Рішення

від 17.09.2024 по справі 922/2408/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2024м. ХарківСправа № 922/2408/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Красовському В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім", м.Зміїв до Державного підприємства "Світанок", м.Балаклія про стягнення 359561,67 грн за участю представників:

позивача Риндін Д.І. (адвокат, ордер серія ВВ №1039960 від 02.07.2024 року);

відповідача Безпалий С.О. (самопредставництво).

ВСТАНОВИВ:

12.07.2024 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Світанок" про стягнення заборгованості за договором поставки №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 року у розмірі 359561,67 грн, з яких: 199637,94 грн - основний борг; 19082,75 грн - курсова різниця; 33259,52 грн - пеня; 59891,38 грн - штраф 30% від суми специфікацій, по яких допущено прострочення оплати; 36445,10 грн - відсотки за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит); 6714,44 грн - інфляційні; 4530,54 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.07.2024 року відкрито провадження у справі №922/2408/24 та призначено підготовче засідання на 30.07.2024.

16.07.2024 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№17990) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.07.2024 року задоволено заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.

Протокольною ухвалою суду від 30.07.2024 року відкладено підготовче засідання на 03.09.2024 року.

02.08.2024 року представник відповідача надав до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№19535).

07.08.2024 року представник відповідача надав до суду заяву про приєднання до електронного суду (вх.№19895).

03.09.2024 року представник відповідача надав до суду письмові пояснення (вх.№21986), в яких просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що на договорі постачання № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, який надав ТОВ «Торговий дім «Агрохім», відсутній підпис директора ОСОБА_1 ; на іншому додатку, де також договір постачання № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 відсутні печатка ДП «Світанок» та підпис зі сторони ОСОБА_1 ; у акті звірки взаємних розрахунків по стану на період 01.01.2023-02.07.2024 відсутні печатка та підпис зі сторони ОСОБА_1 (станом на 02.07.2024 ОСОБА_1 вже був звільнений з посади).

Відповідач заперечує факт укладання договору постачання № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 та звертає увагу, що договір постачання № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 відсутній у ДП «Світанок», також відсутні підтвердження про отримання товару, вказаного в цьому договорі.

Крім того, директор ОСОБА_1 повинен був отримати згоду від Фонду державного майна Україна для укладення подібних контрактів відповідно до положень Статуту Державного підприємства «Світанок».

Також, відповідач заперечує щодо нарахування штрафних санкцій, посилаючись на воєнний стан в Україні. Крім того, звертає увагу, що у місці знаходження ДП «Світанок» - місті Балаклія велись та ведуться активні бойові дії, місто постійно перебуває під обстрілами військ РФ, постійні відключення від електромережі, чим ускладнюється виконання функціональних обов`язків, що неминуче призвело до фінансових труднощів.

Відповідач заперечує проти задоволення витрат на правничу допомогу та вважає, що позивачем не доведено співмірності із виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на її виконання та обсягом наданих адвокатом послуг щодо розміру заявлених витрат на правничу допомогу, а також вважає те, що такі витрати не були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим, а тому немає підстав для їх задоволення.

Представники сторін у підготовчому засіданні 03.09.2024 року виявили свою згоду на початок розгляду справи по суті одразу, безпосередньо після закінчення підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою суду від 03.09.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті одразу після закінчення підготовчого засідання, в якому було оголошено перерву до 17.09.2024.

05.09.2024 року представник позивача надав до суду додаткові пояснення (вх.№22201), в яких позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що твердження відповідача щодо укладення договору в порушення Статуту відповідача, є хибними, оскільки сума поставленого Товару за договором постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 складає 199637,94 грн, тоді як станом на 01.01.2023 мінімальна заробітна плата в Україні складала 6700,00 грн. Тобто стократний розмір мінімальної зарплати складав 670000,00 грн, що більше ніж сума товару, поставленого за Договором постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023.

Щодо відсутності підпису на договорі позивач зазначає, що виявивши відсутність підпису посадової особи відповідача, в т.ч. на Договорі постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, позивачем було підготовлено та направлено на юридичну адресу відповідача Укрпоштою експрес листом з описом вкладення лист №765 від 28.06.2024, в якому позивач просив відповідача для приведення у відповідність первинної документації позивача підписати та повернути підписаним Договір постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, а також підписати та повернути позивачу Акт звіряння взаємних розрахунків.

Крім того, позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідну податкову накладну, що також підтверджує фат поставки Товару відповідачу. При цьому відповідач скористався товарним кредитом, відповідно до приписів Податкового кодексу України.

Позивач вважає, що твердження відповідача про звільнення його від відповідальності за порушення умов Договору постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 є некоректними та не підкріплені нормативним обґрунтуванням, а посилання на нормативні акти стосуються договорів надання позики банками, а також, посилання відповідача на введений воєнний стан і знаходження в зоні бойових дій є маніпулятивними і недобросовісними, оскільки Договір постачання №Х38/25/2023/5 укладено 24.04.2023 та поставка Товару відбулась 24.04.2023, коли воєнний стан було введено та він подовжувався вже не раз, понад рік. Таким чином, укладаючи Договір постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, Відповідач цілком розумів і усвідомлював всі можливі ризики від цього, в тому числі воєнні.

Щодо заперечень відповідача стосовно витрат на правничу допомогу, позивач звертає увагу, що відповідачем не подавалось клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу та нічим, окрім власної незгоди, не обґрунтовано неспівмірність заявлених витрат із складністю роботи, обсягом та витраченим часом.

Всі надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 17.09.2024 року позовні вимоги підтримував повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.09.2024 року проти позову заперечував, з підстав викладених у письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (позивач) та Державним підприємством "Світанок" (відповідач) укладено договір постачання № Х38/25/2023/5 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов`язався в строки, визначені договором, передати у власність відповідача (поставити) насіння сільськогосподарських культур, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, або інше (далі "товар"), а відповідач прийняти товар та сплатити його вартість.

Відповідно до п.1.2 договору найменування, загальна кількість, асортимент (номенклатура), комплектність, (та/або інші характеристики), а також термін поставки і оплати товару, що постачається, визначаються у специфікаціях, які є невід`ємними додатками до цього договору.

У п.3.1 договору сторони погодили, що поставка (приймання-передачі товару) здійснюється на умовах самовивозу зі складу позивача за адресою: Харківська область, м. Зміїв, вул. Харківська, 86-А, якщо інше не передбачено у додатках (специфікаціях) до договору. Товар поставляється партіями.

За умовами п.4.1, п.4.2 договору вартість (ціна) і термін оплати товару визначається у додатках до цього договору специфікаціях. Загальна вартість товару з ПДВ визнається шляхом складання вартості окремих партій товару, визначених у додатках до цього договору.

Відповідно до п. 4.5 договору у випадку зміни середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ відносно курсу, обрахованого у відповідній специфікації, постачальник має право без підписання додаткових угод до договору змінити ціну та загальну вартість товару (в гривневому еквіваленті), повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного договору, протоколу зміни ціни товару, рахунку-фактури та/або документу щодо коригування ціни із зазначенням нової ціни та загальної вартості товару.

Порядок розрахунків за поставлений позивачем товар сторони погодили у розділі 5 договору, а саме: оплата товару здійснюється в національній валюті України гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок або внесенням готівки в касу постачальника. Покупець зобов`язаний неухильно дотримуватись строків оплати, що передбачені у специфікаціях.

За порушення строків виконання зобов`язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки (п.8.3 договору).

За змістом п. 8.4 договору у разі недотримання покупцем термінів оплати вже відпущеного йому товару, що узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, постачальник має право виставити покупцю рахунок на сплату неустойки у вигляді: штрафу у розмірі 30% від загальної суми специфікації, по якій допущено прострочення.

Також сторони дійшли згоди, що у разі порушення строку оплати за поставлений товар, що узгоджений сторонами у відповідних специфікаціях, відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за вимогою позивача сплачує постачальнику 24% річних. Зазначені річні нараховуються на суму простроченого зобов`язання з оплати товару з моменту виникнення такого прострочення до дати повного розрахунку за поставлений товар (п. 8.5 договору).

Відповідно до п.10.1 договору цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині фінансових зобов`язань - до моменту повного виконання сторонами взятих на себе за даною угодою зобов`язань.

24.04.2023 між сторонами до укладеного договору складено та підписано специфікацію № 1-НАС(К), в якій погоджено найменування товару (насіння соняшника ЛГ 5492 ХО КЛ Круїзер, насіння кукурудзи РАМ 1333) одиницю виміру, кількість товару, його вартість (а.с.27).

Так, загальна сума вартості товару по даній специфікації становить 199637,94грн, який повинен бути оплачений відповідачем в розмірі 39927,59 грн до 02.05.2023, в розмірі 159710,35 грн до 01.11.2023 (включно).

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 199637,94 грн, що підтверджується копією видаткової накладної № ТДАГ4004 від 24.04.2023, наявною в матеріалах справи (а.с.28). Накладна підписана та скріплена печатками позивача та відповідача.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконав, за поставлений товар не розрахувався, у зв`язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 199637,94грн, яка до теперішнього часу не сплачена.

На суму основного боргу в розмірі 199637,94 грн позивач здійснив нарахування курсової різниці в розмірі 19082,75 грн, пені в розмірі 33259,52 грн, 30% штрафу в розмірі 59891,38 грн, відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) в розмірі 36445,10 грн, збитків від інфляції в розмірі 6714,44 грн та 3% річних в розмірі 4530,54 грн.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що на договорі №Х38/25/2023/5 відсутній підпис представника ДП "Світанок".

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до чч.1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною другою ст.205 ЦК України встановлено, що правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню зволю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З метою доведення обставини укладання договору між сторонами, позивачем до матеріалів справи долучено договір постачання № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 року із зазначенням сторін договору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" та Державне підприємство "Світанок" (а.с.24-27).

Вказаний договір підписано та скріплено печаткою "Торговий дім "Агрохім". У графі "Покупець" - Державне підприємство "Світанок" - відсутній підпис представника, проте міститься печатка підприємства.

В матеріалах справи відсутні докази того, що печатка відповідача була використана особою, не уповноваженою на її використання, зокрема звернення підприємства до правоохоронних органів з відповідною заявою про викрадення чи втрату печатки. Крім того, відсутні докази звернення до правоохоронних органів з заявою про підробку такої печатки.

Крім того, позивачем надано суду Специфікацію №1-НАС(К) від 24.04.2023 року (а.с.27), яка є додатком до договору № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, в якій погоджено найменування товару (насіння соняшника ЛГ 5492 ХО КЛ Круїзер, насіння кукурудзи РАМ 1333) одиницю виміру, кількість товару, його вартість.

Специфікація №1-НАС(К) від 24.04.2023 року підписана та скріплена печатками з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" та Державного підприємства "Світанок".

Також, матеріали справи містять видаткову накладну №ТДАГ4004 від 24.04.2023 року, в якій міститься посилання на договір. Накладна підписана та скріплена печаткою позивача та відповідача (а.с.28).

Враховуючи вказані обставини, відповідач погодив умови договору №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 названої статті договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

З урахуванням наведених вище положень діючого законодавства, враховуючи надані позивачем докази в їх сукупності, суд зауважує, що наданий позивачем договір постачання № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, який не містить підпису Державного підприємства "Світанок", проте містить печатку підприємства, є належним доказом укладення договору між сторонами.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Крім того, згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. (пункт 2.15).

Відповідно до ч.1 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину в силу ч.2 ст.241 ЦК України особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Зі змісту ч.1 ст.241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (правова позиція Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 16.04.2019 у справі №24/678/18).

Доказами схвалення правочину можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і таке інше) (правова позиція Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду, зазначена в постанові від 11.04.2019 у справі №904/2164/18).

Як вже зазначалось судом, позивачем надано суду Специфікацію №1-НАС(К) від 24.04.2023 року (а.с.27), яка є додатком до договору № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, в якій погоджено найменування товару (насіння соняшника ЛГ 5492 ХО КЛ Круїзер, насіння кукурудзи РАМ 1333) одиницю виміру, кількість товару, його вартість. Специфікація №1-НАС(К) від 24.04.2023 року підписана та скріплена печатками з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" та Державного підприємства "Світанок".

Також, матеріали справи містять видаткову накладну №ТДАГ4004 від 24.04.2023 року, в якій міститься посилання на договір. Накладна підписана та скріплена печаткою позивача та відповідача (а.с.28).

Такі дії відповідача свідчать про схвалення ним договору № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, що в силу вимог ч.2 ст. 241 ЦК України створило для нього цивільні права та обов`язки з моменту вчинення спірного правочину.

Отже, з огляду на всі надані позивачем докази у їх сукупності, та враховуючи, що відповідач не надав жодних доказів на спростування обставин щодо отримання від позивача товару за договором, який міститься в специфікації та видатковій накладній (посилання на договір поставки № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023), суд вважає, що відповідні обставини є доведеними.

Згідно із ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статей 525, 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України).

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).

Так, відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було встановлено судом, відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити розрахунок за поставлений товар в розмірі 39927,59 грн до 02.05.2023, в розмірі 159710,35 грн до 01.11.2023 (включно).

Проте, відповідач поставлений позивачем товар прийняв, однак грошові кошти не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 199637,94грн підтверджується копією видаткової накладної №ТДАГ4004 від 24.04.2023 року, наявною в матеріалах справи.

Видаткова накладна підписана уповноваженою особою відповідача та скріплена печаткою товариства без будь-яких зауважень та заперечень.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач розрахувався за товар, поставлений позивачем.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 199637,94 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 199637,94 грн суд вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення суми курсової різниці в розмірі 19082,75 грн, суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено судом вище, сторони у п.4.5 договору погодили, що у випадку зміни середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ відносно курсу, обрахованого у відповідній специфікації, постачальник має право без підписання додаткових угод до договору змінити ціну та загальну вартість товару (в гривневому еквіваленті), повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного договору, протоколу зміни ціни товару, рахунку-фактури та/або документу щодо коригування ціни із зазначенням нової ціни та загальної вартості товару.

За змістом п.2 специфікації №1-НАС(К) від 24.04.2023, відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов`язання по даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 36,93грн за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 5 405,85 доларів США.

З даних офіційного курсу гривні щодо іноземних валют НБУ судом вбачається, що на 10.07.2024 (дата складання позову у даній справі, з якої позивач виходить здійснюючи власний розрахунок) офіційний курс гривні по відношенню до долара США становив 40,46.

Оскільки станом на 10.07.2024 курс Національного банку України долара США до гривні збільшився, відповідно до п.4.5 договору, позивач здійснив перерахування ціни товару у відповідності з курсом НБУ долара США до гривні, діючому на 10.07.2024.

На підставі зазначеного, загальна сума різниці за наведеною вище видатковою накладною, у зв`язку зі зміною курсу НБУ долара США до гривні, за розрахунком позивача становить 19082,75 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, враховуючи умови договору, а також те, що відповідач прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 19082,75 грн курсової різниці у зв`язку зі зміною курсу НБУ долара США до гривні, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення курсової різниці в сумі 19082,75грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 33259,52 грн та 30% штрафу в розмірі 59891,38 грн, суд зазначає наступне.

Приписами ч.1 ст.216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч.6 ст.232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу приписів ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вже було встановлено судом, сторони у п.8.3 та п.8.4 договору дійшли згоди, що за порушення строків виконання зобов`язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки, а у разі недотримання відповідачем термінів оплати вже відпущеного йому товару, що узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, позивач має право виставити відповідачу рахунок на сплату неустойки у вигляді штрафу у розмірі 30% від загальної суми специфікації, по якій допущено прострочення.

Суд, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені за період з 03.05.2023 по 03.11.2023 на суму 9180,06 грн, нараховану на суму боргу в розмірі 39927,59 грн, за період з 02.11.2023 по 02.05.2024 на суму 24079,46 грн, нараховану на суму боргу в розмірі 159710,35 грн, а також розрахунок штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості, встановив, що дані розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 33259,52 грн та 30% штрафу у розмірі 59891,38 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 24% відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) в розмірі 36445,10 грн, збитків від інфляції в розмірі 6714,44 грн та 3% річних в розмірі 4530,54 грн, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз даної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У даному випадку, сторони у п.8.5 договору, користуючись правом передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України збільшили розмір процентів річних від простроченої суми, які покупець має сплатити у разі прострочення оплати поставленого товару та встановили розмір річних на рівні 24%.

З наданого позивачем розрахунку судом вбачається, що останній здійснив розрахунок 24% річних із зазначенням того, що таке нарахування здійснено за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит).

Проте, із змісту умов договору (п.8.5) за своєю правовою природою нараховані позивачем 24% річних за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) є саме процентами річних, нарахування яких передбачено ст.625 ЦК України.

Посилання позивача в позовній заяві на те, що 24% річних нібито є товарним кредитом та може застосовуватися разом з санкціями у вигляді сплати 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України є безпідставними та необґрунтованими, оскільки за приписами ст.14.1.245 Податкового кодексу України, товарний кредит це товари (роботи, послуги), які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних або фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на певний термін і під відсоток.

Таким чином, товарний кредит це вид договору купівлі-продажу, за якого покупцю передається у власність товар, за який він може розплатитися через певний проміжок часу. Цей вид господарських відносин регламентований ст.694 ЦК України.

Однак, в даному випадку умовами укладеного між сторонами договору взагалі не передбачено, що товар продається на умовах товарного кредиту, за користування яким встановлюються певні відсотки.

За таких обставин, суд при прийнятті рішення враховує наявне у позивача право на нарахування 24% річних у відповідності до ст.625 ЦК України, що в свою чергу виключає право на додаткове нарахування 3% річних на підставі цієї ж статті ЦК України.

Перевіривши складений позивачем розрахунок 24% річних, судом встановлено, що під час цього розрахунку позивачем допущено арифметичну помилку, у зв`язку з чим задоволенню підлягають 24% річних в розмірі 36244,39 грн (за період з 03.05.2023 по 28.06.2024, нарахованих на суму 39927,59 грн, - 11092,43 грн; за період з 02.11.2023 по 28.06.2024, нарахованих на суму 159710,35 грн, - 25151,96 грн).

У зв`язку з викладеним, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в розмірі 200,71грн 24% річних та 3% річних в розмірі 4530,54 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 6714,44грн, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.192 ЦК України).

Отже гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, ч.2 ст.533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України- гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 року у справі №905/192/18, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі, оскільки також виникли з договору поставки товару, стосуються стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, нарахованих окремо на заборгованість з оплати товару, що була попередньо визначена сторонами у договорі поставки, та на заборгованість за коригуючими рахунками. При цьому Верховний Суд враховує те, що зазначений вище висновок був зроблений Верховним Судом саме щодо позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість з оплати товару, що була попередньо визначена сторонами у договорі поставки. Судові рішення у справі №905/192/18 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за коригуючими рахунками до Верховного Суду не оскаржувалися.

Дослідивши умови укладеного між сторонами у цій справі договору поставки №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 щодо ціни товару та порядку оплати, суд встановив, що за умовами п.4.1, п.4.2 договору вартість (ціна) і термін оплати товару визначається у додатках до цього договору специфікаціях. Загальна вартість товару з ПДВ визнається шляхом складання вартості окремих партій товару, визначених у додатках до цього договору.

За змістом п.2 специфікації №1-НАС(К) від 24.04.2023, відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України сторонами визначено, що зобов`язання по даній специфікації має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, але сторони також домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язання по даній специфікації в іноземній валюті. Курс гривні за міжбанківським валютним курсом на дату підписання даної специфікації становить 36,93грн за один долар США, а сума товару по ній дорівнює 5405,85 доларів США.

Отже умови укладеного між сторонами у справі договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями статті 632 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у договорі поставки умова про здійснення оплати товару за орієнтовною вартістю з відповідним подальшим коригуванням орієнтовної вартості пропорційно курсу відповідної іноземної валюти (у цій справі - долар) на момент розрахунків за поставлений товар, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара.

Отже, враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем на момент розрахунків за поставлений товар, з урахуванням курсу долара до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 ЦК України.

У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 29.01.2019 року у справі № 910/11249/17, від 29.047.2021 у справі №910/11077/20.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в стягненні 6714,44 грн інфляційних втрат.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 199637,94 грн, курсової різниці в розмірі 19082,75 грн, пені в розмірі 33259,52 грн, 30% штрафу в розмірі 59891,38 грн та 24% річних в розмірі 36244,39 грн.

Щодо тверджень відповідача про порушення розміру (суми) укладення договорів, що закріплений в Статуті відповідача, суд зазначає, що сума поставленого Товару за постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 складає 199637,94 грн, тоді як станом на 01.01.2023 мінімальна заробітна плата в Україні складала 6700,00 грн. Тобто, стократний розмір мінімальної зарплати складає 670000,00 грн, що більше ніж сума товару, поставленого за Договором постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023.

Щодо посилань відповідача на військовий стан та звільнення від сплати штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідач в письмових поясненнях зазначав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд звертає увагу, що приписи зазначеної норми стосуються договорів позики, в той час як предметом розгляду даної справи є стягнення грошових коштів за договором поставки.

Отже, враховуючи дані обставини, суд не приймає доводи відповідача.

Крім того, посилання відповідача на введений воєнний стан і знаходження в зоні бойових дій є недобросовісними, оскільки Договір постачання №Х38/25/2023/5 укладено 24.04.2023 року та поставка Товару відбулась 24.04.2023 року, коли воєнний стан вже було введено понад рік. Таким чином, укладаючи Договір постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 року, відповідач цілком розумів і усвідомлював всі можливі ризики від цього, в тому числі воєнні.

Також, відповідачем не надано до матеріалів справи жодного доказу наявного форс-мажору. Практика Верховного суду зазначає, що навіть наявність сертифікату ТПП про форс-мажорні обставини не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом, з урахуванням інших обставин у справі (Постанови Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наведені у позові обставини та не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості.

Підсумовуючи вищевикладене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, курсової різниці, пені, штрафу, 24% річних, які підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані.

Однак, з урахуванням часткової відмови в позові в частині 24% річних, 3% річних та інфляційних, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже судовий збір у розмірі 5221,74 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта - на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в позові.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн, суд керується наступним.

Частиною 1 статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями ч.1 ст.1 зазначеного Закону унормовано, що договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч.3 ст.27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст.903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. За приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

01.06.2024 між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Риндіним Дмитром Іллічем укладено договір про надання правової допомоги (послуг адвоката), за умовами якого позивач доручив, а адвокат взяв на себе зобов`язання представляти інтереси позивача не обмежуючись в Господарському суді Харківської області з приводу стягнення з контрагентів позивача - ДП "Світанок" заборгованості, зокрема, за договором постачання № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, а також у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, в тому числі в органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта справи в усіх судових установах України з усіма правами, наданими правами заявнику, кредитору, позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, потерпілому, обвинуваченому, стягувану КПК, ЦПК, ГПК, КАС України. В тому числі захищати інтереси клієнта у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, в тому числі під час досудового слідства та судового розгляду, справах про адміністративні правопорушення.

У п.5.1 договору позивач взяв на себе зобов`язання сплатити за послуги, що надаються адвокатом, пов`язані зі стягненням з контрагента позивача ДП "Світанок" заборгованості за договорами постачання за 2023 рік, у відповідності з умовами даного договору, адвокату гонорар у розмірі 150000,00грн.

За умовами п.5.2 договору оплата гонорару, передбаченого п. 5.1 та п.5.2 цього договору, підлягає перерахуванню позивачем на банківський рахунок адвоката не пізніше 5 календарних днів з моменту винесення рішення Господарським судом Харківської області.

Між позивачем та адвокатом складено акт приймання-передачі наданих послуг № 5 від 10.07.2024, відповідно до якого адвокат передав, а позивач прийняв наступні послуги:

1) первинна та повторна усна консультація з дослідженням наявних у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" документів, а також визначення та надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" правової позиції щодо можливості судового вирішення спірного питання. Перевірка та аналіз наявних письмових доказів, а також можливості їх використання. Перевірка контрагента (2год - 4 000,00грн);

2) аналіз чинного законодавства України, положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин та судової практики, вирішення аналогічних спорів, висновків Верховного Суду, що виникли між позивачем та ДП "Світанок" та підлягають застосуванню при підготовці позовної заяви та розгляді справи (2год - 4000,00грн);

3) підготовка позовної заяви про стягнення з ДП "Світанок" за договором постачання № Х38/25/2023/5 від 24.04.2023, сум боргу, штрафу, пені, інфляційних та 3% річних, плати за користування товарним кредитом, доручення до неї письмових доказів. Формування та надіслання ДП "Світанок" позовної заяви з додатками. Подача позовної заяви з долученим до неї додатками до Господарського суду Харківської області. Участь у розгляді позовної заяви в суді (10,5год - 21 000,00грн).

Всього 14.5 годин вартістю 25000,00 грн.

Позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу на суму 25000,00грн.

Враховуючи викладене, а також обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що ці витрати пов`язані з розглядом даної справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами на адресу суду від відповідача не надходило.

При цьому, за приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вказані обставини, керуючись критеріями, що визначені ч.4 ст.129 ГПК України, виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з урахуванням часткової відмови в задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, в розмірі 24204,19 грн.

Керуючись статтями 13, 73-74, 76-80, 86, 123, 126, 129, 232-233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Світанок" (адреса: 64200, Харківська обл., м.Балаклія, вул. Заміська, 7, код ЄДРПОУ 08183514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (адреса: 63401, Харківська обл., м. Зміїв, вул.Харківська, 86-А, код ЄДРПОУ 40136385) заборгованість за Договором постачання №Х38/25/2023/5 від 24.04.2023 року в загальному розмірі 348115,98 грн, з яких:199637,94 грн основний борг; 19082,75 грн - курсова різниця; 33259,52 грн пеня; 59891,38 грн - штраф 30% від суми специфікацій, по яких допущено прострочення оплати; 36244,39 грн - 24% річних, крім того, 5221,74 грн судового збору та 24204,19 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 24% річних в розмірі 200,71грн, 3% річних в розмірі 4530,54 грн та збитків від інфляції в розмірі 6714,44грн- відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "27" вересня 2024 р.

СуддяК.В. Аріт