Рішення

від 18.09.2024 по справі 524/1010/23

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/1010/23

Провадження №2/524/236/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2024 року Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі: - секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., - позивача ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 , - відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 , - відповідача ОСОБА_5 та її представників ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_7 , до ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про визнання права користування житлом, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року до суду звернулася ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_7 із позовною заявою до ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення.

В обґрунтування позову вказувала, що з 2000 року проживала разом з відповідачем ОСОБА_8 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. У період перебування у фактичних шлюбних відносинах, а саме 23.02.2000 року, було придбано квартиру АДРЕСА_1 , в якій вони проживали разом ще до купівлі цієї квартири. Право власності на квартиру було зареєстровано на відповідача.

Посилалася, що у подальшому спільними зусиллями та за спільні кошти в квартирі було здійснено капітальний ремонт, придбано побутову та електротехніку. Вважала, що квартира належить їм на праві спільної сумісної власності. Зареєструвала місце проживання у спірній квартирі позивач в 2006 році.

Зазначала, що 14 квітня 2007 року між нею та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, у якому народилися ІНФОРМАЦІЯ_1 дочка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_7 .

Наприкінці 2018 року між подружжям погіршилися відносини, почали виникали сварки та непорозуміння, після чергової сварки у вересні 2019 року відповідач ОСОБА_8 вперше вигнав її разом із сином з квартири.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26.10.2020 року шлюб між ними було розірвано. Після припинення шлюбних відносин між ними, дочка ОСОБА_9 залишилася проживати разом з батьком, а син ОСОБА_7 залишився проживати з нею.

Вказала, що таке вселення та виселення її з квартири разом з сином продовжувалося упродовж 2019-2022 року, в квартирі залишалися речі її та сина. 09 вересня 2022 року вона вже не змогла потрапити разом із сином до квартири, оскільки відповідач ОСОБА_8 змінив замки на вхідних дверях. Дочка весь цей час проживала разом з батьком.

Зазначала, що до теперішнього часу вона та син не мають іншого постійного житла, можливості користуватися спірним житлом разом із сином, завдяки відповідачу ОСОБА_8 , вони не мають.

Просила усунути їй та сину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перешкоди в користуванні житлом шляхом їх вселення у квартиру АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_8 на її користь понесені судові витрати.

Одночасно із позовною заявою позивач подала заяву про виклик свідків (т. 1 а.с. 41-43).

Ухвалою суду від 06 квітня 2023 року відкрито провадження у справі, залучено учасників справи, третіх осіб, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с. 62).

13 квітня 2023 року до суду від позивача ОСОБА_1 подано заяву про збільшення позовних вимог (т. 1 а.с. 75-77). Позивач просила визнати за нею право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 . Усунути їй, ОСОБА_1 та сину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перешкоди в користуванні житлом шляхом їх вселення у квартиру АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_8 на її користь понесені судові витрати.

19 травня 2023 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_8 на позовну заяву, в якому зазначив, що не визнає позов, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вказав, що позивач є його колишньою дружиною, шлюб розірвано 26.10.2020 року, спірна квартира була придбана ним 23.02.2004 року за власні кошти. На час розлучення, вони з позивачем проживали разом, але спільного господарства не вели, їх відносини не можна було назвати фактичними шлюбними відносинами. Причиною розірвання шлюбу була зрада дружини та її проживання з іншим чоловіком однією сім`єю, як чоловіка та жінки за іншою адресою. Коли він від`їжджав у відрядження, позивач вдома не залишалася, у цей час син знаходився у її батьків, дочка, якій було на той час 12 років, залишалася вдома сама. Жодного разу її з квартири не виставляв, вона самостійно пішла разом з сином, при цьому забравши з квартири свої речі та речі сина. Дочка залишилася проживати разом з батьком і це було її бажання. Позивач як проживала, так і проживає разом у цивільному шлюбі з іншою особою, ОСОБА_10 , який вчиняв, йому, відповідачу, погрози. З початку 2022 року відповідач став проживати з іншою жінкою без реєстрації шлюбу, яка є свідком того, що речей позивача в квартирі немає. Після розірвання шлюбу позивач не робила жодних спроб вселитися у квартиру. Перешкод в користуванні житлом він ніколи позивачу не чинив, вона добровільно не проживає у квартирі, не сплачує комунальні платежі (т. 1 а.с. 90-94).

29 травня 2023 року до суду звернулася позивач ОСОБА_1 із клопотанням про витребування доказів (т. 1 а.с. 103-104) та подала відповідь на відзив ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 109-112), в якій позивач не погодилася із викладеними відповідачем обставинами, вважаючи їх вибраним способом захисту відповідача. Не погодилася з твердженнями відповідача про те, що вона самостійно покинула квартиру, забравши при цьому свої речі, оскільки її проживання, перебування, знаходження в квартирі з 2019 року залежало від волі відповідача і фактично тривало до початку вересня 2022 року.

Ухвалою суду від 29 травня 2023 року задоволено клопотання позивача про виклик свідків та витребування доказів (т. 1 а.с. 132).

12 червня 2023 року до суду від Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, на виконання вимог ухвали суду, надійшли витребувані документи (т. 1 а.с. 144-149).

13 червня 2023 року до суду від відповідача ОСОБА_8 надійшла заява про виклик свідків (т. 1 а.с. 150-152) та заперечення на відповідь на відзив (т. 1 а.с. 155-158).

23 серпня 2023 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про незгоду з допитом доньки сторін - неповнолітньої ОСОБА_9 , 2007 р.н. (т. 1 а.с. 180-187).

23 серпня 2023 року до суду від відповідача ОСОБА_8 подано клопотання по долучення до матеріалів справи письмового доказу (т. 1 а.с. 189).

Ухвалою суду від 23 серпня 2023 року залучено до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 196).

22 вересня 2023 року до суду від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову та вказала, що є дружиною ОСОБА_8 , з яким познайомилася наприкінці 2021 року. З початку стосунків і до січня 2022 року приходила до ОСОБА_8 в гості у спірку квартиру, де він проживав разом з дочкою. Коли знаходилася в квартирі, то не помічала речей сина ОСОБА_11 та позивача. З січня 2022 року почала проживати з ОСОБА_8 та його дочкою у спірній квартирі. 30 червня 2023 року уклали шлюб. Жодного дня з жовтня 2021 року позивач в квартирі не проживала, періодично у даній квартирі проживав спільний син сторін, якого позивач надавала для особистих побачень з батьком. Про те, що позивач хоче вселитися у спірну квартиру остання ніколи їй не говорила, спроб вселитися не робила. Вважає, що позивач добровільно не проживає у квартирі, не сплачує комунальні послуги та не бере участі в її утриманні (т.1 а.с. 208-212).

02 жовтня 2023 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 240-248), який за змістом є повторенням наданої вже відповіді на відзив ОСОБА_8

10 жовтня 2023 року до суду від відповідача ОСОБА_5 надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив (т. 2 а.с. 1-2), які за своїм змістом є тотожними раніше поданими запереченнями ОСОБА_8

19 жовтня 2023 року до суду від позивача ОСОБА_1 подано відповідь на заперечення на відповідь на відзив відповідача ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 22-24).

23 жовтня 2023 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано клопотання про витребування доказів (т. 2 а.с. 25-36).

28 березня 2024 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано клопотання про долучення доказів (т. 2 а.с. 142-149).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заявлений позов, з урахуванням уточнення до позовної заяви, кожна окремо, підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, викладені в них.

Відповідачі ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , їх представники ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з позовом не погодилися, вважали його безпідставним, вказували на те, що позивач покинула спірне житло самостійно, втратила право користування квартири. Просили відмовити у задоволенні позову.

Представник третіх осіб - органу опіки та піклування - виконавчого комітету Кременчуцької міської Кременчуцького району Полтавської області та Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - Бойченко О.С. просила ухвалити рішення з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини. Позов підтримала в частині вимог про вселення сина до спірної квартири. Пояснила, що батьки дитини до органу опіки та піклування та Служби у справах дітей не зверталися щодо визначення місця проживання дітей (сина) та способів участі у його вихованні.

Представник Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області у судове засідання не прибула, надала суду заяву, в якій просила справу розглядати без її участі та ухвалити рішення, яке буде відповідати інтересам дитини.

Суд, вислухавши пояснення позивача та відповідачів, їх представників, представника третьої особи, вислухавши свідчення свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками справи докази у їх сукупності, встановив наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 09.02.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В., відповідач ОСОБА_8 придбав квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 95). Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_8 у КП «Кременчуцьке «МБТІ» 23.02.2004 року (т. 1 а.с. 96).

14 квітня 2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено шлюб (т. 1 а.с. 19). Від даного шлюбу вказані сторони мають неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Даний факт ніким не заперечувався.

Як вбачається з Витягів з реєстру територіальної громади від 20.10.2022 року та від 18.10.2022 року, ОСОБА_1 з 22.12.2006 року, а ОСОБА_7 з 07.05.2014 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 27-28).

Тобто, позивач ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_8 ще до укладання шлюбу з ним, що не заперечувалося відповідачами та їх представниками.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26.10.2020 року у справі № 524/4878/20 шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 був розірваний. Під час розірвання шлюбу сторони не вирішували питання щодо визначення місця проживання дітей (т. 1 а.с. 20).

Після розірвання шлюбу, дочка ОСОБА_14 , 2007 р.н. висловила своє бажання залишитися проживати разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає і на час розгляду справи судом. Син ОСОБА_11 , 2014 р.н. залишився проживати разом з матір`ю. Тобто, сторони за обопільною згодою визначили таке місце проживання дітей.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17.11.2020 року у справі № 524/5918/20 стягнуто з ОСОБА_8 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доход) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.09.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Як до розірвання шлюбу, так і після нього, між сторонами склалися неприязні стосунки.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказала, що завдяки діям відповідача ОСОБА_8 , вона разом із сином реально позбавлена права користування спірним житловим приміщенням як член сім`ї (колишній член сім`ї), іншого постійного житла вона не має та вимушена шукати прихисток по чужих квартирах.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У статті 162 ЖК України вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України у нормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Такий висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 02.12.2021 року у справі № 279/5273/20 .

Відповідачі фактично заперечують проти проживання позивача та малолітнього сина ОСОБА_11 в належній на праві власності відповідачу ОСОБА_8 спірній квартирі.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 січня 2023 року у справі № 691/995/21.

Із позовної заяви та наданих пояснень позивача у судовому засіданні постає, що з кінця 2018 - початку 2019 року між нею та відповідачем ОСОБА_8 почали виникати сварки та непорозуміння, були проміжки часу, коли вони то припиняли шлюбні відносини, то поновлювали їх. Після чергового примирення у вересні 2019 року разом їздили на відпочинок до Туреччини. Після деякого часу після повернення відповідач виставив її з сином за двері і так відбувалося постійно. 09 вересня 2022 року вона не змогла разом із неповнолітнім сином ОСОБА_7 потрапити до квартири через заміну відповідачем замків на вхідних дверях до квартири. Після спливу декількох днів відповідач ОСОБА_8 повідомив їй, що вона більше не проживає у вказаній квартирі і без його присутності доступу до такої мати не буде.

Відповідач ОСОБА_8 повідомив суду, що відносини з позивачем були припинені у 2019 році. У вересні 2019 року позивач забрала сина і стала проживати за іншою адресою. До квартири приходила, відвідувала дочку та приводила сина, ключі від квартири у неї були. На початку 2022 року він сам почав проживати з новою дружиною. Вважає, що позивач ревнує його до нової дружини та до того, як вона відноситься до його дітей. За його заявою до ЦНАП було скасовано реєстрацію місця проживання колишньої дружини (позивача) у спірній квартирі, вважаючи, що вона не є членом його сім`ї. Діти залишилися зареєстрованими у його квартирі. Речі сина вона могла забрати вільно, як і свої у присутності доньки у жовтні 2019 року. Підтвердив, що після того, як його побили 29.07.2021 року, на наступний день поміняв замки. Ключі дав позивачу через 1-2 місяці. Син інколи залишається у нього ночувати, ключів від квартири він немає. Також підтвердив, що іншого житла позивач немає. На даний час речей позивача у квартирі немає, вона їх самостійно забрала. Остаточно підтвердив у судовому засіданні, що після заміни замків колишня дружина та син не мали ключів, вільного доступу до квартири не мали.

У матеріалах справи наявні копія Акту ТОВ «Житлорембудсервіс» від 01.11.2022 року за № 138, посвідчений заст. генерального директора з правових питань ОСОБА_15 , відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , 2014 р.н. дійсно проживали з грудня 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_2 , а з 09.09.2022 року за цією адресою вони дійсно не проживають (т. 1 а.с. 31).

Стороною відповідача ОСОБА_8 надано суду копії Актів про не проживання особи за місцем реєстрації від 27.08.2021 року та від 22.08.2022 року, тобто із різницею в 1 рік, які підписані одними і тими ж особами ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які засвідчили, що за адресою: АДРЕСА_2 , починаючи з 31.08.2019 року ОСОБА_1 фактичне не поживає.

Із проаналізованих судом Актів вбачається, що вони жодною із посадових осіб не затверджені та не мають відповідної печатки.

Суд звертає увагу, що Акт обстеження на факт непроживання особи за місцем реєстрації (на основі письмових свідчень сусідів) здійснюється органом місцевого самоврядування.

Отже, надані стороною відповідача Акти про непроживання особи за місцем реєстрації від 27.08.2021 року та від 22.08.2022 року, не є належними та допустимими доказами, а отже не можуть братися судом до уваги, як такі, які б підтверджували факт непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з 31.08.2019 року.

Крім того, такі Акти підтверджують, нібито, не проживання лише ОСОБА_1 , а щодо сина ОСОБА_11 , який за обопільною згодою сторін проживає разом із матір`ю, в Актах про його непроживання відсутні будь-які відомості.

Також відповідачами та їх представниками не заявлялися клопотання про допит як свідків осіб, що свідчили в Актах щодо непроживання позивача з 31.08.2019 року у спірній квартирі.

Судом було встановлено, що 28.12.2022 року відповідач ОСОБА_8 , як власник житла, звернувся через ЦНАП м. Кременчука до Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області із заявою про зняття ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 145).

При цьому, неповнолітній син ОСОБА_7 залишився зареєстрованим у спірній квартирі, що вбачається із довідки № 669 від 09.05.2023 року (т. 1 а.с. 99).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є спільною дитиною позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_8 , суду пояснила, що фактично мешкає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . Всі події у сім`ї розпочалися влітку 2019 року, коли мати пішла з сім`ї після повернення з Туреччини. З новим чоловіком вони приходили, їй тоді було 12 років, а брату 5 років. Мати забрала свої речі у період з липня по вересень 2019 року, брата залишила, але потім забрала його і його речі у жовтні 2019 року. Брат йти не хотів. Батько матір не виганяв з дому. Сам брат хоче жити і із матір`ю, і із батьком. Замок у дверях мінявся двічі. ОСОБА_19 між батьками як за їх спільного проживання, так і після розлучення не чула. У 2021 році мати жила 3 тижні в квартирі, коли батько був у відрядженні. Сама вона із матір`ю жити не хоче.

Свідок ОСОБА_20 суду повідомила, що з відповідачем ОСОБА_8 знайома десь з 2007 року, потім з`явилася ОСОБА_21 . Знає, що розлучилися вони десь у 2019 році. Бачила, що ОСОБА_21 приходила з сином, сім`я вела себе тихо, якось скритно. Все знає від сусідів, з ними особисто не розмовляє. Як почалася війна майже не виходить. Знає, що з`явилася друга дружина, десь років 2.

Свідок ОСОБА_22 пояснила, що проживає на одній площадці з ОСОБА_8 , сусідка, знає сторін з 2018 року. Позивач працює у неї на підприємстві з літа 2021 року. Про розірвання шлюбу дізналася від позивача у 2021 році. Сама вона виїжджала за кордон, у травні 2022 року повернулася. Все, що їй відомо, це зі слів позивача. Адресу позивача зараз не знає, сказала позивач їй, що проживають окремо. Після повернення з-за кордону у травні 2022 року лише періодично бачить позивача, дочку бачить, син гуляє у дворі.

Свідок ОСОБА_23 пояснила, що є знайомою ОСОБА_5 з 2015 року. ОСОБА_24 також знає, коли стали проживати вони вдвох. Була в гостях на Різдво (6-7 січня 2022 року). Дружать сім`ями. Сина ОСОБА_11 бачила пару разів. Дитина речей немає, видно що є речі доньки. Позивача бать вперше. ОСОБА_25 придбала собі квартиру влітку 2022 року і не проживає у квартирі ОСОБА_24 . Зі слів ОСОБА_21 , у неї з ОСОБА_25 влітку 2022 року був конфлікт з приводу житла.

Свідок ОСОБА_26 повідомила суду, що є сусідкою ОСОБА_24 по будинку, живе через під`їзд. Знає обох і ОСОБА_21 , і ОСОБА_24 . Зі слів ОСОБА_24 , знає про їх розлучення. ОСОБА_21 з часу війни бачила рідко, один раз, вона сказала, що проживає на квартирі з сином. ОСОБА_27 (доньку) бачить регулярно, ОСОБА_11 інколи бачить, він відвідує батька, бачить його у дворі, а також на вулиці з батьком. ОСОБА_25 знає близько року. У квартирі ОСОБА_24 не була. Чітко не може сказати, коли і хто проживає у квартирі.

Фактично, всі допитані судом свідки, крім спільної доньки, знають про непроживання у квартирі позивача або один від одного, як сусіди, або зі слів окремо ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . Однак, з якого часу не проживає позивач та з яких причин позивач залишила житло жоден із свідків сказати не зміг.

Сам факт непроживання у спірній квартирі позивачем не заперечується.

Однак суд вважає, що позивач не втратила як власного інтересу, так і як законний представник в інтересах малолітнього сина ОСОБА_11 відповідного інтересу до спірної квартири, а не проживання її з сином у спірній квартирі викликана поважними причинами, пов`язаними з неприязненими відносинами, конфліктною ситуацією з відповідачем ОСОБА_8 . Також суд враховує, що син ОСОБА_11 , 2014 р.н., будучи неповнолітнім та враховуючи його вік, самостійно не міг обирати собі місце проживання, в силу ст. 29 ЦК України.

Крім того, суд звертає увагу, що доказів того, що позивач ОСОБА_1 та син ОСОБА_11 мають вільний доступ до спірної квартири суду не надано, враховуючи ще і той факт, що відповідач ОСОБА_8 у судовому засіданні підтвердив факт заміни ним замків на дверях та того, що син ключів від квартири немає. Тобто позивач разом з сином була позбавлена реально вільного доступу до спірної квартири.

Іншого постійного житла на праві власності чи на праві користування позивач та малолітній син ОСОБА_11 не мають, що не було спростовано відповідачами та їх представниками шляхом надання належних і допустимих доказів.

У поданому відзиві на позов, відповідач ОСОБА_8 заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та просив відмовити у його задоволені. Тобто, фактично він заперечував щодо вселення і свого неповнолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у спірну квартиру, в якій він залишається зареєстрованим та має право користування нею. Тотожні заперечення щодо проживання позивача та малолітнього сина ОСОБА_11 надала у судовому засіданні і відповідач ОСОБА_5 .

Докази укладення певної угоди з встановленням спеціального режиму користування спірною квартирою в матеріалах справи відсутні.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави суду зробити висновок про те, що позивач ОСОБА_1 та їх спільна з відповідачем ОСОБА_8 неповнолітня дитина - син ОСОБА_11 , мають право користуватись спірним жилим приміщенням.

Разом з тим, суд зазначає, що положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітуту як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Однак, власник майна ОСОБА_8 не заявляв вимог про припинення сервітуту. Крім того, відповідачі не зверталися з відповідними позовами до позивача у її власних інтересах та в інтересах сина ОСОБА_11 про визнання їх такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Також, на такі обставини Європейський суд з прав людини звертав увагу і у подальшому, зазначивши, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідачі та їх представники не надали суду належні і допустимі, безспірні та достовірні докази на спростування встановлених судом обставин та позову у повному обсязі чи у певній частині його вимог.

Зважаючи на наведені та встановлені обставини, з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, дотримання принципу верховенства права, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач та малолітній ОСОБА_7 не втратили право користування спірною квартирою та мають право користування спірною квартирою.

Звідси суд вважає за необхідне задовольнити позов. Необхідно: - визнати за позивачем право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки було скасовано її реєстрацію у спірній квартирі за заявою відповідача ОСОБА_8 ; - усунути перешкоди ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі сторони ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , квартирою АДРЕСА_1 ; - вселити ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до квартири АДРЕСА_1 ; - зобов`язати ОСОБА_8 та ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вселенні та користуванні ними квартирою АДРЕСА_1 . При цьому суд звертає увагу на те, що не вийшов за межі позовних вимог, а вжив заходів щодо викладення таких висновків лаконічними юридичними інструментами у відповідності до загального змісту позовних вимог, які були сформовані позивачем та її представником у складній філологічній формі.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову до суду первісного позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та за заяву по збільшення розміру позовних вимог позивачем було сплачено також 1073,60 грн. Загалом позивачем було сплачено 2147,20 грн. Оскільки, позов задоволено судом у повному обсязі, то з врахуванням вимоги позивача до відповідача ОСОБА_8 на користь позивача слід стягнути з цього відповідача кошти у повернення сплаченого судового збору в розмірі 2147,20 грн., оскільки саме цей відповідач як власник квартири та колишній із подружжя фактично реально створив штучно перепони позивачу та малолітньому сину у проживанні у спірній квартирі.

Сторони не заявляли про понесення ними інших судових витрат.

Справа розглянута в межах заявлених вимог, заявлених та наданих учасниками справи доказами.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 7, 9, 64, 150, 156 ЖК України, ст. 391, 401 - 406 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 137, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі сторони ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , квартирою АДРЕСА_1 .

Вселити ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_8 та ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вселенні та користуванні ними квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2147,20 грн.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , рнокпп: НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідачі: - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , рнокпп: НОМЕР_2 , зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , рнокпп: НОМЕР_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Треті особи: - орган опіки та піклування - виконавчий комітет Кременчуцької міської Кременчуцького району Полтавської області, юридична адреса: м. Кременчук, площа Перемоги, буд. № 2; - Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, юридична адреса: м. Кременчук, вул. Квітки Цісик, буд. № 38; - Автозаводська районна адміністрація Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, юридична адреса: м. Кременчук, вул. Квітки Цісик, буд. № 38.

Повний текст рішення суду виготовлено 27 вересня 2024 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: