Постанова

від 17.09.2024 по справі 910/2358/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2358/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури (позивача) - Галезник О. І. (за посвідченням),

відповідача-1 - Краснякової А. В. (у порядку самопредставництва),

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 (головуючий - Агрикова О. В., судді Мальченко А. О., Чорногуз М. Г.) у справі

за позовом заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави

до: 1) Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетельгейзе-грант"

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та зобов`язання повернути орендоване майно.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 11.02.2021 заступник керівника Луганської обласної прокуратури (далі - прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації (далі - Луганська ОДА, Адміністрація, орендодавець, відповідач-1) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетельгейзе-грант" (далі - ТОВ "Бетельгейзе-грант", Товариство, орендар, відповідач-2) про:

1) визнання незаконним та скасування розпорядження голови Луганської ОДА від 13.12.2019 № 1021 "Про надання в оренду земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом товариству з обмеженою відповідальністю "Бетельгейзе-грант" (далі - розпорядження № 1021, оспорюване розпорядження);

2) визнання недійсним договору оренди водного об`єкту від 03.02.2020 № 3, укладеного між Луганською ОДА та ТОВ "Бетельгейзе-грант" (далі - договір оренди від 03.02.2020, договір № 3);

3) зобов`язання Товариства повернути Адміністрації водний об`єкт та земельну ділянку під водним об`єктом площею 21,7591 га, кадастровий номер 4425182500:04:003:0216 (далі - спірна земельна ділянка, об`єкт оренди), посилаючись на положення статей 21, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 122, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 48, 51 Водного кодексу України (далі - ВК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що на порушення вимог земельного та водного законодавства Луганська ОДА без обов`язкового проведення земельних торгів надала в оренду ТОВ "Бетельгейзе-грант" спірну земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Арапівській сільській раді Троїцького району Луганської області.

Водночас на підтвердження підстав самостійною представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Луганська ОДА, якій належать повноваження з розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду, порушила вимоги закону під час видачі оспорюваного розпорядження та укладення оспорюваного договору, тому Адміністрація є відповідачем у цій справі.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 (суддя Мандриченко О. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що наданий в оренду Товариству водний об`єкт зі спірною земельною ділянкою не підлягав продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 134 ЗК України, оскільки орендар був спеціальним водокористувачем відповідно до отриманого дозволу, виданого уповноваженим органом, та який (дозвіл) не визнано недійсним у встановленому порядку.

При цьому місцевий господарський суд зазначив, що законодавцем не передбачено наявності певного виду дозволу на спеціальне водокористування з метою реалізації права оренди водного об`єкта.

4. Постановою Північного апеляційною господарською суду від 06.10.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

5. Постанова мотивована посиланням на положення статей 21, 215, 216 ЦК України, статті 51 ВК України, статей 17,124,134,135 ЗК України, статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 53, 74, 76, 77, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) нормами частини 2 статті 134 ЗК України передбачено винятки, коли немає підстав проводити земельні торги, зокрема, в разі коли земельна ділянка передається користувачу для потреб, передбачених спеціальними дозволами, тобто для настання такого винятку необхідно, щоб саме майбутній землекористувач мав спеціальний дозвіл з певним видом водокористування, а земельна ділянка має бути передана такому користувачу саме для потреб, визначених у спеціальному дозволі, який має такий майбутній користувач,

2) помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що законодавцем передбачено наявність дозволу на спеціальне водокористування з метою реалізації права оренди водного об`єкта без проведення торгів, оскільки в аспекті тлумачення судом першої інстанції положень частини 2 статті 134 ЗК України вбачається, що наявність у суб`єкта господарювання будь-якого дозволу на спеціальне водокористування надає йому можливість отримати водний об`єкт без проведення торгів для будь-яких потреб, що є нелогічним і не вбачається з чітко встановлених вимог зазначеної правової норми, якою передбачено, що земельна ділянка передається у користування для потреб, саме визначених спеціальним дозволом, а не для будь-яких потреб, відмінних від спеціального дозволу;

3) оскільки як на час видачі розпорядження № 1021 (13.12.2019), так і на момент укладення договору № 3 (03.02.2020) з метою надання в оренду спірної земельної ділянки для рибогосподарських потреб, Товариство не мало іншого дозволу на спеціальне водокористування, аніж як для зрошення (дозвіл на спеціальне водокористування від 29.12.2017 № 12/ЛГ/49д-17), що по суті є іншим дозволом, ніж той, який є необхідним в цьому випадку для передачі водного об`єкта відповідачу-2 без проведення земельних торгів, а наявний в матеріалах справи дозвіл на спеціальне водокористування від 23.06.2021 № 9/ЛГ/49д-21, яким зокрема визначено рибогосподарські потреби, отримано орендарем вже значно пізніше - після прийняття оспорюваного розпорядження та після укладення оспорюваного договору, що свідчить про порушення відповідачем-1 передбаченого частиною 1 статті 134 ЗК України обов`язкового порядку продажу права оренди земельної ділянки водного фонду на конкурентних засадах (на земельних торгах).

Разом з тим, виходячи з предмету та підстав позовних вимог і враховуючи те, що оспорюються рішення та правочин, вчинені Луганською ОДА, суд апеляційної інстанції зазначив, що чинним законодавством передбачено можливість подання прокурором позову, безпосередньо спрямованого на захист інтересів держави як власника земельних ділянок (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 330/441/18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Луганська ОДА звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати повністю та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в контексті обґрунтування прокурором сутності порушень інтересів держави), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18;

2) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм статей 215, 216 ЦК України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 747/830/16-ц і в постанові Вищого господарського суду України від 23.01.2007 у справі № 47/84;

3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень абзацу 3 частини 2 статті 134 ЗК України в подібних правовідносинах (у контексті укладення договору оренди водного об`єкту в комплексі із земельною ділянкою без проведення процедури земельних торгів, за наявності певного чи будь-якого виду дозволу на спеціальне водокористування).

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. Заступник керівника Луганської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

ГОВ "Бетельгейзе-грант" не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарською суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Луганської ОДА на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.202.1 у справі № 910/2358/21 та зупинено касаційне провадження в цій справі до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Ухвалою від 07.09.2023 судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу № 925/1133/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду 11.06.2024 ухвалено постанову у справі № 925/1133/18, яку було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховною Суду від 12.08.2024 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Луганської ОДА на постанову Північною апеляційного господарського суду від 06.10.2021 у справі № 910/2358/21 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 17.09.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. 12.11.2019 ТОВ "Бетельгейзе-грант" звернулося до Луганської ОДА з клопотанням про надання в оренду земельної ділянки в комплексі з водним об`єктом, до якого (клопотання) було додано копію дозволу на спеціальне водокористування від 29.12.2017 № 12/ЛГ/49д-17.

Зі змісту зазначеного дозволу вбачається, що Державним агентством водних ресурсів України було видано водокористувачу - ТОВ "Бетельгейзе-грант" дозвіл на спеціальне водокористування від 29.12.2017 № 12/ЛГ/49д-17. Фактичне місце діяльності (водокористування): ставок, розташований за межами населених пунктів на території Нижньопокровської сільської ради Старобільського району Луганської області, р. Гнила Плотва/басейн р. Сіверський Донець/район басейну річки Дон. Мета водокористування - зрошення. Строк дії дозволу - з 29.12.2017 по 29.12.2022.

11. Згідно з розпорядженням № 1021 передбачено надати Товариству для рибогосподарських потреб в оренду строком на 25 років спірну земельну ділянку у комплексі з водним об`єктом, розташовану за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Нижньопокровській сільській раді Старобільського району Луганської області.

12. 03.02.2020 між Луганською ОДА в особі директора Департаменту комунальної власності, земельних та майнових відносин облдержадміністрації (орендодавець) та ТОВ "Бетельгейзе-грант" (орендар) укладено договір № 3, за умовами пунктів 1, 2, 5 якого орендодавець надає а орендар приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб (ставок площею 21,7591 га), який розташовується за межами населених пунктів на території Нижньопокровської сільської ради Старобільського району Луганської області в балці без назви, в басейні річки Гнила Плотва, басейну річки Сіверський Донець. Об`єктом оренди є: вода (водний простір) водного об`єкта 614,9 тис. м3, 21,7591 га; земельна ділянка під водним об`єктом 21,7591 га, кадастровий номер 4425182500:04:003:0216. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 431 117,76 грн.

Пунктом 14 договору оренди від 03.02.2020 передбачено, що об`єкт оренди передається для рибогосподарських потреб.

13. З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.10.2018 НВ-4402630892018 спірна земельна ділянка сформована на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки - для рибогосподарських потреб.

Позиція Верховного Суду

14. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

15. В основу оскаржуваної постанови про задоволення позову повністю покладено висновки апеляційного суду про те, що:

1) нормами частини 2 статті 134 ЗК України передбачено винятки, коли немає підстав проводити земельні торги, зокрема, в разі коли земельна ділянка передається користувачу для потреб, передбачених спеціальними дозволами, тобто для настання такого винятку необхідно, щоб саме майбутній землекористувач мав спеціальний дозвіл з певним видом водокористування, а земельна ділянка має бути передана такому користувачу саме для потреб, визначених у спеціальному дозволі, який має такий майбутній користувач;

2) помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що законодавцем передбачено наявність дозволу на спеціальне водокористування з метою реалізації права оренди водного об`єкта без проведення торгів, оскільки в аспекті тлумачення судом першої інстанції положень частини 2 статті 134 ЗК України вбачається, що наявність у суб`єкта господарювання будь-якого дозволу на спеціальне водокористування надає йому можливість отримати водний об`єкт без проведення торгів для будь-яких потреб, що є нелогічним і не вбачається з чітко встановлених вимог зазначеної правової норми, якою передбачено, що земельна ділянка передається у користування для потреб, саме визначених спеціальним дозволом, а не для будь-яких потреб, відмінних від спеціального дозволу;

3) оскільки як на час видачі розпорядження № 102.1 (13.12.2019), так і на момент укладення договору № 3 (03.02.2020) з метою надання в оренду спірної земельної ділянки для рибогосподарських потреб, Товариство не мало іншого дозволу на спеціальне водокористування, аніж як для зрошення (дозвіл на спеціальне водокористування від 29.12.2017 № 12/ЛГ/49д-17), що по суті є іншим дозволом, ніж той, який є необхідним в цьому випадку для передачі водного об`єкта відповідачу-2 без проведення земельних торгів, а наявний в матеріалах справи дозвіл на спеціальне водокористування від 23.06.2021 № 9/ЛГ/49д-21, яким зокрема визначено рибогосподарські потреби, отримано орендарем вже значно пізніше - після прийняття оспорюваного розпорядження та після укладення оспорюваного договору, що свідчить про порушення відповідачем-1 передбаченого частиною 1 стані 134 ЗК України обов`язкового порядку продажу права оренди земельної ділянки водного фонду на конкурентних засадах (на земельних торгах).

16. Відповідач-1 у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 28/ П ІК України, а саме:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

17. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Луганська ОДА посилається на неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови як висновку щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в контексті обґрунтування прокурором сутності порушень інтересів держави), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, так і висновків щодо застосування норм статей 215, 216 ЦК України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 747/830/16-ц і в постанові Вищого господарського суду України від 23.01.2007 у справі № 47/84.

18. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, і в у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

19. Суд касаційної інстанції відхиляє передчасні посилання Управління та Міськради у касаційних скаргах на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, адже Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі навела правовий висновок щодо дій суду у разі встановлення після відкриття провадження у справі відсутності підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу, тоді як у справі № 910/2358/21, яка наразі розглядається, прокурор самостійно звернувся з позовом до суду в інтересах держави без визначення компетентного органу, оскільки Луганська ОДА, якій належать повноваження з розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду за межами населених пунктів, є одним із відповідачів, розпорядження якого оскаржується з підстав порушення вимог земельного та водного законодавства (недотримання конкурентної процедури передачі в користування земельної ділянки державної чи комунальної власності на земельних торгах), унаслідок чого прокурор і набув статусу самостійного позивача.

20. Колегія суддів ураховує, що правомірність самостійного звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави без визначення компетентного органу, оскільки Адміністрація, яка сама порушила інтереси держави, є одним із співвідповідачів, а інший орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, відсутній, наразі цілком відповідає актуальним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зі спору, що виник з подібних правовідносин, до завершення касаційного перегляду якої зупинялося касаційне провадження в цій справі (№ 910/2358/21), в пунктах 110- 117, 140, 150 якої (постанови) зазначено таке:

"110. У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2386/18, пункти 77- 83; від 28.09.2022у справі № 483/448/2.0, пункт 8.8).

111. Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

112. Так, у справі № 912/2797/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до Світловодської міської ради (яка є правонаступником Великоскельовської сільської ради) про визнання недійсними рішення, договору та зобов`язання повернути земельну ділянку.

113. У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у вказаній вище справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевою самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проекту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проекту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.

114. У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/1/, від 05.07.2023у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

115. У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

116. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

117. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

140. Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси,

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

150. З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Черкаську міську раду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах".

Таким чином, зважаючи на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування розпорядження № 1021, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Луганську ОДА відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якою віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

21. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди від 03.02.2020 та зобов`язання Товариства повернути водний об`єкт та спірну земельну ділянку орендодавцю та водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм статей 215, 216 ЦК України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 (предмет позову - визнання недійсним договору дарування грошових коштів) та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 747/830/16 ц (предмет позову - визнання недійсним договору оренди земельної ділянки водного фонду), оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в справах №№ 638/2304/17, 747/830/16-ц і в справі, що розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних для вирішення цього спору.

22. Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 викладено висновки про те, що недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиціального рішення суду для публічних відносин.

У свою чергу, ухвалюючи постанову від 23.09.2020 у справі № 747/830/16-ц, якою було змінено мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, виходячи з того, що прокурор як самостійний позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами, тобто прокурор оспорює цей договір, не будучи стороною вказаного договору, дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка може бути повернута лише шляхом подання позову її власника про витребування земельної ділянки в останнього набувача на підставі норм статей 387, 388 ЦК України, а не з використанням правового механізму, установленого статями 215, 216 цього Кодексу.

23. Таким чином, на відміну від цієї господарської справи, в якій на підставі частини 1 статті 216 ЦК України апеляційним судом цілком обґрунтовано задоволено вимогу про повернення орендодавцю земельної ділянки в зв`язку з попереднім визнанням недійсним договору оренди від 03.02.2020, у цивільних справах № 638/2304/17 і № 747/830/16-ц позовні вимоги про повернення майна в порядку застосування реституції взагалі не заявлялися та судами не розглядалися.

24. Натомість визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиціальну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України) (аналогічний висновок сформульовано в пункті 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Колегія суддів зауважує, що, уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

Схожі за змістом правові висновки викладено в пункті 48 постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, в якому зазначено про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

25. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду:

1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;

2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;

3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;

4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

26. За наведених вище обставин колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на нерелевантні правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 747/830/16-ц, оскільки в цій справі та в справах №№ 912/2385/18, 638/2304/17, 747/830/16-ц, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Викладене переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, та їх неоднакове правове регулювання у справі № 922/787/20 та у справах №№ 912/2385/18, 638/2304/17, 747/830/16-ц.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається відповідач-1 на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

27. Касаційна інстанція також не бере до уваги посилання скаржника на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 23.01.2007 у справі № 47/84, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 14.03.2023 у справі № 904/1868/19, від 25.05.2023 у справі № 910/12415/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, від 05.12.2023 у справі № 922/2183/22, від 23.04.2024 у справі № 904/2074/23).

28. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

29. Водночас колегія суддів відхиляє твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень абзацу 3 частини 2 статті 134 ЗК України в подібних правовідносинах (у контексті укладення договору оренди водного об`єкту в комплексі із земельною ділянкою без проведення процедури земельних торгів, за наявності певного чи будь-якого виду дозволу на спеціальне водокористування), з огляду на таке.

30. Згідно з частиною 1 статті 134 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі оспорюваного розпорядження та укладення оспорюваного договору) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

31. Зі змісту положень частин 1, 2 статті 134 ЗК України вбачається, що частиною 2 цієї статті передбачено перелік виняткових випадків, коли не застосовується загальне правило щодо обов`язковості проведення земельних торгів із метою продажу чи передачі в користування земельних ділянок державної чи комунальної власності, зокрема в разі, коли земельна ділянка передається користувачу для потреб, передбачених спеціальними дозволами (абзац 3 частини 2 статті 134 ЗК України), тобто для настання такого виняткового випадку необхідно, щоб саме майбутній землекористувач мав спеціальний дозвіл з певним видом водокористування, а земельна ділянка має передаватися такому користувачу саме для потреб, визначених у спеціальному дозволі, який (дозвіл) вже має такий майбутній користувач.

32. Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що, ухвалюючи постанову від 17.05.2021 про залишення без змін постанови Хмельницького апеляційного суду від 21.07.2020 в справі № 670/95/17, якою було повністю відмовлено в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Хмельницької області про визнання недійсними: 1) розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Хмельницька ОДА) від 27.01.2015 № 43/2015-р "Про надання дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості)"; 2) розпорядження голови Хмельницької ОДА від 09.04.2015 № 160/2015-р "Про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості)"; 3) розпорядження голови від 27.10.2015 № 524/2015-р "Про передачу в оренду водних об`єктів ОСОБА_1 "; 4) договору оренди від 12.08.2016, укладеного між Хмельницькою ОДА та ОСОБА_1 щодо водного об`єкту у комплексі із земельною ділянкою водного фонду, кадастровий номер 6820683000:04:002:0001, із земель державної власності площею 81,8 га (рішення про реєстрацію № 30956855 від 16.08.2016); 5) договору оренди від 12.08.2016, укладеного між Хмельницькою ОДА та ОСОБА_1 щодо водного об`єкту в комплексі із земельною ділянкою водного фонду, кадастровий номер 6820683000:04:005:0001, із земель державної власності площею 2,61 га (рішення про реєстрацію №30956681 від 16.08.2016), Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, виходячи з тих достовірно встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що на час прийняття оспорюваних розпоряджень вже діяли дозволи на спеціальне водокористування від 10.12.2014 № 413 та від 05.03.2015 № 530, видані ОСОБА_1 (орендарю) Департаментом екології та природних ресурсів Хмельницької ОДА з метою використання водних об`єктів (ставків) саме для рибогосподарських потреб, дійшов висновку про те, що Хмельницька ОДА, приймаючи оскаржувані рішення, діяла в межах визначених повноважень та відповідно до встановлених вимог чинного законодавства, тому з огляду на положення частини 2 статті 134 ЗК України та частини 2 статті 14 Закону України "Про аквакультуру" передача ОСОБА_1 в оренду земель водного фонду в комплексі із земельними ділянками поза процедурою проведення земельних торгів є правомірною.

33. У зв`язку з наведеним касаційна інстанція не вбачає наразі достатніх підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми абзацу 3 частини 2 статті 134 ЗК України, позаяк зміст оскаржуваної постанови чітко свідчить про те, що 06.10.2021 суд апеляційної інстанції при її ухваленні дійшов висновку про незаконність оспорюваних розпорядження та договору оренди передусім з огляду на таку достовірно встановлену обставину - наявний в матеріалах справи дозвіл на спеціальне водокористування від 23.06.2021 № 9/ЛГ/49д-21, яким зокрема визначено рибогосподарські потреби, Товариство отримало значно пізніше - більш як через півтора року після прийняття оспорюваного розпорядження (13.12.2019) та більш як через один рік після укладення оспорюваного договору (03.02.2020).

34. Таким чином, апеляційний суд фактично врахував релевантний щодо спірних правовідносин висновок щодо застосування положень абзацу 3 частини 2 статті 134 ЗК України, викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 670/95/17 (зі схожими предметом і підставами позову), хоча й без прямого посилання на зазначену постанову Верховного Суду.

35. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови із зазначеної підстави (схожий висновок про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування наведеної скаржником норми права викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19, від 05.07.2022 у справі № 904/7077/20, від 15.11.2022 у справі № 916/596/21, від 28.02.202.3 у справі № 910/13661/21, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, від 23.01.2024 у справі № 904/1270/22).

Щодо наявності підстав для часткового задоволення касаційної скарги

36. Разом з тим, дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, а саме в частині позовної вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження № 1021 з огляду на таке.

37. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

38. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/2.0 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).

Крім того, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (предмет позову - визнання недійсними розпоряджень Київської обласної державної адміністрації), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 (пункт 4.13), від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19 (пункти 41, 42) сформульовано усталений правовий висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність рішення (наказу, розпорядження) органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Адже договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов`язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту (див. також пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).

39. З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду розпорядження № 1021 вже реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 03.02.2020 між відповідачами договору оренди № 3, визнання незаконним і скасування зазначеного розпорядження не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди водного об`єкта та повернення спірної земельної ділянки (аналогічний висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження № 1021 необхідно відмовити з мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту інтересів держави як власника, а не в зв`язку з її необґрунтованістю, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.

Адже Велика Палата Верховного Суду також неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що в свою чергу виключає відмову в задоволенні позову в зв`язку з його необґрунтованістю.

40. Оскільки постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19 ухвалено та офіційно оприлюднено вже після подання відповідачем-1 касаційної скарги у цій справі (01.12.2021), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 стані 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування при вирішенні цього господарського спору зазначеною вище усталеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах.

41. Отже, незважаючи на те, що зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГГІК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів, керуючись положеннями частини 4 статті 300 цього Кодексу, вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19, що в свою чергу зумовлює скасування оскаржуваної постанови в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження № 1021 та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги, однак із мотивів, наведених у цій постанові.

42. Натомість суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору від 03.02.2020 і зобов`язання Товариства (орендаря) повернути Адміністрації (орендодавцю) водний об`єкт та спірну земельну ділянку з огляду на неспростовані скаржником факти видачі оспорюваного розпорядження та укладення оспорюваного договору внаслідок порушення відповідачем-1 обов`язкового порядку продажу права оренди земельної ділянки водного фонду на конкурентних засадах (на земельних торгах), передбаченого положеннями частини 1 статті 134 ЗК України.

43. З викладених раніше мотивів колегія суддів частково (у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору та зобов`язання орендаря повернути об`єкт оренди орендодавцю) погоджується з обґрунтованими доводами заступника керівника Луганської обласної прокуратури, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним і скасування розпорядження № 1021.

46. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

47. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної (або) резолютивної частини.

48. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову в повному обсязі не відповідає положенням статей 86, 2.36, 269 ГГІК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження № 1021, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги з мотивів, наведених у цій постанові.

Натомість оскаржувану постанову в частині задоволення решти позовних вимог необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

49. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню шляхом залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні однієї позовної вимоги немайнового характеру, Верховний Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат у виді судового збору в сумі 4540 грн, сплаченого відповідачем-1 за подання касаційної скарги, шляхом покладання на Луганську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування витрат скаржника в зазначеній сумі, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Адже під час розгляду цього спору в суді фактичною стороною у справі є держава, представництво інтересів якої здійснює прокурор, який бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи. Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат (схожий висновок щодо правомірності покладання судових витрат на прокуратуру сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 (пункт 9.3) та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 916/1796/18).

Керуючись статтями 300, 301, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 у справі № 910/2358/21 скасувати в частині задоволення позовної вимоги заступника керівника Луганської обласної прокуратури про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника Луганської обласної військово-цивільної адміністрації від 13.12.2019 № 1021 "Про надання в оренду земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом товариству з обмеженою відповідальністю "Бетельгейзе-Грант".

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі № 910/2358/21 в частині відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги залишити в силі з мотивів, наведених у цій постанові.

В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 у справі № 910/2358/21 залишити без змін.

Стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Наказ доручити видати Господарському суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай