Рішення

від 24.09.2024 по справі 924/591/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" вересня 2024 р. Справа №924/591/24

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д. при секретарі судового засідання Мельницькій Н.О., розглянувши матеріали справи

за позовом заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ

до Старокостянтинівської міської ради, м.Старокостянтинів

за участю третьої особи без самостійних вимог, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ, м.Хмельницький

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

Представники сторін:

Від позивача: Панасюк В.М. - на підставі довіреності від 08.11.2023р. (в режимі відеоконференції);

Від відповідача: не з`явився;

Від третьої особи: Ковальчук В.М. - на підставі витягу із наказу №90 від 25.08.2023р.

Від прокуратури: Манзелевський Ю.В. - на підставі службового посвідчення №077354 від 11.04.2023р.

З оголошенням перерви в судовому засіданні 16.09.2024р., в судовому засіданні 24.09.2024р. проголошено вступну і резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ до Старокостянтинівської міської ради, м.Старокостянтинів за участю третьої особи без самостійних вимог, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м.Хмельницький про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду від 24.06.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 08.07.2024р. від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також на адресу суду 12.07.2024р. від Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із перебуванням прокурора у відпустці, 15.07.2024р. від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без його участі та від представника відповідача надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без його участі, в якій проти задоволення позовних вимог заперечує.

Ухвалою суду від 15.07.2024р. відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні суду.

На адресу суду 01.08.2024р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з перебуванням уповноваженого представника у відпустці.

Ухвалою суду від 01.08.2024р. відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні суду.

На адресу суду 21.08.2024р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності уповноваженого представника.

Ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, на підставі п. 5 ст. 233 ГПК України від 21.08.2024р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

На адресу суду 05.09.2024р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності уповноваженого представника.

Ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, на підставі п. 5 ст. 233 ГПК України від 05.09.2024р. оголошено перерву в судовому засіданні.

На адресу суду 16.09.2024р. від представника відповідача надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без його участі, в якій проти задоволення позовних вимог заперечує.

Ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, на підставі п. 5 ст. 233 ГПК України від 16.09.2024р. оголошено перерву в судовому засіданні.

На адресу суду 17.09.2024р. від Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшли письмові пояснення.

Також на адресу суду 24.09.2024р. від представника відповідача надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без його участі, в якій проти задоволення позовних вимог заперечує.

Прокурор, представник позивача (в режимі відеоконференції) та представник третьої особи в судовому засіданні 24.09.2024р. позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської районної Ради народних депутатів Хмельницької області від 10.06.1980р. №109 Хмельницькій КЕЧ району, правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький (далі - КЕВ м. Хмельницький), видано державний акт на право користування землями, які розташовані на території м. Старокостянтинів Хмельницької області, серії Б № 041671 від 1980 року загальною площею 408 га для державних потреб.

У матеріалах справи міститься копія державного акта на право користування землею №041671, в якому зазначено про його видання Хмельницькій КЕЧ району, розміщеної в місті Старокостянтинові Хмельницької області, виконавчим комітетом Старокостянтинівської районної ради народних депутатів про те, що за землекористувачем закріплюються у безстрокове і безплатне користування 408,0 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для державних потреб.

До акту додано копію плану землекористування з описом суміжних земель.

За результатами обстеження земельних ділянок військових містечок м. Старокостянтинів Старокостянтинівського гарнізону за даними Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький від 17.09.2015р., було встановлено (по військовому містечку №2 (вул. Миру, Франка):

- земельна ділянка орієнтовною площею 5,84га перебуває під паливним складом КЕВ та частково використовується для потреб Міністерства Оборони України. Надано пропозиції по земельній ділянці: частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування паливного складу та потреб Міністерства оборони України орієнтовно 3,84га залишити у віданні КЕВ, а іншу частину віднести до земель комунальної власності Старокостянтинівської міської ради;

- земельна ділянка, орієнтовна площа 47,28га відноситься до військової частини НОМЕР_1 . З них безпосередньо використовується для потреб Міністерства Оборони України (територія військової частини) 37,78га. Надано пропозиції по земельній ділянці: 1) земельну ділянку, яка знаходиться під частиною А2502 орієнтовною площею 37,78га залишити в користуванні Міністерства оборони України. 2) посвідчити право користування земельною ділянкою наданою в пункті згідно вимог земельного кодексу України. 3) земельну ділянку орієнтовною площею 9.5га, яка не використовується для потреб Міністерства оборони України, КЕВ зняти з обліку і віднести до земель комунальної власності Старокостянтинівської міської ради.

- земельна ділянка орієнтовною площею 51,215га відноситься до військової частини НОМЕР_2 . З них безпосередньо використовується для потреб Міністерства Оборони України (територія військової частини) - 20,318га, 31,194га не використовується для потреб Міністерства оборони України, з них: 9,357га знаходиться під парком загального користування (всі витрати по догляду за парком загального користування несе Старокостянтинівська міська рада), решта під індивідуальною забудовою. Надано пропозиції по земельній ділянці: 1) земельну ділянку, яка знаходиться під частиною А4009 орієнтовною площею 20,318га залишити в користуванні Міністерства оборони України. 2) посвідчити право користування земельною ділянкою згаданою в пункті згідно вимог земельного кодексу України. 3) земельну ділянку площею 31,194га яка не використовується для потреб Міністерства оборони України зняти з обліку КЕВ, віднести до земель комунальної власності Старокостянтинівської міської ради.

05.01.2018р. під час 26 позачергової сесії Старокостянтинівською міською радою VII скликання прийнято рішення №5/26/VII про інвентаризацію земель, які входять до складу земель оборони на підставі державного акта серії Б №041671 від 1980 року, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , однак, як земель комунальної власності.

11.07.2018р. Старокостянтинівською міською радою Хмельницької області VII скликання прийнято рішення №44/29/VII, яким визначено проведення впорядкування земельної ділянки площею 11,5 га, розташованої по АДРЕСА_1 , присвоївши їй адресу: АДРЕСА_2 , а також затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності стосовно вказаної земельної ділянки площею 11,5 га.

Указане рішення Старокостянтинівської міської ради від 11.07.2018р. №44/29/VII стало підставою для внесення державним кадастровим реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та даних до Державного земельного кадастру щодо реєстрації земельної ділянки за номером 6810800000:01:007:0038 загальною площею 11,5 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , під комунальною формою власності.

В матеріалах справи наявний висновок експерта №2449/2718-2882/21-26 від 20.09.2020р. (в межах кримінального провадження №62022240010000035 від 11.02.2022р.) за результатами проведення комплексної земельно-технічної, оціночно-земельної експертизи та експертизи з питань землеустрою по кримінальному провадженню.

За результатами проведеної експертизи, було встановлено, що земельна ділянка 6810800000:01:007:0042 площею 0,1 га повністю накладається (нашаровується) на земельну ділянку площею 61,1667 га, військового містечка № НОМЕР_3 , яка входить до Державного акту серії Б №041671 від 1980 року на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району розміщеної в місті Старокостянтинів, площею 408,0га для державних потреб.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру від 10.07.2023р. земельна ділянка кадастровий номер 6810800000:01:007:0042, площею 0,1 га належить до комунальної форми власності, цільове призначення - 16.00; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання земельні ділянки кожної категорії земель, які надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 29.10.2021р. та інформаційної довідки №309223132 від 07.09.2022р., на земельну ділянку з кадастровим номером 6810800000:01:007:0042, площею 0,1га накладено арешт (підстава для державної реєстрації: ухвала суду (справа №686/14626/21), серія та номер: б/н, виданий 23.10.2021р., видавник: Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області). Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 61234501 від 29.10.2021р.

Листом від 18.10.2021р. №8591/14-01-01-21 Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Хмельницькому, звернулось до Кабінету Міністрів України щодо надання інформації, в якому просило повідомити чи Кабінет Міністрів України приймав рішення, щодо припинення права користування земельною ділянкою, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 6810800000:01:007:0038), що на підставі Державного акту на право користування землею №041671 належить КЕВ м. Хмельницький.

У відповідь листом від 12.11.2021р. №36757/0/2-21 Секретаріат Кабінету Міністрів України повідомив Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Хмельницькому, що за результатами опрацювання, згадана у зверненні інформація в Автоматизованій системі діловодства Секретаріату Кабінету Міністрів України не знайдена.

Листом від 03.08.2022р. №838ВИХ-22 Хмельницька спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернулась до Міністерства оборони України з проханням, у разі подання позовних заяв спрямованих на повернення земельних ділянок в тому числі з кадастровим номером 6810800000:01:007:0042 законним користувачам (МОУ та КЕВ м. Хмельницький), а також вжиття інших заходів направлених на відшкодування завданих та вищевказаних обставин збитків повідомити прокуратуру у найкоротший строк.

У відповідь, листом від 03.11.2022р. №370/6527 Міністерство оборони України повідомило Хмельницьку спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону про те, що Квартирно-експлуатаційним відділом м. Хмельницький, як відповідним підрозділом, здійснюються заходи спрямовані на захист інтересів Міністерства оборони України щодо скасування рішення Старокостянтинівської міської ради, якими незаконно з земель державної власності (землі оборони) та з постійного користування КЕВ м. Хмельницький вибула земельна ділянка на користь Старокостянтинівської міської ради з кадастровим номером 6810800000:01:007:0038, загальною площею 11,5га, яка в подальшому була поділена на 81 земельну ділянку з присвоєними кадастровими номерами (справа 924/521/21).

Заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону м. Хмельницький посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:01:007:0042, площею 0,1га вибула із державної власності поза волею держави, звернувся з позовом про витребування частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_3 , площею 0,1га кадастровий номер 6810800000:01:007:0042 на користь Міністерства оборони України м. Київ.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 3 ст. 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

На підставі ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення володіння в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (рішення Європейського суду з прав людини рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986р.).

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, згідно з Указом Президента України від 15.12.1999р. №1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» визначено, що до системи центральної виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 2 Закону України «Про оборону України» визначено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Міністерство оборони України, відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» та п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.11.2014 №671 (далі - Положення), є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Відповідно до ст. 1 Положення Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, у сфері оборони і військового будівництва. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відтак, Міністерство оборони України є уповноваженим органом, який здійснювати функції держави у спірних відносинах.

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 03.08.2022р. №838ВИХ-22 Хмельницька спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернулась до Міністерства оборони України з проханням, у разі подання позовних заяв спрямованих на повернення земельних ділянок в тому числі з кадастровим номером 6810800000:01:007:0042 законним користувачам (МОУ та КЕВ м. Хмельницький), а також вжиття інших заходів направлених на відшкодування завданих та вищевказаних обставин збитків повідомити прокуратуру у найкоротший строк.

У відповідь, листом від 03.11.2022р. №370/6527 Міністерство оборони України повідомило Хмельницьку спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону про те, що Квартирно-експлуатаційним відділом м. Хмельницький, як відповідним підрозділом, здійснюються заходи спрямовані на захист інтересів Міністерства оборони України щодо скасування рішення Старокостянтинівської міської ради, якими незаконно з земель державної власності (землі оборони) та з постійного користування КЕВ м. Хмельницький вибула земельна ділянка на користь Старокостянтинівської міської ради з кадастровим номером 6810800000:01:007:0038, загальною площею 11,5га, яка в подальшому була поділена на 81 земельну ділянку з присвоєними кадастровими номерами (справа 924/521/21).

Міністерство оборони України, маючи відповідні правомочності для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звернулось, надані йому повноваження не використовувало, належних інших заходів з метою витребування земельної ділянки, яка незаконно вибула із власності держави, не вжило.

Сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з цим, у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 15.10.201р. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

-якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

-у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Наведені вище обставини щодо обізнаності позивача з порушенням інтересів держави, зважаючи на характер наданої позивачем відповіді на лист прокурора, свідчать про встановлення обставин, за яких порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій з їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Щодо позової вимоги про витребування частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_3 , площею 0,1га кадастровий номер 6810800000:01:007:0042 на користь Міністерства оборони України м. Київ, судом враховується, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі №910/2722/22, від 25.07.2023 у справі №914/106/22, від 27.06.2023 у справі №916/2851/17, від 05.03.2024 у справі №924/1351/20.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, та з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (аналогічний висновок сформульовано в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18(910/4866/21) та в пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц).

У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 372/128/17 та від 15.11.2023 у справі № 363/848/17 зазначено, що реалізація права на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Права держави на майно, яке їй належить, визначені Цивільним кодексом України. При цьому необхідно враховувати, що держава у цивільних відносинах діє на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України) та набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 17 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 326 Цивільного Кодексу України у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачень законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Частина 1 ст. 321 Цивільного Кодексу України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто (в тому числі і держава) не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поняття та зміст права власності визначаються ст. 316, 317 Цивільного Кодексу України. Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Вищенаведеними нормами закону повинні керуватися всі учасники цивільних та господарських правовідносин при здійсненні своєї діяльності.

Наявними матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка загальною площею 408 га, що знаходиться на території м. Старокостянтинів Хмельницької області, отримана за рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської районної Ради народних депутатів Хмельницької області від 10.06.1980р. №109, належить до земель оборони в силу положень Закону України "Про використання земель оброни" від 27.11.2003р., а також положень ст. 70 ЗК УРСР від 18.12.1990р. та ст. 77 ЗК України від 25.10.2001р., відповідно до яких землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Спірна земельна ділянка кадастровий номер 6810800000:01:007:0042 площею 0,1га повністю накладається (нашаровується) на земельну ділянку площею 61,1667 га, військового містечка №2, яка входить до Державного акту серії Б №041671 від 1980 року на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району розміщеної в місті Старокостянтинів, площею 408,0га для державних потреб, що підтверджується долученим до матеріалів справи висновком експерта №2449/2718-2882/21-26 від 20.09.2020р. (в межах кримінального провадження №62022240010000035 від 11.02.2022р.).

Окрім цього, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023р. у справі №924/521/21, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 14.06.2023р., позовні вимоги КЕВ м. Хмельницький до Старокостянтинівської міської ради, за участю Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства оборони України, задоволено в повному обсязі, а саме: визнано недійсними рішення Старокостянтинівської міської ради від 05.01.2018р. №5/26/VII "Про проведення інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів", рішення Старокостянтинівської міської ради від 11.07.2018р. №44/29/VII "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів, розроблених на підставі рішення від 05.01.2018р. №5/26/VII", рішення Старокостянтинівської міської ради від 16.11.2018р. №17 п. 1/31/VII "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки".

Зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що земельна ділянка кадастровий номер 6810800000:01:007:0042 площею 0,1га вибула з власності держави в особі Міністерства Оборони України поза її волею, на підставі неправомірних рішень Старокостянтинівської міської ради, які в подальшому була скасовано за рішенням суду.

При цьому на час розгляду справи в Державному земельному кадастрі на земельну ділянку кадастровий номер 6810800000:01:007:0042 зареєстровано комунальну форму власності.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, постанова Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 761/17557/15-ц).

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Водночас, у застосуванні приписів статті 86 ГПК України Верховний Суд виходить, зокрема, з того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною першої статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 зі справи № 908/2846/19, від 27.05.2021 зі справи № 910/702/17, від 17.11.2021 зі справи № 910/2605/20.

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Зважаючи на те що земельна ділянка кадастровий номер 6810800000:01:007:0042 площею 0,1га вибула з державної власності (землі оборони) поза волею її власника, суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Міністерства оборони України.

У зв`язку із задоволенням позову, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 20, 24, 73, 74, 75, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати в Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області (31100, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Острозького, 41, код ЄДРПОУ 36027760) на користь держави в особі Міністерства оборони України частину земельної ділянки військового містечка №2, площею 0,1 га, (кадастровий номер 6810800000:01:007:0042), якій присвоєно поштову адресу: пров. Покришкіна, 58 у м.Старокостянтинові Хмельницької області.

Стягнути з Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області (31100, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Острозького, 41, код ЄДРПОУ 36027760) через Виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради (31100, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Острозького, 41, код ЄДРПОУ 04060766) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код ЄДРПОУ: 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м.Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783) судовий збір в сумі 2 442,40 грн. (дві тисячі чотириста сорок дві гривні 40 коп.).

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно - західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.09.2024р.

СуддяО.Д. Вибодовський

Віддрук. 1 прим. - до справи;

Представникам сторін - надіслати до електронних кабінетів.