Рішення

від 02.09.2024 по справі 199/2076/24

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/2076/24

(2/199/1654/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

02.09.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Носенко Ю.О., за участі позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович, Товарна біржа «Катеринославська», про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів, зазначивши, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_4 . Під час шлюбу позивачем та ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26.08.1997 року було придбано житловий будинок з прилеглими до нього будівлями та спорудами, опис об`єкта: А-2 - житловий будинок, житловою площею 88,4 кв.м., 3-1 - літня кухня, Б- вбиральня, В-душ, №1,3-5 - споруди, що знаходяться на земельній ділянці площею 830 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.08.1997 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 було укладено на товарній біржі «Катеринославська» за реєстраційним номером 005/590-Н.

Домовившись щодо всіх істотних умов договору, та, здійснивши повне виконання умов договору, сторонами зазначений договір купівлі-продажу спірного житлового будинку нотаріально посвідчено не було, так як на момент його укладання, відповідно до ст.15 Закону України від 10.12.1991 року «Про товарну біржу» вказаний договір нотаріальному посвідченню не підлягав.

На підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна було видане реєстраційне посвідчення Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації від 16.12.1997 року, що записане в реєстраційну книгу №556 за реєстровим № 2.

Після реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.08.1997 року були внесені зміни до технічного паспорту на житловий будинок від 14.08.1997 та додані нові власники, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Також, після оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , позивач разом з дружиною почали проживати в ньому та були зареєстровані.

Звернувшись до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іванютіна-Сандомирського Леоніда Олеговича із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на частку належного померлій ОСОБА_4 будинку АДРЕСА_1 , позивачем була отримана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26.01.2024 року №28/02-31.

Вищезазначена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії була обґрунтована тим, що на підтвердження права власності спадкодавця на зазначене майно було надано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.08.1997 року, зареєстрований на товарній біржі «Катеринославська», який не був посвідчений нотаріально.

Таким чином, отримати свідоцтво про право на спадщину, що відкрилась після смерті дружини, позивач немає можливості, через що змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права на спадкування. Просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26 серпня 1997 року №005/590-Н, зареєстрований на товарній біржі «Катеринославська», укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 . А також просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача Дніпровської міської ради надав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив винести рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Інші відповідачі до судового засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Треті особи до судового засідання не з`явились, про дату та час розгляду повідомлені належним чином.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26.08.1997 року було придбано житловий будинок з прилеглими до нього будівлями та спорудами, опис об`єкта: А-2 - житловий будинок, житловою площею 88,4 кв.м., 3-1 - літня кухня, Б- вбиральня, В-душ, №1,3-5 - споруди, що знаходяться на земельній ділянці площею 830 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.08.1997 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 було укладено на товарній біржі «Катеринославська» за реєстраційним номером 005/590-Н.

Домовившись щодо всіх істотних умов договору, та, здійснивши повне виконання умов договору, сторонами зазначений договір купівлі-продажу спірного житлового будинку нотаріально посвідчено не було, так як на момент його укладання, відповідно до ст.15 Закону України від 10.12.1991 року «Про товарну біржу» вказаний договір нотаріальному посвідченню не підлягав.

На підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна було видане реєстраційне посвідчення Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації від 16.12.1997 року, що записане в реєстраційну книгу №556 за реєстровим № 2.

Після реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.08.1997 року були внесені зміни до технічного паспорту на житловий будинок від 14.08.1997 та додані нові власники, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Також, після оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , позивач разом з дружиною почали проживати в ньому та були зареєстровані, що вбачається з домової книги для прописки громадян від 06.11.1992 року та витягу з реєстру територіальної громади Дніпровської територіальної громади від 09.11.2023 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02.12.2011 року.

Після смерті дружини позивач 25 січня 2024 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Однак, постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іванютіна-Сандомировського Л.О. від 26.01.2024 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії була обґрунтована тим, що на підтвердження права власності спадкодавця на зазначене майно було надано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.08.1997 року, зареєстрований на товарній біржі «Катеринославська», який не був посвідчений нотаріально.

Спадкоємцями першої черги відповідно до матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , є ОСОБА_6 її син, який 16.07.2020 року також звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, та чоловік померлої позивач по справі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Дія актів цивільного законодавства в часі регламентована ст. 5 ЦК України.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року), Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, в даному випадку на момент переходу права власності на квартиру до ОСОБА_4 та позивача правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Згідно зі ст. 153 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІІ договір купівлі-продажу включений в перелік біржових операцій.

Згідно ч. 2 ст. 9 Житлового Кодексу України (з доповненнями 1993 року, в редакції, що діяла на час укладення договору) квартира (будинок) може бути придбана громадянами на біржових торгах.

За змістом ст. 224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), що діяв на час укладення договору, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Згідно частини 1 статті 47 ЦК України (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

Відповідно до ч. 2 ст.47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 220 нині діючого ЦК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про товарну біржу», товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Статтею 2 Закону України «Про товарну біржу» встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів. Отже, товарна біржа - це оптовий, регулярно діючий ринок, де відбувається торгівля сировиною, матеріалами, іншими товарами, допущеними до обігу на біржі, створений для зручності здійснення комерційної діяльності юридичними та фізичними особами, які, в свою чергу, повинні бути обов`язково зареєстрованими відповідною біржою як її учасники.

Згідно ст.15 Закону України «Про товарні біржі» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржовий договір з моменту його реєстрації на біржі є вчиненим правочином.

Таким чином, угоди, що зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених, а лише не підлягають подальшому нотаріальному посвідченню. До нотаріально посвідчених документів прирівнюються лише документи, складені згідно з вимогами ст.40 Закону України «Про нотаріат», перелік яких є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

В пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 липня 1978 року №3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) було роз`яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини. Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч.2 ст.47 ЦК, за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

На час укладення договору купівлі-продажу квартири в грудні 1998 року сторони правочину не були обізнані про те, що правочин купівлі- продажу нерухомого майна, у відповідності до ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно ст. 15 якого, правочини, зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягали.

При вчиненні правочину всі дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності, і сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме, купівлі-продажу вищевказаної квартири, правочин був реальним і вчиненим у формі дозволеній чинним законодавством України в 1998 році. Усі вимоги договору купівлі-продажу, сторонами були виконані, ніяких претензій щодо передачі майна не було, та сторонами правочину один до одного будь-які інші претензії не пред`являлися. Державна реєстрація договору купівлі-продажу проведена Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації.

Реєстрація бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 права власності на придбаний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, не суперечила чинному законодавству.

Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13 грудня 1995, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за №31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі - продажу, міни, зареєстрованих біржею. Крім того, Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.1998 року №121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839, також передбачено підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, міни, зареєстрованих біржою.

Відповідно до п.5 ст.З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року за №1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно - правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Вищезазначене не суперечить й вимогами ст. 328 ЦК України (в ред. 2003 року), відповідно до якої право власності набувається на підставах, що

не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуттю права власності не встановлена судом.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повністю виконали умови договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , здійснивши оплату за придбане майно грошовими коштами, які покупці одержали під час підписання цього договору, що вбачається з п.4 даного правочину, та вказаний договір купівлі- продажу, у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР, був зареєстрований у Дніпропетровському міжміському БТІ, в передбаченому Законом порядку, вважаю, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі статей 128, 153 ЦК УРСР та ст. 49 Закону України «Про власність» набули право власності на вказаний житловий будинок і правомірно володіли ним.

Як було зазначене вище, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з часу придбання житлового будинку та по день своєї смерті вважали себе власниками житлового будинку, були зареєстровані та постійно проживали в ньому, тобто володіли і користувалися цим будинком.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 26.08.1997 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ОСОБА_1 через товарну біржу «Катеринославська», оскільки цей договір був укладений сторонами з їх згоди, сторони виконали всі умови договору, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували цей договір в Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації, і в теперішній час, у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 неможливо нотаріально посвідчити укладений договір.

Що стосується вимог щодо визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , суд приходить до висновку до відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 , окрім позивача, також є її син ОСОБА_6 , який в якості відповідача позивачем до участі у справі не залучений. Таким чином позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у позові.

Суд вважає за доцільне судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за його рахунок

Керуючись статтями 5, 12, 13, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 47 ЦК України ( в редакції 1963 року), суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович, Товарна біржа «Катеринославська», про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом,- задовольнити частково.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з прилеглими до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , укладений 26 серпня 1997 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як продавцями, та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , як покупцями, зареєстрований на Товарній біржі «Катеринославська» за № 005/590-Н.

В іншій частині позову відмовити.

Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за його рахунок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня складення повного рішення апеляційної скарги.

Повне судове рішення складено 12 вересня 2024 року.

Суддя: В.В. Руденко