Рішення

від 27.09.2024 по справі 910/8154/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2024Справа № 910/8154/24

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2; ідентифікаційний код: 05417377)

до Приватного підприємства «Стандарт» (02014, м. Київ, вул. Струтинського, буд. 8; ідентифікаційний код:30372970)

про стягнення 187729,84 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.06.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України з вимогами до Приватного підприємства «Стандарт» про стягнення 187729,84 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору оренди №42 від 01.01.2018 не у повному обсязі сплатив позивачу орендні платежі, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 64198,11 грн (за період з травня 2023 року по лютий 2024 року). Крім того, як вказує позивач, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №12 від 01.04.2021 не у повному обсязі компенсував позивачу вартість спожитої електроенергії, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 123202,76 грн. Також, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №51 від 01.01.2018 не у повному обсязі компенсував позивачу вартість земельного податку, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 328,97 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 позовну заяву Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 02.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 відкрито провадження у справі №910/8154/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

29.08.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що він сплатив частину заборгованості, заявлену до стягнення з нього.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2018 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (орендодавець) та Приватним підприємством «Стандарт» (орендар) укладено Договір оренди №42, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - окремий блок кімнат №№124-126, 127, 127-а, 127-б, 131, загальною площею 131,1 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, на 1 поверсі корпусу 10/19.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди №42 від 01.01.2018 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації Договору) та акта приймання-передачі Майна.

Відповідно до п. 5.17 Договору оренди №42 від 01.01.2018 орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна та прилеглої до будинку території, надаванням, послуг, сплатою податків та інших платежів на підставі окремо укладених договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендареві.

Згідно з п. 5.18 Договору оренди №42 від 01.01.2018 орендар зобов`язаний протягом п`яти робочих днів після підписання цього договору укласти з орендодавцем орендованого майна договір про відшкодування втрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Відповідно до п. 10.1 Договору оренди №42 від 01.01.2018 цей договір укладено строком до 3-х років, що діє з 01.01.20215 до 31.10.2020 включно.

Згідно з п. 10.4 Договору оренди №42 від 01.01.2018 продовження терміну дії договору оренди, строк дії якого закінчується, за умови належного виконання орендарем своїх зобов`язань за цим Договором, відсутності заперечення орендодавця проти продовження та при обов`язковій наявності дозволу НАН України оформлюється додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Якщо орендар має бажання продовжити термін дії договору оренди, за умови належного виконання своїх зобов`язань за цим Договором, він повинен повідомити орендодавця про свій намір не пізніше ніж за місяць до закінчення строку договору оренди. У разі відсутності такої заяви орендаря орендодавець повинен протягом останнього місяця оренди та/або першого місяця після закінчення терміну дії договору оренди поінформувати орендаря у письмовій формі про припинення договору оренди.

01.01.2008 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (інститут) та Приватним підприємством «Стандарт» (платник) укладено Договір №51 на відшкодування витрат по сплаті податку за землю.

У п. 1.1 Договору №51 від 01.01.2008 вказано, що інститут є постійним користувачем земельної ділянки згідно Державного акту на право постійного користування землею І-КВ №003954, площею 151298 м2 і приймає на себе зобов`язання на підставі Закону України «Про плату за землю» здійснювати сплату земельного податку відповідно до використовуваної виробничої площі, що перебуває у користуванні платника.

Відповідно до п. 1.2 Договору №51 від 01.01.2008 платник приймає на себе зобов`язання відшкодувати інституту в повному обсязі витрати по сплаті податку на землю в сумі три тисячі сто тридцять одна грн 40 коп + 20% ПДВ, розрахованого за формою Головної податкової інспекції відповідно до виробничих площ 131,1м2, (в корпусі №10/19), що перебувають у користуванні платника.

Відповідно до п. 2.1 Договору №51 від 01.01.2008 інститут обчислює суму земельного податку платника в порядку, визначеному Законом України «Про плату за землю», подає дані до податкової інспекції і сплачує земельний податок рівними частинами щомісячно.

У п. 3.1 Договору №51 від 01.01.2008 сторонами погоджено, що договір набуває чинності з моменту надання площі у користування і діє до 31.12.2008. У разі розірвання договору одна із сторін надсилає іншій повідомлення не менш ніж за місяць до дати розірвання договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору №51 від 01.01.2008 договір вважається продовженим на черговий і наступні календарні роки без оформлення додаткових документів, якщо сторони не вжили дій до його розірвання, або повідомлення про мотивований строк закінчення договору згідно п.3.1.

Також, 01.04.2021 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (сторона 1) та Приватним підприємством «Стандарт» (сторона 2) укладено Договір №12 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію та послуг з її розподілу.

У п. 1.1 Договору №12 від 01.04.2021 вказано, що сторона 1 для забезпечення споживання електричної енергії здійснює окрему закупівлю електричної енергії та послуг з розподілу електричної енергії згідно процедур, визначених ЗУ «Про ринок електричної енергії» та, відповідно, є стороною у договорах з постачальником електроенергії та постачальником послуг з розподілу електричної енергії. Сторона 2 є субспоживачем частини електроенергії, поставленої стороні 1, та відповідної частини послуг з розподілу цієї електроенергії, і зобов`язується компенсувати витрати на власне споживання електроенергії та послуги з її розподілу стороні 1 в порядку та на умовах цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору №12 від 01.04.2021 компенсації підлягають витрати сторони 1 на оплату спожитої стороною 2 електроенергії, з урахуванням втрат електроенергії на трансформаторах електроживлення і кабельних мережах, частки витрат електроенергії на холосту роботу трансформаторів, що живлять електромережі, та питомі витрати електроенергії на освітлення території, охорону і охоронну сигналізацію, згідно діючих тарифів постачальника електричної енергії сторони 1 та витрати на оплату послуг з її розподілу для кожного класу напруги, які введені в дію з 01.01.2021р., згідно Постанови НКРЕКП від 09.12.20р. №2369.

Відповідно до п. 2.2 Договору №12 від 01.04.2021 розрахунок суми компенсації витрат на оплату спожитої електроенергії ґрунтується на основі обліку обсягу використаної електроенергії стороною 2 (Облік здійснює ДП «Інженерно-виробничий центр» НТАК «АЛКОН», (далі - ДП ІВЦ «АЛКОН»), відповідно до двостороннього договору із стороною 1). Розрахунок суми компенсації витрат на оплату послуг з розподілу електроенергії визначається пропорційно до обсягу електроенергії використаної стороною 2.

Відповідно до п. 2.4 Договору №12 від 01.04.2021 до останнього числа поточного місяця сторона 2 направляє стороні 1 заявку на обсяг електроенергії, необхідний для споживання в наступному розрахунковому періоді (з 1-го по останнє число). Заявка на вказаний обсяг електроенергії погоджується зі стороною 1 за наявністю остаточної оплати за попередній період і узгоджується, зважаючи на існуючий ліміт загального обсягу поставки електроенергії, з ДП ІВЦ «АЛКОН», за обсягами спожитої електроенергії за попередній період та середніми обсягами споживання підприємства в аналогічному періоді попереднього року.

Відповідно до п. 2.5 Договору №12 від 01.04.2021 на останнє число кожного місяця ДП ІВЦ «АЛКОН» проводить реєстрацію показників центральних лічильників на ЦРП-359, за якими сторона 1 здійснює розрахунки за поставлену електроенергію, та показників лічильників внутрішнього обліку, за якими сторона 2 проводить оплату спожитої електроенергії. Після аналізу даних показників ДП ІВЦ «АЛКОН» надає цей звіт стороні 1 для здійснення стороною 2 остаточних розрахунків за спожиту електроенергію. При перевищенні споживання електроенергії стороною 2 від заявленого нею обсягу, на підставі виставлених рахунків стороною 1 на додатковий обсяг електроенергії, протягом 14 діб з моменту одержання рахунку сторона 2 здійснює доплату. При відсутності такої оплати постачання електроенергії стороні 2 може бути припинено.

Відповідно до п. 3.1 Договору №12 від 01.04.2021 сторона 1 до 15 числа поточного місяця направляє стороні 2 рахунки на попередню оплату електричної енергії в заявлених та погоджених обсягах та послуг з її розподілу.

Відповідно до п. 7.1 Договору №12 від 01.04.2021 договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2021 року, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір вважається подовженим на наступні календарні роки, якщо сторони не вжили дій до його розірвання.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору оренди №42 від 01.01.2018 не у повному обсязі сплатив позивачу орендні платежі, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 64198,11 грн (за період з травня 2023 року по лютий 2024 року). Крім того, як вказує позивач, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №12 від 01.04.2021 не у повному обсязі компенсував позивачу вартість спожитої електроенергії, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 123202,76 грн. Також, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №51 від 01.01.2018 не у повному обсязі компенсував позивачу вартість земельного податку, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 328,97 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як встановлено судом, 01.01.2018 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (орендодавець) та Приватним підприємством «Стандарт» (орендар) укладено Договір оренди №42, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - окремий блок кімнат №№124-126, 127, 127-а, 127-б, 131, загальною площею 131,1 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, на 1 поверсі корпусу 10/19.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Згідно з п. 3.1 Договору оренди №42 від 01.01.2018 орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786 зі змінами та відповідно до домовленості сторін і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - листопад 2017 р. станом на 01.12.17 - 7315,38 грн разом з ПДВ. Крім орендної плати орендар сплачує орендодавцю за розрахунками орендодавця: відшкодування податку на землю, відшкодування комунальних платежів, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Відповідно до п. 3.2 Договору оренди №42 від 01.01.2018 нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з п. 3.3 Договору оренди №42 від 01.01.2018 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Індекси інфляції розраховуються Державною службою статистики України.

Відповідно до п. 3.5 Договору оренди №42 від 01.01.2018 у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого або останнього місяців оренди) добова (годинна) у випадку погодинної оплати, орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням (годинам) користування.

Як вбачається з матеріалів справи, за травень 2023 року позивачем нараховано відповідачу орендну плату у розмірі 6373,46 грн, за червень 2023 року - 6405,44 грн, за липень 2023 року - 6456,88 грн, за серпень 2023 року - 6418,20 грн, за вересень 2023 року - 6328,53 грн, за жовтень 2023 року - 6360,07 грн, за листопад 2023 року - 6410,86 грн, за грудень 2023 року - 6442,84 грн, за січень 2024 року - 6487,93 грн, за лютий 2024 року - 6513,88 грн, що разом становить 64198,11 грн.

Судом встановлено, що здійснені позивачем нарахування відповідають умовам укладеного між сторонами Договору оренди №42 від 01.01.2018 та визнаються судом обґрунтованими.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідачем не було висловлено будь-яких заперечень щодо здійснених позивачем розрахунків розмірів орендної плати за спірний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Орендна плата перераховується орендарем у повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця (п. 3.4 Договору оренди №42 від 01.01.2018).

Судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду відповідач сплатив позивачу орендну плату за травень 2023 року у розмірі 6373,46 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1203 від 22.08.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, враховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за травень 2023 року припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі №910/8154/24 в частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства «Стандарт» на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України заборгованості по орендній платі у розмірі 6373,46 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (у зв`язку з відсутністю предмета спору).

Доказів сплати заборгованості по орендній платі за Договором оренди №42 від 01.01.2018 у розмірі 57824,65 грн (64198,11 грн - «мінус» 6373,46 грн) станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Також, як встановлено судом, 01.01.2008 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (інститут) та Приватним підприємством «Стандарт» (платник) укладено Договір №51 на відшкодування витрат по сплаті податку за землю.

Як вбачається з матеріалів справи, за розрахунком позивача сума відшкодування податку за землю за січень 2024 року становить 184,55 грн та за лютий 2024 року - 184,55 грн, що разом складає 369,10 грн.

Згідно з п. 2.2 Договору №51 від 01.01.2008 платник відшкодовує щомісячно, до 15 числа наступного місяця інституту у повному обсязі суму податку за землю, обчислену пропорційно тій частині площі, що знаходиться фактично у користуванні платника

У позовній заяві позивач повідомив, що заборгованість з відшкодування земельного податку за січень 2024 року становить 144,42 грн, у зв`язку з чим загальна сума боргу дорівнює 328,97 грн.

Судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду відповідач сплатив позивачу компенсацію земельного податку у сумі 328,97 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1188 від 16.08.2024.

Таким чином, враховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з компенсації земельного податку припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі №910/8154/24 в частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства «Стандарт» на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України заборгованості з компенсації земельного податку у розмірі 328,97 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (у зв`язку з відсутністю предмета спору).

Також, як встановлено судом, 01.04.2021 між Інститутом надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (сторона 1) та Приватним підприємством «Стандарт» (сторона 2) укладено Договір №12 на компенсацію витрат за спожиту електроенергію та послуг з її розподілу.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з лютого 2022 року по лютий 2024 року позивачем нараховано до компенсації відповідачу грошову суму у розмірі 123202,76 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідачем не було висловлено заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань, в тому числі щодо їх розміру.

Згідно з п. 3.2 Договору №12 від 01.04.2021 сторона 2 зобов`язана сплатити вартість заявленої електроенергії та послуг з її розподілу в повному обсязі в термін до останнього числа поточного місяця. Часткова оплата не допускається і є фактичною несплатою вартості заявленого та погодженого обсягу електроенергії.

Судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду відповідач сплатив позивачу заборгованість з компенсації вартості спожитої електроенергії на суму 53679,38 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких долучені відповідачем до матеріалів справи.

Таким чином, враховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з компенсації вартості спожитої електроенергії на суму 53679,38 грн припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі №910/8154/24 в частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства «Стандарт» на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України заборгованості з компенсації вартості спожитої електроенергії на суму 53679,38 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (у зв`язку з відсутністю предмета спору).

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 69523,38 грн (123202,76 - «мінус» 53679,38 грн) станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Приватного підприємства «Стандарт» у загальній сумі 127348,03 грн (57824,65 заборгованість за Договором оренди №42 від 01.01.2018 та 69523,38 грн заборгованість за Договором №12 від 01.04.2021) підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України до Приватного підприємства «Стандарт» про стягнення 187729,84 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 127348,03 грн.

В іншій частині позовних вимог суд дійшов висновку закрити провадження у справі з підстав, викладених вище.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства «Стандарт» заборгованості у розмірі 60381,81 грн, з державного бюджету на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України підлягає поверненню судовий збір у розмірі 973,93 грн.

В іншій частині судовий збір покладається на відповідача (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Стандарт» (02014, м. Київ, вул. Струтинського, буд. 8; ідентифікаційний код:30372970) на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2; ідентифікаційний код: 05417377) грошові кошти у розмірі 127348 (сто двадцять сім тисяч триста сорок вісім) грн 03 коп та судовий збір у розмірі 2054 (дві тисячі п`ятдесят чотири) грн 07 коп.

3. Закрити провадження у справі в іншій частині позовних вимог.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2; ідентифікаційний код: 05417377) судовий збір у розмірі 973 (дев`ятсот сімдесят три) грн 93 коп., сплачений за платіжною інструкцією №1189 від 24.06.2024.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак