Рішення

від 25.09.2024 по справі 910/8324/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2024Справа № 910/8324/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронбуд-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД"

про стягнення 162 000,00 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електронбуд-Сервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" про стягнення заборгованості в розмірі 162 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронбуд-Сервіс" залишено без руху.

19.07.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 відкрито провадження у справі №910/8324/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

07.08.2024 систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що орендоване обладнання повернуто позивачу 27.02.2024, у зв`язку з цим фактичний строк нарахування орендної слати складає 26 календарних днів, а саме: з 01.02.2024 по 26.02.2024. Також, представник відповідача просив суд зменшити розмір позовних вимог ТОВ "Електронбуд-Сервіс" з 162 000,00 грн до 156 000,00 грн (6 000,00 грн * 26 діб = 156 000,00 грн).

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електронбуд-Сервіс" (далі-орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" (далі-орендар) укладено договір оренди № 240101, за умова якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування обладнання (далі-майно), що орендується, склад, перелік, кількість та вартість якого, визначені в специфікаціях, що є додатками до цього Договору.

Майно, що орендується, передається для використання його виключно за цільовим призначенням (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1-3.2 Договору, майно, що орендується передається в оренду на термін визначений в актах прийому прийому-передачі. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Розмір орендної плати на майно, що орендується за цим Договором, вказаний у відповідних специфікаціях, що є невід`ємними частинами Договору. Загальна ціна Договору визначається загальною вартістю орендних платежів, що передається в оренду протягом строку дії цього Договору згідно з специфікаціями, які є невід`ємними частинами цього Договору. Орендна плата сплачується Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця щомісячно не пізніше 24 числа кожного наступного місяця за розрахунковим (п. 4.1-4.3 Договору).

Майно, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акту-прийому-передачі, що є додатком до цього Договору (п. 5.3 Договору).

Пунктами 7.1 Договору сторони погодили, що у разі закінчення Договору оренди орендар зобов`язаний протягом одного календарного дня повернути Майно, що орендується, орендодавцю за актом прийому-передачі.

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2024 року, але за будь-яких підстав до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Дострокове розірвання Договору можливе лише за письмовою згодою Сторін (п. 10.1, 10.3).

Специфікацією № 1 обладнання, що передається в оренду (додаток №1) до Договору оренди №240101 від 24.01.2024, укладеною між сторонами, передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає наступне обладнання, а саме: Блок глушіння 50 х 700, складові частини:

- Засувка 50 х 700 - 2 шт.

- Хрестовина 50 х 700 - 1 шт.

- Дросель регулюючий - 50 х 700 - 2 шт.

- Шпилька М20 х 140 - 60 шт.

- Гайка М 20 - 120 шт.

Одиниця вимірювання - комп, кількість - 1, заставна вартість, грн., за 1 комп. - 195 000,00 грн, орендна плата, за добу, за один комп. грн. з ПДВ - 6 000,00 грн.

24.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електронбуд-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" укладено акт приймання-передачі майна, який підписаний уповноваженими представниками підприємств та скріплено печатками юридичних осіб.

Як зазначив позивач, що 27.02.2024 ТОВ "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" повернуло позивачеві орендоване майно.

Надалі, орендарю були передані наступні документи, а саме:

- рахунок-фактуру №270201 від 27.02.2024 щодо оренди блока глушіння 50 х 700 з 01.02.2024 по 27.02.2024 на загальну суму 162 000,00 грн;

- акт приймання-передачі майна з оренди від 27.02.2024 та акт здачі-приймання робіт (послуг) №270201 від 27.02.2024 на загальну суму 162 000,00 грн, які підписані лише ТОВ "Електронбуд-Сервіс".

23.04.2024 позивач скерував на адресу відповідача лист вих. № 155, в якому просив орендаря підписати акт приймання-передачі майна з оренди від 27.02.2024, акт здачі-приймання робіт (послуг) №270201 від 27.02.2024 на загальну суму 162 000,00 грн та направити підписані екземпляри позивачу. На підтвердження відправлення вищевказаного листа, позивач долучив опис вкладення у лист, поштову накладну та фіскальний чек. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, уповноваженим представником відповідача 13.05.2024 отримало лист вих. № 155 від 23.04.2024 з доданими до нього документа. Однак відповідач договірні зобов`язання в частині оплати орендних послуг не виконав та підписані екземпляри документів позивачу не направив.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що орендоване обладнання повернуто позивачу 27.02.2024, у зв`язку з цим фактичний строк нарахування орендної слати складає 26 календарних днів, а саме: з 01.02.2024 по 26.02.2024. Також, представник відповідача просив суд зменшити розмір позовних вимог ТОВ "Електронбуд-Сервіс" з 162 000,00 грн до 156 000,00 грн (6 000,00 грн * 26 діб = 156 000,00 грн).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

З огляду на положення Розділу 3 Договору строк оплати послуг з оренди обладнання є таким, що настав.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати послуг з оренди обладнання, тоді як відповідач доказів сплати такої заборгованості станом на день розгляду справи суду не надав, як і не надав доказів сплати вартості неповернутого з тимчасового користування обладнання.

Як вбачається з матеріалів, 27.02.2024 ТОВ "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" повернуло позивачеві орендоване майно.

У відзиві на позовну заяву відповідач погодився з доводами позивача про те, що 27.02.2024 орендар повернув ТОВ "Електронбуд-Сервіс" орендоване майно.

Також відповідач зазначив, що фактичний строк нарахування орендної слати складає 26 календарних днів, а саме: з 01.02.2024 по 26.02.2024.

Згідно вимог статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому день фактичного повернення є днем виконання зобов`язання та його припинення, що не включається до періоду часу, за який здійснюється нарахування (правова позиція наведена постановах Верховного Суду від 10.07.2018 справі №927/1091/17, від 08 травня 2019 року у справі №910/9078/18).

Судом встановлено, що фактичний період користування орендованим обладнання становить з 01.02.2024 по 26.02.2024 та умовами договору оренди № 240101 не передбачено, що день повернення орендованого майна може включатись до періоду нарахування орендної плати.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором оренди від 24.01.2024 підлягають часткову задоволенню у розмірі 156 000,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про підлягають задоволенню частково, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 331, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронбуд-Сервіс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" (03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 1, корпус Б, поверх 1; код ЄДРПОУ 42137747) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронбуд-Сервіс" (36007, місто Полтава, провулок Перспективний, будинок,12; код ЄДРПОУ 14312298) суму основного боргу - 156 000 грн. (сто п`ятдесят шість тисяч) 00 та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2915 (дві тисячі дев`ятсот п`ятнадцять) грн. 85 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 25.09.2024.

Суддя М.Є. Літвінова