Рішення

від 27.09.2024 по справі 400/2536/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2024 р. № 400/2536/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, вул. Промислова, 15, м.Баштанка,Миколаївська обл., Баштанський р-н,56101,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно ОСОБА_1 , стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати грошового забезпечення у повному обсязі;

- зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 , його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 26 лютого 2022 року по 28 лютого 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо не виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 26 лютого 2022 року по 28 лютого 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та порушує права позивача.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - Позивач) проходив службу в 3 Пожежно-рятувальному Загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (далі - Відповідач) та відповідно до Витягу з Наказу №44 від 26.02.2021 року Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 01 вересня 2019 року йому не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

28.02.2024 р. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі N° 400/10363/23 на розрахунковий рахунок позивача було нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 73 177,36 грн.

При цьому Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.

Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними. Позивач наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за шість місяців до дати остаточного розрахунку, враховуючи редакцію ст. 117 КЗпП України чинну на час проведення відповідачем повного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що під час проходження позивачем служби у відповідача, йому невірно нараховувалось грошове забезпечення.

Позивач оскаржив зазначені протиправні дії відповідача до суду.

28.02.2024 р. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі N° 400/10363/23 на розрахунковий рахунок позивача було нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 73 177,36 грн.

Отже, наявні підстави для нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Відповідно до п. з розділу II зазначеного порядку обчислення середньомісячної заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, позивач має право на середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби за період з 26 лютого 2022 року по 28 лютого2024червня 2022 року по 30 квітня 2024 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку з позивачем) та відповідно до Постанови КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050).

Відповідно до статті 1 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Статтею 3 Закону №2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону №2050 компенсацію виплачують за рахунок: - власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; - коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; - коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050 та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17.

Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».

Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.

Верховний Суд, приймаючи постанову від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, вказав, що не вбачає підстав для відступу від викладеної вище правової позиції та вважає, що наведені правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 по справі № 620/7687/21 підтримав вищевказану позицію.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення у належному розмірі позивачу мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання в період проходження служби, або при звільненні з військової служби.

Ураховуючи періоди, за які грошове забезпечення мало бути виплачене позивачу у належному розмірі, та час його фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Оскільки грошове забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Крім того, в матеріалах справи міститься доказ звернення представника позивача до відповідача із заявою стосовно нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період 01 січня 2016 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки.

Однак відповідач відповіді позивачу на його заяву щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період 01 січня 2016 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки.

Отже, фактично відповідач відмовив позивачу у виплаті такої компенсації.

Згідно з статтею 7 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати у справі становить судовій збір у розмірі 1211,20 гривень, який на підставі ч.1 ст.139 КАС України, належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність 3 Пожежно-рятувального Загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі.

3. Зобов`язати 3 Пожежно-рятувальний Загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 26 лютого 28 лютого 2024 рок, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

4. Зобов`язати 3 Пожежно-рятувальний Загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 січня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби україни з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. Промислова, 15,м. Баштанка,Миколаївська обл., Баштанський р-н,56101 ЄДРПОУ 38313713) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 і.п.н. НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Мельник