Рішення

від 11.09.2024 по справі 910/2053/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2024Справа № 910/2053/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лазурний Блюз" (ОСББ "ЛАЗУРНИЙ БЛЮЗ") (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ТУМАНЯНА, будинок 15-А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест" (ТОВ "ФК "ЕВЕРЕСТ") (03035, місто Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, будинок 45)

про стягнення 257 782,80 грн.

Представники учасники справи:

Від позивача: Подоляко Н.П.

Від відповідача: Мурга О.Г.

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лазурний Блюз" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест" (далі-відповідач) про стягнення 257 782,80 грн, з яких 43 208,16 грн - 3% річних, 214 574,64 грн - інфляційні витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 позовну заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лазурний Блюз" залишено без руху.

04.03.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

08.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат.

28.05.2024 через відділ систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання прискорення розгляду справи.

29.05.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/2053/24 до набрання законної сили рішення у справі №910/18202/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.06.2024.

12.06.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення на клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача у підготовче засідання 12.06.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник позивача у підготовчому засідання 12.06.2024 заперечував проти клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Суд у підготовчому засіданні 12.06.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 відкладено підготовче засідання на 01.07.2024.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 01.07.2024 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання та поновлення процесуального строку.

Представник позивача у підготовчому засіданні 01.07.2024 заперечив проти усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та поновлення процесуального строку.

Суд у підготовчому засіданні 01.07.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та поновлення процесуального строку, підготовче засідання відкладено на 15.07.2024.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 15.07.2024 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання та поновлення процесуального строку.

Представник позивача у підготовчому засіданні 15.07.2024 заперечив проти усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та поновлення процесуального строку.

Суд у підготовчому засіданні 15.07.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14.08.2024.

14.08.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/2053/24 до набрання законної сили рішення у справі №910/18202/23.

14.08.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення, в яких не погоджується із заявленими позовними вимоги, оскільки ОСББ "ЛАЗУРНИЙ БЛЮЗ" неправомірно нарахувало ТОВ "ФК "ЕВЕРЕСТ" суму заборгованості по сплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території за нерухоме майно. Відповідач зазначає, що не є власником багатоквартирного будинку № 15 по вулиці Ованеса Туманяна в м.Києві, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд 14.08.2024 у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, відклав розгляд клопотання представника відповідача клопотання про зупинення провадження у справі №910/2053/24 до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 19.08.2024.

Представник позивача у судовому засідання 19.08.2024 заперечував проти клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача у судовому засідання 19.08.2024 підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.

Суд 19.08.2024 у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Представник позивача 19.08.2024 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача 19.08.2024 у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 26.08.2024.

26.08.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи №910/2056/24, яка призначена 26.08.2024 о 11:30 год, не відбувся, у зв`язку із масовою шахедно-ракетною атакою у місті Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2024 призначено судове засідання по справі №910/2053/24 на 11.09.2024.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представникiв сторiн, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лазурний блюз» діє на підставі Статуту, який затверджено рішенням установчих зборів власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, оформлене Протокол № 1 від 25.01.2013.

На підставі Рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лазурний блюз" від 28.04.2015 року з 01 червня 2015 року функції управителя будинку виконує зазначене Об`єднання (надалі - ОСББ), а з 01 червня 2015 року щомісячні внески членів об`єднання та/або власників приміщень на утримання багатоквартирного будинку 15-А по вулиці О. Туманяна в місті Києві та прибудинкової території, експлуатацію неподільного та загального майна у наступних розмірах, а саме: 4 грн.40 коп. за 1 метр квадратний площі житлових приміщень; 6 грн. 50 копійок за 1(один) метр квадратний площі нежитлових приміщень.

В період з 21 травня 2015року по 29 травня 2015 року було проведено письмове опитування членів ОСББ "Лазурний Блюз" за результатами якого було затверджено щомісячний внесок на організацію цілодобової охорони прибудинкової території" надалі -"Внесок на охорону"), у розмірі 150 гривень з квартири або нежитлового приміщення з подальшим зменшенням внеску для житлових приміщень по мірі зростання кількості внесків, що його сплачують та обов`язковим перерахунком оплат для всіх приміщень з метою вирівнювання виплачених сум внеску на охорону між власниками, що почали сплачувати пізніше. Обов`язок прийняти рішення про зменшення внеску та його перерахунок покласти на правління ОСББ.

10 жовтня 2015 року, Протоколом засідання правління ОСББ "Лазурний Блюз" було прийнято рішення про зменшення "внеску на охорону" для житлових приміщень з 01.11.2015 та визначено його в розмірі 100 гривень місяць з квартири.

ОСББ «Лазурний блюз» звернулося до суду з позовом до ТОВ «ФК «Еверест» про стягнення 595 342,18 грн. у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати щомісячних внесків на організацію цілодобової охорони прибудинкової території, а саме «внеску на охорону».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2021 у справі №910/15120/20 позов задоволено повністю; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основну заборгованість у розмірі 495 073,76 грн., інфляційні втрати у сумі 69 719,96 грн., 3% річних в розмірі 30 548,46 грн., а також судовий збір у розмірі 8930,13 грн.

23.04.2021 на примусове виконання рішення суду від 26.03.2021 видано наказ.

25.05.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Яцишиним А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1.

Під час здійснення примусового виконання рішення суду від 26.03.2021, приватним виконавцем стягнуто з боржника 17 252,75 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 22129 від 26.10.2022.

04.11.2022, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ «ФК «Еверест» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (сформована через систему «Електронний суд»), в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2021 у справі №910/15120/20 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Одночасно ТОВ «ФК «Еверест» подало клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 зі справи №910/15120/20 відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 261 ГПК України.

Постановою Верховного Суду від 06.07.2023 залишено без задоволення касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еверест», ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 зі справи №910/15120/20 залишено без змін.

Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.03.2021 у справі №910/15120/20, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Під час здійснення примусового виконання рішення суду від 26.03.2021, приватним виконавцем стягнуто з боржника 17 252,75 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 22129 від 26.10.2022.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач просить суд стягнути інфляційні втрати та 3% річних, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання.

Представника відповідача не погоджується із заявленими позовними вимоги, оскільки ОСББ "ЛАЗУРНИЙ БЛЮЗ" неправомірно нарахувало ТОВ "ФК "ЕВЕРЕСТ" суму заборгованості по сплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території за нерухоме майно. Відповідач зазначає, що не є власником багатоквартирного будинку № 15 по вулиці Ованеса Туманяна в м.Києві, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Ч. ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2021 у справі №910/15120/20, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у відповідача заборгованості у розмірі 495 073,76 грн.

Під час здійснення примусового виконання рішення суду від 26.03.2021 в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, приватним виконавцем стягнуто з боржника 17 252,75 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 22129 від 26.10.2022.

З огляду на викладене, судом встановлено, що станом на дату розгляду справи №910/2053/24 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 495 073,76 грн, яка не погашена, відтак наявні правові підстави для нарахування за вказаний позивачем період 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідач не погоджується із вимогами позивача, зазначаючи, що ОСББ "ЛАЗУРНИЙ БЛЮЗ" неправомірно нарахувало ТОВ "ФК "ЕВЕРЕСТ" суму заборгованості по сплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території за нерухоме майно. Відповідач зазначає, що не є власником багатоквартирного будинку № 15 по вулиці Ованеса Туманяна в м.Києві, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, суд не приймає до уваги заперечення відповідача в силу положень статті 75 ГПКУ, а саме: оскільки рішення суду від 26.03.2021 у справі №910/15120/20 за позовом ОСББ «Лазурний блюз» до ТОВ «ФК «Еверест» про стягнення 595 342,18 грн набрало законної та обставини, встановлені рішенням суду у справі №910/15120/20 не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання боржника, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема, шляхом сплати сум, передбачених ч.2 статті 625 ЦК України. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Дана правова позиція узгоджується з позицією, викладено ВП ВС у постанові від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18.

Виходячи із положень ч.2 ст.625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене тим, що грошовим коштам притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі, ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям, тощо), що призводить до зниження їхньої купівельної спроможності, дисбалансу попиту і пропозиції.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3% річних аж до повного виконання боржником грошового зобов`язання.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі № 703/2718/16-ц.

Крім того, вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу і є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити такі інтереси, а отже відповідні компенсаційні виплати нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, з урахуванням допущених помилок у визначенні бази нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, а саме: 42 068,82 грн - 3 % річних, 201 323,66 грн - інфляційні витрати.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 331, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лазурний Блюз" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест" (03035, місто Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, будинок 45; код ЄДРПОУ 38918602) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лазурний Блюз" (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ТУМАНЯНА, будинок 15-А; код ЄДРПОУ 38576494) 3 % річних у розмірі 42 068 (сорок дві тисячі шістдесят вісім) грн. 82 коп., інфляційні витрати у розмірі 201 323 (двісті одну тисячі триста двадцять три) грн. 66 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 650 (три тисячі шістсот п`ятдесят) грн. 88 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складно та підписано: 24.09.2024.

Суддя М.Є. Літвінова