Рішення

від 24.09.2024 по справі 212/7579/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/7579/24

2/212/3385/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Пижик В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю працівника, пов`язаної з виконанням трудових обов`язків,

за участі представника відповідача - Савельєвої Т. Д. , -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача, адвокат Заборський О. В., звернувся до суду із позовом в інтересах ОСОБА_1 до відповідача про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дружиною померлого ОСОБА_3 , який працював формувальником машинної формовки на Криворізькому Центральному Рудоремонтному Заводі, державного підприємства концерну «Укррудпром» Міністерства промисловості України, правонаступником якого є ПрАТ «Криворізькій Центральний Рудоремонтний Завод» (далі - ПрАТ «КЦРЗ»). Так 04.04.1994 року чоловік позивачки, ОСОБА_3 , помер внаслідок нещасного випадку на виробництві. Відповідно до Акту №4 від 04.04.1994 року про нещасний випадок та Акту форми Н-5 від 14.04.1994 року спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, що стався 04.04.1994 р. об 11 год. 50 хв. на Криворізькому державному Центральному рудоремонтному заводі концерну «Укррудпром» Міністерства промисловості України стався нещасний випадок на виробництві із ОСОБА_3 . Так відповідно до змінного завдання виданого старшим майстром ОСОБА_4 формувальник машинної формовки ОСОБА_3 виконував формовку броні конусу. ОСОБА_3 звернув увагу на те, що стрічний конвеєр ЛК - 436 потокової стрічки не працює та не виконується прибирання просипу формувальних складів та вирішив з`ясувати причину. Опустившись у підвал, пройшов по ланцюгу конвеєрів і виявив, що не працює стрічковий конвеєр ЛК - 43. В 11 год 50 хв підійшов до формувальника машинної формовки ОСОБА_5 та сказав, що виявив пробуксовку стрічки на приводному барабані конвеєру та її треба усунути. ОСОБА_3 взяв кусок бітуму та повернувся до конвеєру ЛК - 43. Перед виходом ОСОБА_3 ОСОБА_5 , який працював з ним в одній бригаді, попередив його, щоб він вимкнув привідний барабан конвеєру ЛК - 43, на що ОСОБА_3 відповів, що підкладе бітум акуратно та буде видно, коли стрічка запрацює. Пройшовши загорожу барабана, лівою рукою ОСОБА_3 став підкладати бітум між стрічкою та барабаном. В цей час виник захват руки, голова ОСОБА_3 уперлась в загорожу, в результаті чого він був смертельно травмований. Отже причинами нещасного випадку стали: підсипка на приводний барабан сполучного матеріалу з ціллю усунення пробуксирування стрічки (порушення п.5.10.16 «Загальних правил безпеки для підприємств та організацій металургійної промисловості»; п.п.1,2; 2.3; 3.6 «Інструкції з охорони праці формувальників ручної та машинної формовки, формувальників потокових ліній»); низька промислова дисципліна працівників формувальної дільниці та недостатній контроль зі сторони осіб технічного нагляду за дотриманням обслуговуючим персоналом вимог правил безпеки та інструкцій. Таким чином у зв`язку зі смертю, ОСОБА_3 , позивач втратила рідну людину, втративши її підтримку. Оскільки смерть ОСОБА_3 сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, тому вважає, що на відповідача покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду позивачці. При цьому винні дії померлого не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві. При цьому моральні та душевні страждання, виходячи з критеріїв розумності та справедливості, позивачка оцінила в 500 000 грн. На підставі зазначеного просила суд стягнути з ПрАТ «Криворізькій Центральний Рудоремонтний Завод» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка, 500000 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів та витрати на оплату правничої допомоги в сумі 9000 грн.

Не погоджуючись із позовом ОСОБА_1 , представник відповідача, адвокат Савельєва Т. Д., подала відзив, вказуючи у ньому, що позовні вимоги необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню. Так нещасний випадок із ОСОБА_3 мав місце до 1 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому повинні застосовуватись положення ЦК УPCP (в редакції 1963 року), на підставі чого просила врахувати позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 року по справі №210/57/19. В спірних правовідносинах не було встановлено вчинення з боку відповідача будь-яких неправомірних дій, що могли б призвести до настання смертельного випадку з чоловіком позивача, отже відсутня одна з обов`язкових передумов для відшкодування моральної шкоди, вина. За Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою КМУ № 472 від 23.06.1993 року, в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (одержання частини втраченого заробітку) мають особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті, а відшкодування моральної шкоди передбачалось виключно потерпілому. Отже, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. Додавала, що відповідачем була виплачена матеріальна допомога на поховання та проведена організація поховання ОСОБА_3 за рахунок підприємства, яке виплатило позивачу та сину загиблого одноразову допомогу, в розмірі п`ятирічного заробітку позивачці, у діях чоловіка якої комісія з розслідування нещасного випадку встановила порушення, що призвело до його смерті. Також просила врахувати, що Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу по справі № 212/7337/23 за позовом ОСОБА_6 , сина загиблого ОСОБА_3 , до відповідача про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві в сумі 600 000 грн., було стягнуто з ПрАТ «Криворізькій центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів, а в задоволенні решти заявлених вимог судом було відмовлено. Вказане рішення було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.05.2024 року. Тобто сім`я померлого ОСОБА_3 отримала відшкодування в повному обсязі. Також не було доведено вина відповідача у загибелі чоловіка позивачки. При цьому до позовної заяви позивач не надано медичні документи, які б підтверджували позивачем стресових, агресивних і других негативних проявів стану її здоров`я. Тому завдана моральна шкода здоров`ю позивачки не була нею доведена. Крім того розмір заявлених до відшкодування позивачці моральної шкоди є завищеним та не відповідає перенесених нею страждань, бо такий розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити до його навіть неістотного збагачення. Не погоджувався з тим, що стягнення моральної шкоди повинно відбутись без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Додавала, що сума витрат на правову допомогу, заявлена позивачем, є значно завищеною, оскільки справи із стягнення моральної шкоди не представляють собою високої складності, оскільки підготовка даної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, тому витрати на вказану суму є не співмірними зі складністю справи. З урахуванням викладеного просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 , адвокат Заборський О. В., посилаючись правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 року по справі № 210/57/19, спростовував позицію представника відповідача щодо неможливості проводити стягнення на користь позивачки завданої їй шкоди внаслідок смерті її чоловіка. Також заперечував, що судове рішення про стягнення коштів з відповідача на користь сина позивачки має відношення до даної справи. Таким чином заперечуючи проти відзиву ПрАТ «КЦРЗ», просив суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої смертю її чоловіка, ОСОБА_3 , моральної шкоди в сумі 500 000 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів та витрат на оплату правничої допомоги в сумі 9000 грн.

Ухвалою суду від 5 серпня 2024 року було визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 19 серпня 2024 року за клопотанням представника відповідача розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження із викликом осіб.

Ані позивачка, ОСОБА_1 , ані її представник, адвокат Заборський О. В., до суду не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, надавши при цьому заяву з проханням проводити розгляд справи за їх відсутності, наполягаючи при цьому на задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача, адвокат Савельєва Т. Д., у судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , надала пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві ПрАТ «КЦРЗ» на позов, тому просила суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю, зазначаючи при цьому, що підприємство відповідача наразі збиткове, тому немає можливості проводити відшкодування шкоди, а також вказувала, що минули строки давності заявлених ОСОБА_1 до ПрАТ «КЦРЗ» вимог, а також звертала увагу на те, що позивачка вже отримала виплату від відповідача внаслідок смерті ОСОБА_3 в розмірі його 5-тикратного заробітку, як шкоди, спричиненої внаслідок смерті чоловіка позивачки.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 , виходячи з наступного вмотивування.

Суд встановив, що ОСОБА_3 працював, маючи загальний стаж 12 років, на посаді формувальника машинної формовки 4 розряду протягом останніх 8 років до 4 квітня 1994 року на підприємстві відповідача, Криворізькому державному Центральному Рудоремонтному заводі, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Криворізький центральний рудоремонтний завод».

Натомість, на підставі Акту спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком від 14 квітня 1994 року, складеного на підприємстві відповідача, Криворізькому державному Центральному Рудоремонтному заводі, було встановлено отримання 4 квітня 1994 року ОСОБА_3 , 1955 р. н., смертельного травмування на виробництві за наступних обставин.

Так відповідно до змінного завдання виданого старшим майстром ОСОБА_4 формувальник машинної формовки ОСОБА_3 виконував формовку броні конусу. ОСОБА_3 звернув увагу на те, що стрічний конвеєр ЛК - 436 потокової стрічки не працює та не виконується прибирання просипу формувальних складів та вирішив з`ясувати причину. Опустившись у підвал, пройшов по ланцюгу конвеєрів і виявив, що не працює стрічковий конвеєр ЛК - 43. В 11 год 50 хв підійшов до формувальника машинної формовки ОСОБА_5 та сказав, що виявив пробуксовку стрічки на приводному барабані конвеєру та її треба усунути. ОСОБА_3 взяв кусок бітуму та повернувся до конвеєру ЛК - 43. Перед виходом ОСОБА_3 ОСОБА_5 , який працював з ним в одній бригаді, попередив його, щоб він вимкнув привідний барабан конвеєру ЛК - 43, на що ОСОБА_3 відповів, що підкладе бітум акуратно та буде видно, коли стрічка запрацює. Пройшовши загорожу барабана, лівою рукою ОСОБА_3 став підкладати бітум між стрічкою та барабаном. В цей час виник захват руки, голова ОСОБА_3 уперлась в загорожу, в результаті чого він був смертельно травмований.

Також комісія зі спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком встановила, що причинами нещасного випадку стали: підсипка на приводний барабан сполучного матеріалу з метою усунення пробуксирування стрічки є порушення п.5.10.16 «Загальних правил безпеки для підприємств та організацій металургійної промисловості»; п.п.1,2; 2.3; 3.6 «Інструкції з охорони праці формувальників ручної та машинної формовки, формувальників потокових ліній», тобто порушення, допущенні самим ОСОБА_3 ; а також низька промислова дисципліна працівників формувальної дільниці та недостатній контроль зі сторони осіб технічного нагляду за дотриманням обслуговуючим персоналом вимог правил безпеки та інструкцій, тобто порушення, допущенні начальником, старшим майстром формувально-стержневої ділянки та начальником сталефасолітейного цеху.

На підставі акту спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком був виданий акт про нещасний випадок на виробництві, що стався із ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 548 від 5 квітня 1994 року, вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 39 років.

Судом було також встановлено, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, виданого Жовтневим відділом РАЦС м. Кривого Рогу Дніпропетровській області, актовий запис № 643 від 4 липня 1986 року, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 одружився із ОСОБА_1 , внаслідок чого дружині було присвоєно прізвище ОСОБА_1 .

Суд вказує, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства.

Виходячи ж з положень ст. 16, 23 ЦК та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 вересня 2020 року по справі № 216/3521/16-ц.

Так за ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

На підставі ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст. 173 КЗпП закріплюється право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Так за ст. 179 КЗпП шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі ч. 1-3 ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд зазначає, що за ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд вказує, що у п. 9, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, актом спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком від 14 квітня 1994 року, складеного на підприємстві відповідача, встановлено, що смерть ОСОБА_3 пов`язана з виробництвом, оскільки роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці.

Ураховуючи, що вид діяльності працівника, який характеризується достатнім ступенем шкідливості та небезпечними умовами праці, призвів до виробничого ризику у вигляді ушкодження здоров`я, що потягло смерть працівника при виконанні своїх трудових обов`язків, тому незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці призвело до нещасного випадку на виробництві та в подальшому смерті чоловіка позивача.

Виходячи з аналізу зазначених норм права акт за формою Н-1 складається, якщо в ході розслідування нещасного випадку комісією (спеціальною комісією) встановлено, що такий нещасний випадок пов`язаний з виробництвом.

Отже, доказом вини власника може бути акт про нещасний випадок на виробництві.

При цьому слід зазначити, що винні дії загиблого ОСОБА_3 не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову його дружини про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві, оскільки такі дії загиблого підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 14 червня 2021 року по справі № 235/3191/19.

Таким чином невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком смерті чоловіка позивача, є підставою для відшкодування відповідачем заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палата Касаційного цивільного суду у постанові від 15 червня 2020 року по справі № 212/3137/17-ц.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Тлумачення ч. 2 ст. 1168 ЦК свідчить, що до суб`єктів, яким компенсується моральна шкода внаслідок смерті, відносяться чоловік або дружина потерпілої особи.

При цьому суд вказує, що згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Події, які є підставою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мали місце до 1 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на зазначені положення по даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, тобто ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Так згідно із ст. 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

При цьому ст. 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди, внаслідок чого відповідно до ст. 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним.

Суд зауважує, що ст. 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини, а оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю її чоловіка в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні на підставі Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, тому така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі саме ст. 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2020 року по справі № 210/2271/19.

Таким чином суд не приймає до уваги позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 року по справі №210/57/19, на яку посилався представник відповідача, оскільки від неї Верховний Суд відступив на підставі постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 14 грудня 2020 року по справі № 210/2271/19.

В цьому сенсі суд вказує, що Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Аргументи представника відповідача про те, що позивачка не підтвердила достатніми та допустимими доказами факт заподіяння їй моральних страждань та розмір завданої їй моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки смерть рідної людини є не відновлюваною втратою, що спричиняє страждання та хвилювання. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 3 грудня 2018 року по справі № 210/1036/17.

Отже, суд встановив, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 на виробництві його дружині, ОСОБА_1 , безсумнівно було заподіяно моральну шкоду, оскільки внаслідок даного нещасного випадку назавжди змінилось подальше життя позивачки, яка змушена була після смерті свого чоловіка переживати його неправну втрату, відчуваючи душевні страждання через смерть рідної людини.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності та справедливості.

При цьому суд зазначає, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи порівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 23 листопада 2022 року по справі № 686/13188/21 та від 25 травня 2022 року по справі № 487/6970/20.

Отже, на підставі встановлених обставин справи суд вважає доведеним той факт, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , чоловіка позивачки, останній було безумовно заподіяно моральну шкоду, пов`язану із втратою рідної людини, з якою вона прожила у шлюбі майже вісім років, що потягло за собою порушення нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладання нею додаткових зусиль для організації свого життя після загибелі чоловіка.

Таким чином, вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань ОСОБА_1 внаслідок смерті чоловіка на виробництві через нещасний випадок, що із ним трапився, зважаючи на провину підприємства відповідача через незабезпечення безпечних умов праці такого працівника, а також те, що життя людини є найвищою цінністю, втрата якої для позивачки є невідновлюваною втратою.

Суд при цьому також встановив, що рішенням від 31 січня 2024 року Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, яке набуло чинності, в якому було змінено лише його мотивувальну частину постановою суду апеляційної інстанції від 22 травня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_6 , сина померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 на виробництві ОСОБА_3 , до ПрАТ «КЦРЗ» про відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, в сумі 500000 грн. були задоволені частково шляхом стягнення з ПрАТ «КЦРЗ» на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн., без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Також суд враховує, що на підставі наказу № 155 від 25 квітня 1994 року підприємство відповідача, правонаступником якого є ПрАТ «КЦРЗ», здійснило проведення виплати внаслідок смерті ОСОБА_3 на виробництві дружині померлого, ОСОБА_1 , єдиноразової допомоги на родину в розмірі п`ятирічного заробітку ОСОБА_3 в сумі 73198512 карбованців, а також неповнолітньому сину померлого, ОСОБА_6 , в розмірі однорічного заробітку померлого працівника в сумі 14639702 карбованців.

Отже, на підставі наведеного вмотивування суд дійшов висновку, що заявлений в інтересах ОСОБА_1 адвокатом Заборським О. В. позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з ПрАТ «КЦРЗ» в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю праціника на виробництві, у розмірі саме 150 000 грн., що думку суду відповідатиме принципу справедливості та розумності за встановленими обставинами справи, виходячи з глибини перенесених позивачкою страждань, розміру відшкодування завданої моральної шкоди сину померлого ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , який був визначений рішенням від 31 січня 2024 року Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, враховуючи також розмір проведених одноразових виплат внаслідок смерті ОСОБА_3 підприємством відповідача дружині померлого, ОСОБА_1 , та сину померлого, ОСОБА_6 , а також провину самого ОСОБА_3 щодо недотримання ним безпечних умов праці, що призвело до нещасного випадку, який з ним стався на виробництві 4 квітня 1994 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

За п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2004 року) цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Однак щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Кім того суд вказує, що за ст. 83 ЦК (в редакції 1963 року) позовна давність не поширювалась за загальним правилом на вимоги, що випливали з порушення особистих немайнових прав.

На підставі Конституції України фізична особа має право на життя та право на охорону здоров`я, що дублюється у нормах ч. 1 ст. 270 ЦК, як види особистих немайнових прав.

Таким чином суд відкидає посилання представника відповідача на те, що минули строки позовної давності до вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди внаслідок смерті її чоловіка, ОСОБА_3 .

Посилання ж представника відповідача на документи щодо фінансові результати та майновий стан підприємства ПрАТ «КЦРЗ», не може свідчити про неможливість виконання рішення суду в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача, тому суд не приймає в цій частині наведені доводи адвокатом Савельєвою Т. Д.

Також суд зазначає, що згідно із п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України (далі - ПК) платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

За пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб визначається, зокрема, юридична особа (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та Розділом IV ПК.

На підставі п. 163.1 ст. 163 ПК об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК (в редакції змін, внесених Законом України від 16 січня 2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

При цьому в попередній редакції п. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК передбачав, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Отже, з 23 травня 2020 року п. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК було доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають з того часу оподаткуванню.

Натомість, за старою редакцією п. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК було передбачено, що суми за рішенням суду про відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, не підлягали оподаткуванню.

Таким чином за податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. У даному випадку це суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок смерті чоловіка, а отже, заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, тому вказані зміни до податкового законодавства не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок смерті чоловіка, пов`язаної з професійним захворюванням.

При цьому моральну шкоду було завдано через смерть працівника внаслідок отримання чоловіком позивачки професійного захворювання, що відбулось у 1994 році, тобто до набрання чинності нової редакції ст. 164.2.14 Податкового кодексу України (в редакції з 23 травня 2020 року).

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом неодноразово у постановах 23 грудня 2022 року по справі № 566/800/21, від 21 червня 2022 року по справі № 599/645/21, від 4 квітня 2018 року по справі № 212/2362/16-ц, від 3 грудня 2018 року по справі № 210/1036/17, від 25 липня 2018 року по справі № 180/683/13-ц.

Таким чином суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 25 листопада 2020 року по справі № 264/5681/17, оскільки вона не відповідає сформованій пізніше за часом правовій позиції Верховного Суду, викладеної судом у даному рішенні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК з відповідача також підлягає стягненню в дохід держави судовий збір, від сплати якого позивача звільнено за законом, відповідно до розміру частки задоволених судом позовних вимог, тобто в сумі 1500 грн.

Керуючись ст. 4-5, 13, 19, 76-81, 89, 133-141, 258-259, 263, 265 ЦПК, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю працівника, пов`язаної з виконанням трудових обов`язків, - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю працівника, пов`язаної з виконанням трудових обов`язків, - 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. без утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» в дохід держави судовій збір в сумі 1500 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 27 вересня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Криворізький центральний рудоремонтний завод», ЄДРПОУ: 00190940, адреса: м. Кривий Ріг, вул. Заводська 1.

Суддя: Д. О. Козлов