Постанова

від 12.09.2024 по справі 520/9668/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/119/24

Справа № 520/9668/19

Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 520/9668/19

Номер провадження: 22-ц/813/119/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , правонаступниками якої є - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

-відповідачі 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Зі-Зі», 2) державний реєстратор КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерова Римма Вячеславівна, 3) Плюшко Сергій, 4) ОСОБА_4 ,

- треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору 1) ОСОБА_5 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_6 , 4) ОСОБА_7 ,

розглянув увідкритому судовомузасіданні цивільну справу запозовом ОСОБА_1 , правонаступниками якої є - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зі-Зі», державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Римми Вячеславівни, ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою адвоката Василенка Олексія Сергійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , правонаступниками якої є - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Салтан Л.В. о 14 годині 01 хвилині 18 грудня 2019 року, повний текст рішення складений 19 грудня 2019 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним уточненим у подальшому позовом, в якому остаточно просить: 1) витребувати у ОСОБА_4 та ОСОБА_9 майно у вигляді приміщення салону-магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,6 кв. м., розташованого у будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1568668351101. Позивачка також просить стягнути з відповідачів судові витрати.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 05 червня 2018 року між нею та дочкою - ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В., реєстровий № 976, відповідно до якого до неї перейшло право власності на нежитлове приміщення салону-магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначене майно було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 червня 2018 року за індексним номером: 41437757.

Наприкінці квітня 2019 року ОСОБА_1 дізналась, що її майно хтось намагається продати без її відома, доручення чи згоди.

Отримавши довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, їй стало відомо, що згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46425426 від 11 квітня 2019 року, прийнятого державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р.В., було здійснено реєстрацію права власності на нежитлові приміщення салону-магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 за ТОВ «Зі-Зі», без її згоди та за відсутності будь-якого виданого нею доручення на вчинення дій щодо спірного майна.

У подальшому ТОВ «Зі-Зі» здійснило відчуження спірного майна ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., реєстровий № 832.

Новий власник спірного майна - ОСОБА_6 у свою чергу здійснив його відчуження ОСОБА_4 та ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу від08 травня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В., реєстровий № 896.

ОСОБА_1 вважає, що спірне майно вибуло з її володіння без її волі, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, має бути витребувано у останніх набувачів на її користь (Т. 1, а. с. 2 - 3, 65 - 67).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 ..

Рішення суду мотивоване тим, що набуття ОСОБА_1 права власності на спірні нежитлові приміщення салону-магазину відбулося під час існування та дії договору іпотеки від 08 серпня 2006 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 (дочкою позивачки). На підставі приписів ст. 23 Закону України «Про іпотеку» остання зберегла свою чинність для нового власника - ОСОБА_1 під час відчуження ОСОБА_2 предмету іпотеки.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором, АТ «Дельта Банк» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року (цивільна справа № 520/1194/14-ц) позов ПАТ «Дельта Банк» був задоволений. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (поручителя) на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року у розмірі 532 830,57 грн.. В мотивувальній частині рішення зафіксована сума заборгованості у розмірі 63 882,44 долара США, що згідно з курсом НБУ складає 532 830,57 грн., з яких: - тіло кредиту 43 900,87 долара США; - відсотки 19 981,57 долара США; - комісії 22 218,23 грн.. При цьому, в рішенніКиївського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року факт припинення кредитного договору № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року не встановлений.

Після набуттяправ вимоги за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року та договором іпотеки, посвідченим 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., реєстровий № 2786, ТОВ «Зі-Зі» направило боржнику - ОСОБА_2 , поручителю - ОСОБА_7 та власнику іпотечного майна - ОСОБА_1 повідомлення, в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (листи ТОВ «Зі-Зі» від 21 лютого 2019 року за вих. № 1-21/02, 2-21/02, 3-21/02). У визначений законодавством та повідомленням термін ані боржником, ані поручителем, ані власником іпотечного майна вимоги щодо погашення боргу за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року виконано не було. У зв`язку з чим, ТОВ «Зі-Зі» скористалось правом, наданим ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та положеннями Розділу 5 Договору іпотеки, та звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.

Суд зазначив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_11 є добросовісними набувачами спірного майна, а саме - нежитлових приміщень салону-магазину, що розташовані за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м.. За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування на її користь майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_12 задоволенню не підлягають (Т. 2, а. с. 111 - 116).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Василенко О.С., діючий від імені ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 18.12.2019 року. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) досудову вимогу про усунення порушень виконання основного зобов`язання апелянт не отримувала; 2) зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 було усунуто в повному обсязі під час виконавчого провадження; 3) кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове повернення боргу. Тому у стягувача відсутні підстави для нарахування відсотків, передбачених кредитним договором, після дати направлення вимоги про дострокове погашення боргу; 4) суд першої інстанції не з`ясував обставин щодо отримання досудової вимоги, оскільки ОСОБА_2 це заперечує. Крім того, суд не з`ясував обставин наявності чи відсутності кредитного боргу та чинності чи не чинності Іпотечного договору, на підставі якого позивача було незаконно позбавлено права власності на майно. Не з`ясованим залишилось питання законності чи незаконності проведення державної реєстрації права власності на майно за ТОВ «Зі-Зі» на підставі поданих ним документів. (Т. 2, а. с. 120 129).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.02.2020 року залишено без руху апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року (Т. 2, а. с. 139 - 140).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.05.2020 року задоволено частково заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт на нежитлове приміщення салону магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , до завершення розгляду справи Одеським апеляційним судом (Т. 2, а. с. 153 156).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.05.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року (Т. 2, а. с. 157 158).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.06.2020 року призначено апеляційну скаргу апеляційну скаргу до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а с. 178).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.12.2021 року витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Філімонової Галини Василівни належним чином завірену копію спадкової справи відносно ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 2, а. с. 217 217 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.12.2022 року витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Філімонової Галини Василівни належним чином завірену інформацію щодо кола спадкоємців ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 3, а. с. 39 39 зворотна сторона).

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 року № 763/0/15-23 суддю ОСОБА_13 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду.

На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.08.2023 року вказану цивільну справу було прийнято до провадження іншої колегії суддів. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 3, а. с. 126 126 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.12.2023 року задоволено клопотання адвоката Заліпаєва Юрія Валерійовича, діючого від імені ОСОБА_7 , про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Залучено ОСОБА_7 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (Т. 3, а. с. 143 146).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.12.2023 року витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Філімонової Галини Василівни належним чином завірену інформацію щодо кола спадкоємців ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 3, а. с. 147 150).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.03.2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якості правонаступників позивачки по справі ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 3, а. с. 207 210).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.03.2024 року витребувано з Київського районного суду м. Одеси цивільну справу № 520/1194/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором (Т. 3, а. с. 211 215).

У судовому засіданні адвокат Сендик О.О., діючий від імені ОСОБА_2 , підтримав доводи апеляційної скарги, та просив її задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Адвокат Бойко Н.І., діюча від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення.

Адвокат Караніклєва Л.О., діюча від імені ОСОБА_7 , підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Василенка Олексія Сергійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , правонаступниками якої є - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

08 серпня 2006 року між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 (дочкою позивачки) був укладений кредитний договір № 126/ПК-08/06, згідно з яким ОСОБА_2 отримала у банка кредит у розмірі 57 000 доларів США, строком до 07 серпня 2016 року.

Цього ж дня, в якості забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий Банк» був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2786, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно квартиру під АДРЕСА_2 .

30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий Банк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Український промисловий Банк» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором ТОВ «Український промисловий Банк» передав (відступив) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком України, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінив ТОВ «Український промисловий Банк» як кредитора (став новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі ТОВ «Український промисловий Банк» АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, АТ «Дельта Банк» перейшло (відступилось) право вимагати (замість ТОВ «Український промисловий Банк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

02 березня 2015 року Правлінням Національного банку України була прийнята постанова «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» №150 від 02 березня 2015 року.

03 березня 2015 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено оголошення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду в ПАТ «Дельта Банк».

В рамках процедури продажу активів ПАТ «Дельта Банк» 02 квітня 2018 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті останнього було розміщено оголошення про проведення 23 травня 2018 року відкритих торгів з продажу активів, що обліковуються на балансі ПАТ «Дельта Банк», зокрема, лоту F11GL19574.

Відомості про лот F11GL19574 були визначені в Публічному паспорті активу на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

22 травня 2018 року між ТОВ «Зі-Зі» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» був укладений договір комісії № 159-К, відповідно до якого комісіонер (ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал») зобов`язався за дорученням комітента (ТОВ «Зі-Зі») за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини та інші дії щодо придбання лоту на аукціоні за ціною не більше 645000 грн., включаючи всі супутні витрати, в тому числі винагороду комерційних посередників, юридичний супровід дій, спрямованих на придбання лоту та інші витрати, в строк до 31 грудня 2018 року.

23 травня 2018 року на сайті PROZORRO Продажі відбулися відкриті торги з реалізації лоту F11GL19574 - право вимоги за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, укладеним з ОСОБА_2 .

З Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2018-04-02-000383-a від 23 травня 2018 року вбачається, що переможцем електронних торгів з продажу права вимоги за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, укладеним з ОСОБА_2 , було визнано ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал».

13 червня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» були укладені договір № 627/К купівлі-продажу майнових прав, за яким продавцем ПАТ «Дельта Банк» шляхом продажу були відступлені покупцю - ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, укладеним з ТОВ «Український промисловий Банк», право вимоги за якими перейшло до АТ «Дельта Банк».

13 червня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» був укладений договір відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого на умовах договору №627/К купівлі-продажу майнових прав від 13 червня 2018 року та на підставі Протоколу електронного аукціону № UA-EA-2018-04-02-000383-a від 23 травня 2018 року, первісний іпотекодержатель передав (відступив) новому іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором від 08.08.2006 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 , в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року.

19 лютого 2019 року між ТОВ «Зі-Зі» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал», на виконання договору комісії № 159-К від 22 травня 2018 року, акту прийому-передачі права вимоги від 13 червня 2018 року, було укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до якого ТОВ «Зі-Зі» прийняло права вимоги за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, Договором іпотеки, посвідченим 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., за реєстровим № 2786.

Протягом визначеного законом сороку ТОВ «Зі-Зі» направило на адресу боржника, поручителя та власника іпотечного майна повідомлення про усунення порушення, в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

У визначений законодавством та повідомленням термін ані боржником, ані поручителем, ані власником іпотечного майна вимоги щодо погашення боргу за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року виконано не було. У зв`язку з чим, ТОВ «Зі-Зі» скористалось правом, наданим ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та положеннями Розділу 5 Договору іпотеки, та звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.

11 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р.М. була здійснена державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення салону-магазину, що розташовані за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., за ТОВ «Зі-Зі».

17 квітня 2019 року між ТОВ «Зі-Зі» та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., що знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за реєстровим № 832.

08 травня 2019 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_14 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., що знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В. за реєстровим №896.

На момент ухвалення рішення у справі власником спірних нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., що знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_11 в рівних частках, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

По справі виникли правовідносини захисту права власності.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, якими він користується на власний розсуд (частина 1 статті 317 та частина 1 статті 319 ЦК України).

Разом з тим, статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України регламентовано принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно частини 1 статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Приписами статті 388 ЦК України регламентовано правові засади витребування майна від добросовісного набувача.

Частиною 1 наведеної статті визначено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, пунктом 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (надалі - постанова Пленуму) встановлено, що у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Як встановлено матеріалами справи, 08 серпня 2006 року між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 (дочкою позивачки) був укладений кредитний договір № 126/ПК-08/06, згідно з яким ОСОБА_2 отримала у банка кредит в розмірі 57000 доларів США строком до 07 серпня 2016 року.

Цього ж дня, в якості забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий Банк» був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2786, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно квартиру під АДРЕСА_2 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який міститься в матеріалах справи, відомості про договір іпотеки від 08 серпня 2006 року були внесені до реєстру 08 серпня 2006 року о 13:13:07.

05.06.2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 , а остання прийняла у власність нежитлові приміщення салону-магазину, що розташовані за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею - 33,6 кв. м., що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В. (Т. 1, а. с. 5).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявність відповідних записів в реєстрі про реєстрацію договору іпотеки від 08 серпня 2006 року унеможливлювали будь-яку можливість здійснення відчуження спірних нежитлових приміщень салону-магазину, що розташовані за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м..

Фактично квартира під АДРЕСА_2 , та салон-магазин, що розташований за адресою - АДРЕСА_1 , це одне і теж приміщення. 10.10.2011 р., тобто під час дії іпотечного застереження на квартиру, з метою уникнення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_15 отримала Свідоцтво про право власності на салон-магазин (т. 2 а. с. 84, 85).

Незважаючи на існування в реєстрі записів про чинність договору іпотеки від 08 серпня 2006 року, 05 червня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу відбулася зміна власника спірних нежитлових приміщень салону-магазину, що розташовані за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв.м., з ОСОБА_2 (дочки позивачки) на ОСОБА_1 .

При цьому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_16 , відчужуючи спірне майно своїй матері - ОСОБА_1 , була обізнана про факт існування договору іпотеки від 08 серпня 2006 року, укладеного між нею ТОВ «Український промисловий Банк», про що свідчить існуюче на час відчуження обтяження в Державному реєстрі іпотек.

Відчуження ОСОБА_2 спірного нежитлового приміщення під час наявності існуючої іпотеки на користь ОСОБА_1 , свідчить лише про заміну іпотекодавця за договором іпотеки.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

З огляду на вищезазначене, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що на підставі приписів ст. 23 Закону України «Про іпотеку» відчуження ОСОБА_2 предмету іпотеки ОСОБА_1 остання зберегла свою чинність для нового власника.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором, АТ «Дельта Банк» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року (цивільна справа № 520/1194/14-ц) позов ПАТ «Дельта Банк» був задоволений; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (поручителя) на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року в розмірі 532 830,57 грн. (в мотивувальній частині рішення зафіксована сума заборгованості у розмірі 63 882,44 долара США, що згідно з курсом НБУ складає 532 830,57 грн., з яких: - тіло кредиту 43900,87 долара США, відсотки 19981,57 долара США, комісії 22218,23 грн.).

При цьому, в рішенніКиївського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року факт припинення кредитного договору № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року не встановленений.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.ч. 1,2 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 631 цього Кодексу, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525,526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про припинення кредитних правовідносин за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, укладеним між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий Банк», оскільки останні не підтвердженні жодними доказами. Звернення з вимогою про дострокове повернення кредитної заборгованості протягом 30 календарних днів з дня отримання цієї вимоги, не є підставою для припинення кредитних зобов`язань у цілому, а стосується лише нарахування банком поза межами строку дії договору, процентів за невиконання грошового зобов`язання.

У подальшому, після набуттяправ вимоги за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року та договором іпотеки, посвідченим 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., реєстровий № 2786, ТОВ «Зі-Зі» направило боржнику - ОСОБА_2 , поручителю - ОСОБА_7 та власнику іпотечного майна - ОСОБА_1 повідомлення, в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (листи ТОВ «Зі-Зі» від 21 лютого 2019 року за вих. № 1-21/02, 2-21/02, 3-21/02).

Відповідно до п. 6.2. Кредитного договору № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий Банк», банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій, та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору та/або договорів, укладених у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором, а позичальник зобов`язаний протягом 15 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги (а у випадку передбаченому п. 4.2.5. не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку.

Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення за № 6502613105503, ОСОБА_2 було отримано вищезазначений лист ТОВ «Зі-Зі» 25 лютого 2019 року. Інформація про отримання ОСОБА_2 поштового відправлення за № 6502613105503 міститься і на офіційному сайті «Укрпошта».

Посилання апелянта на те, що досудову вимогу ні нею, ні будь-ким хто має право на отримання від її імені вказаних листів не було отримано, тому неможливо встановити хто саме отримав вказану вимогу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки останньою не було спростовано вказані обставини.

Таким чином, ОСОБА_2 не спростовано обставини щодо неотримання нею та уповноваженими нею представниками листів ТОВ «Зі-Зі», надісланих в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

У визначений законодавством та повідомленням термін ані боржником, ані поручителем, ані власником іпотечного майна вимоги щодо погашення боргу за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року виконано не було. У зв`язку з чим, ТОВ «Зі-Зі» скористалось правом, наданим ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та положеннями Розділу 5 Договору іпотеки, та звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.

У подальшому 17 квітня 2019 року між ТОВ «Зі-Зі» та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., що знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за реєстровим № 832.

Як вбачається зп. 1 договору купівлі-продажу від 08 травня 2019 року ОСОБА_6 передав у власність, а ОСОБА_4 та ОСОБА_17 прийняли у спільну часткову власність нежитлові приміщення салону-магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , по 1/2 частці кожному.

Вказаний об`єкт нерухомого майна було придбано ОСОБА_4 та ОСОБА_11 за ціною -651 000 грн., які продавець ОСОБА_6 отримав від покупців повністю до підписання вказаного договору у безготівковій формі.

Тобто, на час підписання Договору розрахунки за спірний об`єкт нерухомості між сторонами були здійснені в повному обсязі та сторони щодо їх проведення претензій один до одному не мали.

Крім того, в п. 5 договору продавець ( ОСОБА_6 ) засвідчив, що він дійсно є власником нежитлових приміщень салону-магазину, не має обмежень щодо свого права розпорядження нежитловими приміщеннями салону-магазину, ні нежитлові приміщення салону-магазину, ні будь-яка інша частина на момент укладення цього договору не заставлена, не надана в іпотеку, заборона та арешт на них не накладено, а також прав у третіх осіб як у межах, так і за межами України не має, питання права власності на нежитлові приміщення салону-магазину не є предметом судового розгляду, будь-які спори щодо зазначених нежитлових приміщень салону-магазину відсутні, обов`язками щодо третіх осіб продавець не зв`язаний.

Факт відсутності заборони відчуження або арешту, а також обтяження іпотекою вказаної квартири підтверджувався і даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин, колегія суддів погоджується, що ОСОБА_4 та ОСОБА_11 є добросовісними набувачами, які правомірно набули право власності на спірні нежитлові приміщення салону-магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., що знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 .

З огляду на вказане, вірними є висновки суду першої інстанції, що вищевказані обставини, виключають можливість витребування спірного майнана користь позивачки ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України у останніх набувачів.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним необхідно встановити намір чи грубу необережність, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 30 серпня 2019 року у справі № 914/970/18.

Отже, з огляду на вищезазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення права власності, виходячи з наступного. Оскільки придбавши нежитлові приміщення магазину під час діючого договору іпотеки, до останньої перейшли всі права та обов`язки іпотекодавця, тому у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, банком було реалізовано право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Порушень права власності ОСОБА_1 під час реалізації предмету іпотеки не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі

№ 6-2776цс16 зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див.постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскарженого рішення суду. Вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів, що не є підставою для зміни, скасування рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Василенка Олексія Сергійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , правонаступниками якої є - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Василенка Олексія Сергійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , правонаступниками якої є - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відсутні.

Крім того, як встановлено матеріалами справи ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.05.2020 року вжито заходи забезпечення позову у вигляді арешту на нежитлове приміщення салону магазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 (Т. 2, а. с. 153 156).

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.12.2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, та останнє підлягає залишенню без змін, відпала необхідність у забезпеченні позову. Тому, вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Василенка Олексія Сергійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , правонаступниками якої є - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Скасувати заходизабезпечення позову,вжиті ухвалоюОдеського апеляційногосуду від15.05.2020року,у вигляді арешту на нежитлове приміщення салонумагазину, загальною площею - 33,6 кв. м., основною площею - 17,5 кв. м., що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 27 вересня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе