Рішення

від 26.09.2024 по справі 240/10902/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/10902/24

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Богунського районного суду міста Житомира, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Богунського районного суду м. Житомира від 23.01.2024 № 11-АК у частині встановлення йому розміру надбавки за вислугу років державної служби з 01.01.2024 на рівні 30% місячного посадового окладу; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - ТУ ДСА України в Житомирській області) здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років державної служби з 01.01.2024 відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що з 03.01.2006 по даний час працював на різних посадах у Богунському районному суді м. Житомира, стаж роботи на державній службі становить понад 17 років. На підставі пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-ІХ наказом Богунського районного суду м. Житомира від 23.01.2024 № 11-АК йому було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 01.01.2024) у розмірі 30 % посадового окладу, тоді раніше вона становила 50 %. Вважає, що внаслідок таких протиправних дій були порушені його права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Липи В.А. від 13.06.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

26.06.2024 до суду від Богунського районного суду м. Житомира надійшов відзив на позовну заяву з проханням у задоволенні позову відмовити, оскільки згідно з Прикінцевими положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абзацом 2 пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Національне агентство України з питань державної служби (далі - НАДС України), реалізуючи свої повноваження щодо забезпечення формування у сфері державної служби та функціонального управління державною службою в державних органах відповідно до приписів Закону України «Про державну службу» підготувало роз`яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10.01.2024 176-р/з. Так, у вказаному роз`ясненні була надана вказівка про те, яким чином має відбуватися встановлення надбавки за вислугу років, передбаченої пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме як зазначило НАДС України «службі управління персоналом державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, необхідно підготувати проєкт наказу про встановлення надбавок за вислугу років надержавній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»». На виконання вимог НАДС України Богунський районний суд м. Житомира видав наказ від 23.01.2024 № 11-АК, яким позивачу встановлено надбавку за вислугу років відповідно до абзацу другого пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

27.06.2024 до суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав і просив у їх задоволенні відмовити. Зазначив, що 01.01.2024 набрав чинності Закон України №3460-ІХ «Про Державний бюджет на 2024 рік», абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадовго окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Застосування норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» стосовно перерахування надбавки за вислугу років відповідає нормам законодавства України, оскільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Згідно з положеннями статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Звертає увагу, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» щодо встановлення на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, неконституційним не визнавались та не скасовувались, а відтак підстави для їх незастосування відсутні.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" від 25.07.2024 № 152 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2024 у зв`язку з призовом з 04.07.2024 на військову службу судді Липи В.А. справу передано на розгляд судді Леміщаку Д.М.

Суддя своєю ухвалою від 01.08.2024 прийняв справу до провадження та ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді головного спеціаліста загального відділу (канцелярії) Богунського районного суду м. Житомира.

З даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач працював на таких посадах у Богунському районному суді м. Житомира:

- 03.01.2006 призначений на тимчасову посаду секретаря суду (наказ № 1-К від 03.01.2006), того ж дня ним прийнято присягу державного службовця, присвоєно 11 ранг державного службовця;

- 08.08.2006 переведений на постійну посаду секретаря суду (наказ № 53-к від 08.08.2006);

- 01.04.2008 переведений на посаду судового розпорядника (наказ № 33-к від 26.03.2008);

- 05.08.2008 переведений на посаду старшого судового розпорядника (наказ № 89-к від 05.08.2008);

- 09.06.2010 переведений на посаду секретаря суду (наказ № 55-к від 09.06.2010);

- 26.02.2020 присвоєний 7 ранг державного службовця в межах категорії В (наказ № 29-АК від 26.02.2020);

- 05.05.2021 переведений на посаду головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення з розгляду кримінальних проваджень (справ) і справ про адміністративні правопорушення (наказ №105-АК від 22.04.2021);

- 29.10.2021 звільнений за угодою сторін (наказ №308-АК від 22.10.2021);

- 23.05.2022 призначений на посаду головного спеціаліста загального відділу (канцелярії) (наказ № 138-АК від 20.05.2022).

Відповідно до наказу Богунського районного суду м. Житомира № 159-АК від 25.07.2023 позивачу встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 50% місячного посадового окладу, стаж державної служби якого станом на 25.07.2023 становить 17 років.

23.01.2024 керівником апарату Богунського районного суду м. Житомира видано наказ № 11-АК «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям суду», яким позивачу з 01.01.2024 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, стаж державної служби якої станом на 01.01.2024 становить 17 років 5 місяців 7 днів.

Не погодившись із вказаним наказом, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно з частинами другою та третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з:

посадового окладу;

надбавки за вислугу років;

надбавки за ранг державного службовця;

премії (у разі встановлення).

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Верховною Радою України 09.11.2023 прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки, а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Отже, законодавством передбачено різний розмір надбавки за вислугу років.

Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

У рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Відповідно до частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Отже, у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.

Тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають правові норми спеціального Закону України, а саме: частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а не абзацу другого 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст. 3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірний наказ суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині, що стосується порушення прав позивача.

Щодо вимоги зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років, суд зазначає, що пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За таких обставин вимоги позивача до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

У постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.10.2018 у справах № 822/584/18, № 806/1316/18, від 23.11.2018 у справі № 826/8844/16 та від 20.12.2018 у справі № 524/3878/16-а.

Суд вважає ефективним способом захисту порушеного права у даній справі покладання обов`язку на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі позивачу відповідно до ч. 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачі не довели правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Богунського районного суду міста Житомира (майдан Соборний, 1, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, код ЄДРПОУ 02895981), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Мала Бердичівська, 23, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, код ЄДРПОУ 26278626) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати наказ Богунського районного суду міста Житомира суду від 23.01.2024 № 11-АК «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям суду» в частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби головному спеціалісту загального відділу (канцелярії) ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме у період з 01.01.2024 на рівні 30% місячного посадового окладу.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 26 вересня 2024 р.

26.09.24