Рішення

від 26.09.2024 по справі 910/17039/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2024Справа № 910/17039/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Продмашстрой" вул. 152-ї Дивізії, 3, кімната 423, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, 49033

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛАНД" узвіз Крутий, 6/2, м. Київ, 01024

про стягнення 95 743,96 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Продмашстрой" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛАНД" про стягнення 95 743,96 грн., а саме 46 300,00 грн. основного боргу, 30 870,05 грн. пені, 2 172,93 грн. процентів річних, 16 400,98 грн. втрат від інфляції, витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 12/04/21 про виконання роботи з ремонту транспортного засобу від 12.04.2021 року в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 16.11.2023 року через канцелярію суду 12.12.2023 року від позивача надійшла заява б/н від 04.12.2023 року про усунення недоліків, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17039/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою суду від 01.01.2024 року зобов`язано позивача надати суду в строк до 01.02.2024 року, зокрема, докази надання послуг за Договором № 12/04/21 про виконання роботи з ремонту транспортного засобу від 12.04.2021 року на суму 296 139,00 грн.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали суду 13.02.2024 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання б/н від 01.02.2024 року про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, копії актів надання послуг та Нарядів-замовлень. Зазначені документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача на час ухвалення рішення до суду не надходило.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 01.01.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/17039/23 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Крутий Узвіз, 6/2, м. Київ, 01004.

Проте, відповідно до Довідки про причини повернення/досилання форми 20, поштового відправлення № 0600241743893, ухвала суду від 01.01.2024 року була повернута на адресу суду неврученою відповідачу «за закінченням терміну зберігання».

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛАНД" зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (поштові адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи вищенаведене господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою у справі № 910/7919/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Окрім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язане зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

При цьому, судом встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛАНД" (код ЄДРПОУ 42237255) зареєстрованого електронного кабінету.

Додатково про відкриття провадження у справі № 910/17039/23 відповідач повідомлявся шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 42237255@ukr.net, копії ухвали суду від 01.01.2024 року, факт отримання якої 02.01.2024 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 01.01.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "СІЛАНД" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 12.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Продмашстрой" (позивач у справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІЛАНД" (відповідач у справі, замовник за договором) було укладено Договір про виконання роботи з ремонту транспортного засобу №12/04/21 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику послуги з ремонту транспортного засобу чи його складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника так і спеціально замовлених виконавцем.

Розділами 1-8 Договору сторони узгодили предмет договору, умови виконання робіт, вартість робіт та порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 7.1 Договору сторони погодили, що цей Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін діє до 31.12.2021 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками виконавця та замовника, а також скріплений печатками юридичних осіб.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид останнього судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно п.1.2 Договору перелік робіт з ремонту, а також перелік матеріалів, що використовуються, вказується в наряді - замовленні, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Виконавець приступає до виконання робіт після підписання сторонами наряду - замовлення, якщо інше не передбачено Договором (п.2.3 Договору).

Як передбачено умовами п.п.3.3.3 Договору виконавець зобов`язаний виконувати роботи в строки, визначені в наряді - замовленні на виконання робіт, за умови наявності у виконавця всіх необхідних запасних частин та матеріалів.

Так, в матеріалах справи наявні копії підписаних замовником та виконавцем Нарядів-замовлень з переліком робіт, використаних запасних частин і матеріалів та їх вартістю, а також строками виконання, а саме: № НЗ-99 від 12.04.2021 року на суму 2 468,00 грн., № НЗ-139 від 04.05.2021 року на суму 6 300,00 грн., № НЗ-137 від 07.05.2021 року на суму 4 900,00 грн., № НЗ-138 від 07.05.2021 року на суму 5 350,00 грн., № НЗ-164 від 02.06.2021 року на суму 3 847,00 грн., № НЗ-165 від 04.06.2021 року на суму 6 900,00 грн., № НЗ-174 від 08.06.2021 року на суму 8 720,00 грн., № НЗ- від 07.05.2021 року на суму 5 350,00 грн., № НЗ-00000202 від 09.07.2021 року на суму 4 296,00 грн., № НЗ-00000214 від 22.07.2021 року на суму 6 100,00 грн., № НЗ-00000215 від 23.07.2021 року на суму 6 800,00 грн., № НЗ-00000220 від 30.07.2021 року на суму 29 464,00 грн., № НЗ-00000221 від 30.07.2021 року на суму року 154,00 грн., № НЗ-00000222 від 30.07.2021 року на суму 252,00 грн., № НЗ-00000225 від 04.08.2021 року на суму 14 350,00 грн., № НЗ-00000290 від 04.10.2021 року на суму 16 800,00 грн., № НЗ-00000237 від 16.08.2021 року на суму 4 000,00 грн., № НЗ-0000244 від 28.08.2021 року на суму 43 413,00 грн., № НЗ-00000245 від 28.08.2021 року на суму 6 550,00 грн., № НЗ-00000246 від 28.08.2021 року на суму 700,00 грн., № НЗ-00000247 від 28.08.2021 року на суму 5 192,00 грн., № НЗ-00000269 від 17.09.2021 року на суму 18 098,00 грн., № НЗ-00000288 від 04.10.2021 року на суму 11 781,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами ч.ч. 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно п.4.2 Договору вартість робіт визначається виходячи з обсягу фактично виконаних робіт, що вказуються в рахунках - фактурах, виставлених виконавцем. У вартість робіт включається вартість запасних частин та/або додаткового обладнання, використаних при проведенні виконавцем робіт.

Згідно частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В силу частини 2 статті 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

За умовами 2.12 Договору приймання (здача) робіт виконується замовником за повідомленням виконавця про закінчення виконаних робіт. Здача робіт виконавцем та їх приймання замовником оформляється Актом виконаних робіт, який підписується замовником або його уповноваженою особою та скріплюється печатками підприємств. Акт виконаних робіт підписується у двох екземплярах - по одному для виконавця та замовника.

Згідно пункту 2.13 Договору замовник повинен не пізніше 3 робочих днів з дати одержання Акту виконаних робіт, підписаного уповноваженим представником Виконавця, направити Виконавцю один примірник підписаного Замовником такого Акту або мотивовану відмову від його підписання.

У випадку мотивованої відмови Замовника від приймання виконаних робіт, уповноваженими представниками сторін складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок і термінів їх виконання (п. 2.14 Договору).

Як погоджено сторонами в п.п. 2.15, 2.16 Договору якщо замовник не повідомив виконавця про згоду чи мотивовану відмову у підписанні відповідного Акту виконаних робіт протягом 3 (трьох) робочих днів після його отримання від виконавця, Акт вважається підписаним замовником. Після підписання Акта виконаних робіт замовник не має права посилатися на недоліки роботи (послуги), що могли бути встановлені при звичайному способі її приймання.

Згідно п.2.17 Договору підписані обома сторонами Акти перегляду або коригуванню не підлягають.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов Договору позивачем виконані, а відповідачем як замовником прийняті по обсягу та якості роботи на загальну суму 296 136,00 грн., на підтвердження чого позивачем наданої копії складених та підписаних сторонами без зауважень Актів надання послуг, а саме: № 238 від 22.04.2021 року на суму 988,00 грн., № 247 від 26.04.2021 року на суму 4 290,00 грн., № 269 від 04.05.2021 року на суму 6 300,00 грн., № 266 від 07.05.2021 року на суму 5 350,00 грн., № 267 від 07.05.2021 року на суму 4 900,00 грн., № 289 від 17.05.2021 року на суму 9 671,00 грн., № 319 від 02.06.2021 року на суму 3 847,00 грн., № 324 від 04.06.2021 року на суму 6 900,00 грн., № 338 від 08.06.2021 року на суму 8 720,00 грн., № 355 від 17.06.2021 року на суму 6 490,00 грн., № 374 від 01.07.2021 року на суму 2 100,00 грн., № 388 від 06.07.2021 року на суму 9 206,00 грн., № 389 від 09.07.2021 року на суму 4 296,00 грн., № 405 від 22.07.2021 року на суму 6 100,00 грн., № 406 від 23.07.2021 року на суму 6 800,00 грн., № 422 від 30.07.2021 року на суму 29 464,00 грн., № 423 від 30.07.2021 року на суму 16 154,00 грн., № 424 від 30.07.2021 року на суму 252,00 грн., № 431 від 04.08.2021 року на суму 14 350,00 грн., № 455 від 16.08.2021 року на суму 4 000,00 грн., № 472 від 28.08.2021 року на суму 43 413,00 грн., № 473 від 28.08.2021 року на суму 6 550,00 грн., № 474 від 28.08.2021 року на суму 700,00 грн., № 475 від 28.08.2021 року на суму 5 192,00 грн., № 517 від 17.09.2021 року на суму 18 098,00 грн., № 525 від 22.09.2021 року на суму 2 320,00 грн., № 531 від 22.09.2021 року на суму 2 554,00 грн., № 536 від 24.09.2021 року на суму 16 017,00 грн., № 549 від 04.10.2021 року на суму 11 781,00 грн., № 555 від 04.10.2021 року на суму 16 800,00 грн., № 601 від 25.10.2021 року на суму 5 400,00 грн., № 602 від 25.10.2021 року на суму 5 400,00 грн., № 603 від 25.10.2021 року на суму 5 400,00 грн.

При цьому, як вбачається зі змісту останніх, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт з боку замовника відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та строків наданих послуг та/або відмови відповідача від приймання виконаних позивачем робіт та підписання наряд-замовлень, актів надання послуг, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних наряд-замовленнях та актах, до суду не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг з ремонту транспортного засобу в обсягах згідно вказаних актів, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконані роботи без будь - яких зауважень.

Факт виконання позивачем робіт в обсязі та вартістю, зазначеною у вказаних актах, та прийняття їх замовником сторонами не заперечується.

Згідно частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (частина 2 статті 854 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до вимог закону та умов Договору позивач зобов`язаний виконати належним чином обумовлені договором роботи та здати їх відповідачу за актами здачі-приймання, після чого він отримує право вимоги від останнього оплати виконаних робіт в строки та в розмірі, встановленому Договором.

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що оплата за роботи з ремонту транспортного засобу Замовника здійснюється по факту виконаних робіт згідно з виставленими виконавцем рахунком-фактурою в день його пред`явлення замовнику. Виконавець передає замовнику з ремонту його транспортний засіб після зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строки оплати послуг за Договором в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з виконання ремонтних робіт за нарядами - замовленнями, так і факт виникнення у відповідача зобов`язання з їх оплати, є Акти надання послуг, які мають бути сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт.

Таким чином, підписання та узгодження замовником (відповідачем) Актів надання послуг (виконання робіт), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані позивачем роботи.

Вищенаведене в сукупності дає змогу стверджувати, що укладення між сторонами Договору № 12/04/21 про виконання роботи з ремонту транспортного засобу від 12.04.2021 року було спрямоване на виконання позивачем робіт ремонту транспортних засобів, відтак, виконаному позивачем обов`язку з виконання робіт за нарядами - замовленнями відповідача кореспондує обов`язок останнього як замовника із підписання актів надання послуг в разі відсутності відмови від їх прийняття та своєчасної оплати виконаних підрядником робіт, результати яких було прийнято.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Наразі, як зазначено позивачем в позовній заяві та поясненнях б/н від 01.02.2024 року, відповідач оплату виконаних за актами робіт з ремонту здійснив частково, а саме в сумі 249 839,00 грн., у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за Договором у сумі 46 300,00 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо оплати виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Продмашстрой" робіт з ремонту транспортних засобів у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач виконав частково, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛАНД" утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 46 300,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договору № 12/04/21 від 12.10.2021 року та/або його окремих положень та/або додатків до нього суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та протягом виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

При цьому суд наголошує, що формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 ГПК України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на підтвердження обставин виконання ремонтних робіт згідно спірного Договору на суму 296 139,00 грн. позивачем надані копії вищезазначених актів надання послуг, за змістом яких вбачається сукупний обсяг виконаних робіт вартістю 289 803,00 грн., позаяк копії врахованих позивачем актів надання послуг № 210 від 12.04.2021 року на суму 2468,00 грн. та № 537 від 24.09.2021 року на суму 3868,00 грн. не надано.

Також, зазначаючи про здійснення відповідачем оплати за спірним Договором в загальній сумі 249 839,00 грн. та враховуючи її під час визначення суми основного боргу в розмірі 46 300,00 грн., позивачем долучені до матеріалів справи відповідні виписки банку, згідно яких відповідачем здійснено часткові оплати платіжними документами: № 2287 від 20.04.2021 року на суму 2 468,00 грн., № 2405 від 21.05.2021 року на суму 6 300,00 грн., № 2421 від 28.05.2021 року на суму 5 350,00 грн., № 2422 від 28.05.2021 року на суму 4 900,00 грн., № 2458 від 03.06.2021 року на суму 3 847,00 грн., № 2568 від 06.07.2021 року на суму 20 000,00 грн.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/17039/23 зобов`язано позивача надати суду, зокрема, письмові пояснення щодо здійснення оплати в сумі 249 839,00 грн. та наявності боргу в сумі 46 300,00 грн., за умови долучення до матеріалів справи доказів здійснення оплат в сумі 42 865,00 грн.

Проте, на час розгляду справи будь - яких інших доказів на підтвердження здійснених відповідачем оплат в сумі, зазначеній в позовній заяві, окрім наявних в матеріалах справи виписок банку, позивачем суду не надано.

Разом з цим судом встановлено згідно банківських виписок, що відповідач фактично здійснив оплату за надані послуги на суму 42 865,00 грн.

Тобто, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76 - 79, 91 ГПК України як виконаних робіт з ремонту автотранспорту на суму 296 139,00 грн., так і здійснених відповідачем оплат на суму 249 839,00 грн., оскільки згідно наданих позивачем матеріалів вбачається наявність підписаних сторонами актів надання послуг за Договором на суму 289 803,00 грн. та оплата в розмірі 42 865,00 грн.

У даному випадку господарський суд зазначає, що саме позивачу належить виключне право самостійно визначати межі позовних вимог та суб`єктний склад відповідачів у справі, що узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, який закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до зазначеної статті Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, за відсутності відзиву відповідача та за умови ненадання останнім будь - яких доказів, що впливають на вирішення спору по суті, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується сума основного боргу згідно Договору в розмірі 246 938,00 грн., однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення боргу у сумі 46 300,00 грн. та виходячи з принципу диспозитивності, судом вирішується спір з урахуванням вимог про стягнення з відповідача основного боргу у сумі, заявленій позивачем, а саме у сумі 46 300,00 грн.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з оплати виконаних позивачем робіт з ремонту транспортних засобів, розмір заборгованості в заявленому розмірі відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати виконаних позивачем робіт відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості виконаних робіт з ремонту автотранспорту підлягають задоволенню в заявленій позивачем сумі 46 300,00 грн.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно пункту 5.3. Договору у випадку порушення терміну оплати робіт та/або запчастин/матеріалів замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,2% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент нарахування пені) від суми простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати за виконані ремонті роботи за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення згідно пункту 5.3 Договору пеню в сумі 30 870,05 грн. за період з 14.01.2022 року по 07.08.2022 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та 2 172,93 грн. процентів річних за період з 14.01.2022 року по 07.08.2023 року та 16 400,98 грн. втрат від інфляції за період січень 2022 року - червень 2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних, інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 року, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 року, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі відмінений, відтак, строк нарахування пені, який був продовжений на строк дії карантину, після завершення карантину не є продовженим та подальше нарахування пені протирічить приписам чинного законодавства.

Як встановлено судом та зазначалось вище, за умовами п.4.4 Договору оплата робіт здійснюється по факту їх виконання згідно виставленим позивачем рахунком - фактурою в день його пред`явлення змовнику, проте в матеріалах справи наявні надані позивачем рахунки на оплату тільки на загальну суму 29717,00 грн., відтак при визначенні граничного строку оплати та періоду прострочення суд виходить зі змісту наявних актів надання послуг та заявленої до стягнення суми боргу в розмір 46 300,00 грн.

З урахуванням наявних у справі доказів в межах заявлених позовних вимог в частині основного боргу суд зазначає про врахування як повністю неоплачених актів № 549 від 04.10.2021 року на суму 11 781,00 грн., № 555 від 04.10.2021 року на суму 16 800,00 грн., № 601 від 25.10.2021 року на суму 5 400,00 грн., № 602 від 25.10.2021 року на суму 5 400,00 грн., № 603 від 25.10.2021 року на суму 5 400,00 грн. так і частково неоплаченого в сумі 1519,00 грн. акту № 536 від 24.09.2021 року, у зв`язку з чим визначає період прострочення саме згідно вказаних актів та з урахуванням пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України, тобто останнім днем строку для нарахування пені за порушення зобов`язання з оплати виконаних робіт з урахуванням дії карантину є 30 червня 2023 року, що не відповідає застосованому позивачем періоду нарахування - до 07.08.2023 року включно.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем початку періоду прострочення та в межах визначеного судом кінцевого строку нарахування, становить 28 459,91 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 28 459,91 грн. пені.

Також за результатами перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних за прострочення оплати виконаних за Договором робіт, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, судом встановлено, що процентів річних відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 172,93 грн. процентів річних підлягають задоволенню в заявленій позивачем сумі.

В свою чергу, розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, становить 15 002,22 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 15 002,22 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Суд зазначає, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛАНД" (вул. Крутий Узвіз, буд. 6/2, м. Київ, 01004, код ЄДРПОУ 42237225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Продмашстрой" (вул. 152-ї дивізії, 3, м. Дніпро, 49033, код ЄДРПОУ 21817337) 46 300 (сорок шість тисяч триста) грн. 00 коп. основного боргу, 28 459 (двадцять вісім тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 91 коп. пені, 2 172 (дві тисячі сто сімдесят дві) грн. 93 коп. процентів річних, 15 002 (п`ятнадцять тисяч дві) грн. 22 коп. інфляційних втрат та 2 577 (дві тисячі п`ятсот сімдесят сім) грн. 22 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 26 вересня 2024 року.

Суддя А.М.Селівон