Постанова

від 16.09.2024 по справі 160/604/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/604/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Відділу урядового Фельд`єгерського зв`язку Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у місті Дніпрі на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 ( суддя першої інстанції Єфанова О.В.) в адміністративній справі №160/604/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу урядового Фельд`єгерського зв`язку Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у місті Дніпрі, Головного управління урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами визнати протиправною бездіяльність Головного Управління урядового фельд`єгерського зв`язку Державної Служби Спеціального зв`язку та захисту інформації Україні відносно нього стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

Просив зобов`язати Головне Управління урядового фельд`єгерського зв`язку Державної Служби Спеціального зв`язку та захисту інформації Україні виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 01 грудня 2021 року по 15 грудня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

зобов`язати Головне Управління урядового фельд`єгерського зв`язку Державної Служби Спеціального зв`язку та захисту інформації Україні нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позивач зазначив, що відповідач не нарахував середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 грудня 2021 року по 15 грудня 2023 року та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Дніпрі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01 грудня 2021 року по 17 листопада 2023 року щодо суми 16 740,95 грн., з 01 грудня 2021 року по 15 грудня 2023 року щодо суми 47 152,44 грн.

Зобов`язано Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Дніпрі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2021 року по 17 листопада 2023 року щодо суми 16 740,95 грн., з 01 грудня 2021 року по 15 грудня 2023 року щодо суми 47 152,44 грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

В решті позовних вимог відмовити.

З апеляційною скаргою звернувся відповідач, в якій зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, з огляду на ч.5 статті 122 КАС України, якою встановлено для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби місячний строк.

Крім того, вказує про помилкове зазначення у рішенні, що позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Як слідує з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/4480/23, позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за вказаний період, предметом оскарження було визначення базових місяців для такої індексації, тобто за результатами розгляду індексація була перерахована із врахуванням інших базових місяців.

Таким чином, позивачу була нарахована та сплачена різниця індексації грошового забезпечення з визначенням інших базових місяців.

Також, поза увагою суду залишилось те, що відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Під час апеляційного перегляду справи встановлено.

З матеріалів справи встановлено, ОСОБА_1 проходив службу у відділі урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Дніпрі та на цей час позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх всіх видів забезпечення.

17.11.2023 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у по справі № 160/4480/23 рахунок позивача поповнено у розмірі 16 740,95 грн.

15.12.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року по справі № 160/4480/23 у розмірі 47 152,44 грн.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (Закон №2232-ХІІ).

Як передбачено частиною 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (Положення №1153/2008, Указ №1153/2008) визначає таке:

- після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання;

- особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ];

- особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 (Закон №2011-ХІІ), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Як визначено статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вимогами статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, з 01.12.2021 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом «а» (у звязку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 7-8).

Відтак, остаточною датою завершення проходження військової служби є 01.12.2021 року, про що зазначено у витязі з наказу від 01.12.2021 року за №41-ос, тобто 01.12.2021 року є останнім робочим днем.

За змістом пункту 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення №1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року адміністративний позов задоволено, а саме:

-визнано протиправною бездіяльність Відділу урядового Фельд`єгерського зв`язку Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у місті Дніпрі щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, та березень 2018 року за період з 01.03.2018 року до 01.12.2018 року;

- зобов`язано Відділ урядового Фельд`єгерського зв`язку Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у місті Дніпрі нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та березень 2018 року за період з 01.03.2018 року до 01.12.2018 року.

Рішення суду мотивовано тим, що індексація грошового забезпечення позивача передбачена нормами діючого законодавства, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати її позивачеві у вказаному періоді (період проходження позивачем військової служби).

При цьому, суд виходив з того, що базовим місяцем для нарахування індексації за період з 01.11.2016 по 28.02.2018 є січень 2008 року, а базовим місяцем для нарахування індексації за період з 01.03.2018 по 01.12.2018 є березень 2018 року.

Встановивши те, що у спірних періодах відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, з урахуванням визначених «базових місяців» для нарахування індексації, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо застосування до спірних відносин статей 116, 117 КЗпП України апеляційний суд зазначає, що індексація грошового забезпечення у відповідному розмірі, присуджена судом після встановлення під час розгляду трудового спору факту порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, має іншу правову природу і за своєю суттю є відповідальністю роботодавця перед працівником за порушення його трудових прав, та стягнення коштів, присуджених позивачу судовим рішенням в адміністративній справі № 160/4480/23, має здійснюватись на загальних підставах.

Колегія суддів зазначає, що право позивача на отримання індексації грошового забезпечення при звільненні виникло на підставі статті 44 КЗпП України внаслідок попередньо допущеного відповідачем у відношенні до нього порушення законодавства про працю, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Скаржник наголошує, що право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, Дніпропетровський окружний адміністративний суд України захистив вже наявне право та постановою від 25.05.2023 року по справі № 160/4480/23 стягнув з роботодавця на користь позивача належну йому індексацію грошового забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що за умови правомірної поведінки відповідач повинен був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення в день проведення розрахунку, тобто 01 грудня 2021 року.

Проте, в аспекті спірних правовідносин у цій справі, з огляду на рішення по справі «Меньшакова проти України», в якій ЄСПЛ зауважив, що відповідно до статті 117 КЗоТ «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (ч.1 статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч.2 статті 117).

Увагу слід звернути на те, що ч. 2 статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом» (параграф 57 підрозділу «В. Суть» розділу І рішення від 08 квітня 2010 року («Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції»).

Отже, ч. 1 статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов`язковою для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18 та від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17.

Водночас суд зазначає, що базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів), незалежно від розміру підвищення, а коефіцієнт індексації обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.

Позивачу індексація грошового забезпечення була виплачена вже після звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року по справі № 160/4480/23.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Такий правовий висновок побудований на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Аналізуючи вказані вище положення КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця.

Щодо аргументів відповідача про порушення строків звернення з позовом до суду, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Верховний Суд в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 вказав, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного

Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року по справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року по справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року по справі №560/9586/22, від 18 квітня 2024 року по справі № 380/4205/23.

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 року по справі №140/2168/23.

У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що право позивача на отримання індексації грошового забезпечення у відповідному розмірі, виникло на підставі рішення від 25.05.2023 року по справі № 160/4480/23, позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.11.2016 року по 01.12.2018 року, предметом оскарження було визначення базових місяців для такої індексації, тобто за результатами розгляду індексація була перерахована із врахуванням інших базових місяців.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу урядового Фельд`єгерського зв`язку Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у місті Дніпрі залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 в адміністративній справі №160/604/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 16 вересня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 20 вересня 2024 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко