Постанова

від 25.09.2024 по справі 280/6829/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 280/6829/23

адміністративне провадження № К/990/24632/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Апельмон Прайм»

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року (судді: Семененко Я.В. (доповідач), Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Апельмон Прайм»

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Апельмон Прайм» (далі також - ТОВ «Апельмон Прайм», Позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі також - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2023 року № 00006470709.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що :

- податковий орган провів фактичну перевірку без передбачених на те законодавчих підстав;

- під час проведення фактичної перевірки не встановлені порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі також - РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі також - Закон про РРО);

- акт перевірки не містить достовірних доказів про порушення Позивачем правил використання РРО.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 18 червня 2024 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2023 року № 00006470709 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 423 692,48 грн.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вказав, що:

- не зазначення в наказі на проведення фактичної перевірки, на підставі яких саме відомостей (інформації) Відповідач вирішив провести перевірку, не свідчить про незаконність та безпідставність перевірки;

- податковий орган не встановив фактів непроведення Позивачем при продажу підакцизних товарів розрахункових операцій через РРО та здійснення таких розрахункових операцій на неповну суму покупки, отже, притягнення Позивача до відповідальності за порушення пункту 1 статті 3 Закону про РРО є безпідставним;

- використання податкової інформації та документів, у тому числі даних системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (далі також - СОД РРО) за минулі періоди, передбачено виключно під час проведення документальних і камеральних перевірок;

- видача розрахункового документа невстановленого зразка під час проведення даної фактичної перевірки не встановлена й такі порушення відповідно до акту перевірки не зафіксовані.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнив; рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року у справі № 280/6829/23 скасував та прийняв нову постанову, у задоволенні позову ТОВ «Апельмон Прайм» відмовив.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, дійшов висновку, що:

- до предмету фактичної перевірки віднесено перевірку контролюючим органом дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій; норми податкового законодавства, які регулюють питання проведення фактичних перевірок, не містять жодних застережень або обмежень щодо періоду, який може бути охоплений перевіркою. Єдиним обмеженням, у відповідності до вимог Податкового кодексу України (далі також - ПК України), яке стосується усіх видів податкового контролю, є строки, передбачені статтею102 ПК України;

- у спірному випадку документи щодо реалізації алкогольних напоїв на загальну суму 286 060,30 грн неможливо визнати розрахунковими, оскільки в них відсутній обов`язковий реквізит - цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відповідач за результатами фактичної перевірки Позивача склав акт від 19 квітня 2023 року № 538/08/01/07/09/41696968.

Згідно з висновками акта перевірки Позивач допустив порушення вимог пунктів 1, 2 Закону про РРО.

В основу висновків про порушення вимог наведених норм Відповідач поклав твердження, що:

- Позивач реалізував товар за готівкові кошти на суму 6842,40 грн, по яким розрахункові операції проведені без застосування РРО, а саме: згідно з описом наявності готівки на місці проведення розрахунків в касі РРО фіскальний № 3000493365 знаходились готівкові кошти у сумі 10439,60 грн втім згідно з Х-звітом по РРО сума готівкових коштів склала 7219,40 грн (різниця складає 3220,20 грн) та згідно з описом наявності готівки на місці проведення розрахунків в касі РРО фіскальний № 3000493367 знаходились готівкові кошти у сумі 13441,60 грн, втім згідно з Х-звітом по РРО сума готівкових коштів склала 9799,40 грн ( різниця складає 3642,20 грн);

- відповідно до бази даних ДПС України (СОД РРО) встановлено випадки створення у період з липня по вересень 2022 року включно, в реєстраторі розрахункових операцій розрахункових документів при продажу алкогольних напоїв на загальну суму 286 060,30 грн, які повинні маркуватись марками акцизного податку, без реквізитів марки акцизного податку (далі також - МАП). У відповідній графі даних РРО відсутня інформація про серію та номер МАП.

На підставі акта перевірки Відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 00006470709, яким до Позивача застосована сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 423 692,48 грн, у тому числі 286 060,30 грн за відсутність розрахункового документа встановленого зразка.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

В касаційній скарзі Позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції, роблячи висновки щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі просить постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року.

Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі скаржник зазначив пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпунктів 75.1.2, 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 та статті 80 ПК України, у касаційній скарзі Позивач доводить, що наявна у контролюючого органу інформація щодо платника податків може стати або предметом документальної перевірки, якщо мова йде про перевірку документів позивача за минулий час, або підставою проведення фактичної перевірки, метою якої є встановлення можливих порушень законодавства, які допускаються суб`єктом господарювання, безпосередньо, у момент проведення перевірки.

Позивач вважає, що норми ПК України не містять положень щодо можливості використання контролюючим органом в ході проведення фактичної перевірки даних бази електронних копій розрахункових документів за минулі періоди.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах від 5 липня 2021 року у справі № 825/951/17, від 24 травня 2023 року у справі № 300/6609/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 640/1146/19, згідно з якими:

- розрахунковим документом, що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, є документи встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну;

- податкова інформація не може вважатися належним доказом і сама по собі її наявність не може бути підставою для встановлення факту порушень, вчинених/допущених суб`єктом господарювання, оскільки використані відповідачем бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки. Будь-яких інших відомостей, добутих самостійно контролюючим органом безпосередньо під час проведення фактичної перевірки, до акту не додано;

- посилання контролюючого органу на інформацію з бази даних ДПС України - СОД РРО взагалі не може враховуватися у якості доказу, оскільки посилання на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, носить виключно інформаційний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Тобто, витяг з інформаційної бази електронних копій розрахункових документів щодо операцій вчинених позивачем при реалізації підакцизних товарів - алкогольних напоїв вважають не належним та допустимим доказом в розумінні вимог КАС України.

Покликаючись на висновки Верховного Суду у названих справах, Позивач стверджує, що належним документом, який може підтвердити/спростувати обставини щодо продажу алкогольних напоїв без зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку є відповідні розрахункові документи, відомості про які в акті фактичної перевірки відсутні, а відтак підстави для визначення складу порушень належними доказами не підтверджені.

Позивач звертає увагу суду касаційної інстанції, що Відповідач до акта перевірки не надав жодного розрахункового документу, який би свідчив про виявлене порушення, як і взагалі, на час проведення фактичної перевірки такого факту встановлено не було, оскільки, за позицією контролюючого органу, таке порушення мало місце до проведення фактичної перевірки, а саме у період з липня по вересень 2022 року.

На думку Позивача, невизначеним під час судового розгляду лишилось питання з аналізу якого документа, якого додатку до акту суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність зафіксованих порушень.

З урахуванням цього Позивач вважає, що вчинення Позивачем правопорушення (у вигляді не зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями) не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами, спростовується інформацією, наведеною в акті фактичної перевірки, що, в свою чергу, свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

3.2.Доводи Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Заперечуючи вимоги касаційної скарги представник Відповідача у відзиві на касаційну скаргу стверджує про безпідставність звернення позивача зі скаргою та відсутність порушень норм права з боку суду апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Аналізуючи положення ПК України, Відповідач доводить, що ПК України не передбачає для фактичних перевірок наступних обмежень: «фіксація тільки тих фактів, які будуть виявлені на місці проведення такої перевірки», «фіксація лише тих порушень законодавства, які вчинені платником під час здійснення контролюючим органом фактичної перевірки».

Зважаючи, що виявлені порушення вчинені Позивачем до проведення фактичної перевірки і є підставою для проведення тієї самої перевірки, такі порушення, на думку Відповідача, не могли бути виявлені саме за місцем проведення фактичної перевірки, а могли бути лише зафіксовані актом фактичної перевірки, який можна оформлювати як за місцем проведення перевірки, так і за місцем його реєстрації - у приміщенні контролюючого органу.

Аналіз статті 102 ПК України, за твердженнями, наведеними у відзиві, свідчить про наявність загального обмеження щодо максимального періоду, який перевіряється, без розподілу на види перевірок. Визначення такого періоду залежить лише від законодавства, порушення якого виявлене за результатом перевірки.

Узагальнюючи це, Відповідач вважає, що висновки щодо обмеження перевіряємого періоду при фактичній перевірці тільки «в межах проведення фактичної перевірки» не ґрунтується на жодній нормі закону.

Наголошує Відповідач і на тому, що суб`єкти господарювання зобов`язані подавати до контролюючих органів по дротових або бездротових каналах зв`язку електронні копії розрахункових документів і фіскальних звітних чеків, які містяться на контрольній стрічці в пам`яті реєстраторів розрахункових операцій або в пам`яті модемів, які до них приєднані.

З урахуванням цього, на його думку, вся інформація, сформована переведеним у фіскальний режим роботи РРО, не може в подальшому змінитись будь-ким, але може зчитуватись багато разів. Тобто, при проведенні фактичної перевірки Позивача податковий орган за відсутності контрольної стрічки мав законне право користуватись наявною податковою інформацією з електронних копій переданих чеків, яка міститься в базах даних СОД РРО.

Стверджує, що при проведенні фактичної перевірки Позивача податковий орган за відсутності контрольної стрічки мав законне право користуватись наявною податковою інформацією з електронних копій переданих чеків, яка міститься в базах даних СОД РРО.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 300/6609/21 і № 640/1146/19 Відповідач вважає нерелевантними для цілей вирішення спору у цій справі.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Зокрема, спірним питанням у цій справі, яке складає межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування апеляційним судом норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, є перевірка правильності висновків суду про дотримання податковим органом порядку та процедури проведення фактичної перевірки в аспекті того, що висновки перевірки ґрунтуються на даних з інформаційних баз податкового органу, що не є належним доказом підтвердження правопорушення в межах проведеної фактичної перевірки.

У контексті цих доводів Позивач просив сформулювати правовий висновок щодо застосування положень статті 75, 82 ПК України.

Втім такі висновки Верховний Суд вже формував у постанові від 9 вересня 2024 року у справі № 280/6832/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведених положень процесуального закону Верховний Суд враховує відповідні правові висновки Верховного Суду й зазначає таке.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Пунктом 80.1 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За змістом наведених норм, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за умови наявності у контролюючого органу інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків податкової дисципліни у сферах здійснення розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у справі яка розглядається, фактичну перевірку проведено на підставі наказу Головного управління ДПС у Запорізькій області № 374-п.

У матеріалах справи містяться:

- лист ДПС України від 13 жовтня 2022 року № 12358/7/99-00-07-04-02-07, яким повідомлено про можливі порушення законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, стосовно діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють реалізацію алкогольних напоїв, проведених через РРО/ПРРО без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД, згідно з додатком;

- доповідна записка від 3 квітня 2023 року № 790/08-01-07-09-06 (а.с.36) про наявні підстави відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України для проведення фактичної перевірки TOB «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ».

З урахуванням наведених у касаційній скарзі доводів відсутні підстави вважати помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України ці документи є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичної перевірки Позивача.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 420/9909/23 (постанова від 26 березня 2024 року).

Ці висновки є застосовними для цілей розв`язання спору й у цій справі.

Отже, відсутні підстави вважати помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах права, висновок судів попередніх інстанцій про те, що податковий орган не порушив процедуру призначення проведення фактичної перевірки.

Доводи Позивача зводяться до, на його думку, неможливості проведення перевірки на підставі даних СОД РРО. Правові висновки у цьому контексті Верховний Суд вже також сформував у загаданій вище постанові від 9 вересня 2024 року у справі № 280/6832/23.

У цій постанові на підставі аналізу положень пункту 61.1 статті 61, статей 62, 71, 72, 74, 83 ПК України, Закону про РРО, Порядку функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (далі - Порядок), затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 5 серпня 2020 року № 477, Верховний Суд виснував, що

«… інформація, яка зберігається в СОД РРО відображає всі дані про проведені розрахункові операції та реквізити фіскального чека. Аналіз наведених норм податкового законодавства свідчить про те, що використання податковим органом під час проведення фактичної перевірки отриманої податкової інформації, яка надходить від платників податків, через бази даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, зокрема інформація: про фінансово-господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій, у тому числі щодо електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, поданих до контролюючих органів через інформаційну систему СОД РРО, у вигляді електронного розрахункового (фіскального) документа (чека, звіту), є такою, що може використовуватися контролюючими органами, як податкова інформація під час проведення фактичних перевірок платників податків.

При цьому використання такої інформації є належною реалізацією контролюючим органом податкового контролю, як необхідний комплекс заходів, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової політики, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій та може бути самостійною підставою для висновків під час проведення фактичної перевірки».

З урахуванням цих висновків Верховного Суду та наведених Позивачем у касаційній скарзі обґрунтовувань відсутні підстави вважати, що Відповідач під час проведення фактичної перевірки Позивача, не мав правових підстав використовувати податкову інформацію, яка міститься в СОД РРО, зокрема щодо перевірки наявності (відсутності) цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, інформація та дані якої є фактичним відображенням (дублюванням) розрахункових операцій проведених Позивачем у відповідний перевіряємий період.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та визнаючи доведеним вчинене Позивачем порушення, суд апеляційної інстанції так і не оцінив за передбаченими КАС України правилами доказів на підтвердження виявлених, на думку Відповідача, порушень.

Так, у матеріалах справи містяться додатки до акта перевірки (а.с.109-150).

Зміст цих додатків не описувався у рішенні суду апеляційної інстанції, а тому є не визначеним питання щодо доказів, на яких ґрунтуються висновки Відповідача, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про допущення Позивачем порушень саме щодо відсутності в розрахункових документах серій та номерів марок акцизного податку.

Варто звернути увагу й на те, що такі докази були подані лише до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною четвертою статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 6 серпня 2024 року у справі № 822/4867/14, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в судовому рішенні.

Відсутність у судовому рішенні суду апеляційної інстанції мотивів щодо оцінки доказів, якими, на думку податкового органу, підтверджені порушення, про якій йдеться в акті перевірки, вказує на передчасність висновку про відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України спірного у справі індивідуального акта.

З урахуванням цього підтвердилися наведені у касаційній скарзі доводи Позивача про те, що невизначеним під час судового розгляду лишилось питання щодо обсягу доказової бази, на підставі якої суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підтвердженість зафіксованих у акті перевірки порушень.

Враховуючи межі касаційного перегляду, визначені частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки суду апеляційної інстанції є такими, які не ґрунтуються на оцінці належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів в розумінні статей 73 - 76 КАС України, та на всебічному, повному дослідженні обставин справи.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина друга статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина четверта статті 77 КАС України).

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не надав оцінку обставинам, на які посилався Позивач, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Позивача, скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Позиція, яку висловив Верховний Суд у відповідь на питання, порушені в касаційній скарзі, дає підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції й направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Апельмон Прайм» задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх