Постанова

від 25.09.2024 по справі 480/1345/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.09.24

22-ц/812/1191/24

Справа номер480/1345/18 Головуючий суду першої інстанції Войнарівський В. В.

Провадження номер 22-ц/812/1191/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів Коломієць В. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В. М.,

за участі:

відповідача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Кряж» на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2024 року, ухвалене за позовом Приватного підприємства «Кряж» до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державна служба геології та надр України; Веснянська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними державних актів на земельні ділянки, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсними правочинів по відчуженню земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, усунення перешкод у користуванні надрами,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ПП «Кряж» подало до суду вищевказаний позов, який в подальшому уточнювало та обґрунтовувала наступним.

Позивач зазначав, що у період з 1990 до 1992 року Причорноморською експедицією ДГП «Кримгеологія» розвідано Кам`яно-Балківське родовище піску площею 27,5 га, яке розташоване на правому схилу балки Шпакової на неорних і малопродуктивних землях Миколаївського району Миколаївської області та у подальшому внесено до державного кадастру родовищ.

Рішенням Кир`яківської сільської ради №7 від 24 грудня 2003 року та Миколаївської районної ради №8 від 29 січня 2004 року ПП «Кряж» надано дозвіл на користування надрами на ділянці площею 27,5 га для геологічного вивчення та подальшої розробки.

04 грудня 2006 року ПП «Кряж» отримало спеціальний дозвіл на користування надрами із зазначенням географічних координат.

04 липня 2007 року Миколаївська обласна рада надала ПП «Кряж» гірничний відвід на розробку Кам`янобалківського родовища піску.

Позивач зазначав, що розпорядженням Миколаївської районної державної адміністрації №132-р від 11 квітня 2003 року на території цього родовища було виділено у власність земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зокрема, із кадастровими номерами 4824280900:02:000:0061, 4824280900:02:000:0062, 4824280900:02:000:0063, 4824280900:02:000:0055, 4824280900:02:000:0056, які у подальшому були успадковані відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які продали свої ділянки відповідачу ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 , ОСОБА_7

ПП «Кряж» вказувало, що зазначене вище розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації прийнято з порушенням норм земельного законодавства, оскільки передання надр у приватну власність заборонено, а перебування земельних ділянок на території родовища у власності відповідачів, позбавляє його можливості видобувати корисні копалини.

За такого позивач просив:

1) визнати незаконним розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації №132-р від 11 квітня 2003 року в частині передачі у приватну власність земельних ділянок (згідно зі списком №229, 230, 232, 233, 234);

2) визнати недійсними: державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4824280900:02:000:0062 серії МК №099316 виданий 30 липня 2003 року; державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4824280900:02:000:0063 серії МК №099315 виданий 30 липня 2003 року; державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4824280900:02:000:0055 серії ЯГ №617735 виданий 20 серпня 2007 року; державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4824280900:02:000:0056 серії ЯК №272926 виданий 21 грудня 2011 року; державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4824280900:02:000:0061;

3) визнати недійсними та скасувати: свідоцтва про право на спадщину на вказані земельні ділянки, видані ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 ;

4) визнати недійсними правочини щодо відчуження ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 земельних ділянок з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0063, 4824280900:02:000:0062, 4824280900:02:000:0061;

5) скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:02:000:0261 площею 18,246 га;

6) усунути перешкоди у користуванні надрами шляхом зобов`язання ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звільнити земельні ділянки від належного їм майна у вигляді посівів та врожаю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2024 року у задоволенні позову ПП «Кряж» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем було обрано неефективний спосіб захисту права, яким у даному випадку був би позов про витребування майна.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ПП «Кряж» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи свою скаргу, позивач зазначав, що висновок суду є помилковим. У даному випадку позивачем було правильно обрано спосіб захисту шляхом подання негаторного позову. На думку позивача, заявлені ним позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Доводи інших учасників справи

Відповідачі проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вказуючи на правильність висновків суду про необхідність відмови у задоволенні позову.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалами Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали та призначено розгляд справи на 25 вересня 2024 року на 10 год 00 хв.

Усіх учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.

У судове засідання з`явилися відповідач ОСОБА_1 та представники відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_2 .

Позивач свого представника у судове засідання не направив.

Його представник ОСОБА_10 24 вересня 2024 року надіслала до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її зайнятістю у розгляді справи Південно-Західним апеляційним господарським судом.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки відповідно до вимог ст.372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд визнав неявку представника позивача неповажною, оскільки причиною неявки до суду апеляційної інстанції представник вказав надання переваги участі у розгляді іншої справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18 виснував, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки поважністьпричин неявкипредставника позивачасудом апеляційноїінстанції невстановлена,заявник реалізувавсвоє правона викладеннявідповідних аргументіву заявахпо сутісправи таапеляційній скарзі, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає можливим переглянути справу за відсутності представника позивача, який належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Позивач також був обізнаний про розгляд справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Розпорядженням Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області №132р від 11 квітня 2003 року затверджено проекти організації земельних ділянок (паїв) та передано їх у приватну власність громадянам у розмірах, визначених проектами організацій у фізичних гектарах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зокрема, №229 ОСОБА_11 5,94 га, №230 ОСОБА_12 6,08 га, №232 ОСОБА_13 6,08 га, № НОМЕР_1 ОСОБА_14 6,08 га, №234 ОСОБА_15 6,08 га (т.1 а.с.27).

ОСОБА_14 30 липня 2003 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК №099316, кадастровий номер ділянки 4824280900:02:000:0062.

ОСОБА_13 30 липня 2003 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК №099315, кадастровий номер ділянки 4824280900:02:000:0063.

За інформацією Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 2018 р. земельна ділянка сільськогосподарського призначення №4824280900:02:000:0063 площею 6,0828 га належала на праві власності ОСОБА_16 (1/2) та ОСОБА_4 (1/2) (свідоцтво про право на спадщину №116 від 10.05.2018, рішення суду від 26.04.2017 у справі №480/261/17); земельна ділянка сільськогосподарського призначення №4824280900:02:000:0062 площею 6,0829 га належала на праві власності ОСОБА_16 (1/2) та ОСОБА_4 (1/2) (свідоцтва про право на спадщину №423, 424 від 26.12.2016); земельна ділянка сільськогосподарського призначення №4824280900:02:000:0056 площею 6,0844 га належала на праві власності ОСОБА_7 (свідоцтво про право на спадщину за заповітом №1-124 від 25.03.2010 та державний акт серії ЯК №272926 від 21.12.2011); земельна ділянка сільськогосподарського призначення №4824280900:02:000:0055 площею 5,9445 га належала на праві власності ОСОБА_1 (свідоцтво про право на спадщину за заповітом №1-572 від 28.09.2006 та державний акт серії ЯГ №617735 від 20.08.2007); земельна ділянка сільськогосподарського призначення №4824280900:02:000:0061 площею 6,0803 га належала на праві власності ОСОБА_6 (1/2) та ОСОБА_5 (1/2) (свідоцтва про право на спадщину №140, 141 від 24.05.2018).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 2023 р. земельна ділянка сільськогосподарського призначення №4824280900:02:000:0261 площею 18,246 га належить на праві власності ОСОБА_8 (рішення про державну реєстрацію номер 62913854 від 18.01.2022; документи, подані для реєстрації заява-згода на об`єднання земельних ділянок від 10.01.2022).

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань державна реєстрація Приватного підприємства «Кряж» відбулася 20 листопада 2003 року.

Рішенням Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №7 від 24 грудня 2003 року погоджено клопотання ПП «Кряж» про надання у користування ділянки надр площею 27 га для отримання ліцензії, яка розташована в межах Кам`яно-Балківського родовища Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області для добування корисних копалин місцевого значення (піску) (т.1 а.с.12).

Рішенням Миколаївської районної ради Миколаївської області від 29 січня 2004 року №8 ПП «Кряж» надано згоду на надання у користування надр площею 27,5 га для геологічного вивчення та подальшої розробки корисних копалин місцевого значення (піску) на території Кир`яківської сільської ради (т.1 а.с.11).

Проте, у протоколі №877 від 30 серпня 2004 р. засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державному комітеті природних ресурсів України, де розглядалися матеріали ПП «Кряж» з метою отримання спеціального дозволу (ліцензії) вказано, що на розгляд колегії були надані вищевказані рішення Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та Миколаївської районної ради Миколаївської області про погодження клопотання ПП «Кряж» про надання у користування ділянки надр площею 3 га. Також було надано дозвіл Миколаївської РДА Миколаївської області №3781з від 08.12.2003 на розроблення матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки для розробки кар`єру піску площею 3 га (т.1 а.с.20-21).

04 грудня 2006 року Державна служба геології та надр України видала ПП «Кряж» спеціальний дозвіл №4128 на користування надрами площею 27,5 га для видобування пісків у Кам`янобалківському родовищі (зазначені географічні координати), яке розташоване 0,5 км на північний захід від с. Кам`яна Балка Миколаївського району Миколаївської області (т.1 а.с.10).

Рішенням Миколаївської обласної ради від 26 червня 2007 року №15 ПП «Кряж» надано гірничий відвід площею 27,5 га для розробки Кам`янобалківського родовища піску (т.1 а.с.8).

04 липня 2007 року Миколаївською обласною радою складено акт про надання ПП «Кряж» гірничого відводу з метою розробки Кам`янобалківського родовища піску у Миколаївському районі Миколаївської області на площі 27,5 га на термін дії спеціального дозволу (т.1 а.с.9).

Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації №36-р від 28 січня 2008 року ПП «Кряж» надано у довгострокову оренду на 20 років земельну ділянку з кадастровим номером 4824280900:03:000:0059 для добувної промисловості під розробку піщаного кар`єру із земель запасу загальною площею 3,00 га сільськогосподарських земель, в тому числі 3,00 га сільськогосподарських угідь (пасовищ) в межах території Кир`яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (т.1 а.с.116, 217 зворот).

26 червня 2012 року ПП «Кряж» уклало з Державною службою геології та надр України угоду №4128 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин Кам`янобалківського родовища, яка є додатком до спеціального дозволу на користування надрами від 04 грудня 2006 року (т.2 а.с.іч223-226).

19 липня 2013 року між ПП «Кряж» та Південно-Українською ГГЕ Причорномор ДРГП складено акт прийому-передачі для промислового освоєння Кам`янобалківського родовища піску Миколаївського району Миколаївської області, де зазначено, що Південно-Українська ГГЕ Причорномор ДРГП передала, а ПП «Кряж» прийняло на баланс вказане родовище піску, яке розташоване у 500 м на північний захід від с. Кам`яна Балка Миколаївського району Миколаївської області на правому ухилі балки Шпакової, на неорних і малопродуктивних орних землях. Площа ділянки 3,0 га, загальна площа родовища 27,7 га. Будівель та споруд на ділянці немає.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 жовтня 2018 року на адресу Прокуратури Миколаївської області випливає, що ПП «Кряж» проводить роботи з видобування піску на самовільно зайнятих земельних ділянках №4824280900:02:000:0061, №4824280900:02:000:0062, №4824280900:02:000:0063, а також землях державної власності, які не передані у власність або користування. Вказані земельні ділянки ПП «Кряж» використовує не за цільовим призначенням (т.1 а.с.212-213).

У висновку судової земельно-технічної експертизи №125/053 від 22.10.2020 року судовим експертом зазначено, що станом на липень 2020 року географічні координати спеціального дозволу Держгеонадра на користування надрами №4128 від 04 грудня 2006 року та географічні координати гірничного відводу для розробки Кам`яно-Балківського родовища площею 27,5 га, виданого ПП «Кряж» на підставі рішення Миколаївської обласної ради №15 від 26 червня 2007 року, в межах визначених умовними координатами, які показані на топографічному плані до гірничного відводу, на підставі координат свердловини, що були закріплені у звіті про розвідку у 1992 році, накладаються на земельні ділянки з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0056, 4824280900:02:000:0055, 4824280900:02:000:0061, 4824280900:02:000:0062, 4824280900:02:000:0063, які були відведені у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як землі сільськогосподарського призначення (т.2 а.с.167-196).

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиви, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною першоюстатті 15 Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16 Цивільного кодексуУкраїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Згідно з нормами статей 17, 25, 116, 118 ЗК України, в редакції на 11.04.2003, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, серед іншого, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Кожен працівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіонери з їх числа мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Громадяни працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Пункт 12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачав, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Згідно зстаттею 13 Конституції Україниземля, її надра атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Відповідно до частини першої, третьоїстатті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 1 Кодексу України про надравизначено, що надра це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади(стаття 4Кодексу України про надра).

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (частина першастатті 13Кодексу України про надра).

Статтею 14 Кодексу України про надра,в редакціїна часвиникнення спірнихправовідносин, визначено, що надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; задоволення інших потреб.

Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбаченихстаттею 23 цього кодексу, надаються користувачам надрпісля одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів. Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра (частини перша-третястатті 18Кодексу України про надра).

Стаття 24 Кодексу України про надра, в редакції на час виникнення спірних правовідносин,передбачала, що користувачі надр мають право: 1) здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу; 2) розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу; 3) здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини; 4) на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі№477/2330/18 (провадження №14-31цс22) зроблено висновки про те, що особа вправі розраховувати на набуття у користування земельної ділянки з надрами, навіть якщо остання належить до земель сільськогосподарського призначення у тому разі, коли оформила право користування надрами, зокрема отримала спеціальний дозвіл на користування ними.

У відповідності до частини третьоїстатті 152 ЗК Українизахист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 1301 ЦК України визначає, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду раніше вже виснувала, що заволодіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на це майно. Якщо таке право зареєстроване за іншою, ніж власник, особою, то належним способом захисту його права є вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно. Такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (близькі за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 постановивід 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 вказала, що «з негаторним позовом на захист права користування та розпорядження надрами шляхом припинення права на земельну ділянку в межах відповідної ділянки надр можуть звернутися держава в особі уповноваженого нею органу, яка діє в інтересах Українського народу як єдиного власника надр (частина першастатті 4 Кодексу України про надра), або власник спеціального дозволу на користування надрами та/чи гірничого відводу, якщо надра розміщені в межах земельної ділянки, наданої у власність чи користування інших осіб не цілей, пов`язаних із геологічним вивченням, розробкою та видобуванням корисних копалин. У випадку використання надр власником земельної ділянки без отримання спеціального дозволу на користування надрами або набуття права власності на земельну ділянку без наміру використання надр, що розміщені під нею, для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні надрами держава може звернутися з позовом про припинення права власності на відповідну земельну ділянку. Аналогічний позов може подати особа, яка у встановленому законом порядку отримала спеціальний дозвіл на користування надрами та/чи гірничий відвід, проте через оформлення іншою особою права власності/користування земельною ділянкою з надрами позбавлена можливості їх використовувати з тією метою, для реалізації якої був наданий цей дозвіл та/або гірничий відвід».

Відповідно до статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову ПП «Кряж», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем було обрано неефективний спосіб захисту права, яким у даному випадку був би позов про витребування майна.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову вказаного підприємства. Однак вважає, неправильним його висновок про те, що позивач мав звернутися до суду з віндикаційним позовом.

Досліджені докази свідчать, що спірні земельні ділянки були надані їх власникам у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 11 квітня 2003 року на підставі розпорядження районної державної адміністрації, яка мала право надавати земельні ділянки громадянам у власність з таким цільовим призначенням за межами населених пунктів.

На момент передачі цих земельних ділянок громадянам приватного підприємства «Кряж» не існувало (створено 20 листопада 2003 року). Спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування пісків у Кам`янобалківському родовищі Миколаївського району Миколаївської області підприємство отримало 04 грудня 2006 року. Земельну ділянку у довгострокову оренду на 20 років для добувної промисловості під розробку піщаного кар`єру із земель запасу підприємству було надано на підставі розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації №36-р від 28 січня 2008 року загальною площею 3,00 га сільськогосподарських земель, а не 27,5 га. 19 липня 2013 року ПП «Кряж» прийняло на баланс від Південно-Українською ГГЕ Причорномор ДРГП Кам`янобалківське родовище піску Миколаївського району Миколаївської області з площею ділянки 3,0 га.

Усе вищенаведене свідчить про відсутність порушення прав позивача з боку відповідачів.

Позивач не може звернутися до відповідачів ні з віндикаційним позовом, ні з негаторним позовом.

Віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України) це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Мета позову повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаки: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Судом встановлено, що позивач не був власником або титульним володільцем спірних земельних ділянок на час їх передання у власність, а отже не може звертатися до суду з віндикаційним позовом.

Негаторний позов (стаття 391 ЦК України) це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння. Ознаки: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке знаходиться у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.

У справі, яка переглядається, з`ясовано, що позивач не володів спірними земельними ділянками на час передання їх у приватну власність і не володіє ними нині, а отже у нього відсутні підстави для задоволення такого позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що заявлений позивачем позов є безпідставним, оскільки досліджені докази свідчать про відсутність порушення прав позивача.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, серед іншого, є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на вказане, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Кряж» задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді В. В. Коломієць

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 27 вересня 2024 року.