Рішення

від 26.09.2024 по справі 320/44488/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 року м. Київ№ 320/44488/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІДОРБУД" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІДОРБУД" з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.01.2022 № 1837/0902.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржуване податкове повідмолення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відсутній факт допущення самого порушення - зберігання пального без отримання ліценції, У висновках акта фактичної перевірки зазначено, що товариством порушено вимоги ч.1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі Закон № 481/95), однак, матеріалами фактичної перевірки не підтверджено факту, що товариством здійснювалося зберігання пального на момент проведення фактичної перевірки.

Будь-яких доказів на підтвердження зберігання пального до акту перевірки не надано. У той же час, у самому акті фактичної перевірки не зафіксовано у товариства будь-яких резервуарів для зберігання паливно-мастильних матеріалів. Крім того, товариство не було належним чином повідомлене про проведення фактичної перевірки до її початку, з наказом не було ознайомлене, тому дії посадових осіб податкової служби по проведенню перевірки у відсутність таких доказів та у відсутність належних представників товариства є протиправними. Враховуючи, що відповідачем не зазначено підстав для проведення фактичної перевірки, не видається можливим ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення фактичної перевірки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

До суду від Головного управління Державної податкової служби у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача звертає увагу на те, що формулювання підстав перевірки в наказі дає цілковите розуміння, що підставою перевірки, є здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів. Отже, оскільки наказ ГУ ДПС у Київській області від 01.11.2021 про проведення фактичної перевірки ТОВ «ЮНІДОРБУД» містить конкретне посилання на підставу проведення перевірки, то він є правомірним. Перевіркою встановлено, що ТОВ «ЮНІДОРБУД» отримало ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки від 10.10.2021 № 10070414202100344, проте, до отримання позивачем вищезазначеної ліцензії, ТОВ «ВРД» реалізовано на адресу ТОВ «ЮНІДОРБУД» (Васильківський р-н, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 40) пальне (важкі дистиляти, газойлі, код УКТЗЕД - 2710194300) в кількості 10959,77 л. (9075,79 кг), що підтверджується договором купівлі-продажу товарів від 02.09.2019 № Г-473, видатковою накладною від 18.09.2020 № 5068, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 18.09.2020 № 0000-005068 та акцизною накладною форми «П» від 18.09.2020 № 4969.

Таким чином, відповідач вважає, що ТОВ «ЮНІДОРБУД» здійснювало зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального, чим порушено ч. 1 ст. 15 Закону № 481/95.

У частині посилань позивача на процедурні порушення, відповідач вказує на те, що за результатами проведеної фактичної перевірки, посадовими особами ГУ ДПС у Київській області складено акт, від підписання та отримання його примірника представник позивача Амбарцумян Т.Б. відмовився, про що складено акт та зроблена відповідна позначка в акті про результати перевірки. Акт про результати фактичної перевірки направлено платнику листом від 26.11.2021 № 45139/6/10-36-09-00-10.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п. п. 80.2.5. п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України (далі ПК України), згідно з наказом ГУ ДПС у Київській області від 01.11.2021 № 2495-п та направленнями на проведення фактичної перевірки від 17.11.2021 № № 8168/10-36-09-00-10, 8169/10-36-09-00-10, посадовими особами контролюючого органу проведена фактична перевірка об`єкта ТОВ «ЮНІДОРБУД» за адресою: Васильківський р-н, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 40, з метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання норм законодавства щодо виробництва, обліку та обігу спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального.

16.12.2021 на адресу ТОВ «ЮНІДОРБУД» від ГУ ДПС у Київській області надійшов акт (довідка) № 20531/10-36-09-00-10/40207969 від 26.11.2021 про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС.

Зокрема, встановлено, що ТОВ «ЮНІДОРБУД» отримало ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки від 10.10.2021 № 10070414202100344, проте, до отримання позивачем вищезазначеної ліцензії, ТОВ «ВРД» реалізовано на адресу ТОВ «ЮНІДОРБУД» (Васильківський р-н, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 40) пальне (важкі дистиляти, газойлі, код УКТЗЕД - 2710194300) в кількості 10959,77 л. (9075,79 кг), що підтверджується договором купівлі-продажу товарів від 02.09.2019 № Г-473, видатковою накладною від 18.09.2020 № 5068, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 18.09.2020 № 0000-005068 та акцизною накладною форми «П» від 18.09.2020 № 4969.

24.12.2021 товариством було подано до ГУ ДПС у Київській області заперечення на зазначений акт перевірки.

24.01.2022 товариство отримано податкове повідомлення-рішення № 1837/0902 від 19.01.2022, яким товариству визначено суму грошових зобов`язань (штрафу) у розмірі 500000 грн.

Позивач, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням та з донарахуванням грошового зобов`язання, звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою вх. № 2751/6 від 28.01.2022.

Однак, 22.05.2023 на адресу представника позивача від ДПС України надійшло рішення № 12130/6/99-00-06-03-02-06 від 03.10.2022 про результати розгляду скарги, яким залишило оскаржуване рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає.

Згідно з нормами п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до приписів п. п. 80.1 та 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки.

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (п. 80.10 ст. 80 ПК України).

Приписами п. 86.1 ПК України визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

У свою чергу, нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, є Закон № 481/95

Стаття 15 Закону № 481/95 визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Статтею 17 Закону № 481/95 встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Цією нормою встановлено щонайменше 22 випадки, за наявності яких до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів та визначено розмір таких. Визначені цією нормою розміри штрафів є або фіксованими, або у відсотковому співвідношенні до вартості товару із визначенням граничної межі.

Отже, стаття 15 Закону № 481/95 містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а стаття 17 Закону № 481/95 містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.

Відповідач стверджує, що штрафні санкції застосовані на підставі акта перевірки у зв`язку із порушенням позивачем вимог Закону № 481/95 щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

З 01.07.2019 набрав чинності Закон України від 23.11.2018 № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів"», яким внесено зміни до ПК України та Закону № 481/95.

З цього часу Закон № 481/95 почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500 000,00 грн. Водночас, така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481/95 звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

За змістом ч. ч. 7, 8, 10, 16 ст. 15 Закону № 481/95 суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780,00 гривень.

Частинами 32, 38 ст.15 Закону № 481/95 встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (ч. 43 ст. 15 Закону № 481/95).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті, ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (ч. 21 ст. 15 Закону № 481/95).

Однак, Закон № 481/95 не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям "споруди", "обладнання", "ємності". При цьому, якщо загальні визначення понять "споруда" та "обладнання" є більш чітко окресленими, то поняття "ємність" таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому, застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95 робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481/95 не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, суд вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема: б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу; в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам; г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої; ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для: а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України); б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України; в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку, дають підстави для формулювання такого висновку, а саме, зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємкостей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", незалежно від того, чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Отже, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення.

Судом досліджено, що матеріалами фактичної перевірки не підтверджено факту, що товариством здійснювалося зберігання пального на момент проведення фактичної перевірки. Будь-яких доказів на підтвердження зберігання пального до акту перевірки не надано.

У той же час, у самому акті фактичної перевірки не зафіксовано у товариства будь-яких резервуарів для зберігання паливно-мастильних матеріалів.

Таким чином, незважаючи на відсутність встановленого факту зберігання, ГУ ДПС в Київської області було зроблено не підтверджений висновок про наявність порушення ст. 15 Закону № 481/95, а отже, висновки акта перевірки є безпідставними та необгрунтованими.

При цьому, висновок контролюючого органу про зберігання палива без отримання позивачем на дату відвантаження ліцензії, ґрунтується виключно на факті відвантаження на його адресу пального від контрагента, проте, як акт перевірки, так і відзив на позовну заяву не містять доказів на підтвердження встановленого факту зберігання позивачем вказаного палива у певних ємностях/резервуарах, що могло б бути зафіксовано, зокрема, шляхом проведення фото/відео фіксації та/або складання відповідного акта.

Сам факт поставки пального (договір про відпуск нафтопродуктів, акцизна накладна тощо) на користь позивача, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Судом не встановлено, а також в акті перевірки не відображено відомостей про інвентаризацію пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей). Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР.

Невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місяця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Таким чином, за наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що за даних обставин, застосування до позивача штрафних санкцій є безпідставним, а доводи контролюючого органу, покладені в основу відзиву на позовну заяву, недоведеними, а тому, прийняте податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо посилань сторони позивача на безпідставність призначення та проведення фактичної перевірки, суд зазначає, що формулювання підстав перевірки в наказі дає цілковите розуміння, що підставою перевірки, є здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів. Отже, оскільки наказ ГУ ДПС у Київській області від 01.11.2021 про проведення фактичної перевірки ТОВ «ЮНІДОРБУД» містить конкретне посилання на підставу проведення перевірки, то він є правомірним. За результатами проведеної фактичної перевірки, посадовими особами ГУ ДПС у Київській області складено акт, від підписання та отримання його примірника представник позивача ОСОБА_1 відмовився, про що складено акт та зроблена відповідна позначка в акті про результати перевірки. Акт про результати фактичної перевірки направлено платнику листом від 26.11.2021 № 45139/6/10-36-09-00-10.

Інші посилання на процедурні порушення не знайшли свого підтвердження та не мають вплив на результат розгляду даного спору.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи, суд зазначає, що відповідачем під час розгляду даного спору не було доведено висновків фактичної перевірки, з огляду на що, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги -задоволенню.

Згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІДОРБУД" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 19.01.2022№ 1837/0902.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІДОРБУД" судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7500 грн (сім тисяч п`ятсот гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.