.

Пунктами 1.2. і 1.5. Положення про Львівський інститут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» встановлено, що інститут є відокремленим структурним підрозділом ПрАТ «ВНЗ «МАУП» та створений на правах філії і не має статусу юридичної особи.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 25558766 (що належить Львівському інституту ПрАТ «ВНЗ «МАУП»), юридичних осіб не зареєстровано.

З огляду на викладене суд зазначає, що в межах спірних правовідносин Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «МАУП» не може розглядатись як самостійний суб`єкт, на якого покладено обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Такий обов`язок покладено загалом на юридичну особу, тобто ПрАТ «ВНЗ «МАУП».

Положення ст.64 Господарського кодексу України та ст.95 Цивільного кодексу України, передбачають право підприємства створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону. Відокремлені підрозділи наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Таким чином, структурний підрозділ не є суб`єктом господарювання в розумінні Господарського кодексу України, що виключає його із кола роботодавців, що сплачують єдиний соціальний внесок, оскільки роботодавцем в розумінні Закону № 2464-VI є саме юридична особа в цілому.

А сплата страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування через рахунок, відкритий юридичною особою на свій відокремлений підрозділ, кошти на якому є майном юридичної особи лише спрямована на досягнення мети сплати обов`язкових податків та зборів Підприємством.

Аналогічний підхід до правозастосування в цілому підтриманий Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі № 808/2391/15 та від 11.09.2018 у справі № 808/2756/15.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зроблено висновок про те, що філії та представництва, які не є юридичними особам, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.

Варто зазначити те, що використані у ст. 19 та ст. 20 Закону № 875-XII поняття «підприємств, установ, організацій» не є скороченням термінів, визначених у частині 2 статті 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зазначене не свідчить про те, що у статтях 19, 20 цього Закону суб`єктами, які повинні виконувати норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю є коло осіб визначене у ч. 2 ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Так, у ч. 2 ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вказано, що центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - підприємства, установи та організації), фізичні особи, які використовують найману працю, залучають представників громадських об`єднань осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю.

Таким чином зі змісту цієї норми слідує, що у ній не наведено визначенням термінів, які використовуються у даному Законі, а наявність поняття «філія» у вказаній нормі Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не свідчить про те, що обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю покладено на філію підприємства та ніяким чином не тягне за собою виникнення такого обов`язку у філії, яка не є самостійною юридичною особою та не веде окремого обліку результатів своєї фінансової та господарської діяльності.

Як вже зазначалось вище, законодавцем у ст. 19 Закону № 875-XII чітко визначено коло суб`єктів, на яких розповсюджується обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, і філія в даному випадку до них не відноситься.

На переконання суду, зазначена вимога стосується саме і виключно юридичних осіб, зокрема підприємств. Положеннями цієї статті не передбачено норми про її розповсюдження на такі утворення як філії, представництва, відокремлені підрозділи.

Аналогічний висновок суду, щодо нерозповсюдження відповідальності на такі утворення як філії, представництва, відокремлені підрозділи викладений Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 03.04.2024 у справі № 380/15877/23.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши докази за правилами ст.ст.72-77, 90 КАС України, підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

1. В позові Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з Львівського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 25.09.2024.

Суддя Коморний О.І.