Рішення

від 24.09.2024 по справі 522/2364/24-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/2364/24-Е

Провадження № 2/522/3408/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Павлик І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Запольської А.М.,

сторони в судове засідання не з`явились ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у сумі 1633585,47 грн,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2024 ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у сумі 1633 585,47 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 19.03.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики шляхом складення розписки. За умовами даного договору відповідач отримав в позику гроші в сумі 40000,00 доларів США терміном на 6 місяців (з 19.03.2021 по 20.09.2021). Згідно умов розписки кошти надаються і повертаються без сплати будь-яких відсотків за користуванням ними.

Однак відповідач свої зобов`язання у вказані в борговій розписці строки не виконав. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача з вимогою повернути кошти, проте ОСОБА_2 позику не повернув, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 40000 дол. США основного боргу та 2 899,28 дол. США 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України

Ухвалою суду від 27.02.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

04.07.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

24.09.2024 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, проти заочного рішення у справі не заперечує.

Відповідач повідомлявся судом про розгляд даної справи належним чином, однак поштові відправлення повернулись на адресу суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи положення ч. 2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.

Відповідно до ч. 1 ст.44ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 4 ст.223ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст.280ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Розглянувши матеріали справи та надавши належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 19.03.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики шляхом складення розписки. За умовами даного договору відповідач отримав у позику кошти в сумі 40000,00 доларів США терміном на 6 місяців (з 19.03.2021 по 20.09.2021). За умовами розписки кошти надаються і повертаються без сплати будь-яких відсотків за користуванням ними. Вказані кошти відповідач зобов`язався повернути в повному обсязі у строк до 20.09.2021.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку встановленому договором.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов тавимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з вимогами ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд враховує, що наявність оригіналу Договору позики грошових коштів у Позивача свідчить про неповернення боргу Відповідачем.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні.Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта,крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Томуяк укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з бокупозичальникає повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначена позиція наведена у постанові ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валютімістяться й у постанові ВП ВС від04.07.2018 у справі № 14-134цс18.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

ВП ВС у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц акцентувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 40 000,00 дол. США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання.

За договором позики від 19.03.2021 у сумі 40000,00 дол. США, вираховується з 21.09.2021 по 19.02.2024 881 день ((40000,00 дол. США х 3 %) : 365) х 881: 100 = 2 896,44 дол. США.

Оскільки між сторонами існують договірні правовідносини з позики, доказів виконання позичальником зобов`язання передпозикодавцем суду не надано, враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення основної заборгованості за договором позики від 19.03.2021 в сумі 40000,00 дол. США, та часткове задоволення вимог про стягнення 3 % річних з урахуванням їх правильного розрахунку, що становить 2 896,44 дол. США. У задоволенні вимог про стягнення 2,84 дол. США слід відмовити, у зв`язку з неправильним розрахунком позивачем 3 % річних.

Відповідно до п. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову сплачений судовий збір у сумі 12 140,00 грн. Оскільки позов задоволено частково на 99,9 %, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволенихпозовних вимогу сумі 12 127,86 грн.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280, 282, 284, 289, 352, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у сумі 1633 585,47 грн задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) основну заборгованість за договором позики від 19.03.2021 в сумі 40000,00 дол. США та 2896,44 дол. США 3 % річних.

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) 12 127,86 грн судового збору.

Заяву про перегляд заочного рішення судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Одеського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 27.09.2024.

Суддя І.А. Павлик