Рішення

від 27.09.2024 по справі 200/4912/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2024 року Справа№200/4912/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області та до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій протиправними і скасування наказу та про зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області (далі - 1-й відповідач) та до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - 2-й відповідач), відповідно до якої просить:

- визнати протиправними дії керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області щодо винесення наказу № 39-к/к від 22.02.2024 року в частині щодо встановлення позивачці на 2024 рік надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу станом на 25.01.2024 року;

- скасувати наказ керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 39-к/к від 22.02.2024 року в частині встановлення позивачці на 2024 рік надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату позивачці надбавки за вислугу років відповідно до наказу керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 16-к від 04.07.2016 року, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що вона працює у Костянтинівському міськрайонному суді Донецької області, починаючи з 05.08.1996 року, на посаді секретаря суду та має стаж державної служби, станом на 25.01.2024 року, - 31 рік 10 місяців 16 днів, що дає їй право на отримання надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу відповідно до частини 1 статті 52 Закону України "Про державну службу".

Наказом керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 16-к від 04.07.2016 року позивачці було встановлено з 01.05.2016 року надбавку за вислугу років у відсотковому відношенні до посадового окладу в розмірі 50%.

01.01.2024 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", абзацом 2 пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" якого було визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу.

22.02.2024 року керівником апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області було видано новий наказ № 39-к/к "Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок", де, серед інших, позивачці, встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби та зменшено позиваці на 2024 рік розмір надбавки за вислугу років до 30% посадового окладу.

Позивачка вважає такі дії керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області протиправними, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

2-й відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свої заперечення, 2-й відповідач вказує, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законом.

Так, зокрема, 2-й відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про наступне.

За приписами статті 150 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду і затверджується зборами суддів відповідного суду. Правовий статус працівників апарату суду визначається нормами Закону України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За підпунктом 24 пункту 14 Типового положення про апарату суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 08.02.2019 року № 131, керівник апарату суду відповідно до наданих повноважень, зокрема, встановлює надбавки, доплати та премії працівникам апарату суду, у тому числі помічнику голови суду, помічнику заступника голови суду, помічнику секретаря судової палати, помічнику судді - члена Ради суддів України, помічникам суддів відповідно до Положення про преміювання відповідного суду.

Пунктом 36 вказаного Положення визначено, що призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, працівників патронатної служби, робітників, умови оплати праці, заохочення та соціальні гарантії працівників апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", Кодексом законів про працю України, іншими актами законодавства.

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про державну службу" установлено, що заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Положеннями статті 52 Закону України "Про державну службу" передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

У той же час, абзацом 1 пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Згідно з абзацом 2 пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Абзацом 4 пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" передбачено, що норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Вказані вище норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" неконституційними не визнавались та не скасовувались, а тому підлягають застосуванню.

Таким чином, як вказує 2-й відповідач, державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2% від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30% посадового окладу (відповідні роз`яснення було також надано Національним агентством України в питань державної служби 10.01.2024 року за № 176-р/з, яке дотримується аналогічної позиції у наведеному питанні).

Отже, на думку 2-го відповідача, керівник апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, діючи в межах наданих законом повноважень та у відповідності до чинного законодавства, яке встановлює порядок визначення розміру надбавки за вислугу років державних службовців, правомірно видав наказ про встановлення позивачці надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такій, що працює в державному органі (органі державної влади), де проведено відповідну класифікацію посад.

Серед іншого, 2-й відповідач вказує, що позивачкою пропущено встановлений чинним законодавством місячний строк звернення до суду з даним позовом.

1-й відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.07.2024 року на підставі клопотання позивачки, яке було задоволено судом, визнано поважними причини пропуску позивачкою строку звернення до суду з позовом та поновлено цей строк, позовну заяву ОСОБА_1 до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області та до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій протиправними і скасування наказу та про зобов`язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 200/4912/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Як видно з відомостей програмного забезпечення "Діловодство спеціалізованого суду", ухвалу суду від 22.07.2024 року було доставлено до електронного кабінету 1-го відповідача у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 24.07.2024 року о 00 годині 15 хвилин.

Крім того, копію ухвали від 22.07.2024 року було направлено на електронну поштову адресу 1-го відповідача (inbox@ksm.dn.court.gov.ua), яка була зазначена позивачкою у позові та яка міститься на офіційному вебсайті Судової влади України.

Як вже було вказано, 1-м відповідачем відзиву на позов до суду не надано.

Причин неподання відзиву на позов 1-м відповідачами суду теж не повідомлено.

Положеннями частини 2 статті 175 КАС України установлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За частиною 4 статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивачка у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Як видно із трудової книжки позивачки серії НОМЕР_3 від 25.07.1990 року, 05.08.1996 року позивачка була прийнята на роботу на посаду судового розпорядника до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області та 08.02.1999 року переведена на посаду секретаря судового засідання цього суду.

Наказом керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04.07.2016 року № 16-к позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50% посадового окладу.

Наказом керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22.02.2024 року № 39-к/к "Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок" позивачці з 25.01.2024 року встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу (стаж - 27 років 5 місяці 20 днів).

Позивачка із встановленим розміром надбавки за вислугу років не погоджується.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За змістом статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до преамбули Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно з положеннями статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до статті 155 Закону № 1402-VIII організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду. Тимчасове положення про апарат новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов`язки керівника апарату цього суду. Типове положення про апарат суду затверджує Державна судова адміністрація України за погодженням із Вищою радою правосуддя. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Структура і штатна чисельність апаратів місцевих судів за погодженням із головою суду затверджуються відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, апаратів апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів - Державною судовою адміністрацією України за погодженням з головою суду в межах видатків на утримання відповідного суду. Тимчасова структура та тимчасова штатна чисельність апарату новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов`язки керівника апарату цього суду за погодженням із Головою Державної судової адміністрації України. До штату апарату судів входять також секретарі судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 150 Закону № 1402-VIII визначено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу. Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів. Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації України.

Відповідно до преамбули Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року (далі - Закон № 889-VIII) цим Законом визначаються принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Частиною 1 статті 3 Закону № 889-VIII визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Дія цього Закону поширюється на державних службовців: інших державних органів (пункт 8 частини 2 статті 3 Закону № 889-VIII).

Відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 7 Закону № 889-VIII передбачено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно з частиною 1 статті 46 Закону № 889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.

Частинами 1-2, 4-5, 8 статті 50 Закону № 889-VIII установлено, що, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них. Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону № 889-VIII визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Разом із тим, пунктами 10 та 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 року № 3460-IX (далі - Закон № 3460-IX) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу. У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Листом від 19.01.2024 року № 926/92-24 Національним агентством України з питань державної служби було надано наступні роз`яснення:

"Пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (далі - Закон) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону встановлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 13 Прикінцевих положень Закону умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 "Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році" з урахуванням пункту 12 Прикінцевих положень Закону.

Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу".

Окремо у цьому листі вказано, що роз`яснення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лише роз`яснювальний характер і не встановлюють правових норм.

Суд звертає увагу на те, що до Закону № 889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі у зв`язку із проведенням класифікації посад, не вносилось.

Викладене свідчить про те, що на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям - пункт 12 Закону № 3460-IX, який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та частина 1 статті 52 Закону № 889-VIII, яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень щодо цього дана норма не містить.

У той же час, слід враховувати, що пункт 12 Закону № 3460-IX зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50% до 30% і зменшує розмір самої надбавки з 3% до 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, аніж це передбачено частиною 1 статті 52 Закону № 889-VIII.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.06.2019 року № 6-р/2019 звернув увагу, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

Поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Олександр Волков проти України" та "C.G. та інші проти Болгарії").

Відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Вєренцов проти України" та "Кантоні проти Франції").

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зауважив на тому, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У інших своїх рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп і від 05.04.2001 року № 3-рп/2001 дійшов аналогічних висновки щодо того, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас, Конституційний Суд України зауважив, що частина 1 статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (рішення від 09.02.1999 року № 1-рп/99 та від 05.04.2001 року № 3-рп/2001).

Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи та інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kopecky проти Словаччини").

Зокрема, одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, є колізією норм права.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим нормою частини 3 статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Під юридичною колізією (від латинського "collisio" - зіткнення) необхідно розуміти суперечність або розбіжність між нормативно-правовими актами, за якими врегульовано одній й ті ж або спорідненні правовідносини.

У рішення від 18.06.2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Виходячи із засад теорії права, оскільки норми Закону № 889-VIII та Закону № 3460-IX мають однакову юридичну силу, при цьому Закон № 3460-IX прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.

У разі одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою спеціальною нормою та більш пізньою загальною нормою, перевагу має раніше прийнята спеціальна норма, тобто у спірних правовідносинах - частина 1 статті 52 Закону № 889-VIII.

В своєму рішенні від 28.08.2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій, а також законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19 та статті 130 Конституції України.

За рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і, як наслідок, - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними, мають використовуватися окремі закони.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень.

Суд зазначає, що роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади з приводу розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів стосовно встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що встановлення позивачці надбавки за вислугу років на державній службі з 25.01.2024 року в розмірі 30% посадового окладу (наказ від 22.02.2024 року № 39-к/к) є протиправним.

Відповідно до пункту 1 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, яке затверджене наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 року за № 229 (далі - Положення), Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та підконтрольне їй.

Згідно з пунктом 11 вказаного Положення установлено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та найменуванням, самостійний баланс і рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Пунктом 3 Положення визначено, що основним завданням Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних (далі - суди), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

За підпунктом 3 пункту 4 Положення Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.

Відтак, саме на 2-го відповідача, як на розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, покладено відповідні повноваження щодо забезпечення виплати заробітної плати, зокрема, працівникам апаратів місцевих загальних судів Донецької області.

Щодо обраного позивачкою способу захисту суд вважає за необхідне зазначити таке.

У позовній заяві позивачка просить суд, зокрема, визнати протиправними дії керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області щодо винесення наказу № 39-к/к від 22.02.2024 року в частині щодо встановлення позивачці на 2024 рік надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу, та, одночасно, скасувати даний наказ в частині встановлення позивачці на 2024 рік надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30% посадового окладу.

Також позивачка просить суд зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату їй надбавки за вислугу років відповідно до наказу керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 16-к від 04.07.2016 року, з урахуванням виплачених сум.

Суд зазначає, що за наявності протиправного рішення (яке створює негативні правові наслідки для позивачки) суб`єкта владних повноважень, як результату вчинення певних дій, визнання протиправними таких дій не є необхідним, ефективним та достатнім способом захисту порушених прав і саме по собі не призведе до відновлення порушених прав.

У даному випадку саме спірним наказом безпосередньо порушено права позивачки на отримання надбавки за вислугу років на державній службі у належному розмірі.

При цьому, як було вказано вище, в оскаржуваному наказі протиправно встановлено позивачці надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 30% посадового окладу саме починаючи з 25.01.2024 року.

Крім того, як видно з матеріалів справи та спірного наказу, станом на 25.01.2024 року стаж державної служби позивачки складав 27 років 5 місяці 20 днів.

З огляду на положення частини 1 статті 52 Закону № 889-VIII, наявність у позивачки такого стажу є цілком достатнім для встановлення надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 50% посадового окладу позивачки.

За цих обставин суд вважає необхідним і достатнім способом захисту та відновлення порушених прав позивачки у даній справі визнання протиправним та скасування наказу керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 39-к/к від 22.02.2024 року в частині встановлення позивачці надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, а також зобов`язання 2-го відповідача здійснити з 25.01.2024 року перерахунок та виплату позивачці надбавки за вислугу років на державній службі, виходячи з розміру 50% посадового окладу, з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, з метою забезпечення повного, належного та ефективного захисту прав позивачки і реального їх поновлення, суд вважає за необхідне застосувати частину 2 статті 9 та статтю 245 КАС України і задовольнити позовні вимоги шляхом:

- визнання протиправним та скасування наказу керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області "Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок" № 39-к/к від 22.02.2024 року в частині встановлення позивачці надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу;

- зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити з 25.01.2024 року перерахунок та виплату позивачці надбавки за вислугу років на державній службі, виходячи з розміру 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням виплачених сум.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, із застосуванням положень частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України.

Щодо строків звернення до суду з позовом, як вже було вказано раніше, ухвалою суду від 22.07.2024 року, на підставі клопотання позивачки, було визнано поважними причини пропуску позивачкою строку звернення до суду з цим позовом та поновлено даний строк.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати нею понесено не було, отже, відшкодуванню вони не підлягають.

Керуючись Конституцією України, Законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про державну службу", "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області та до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій протиправними і скасування наказу та про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області "Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок" № 39-к/к від 22.02.2024 року в частині встановлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код згідно з ЄДРПОУ 26288796, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, буд. 2) здійснити з 25.01.2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) надбавки за вислугу років на державній службі, виходячи з розміру 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням виплачених сум.

Повне судове рішення складене 27 вересня 2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч