Справа № 372/1928/24
Провадження № 2-1261/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
23 вересня 2024 року Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Кравченка М.В.
при секретарі Сікорській М.А.,
за участю представника позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Реєстраційна служба Ірпінського міського управління юстиції Київської області державний реєстратор Максюта Дмитро Вікторович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віта Володимирівна про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_2 11.04.2024 року звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, а саме просила: Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання АДРЕСА_1 ) на користь гр. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 ) 49,9909% земельної ділянки площею 0,2250га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, с. Плюти кадастровий номер 3223151000:04:023:0078 в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до рішення 59 сесії Української міської ради Обухівського району Київської області від 12.08.2010р. гр. ОСОБА_2 . Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь гр. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 ) 50,0091% земельної ділянки площею 0,2250, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, с. Плюти кадастровий номер 3223151000:04:023:0078 в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до рішення 59 сесії Української міської ради Обухівського району Київської області від 12.08.2010р. гр. ОСОБА_2 . Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100, номер запису про право власності №37246869 від 09.07.2020 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 386325832231) площею 0,1125 га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103, номер запису про право власності №11067939 від 01.09.2015, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 24199767 від 07.09.2015 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 718744132231) площею 0,1125 га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103. Скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі з одночасним скасуванням кадастрових номерів земельних ділянок 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125 га для індивідуального садівництва та 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125га для індивідуального садівництва за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада.
Обґрунтовуючи позов, зазначила, що Позивачці ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 площею 0,2250 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Плюти.
Право власності на вказану земельну ділянку позивачки посвідчується Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ №427294, виданого Головою Української міської ради та відділом Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області 13 вересня 2010 року на підставі Рішення Української міської ради 59 сесії 05 скликання від 12 серпня 2010 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011098600773.
На виконання вимог закону та маючи намір зареєструвати належну їй на праві власності земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав та в Державному земельному кадастрі, ведення якого розпочато з моменту набрання чинності Закону України«Про Державнийземельний кадастр» з 01.01.2013р., позивачка уклала договір №93-ТД від 15.12.2023р. на виготовлення технічної документації з ФОП ОСОБА_5 .
ФОП ОСОБА_5 у 2023 році було складено Технічну документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_2 код - 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 :04:023:0078.
Розробником документації 31.01.2024р. було подано заяву ЗВ-9700534732024 про внесення відомостей (змін до них) про земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:023:0078 до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2011р. №835 із змінами та доповненнями.0
02 лютого 2024 року надійшло Рішення №РВ-5100022192024 Державного кадастрового реєстратора Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Коврик Ю.В. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та Висновок щодо перевірки електронного документа згідно якого встановлено Перетин ділянки 3223151000:04:023:0078 з земельною ділянкою з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 з площею співпадіння 49,9909% та перетин з земельною ділянкою 3223151000:04:023:0103 з площею співпадіння по 50,0091%.
Між тим, позивачка, як власник земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, волю на відчуження цієї земельної ділянки не виявляла, жодного відповідного рішення з цього приводу не існує, право власності позивачки на зазначену земельну ділянку в установленому законом порядку відповідно до вимог ст.140Земельного кодексуУкраїни не припинено.
Після виявлення факту накладення земельних ділянок відповідачів на ділянку позивачки згідно Рішення № РВ-5100022192024 від 02.02.2024р., від власників суміжних земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позивачка дізналась про судову справу №372/4752/21 та факт прийняття 02 червня 2014 року Головним управлінням Держземагенства у Київській області Наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність від 02.06.2014р.
Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125га для індивідуального садівництва згідно Наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №10-1382/15-14 від 02.06.2014р. була передана у власність гр.. ОСОБА_8 . Ймовірно, в подальшому, вона була відчужена гр. ОСОБА_3 .
Стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125га для індивідуального садівництва, яка зареєстрована за гр. ОСОБА_4 , то на адвокатський запит вих..№22 від 02.04.2024р. Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області було надано відповідь від 08.04.2024р. вих..№29-10-0.331-3546/2-24 згідно якого вбачається, що за інформацією Відділу №6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу №6 Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у тому числі з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103, що розташована на території Української міської ради, розроблений ТОВ «Компанія Земельні Справи» у 2015 році, відсутній та розробником на зберігання не передавався.
Це дає підстави вважати, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 не відводилась належним чином, Українською міською радою не погоджувалась і не затверджувалась, що свідчить про безпідставність проведення державної реєстрації речового права на неї за гр. ОСОБА_4 .
Слід також зазначити, що згідно з Єдиним державним реєстром декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування НАЗК, відповідачка ОСОБА_4 займала посаду провідного спеціаліста Головного управління Держгеокадастру у Київській області з 2016 по 2020 роки і вказана земельна ділянка з датою набуття права власності на неї 01.09.2015р. зазначена у всіх деклараціях, поданих за період роботи в Управлінні.
Членам родини ОСОБА_4 також належать інші ділянки ідентичною площею (0,1125га) такою ж датою набуття права власності 01.09.2015р. та за однаковою адресою с. Плюти Обухівського району Київської області.
Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 01.04.2024р. та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9935518432024 від 01.04.2024р. земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 була зареєстрована в Державному земельному кадастрі 14.04.2014р. відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного «Обухівським» районним відділом «Центр ДЗК» ОСОБА_9 від 10.04.2014р.
Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 01.04.2024р. та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9935518572024 від 01.04.2024р. земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:00103 була зареєстрована в Державному земельному кадастрі 26.08.2015р. відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного ТОВ «КОМПАНІЯ ЗЕМЕЛЬНІ СПРАВИ» ОСОБА_10 19.08.2015р. Управлінням Держземагентства в Обухівському районі Київської області.
Таким чином, повне співпадіння меж земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 з ділянками 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 підтверджено даними Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального садівництва 8 громадянам (в частині придбаної гр. ОСОБА_3 земельної ділянки, яка була передана гр. ОСОБА_8 ) в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, Державним актом про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0077 серії ЯЛ №427293 від 13 вересня 2010 року, а також Висновком і Рішенням №РВ-5100022192024 від 02.02.2024р. державного кадастрового реєстратора Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Коврик Ю.В. про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру в зв`язку з наявністю перетинів ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 з ділянками 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 з площами співпадіння 49,9909% та 50,0091% відповідно.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 372326371 від 01.04.2024р. кінцевим власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 на даний час є ОСОБА_3 .
09.07.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй Вітою Володимирівною було посвідчено договір купівлі-продажу за реєстраційним номером №833, згідно якого гр. ОСОБА_3 придбала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125га для індивідуального садівництва, що підтверджується рішенням приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 53048228 від 09.07.2020р. було внесено запис про речове право 37246869 до Державного реєстру речових прав.
Державним реєстратором Упраіління Державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Степанець Іриною Вікторівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 24199767 від 07.09.2015р. на підставі виданого Державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максютою Дмитром Вікторовичем Свідоцтва про право власності серії та номер 43403510, виданого 07.09.2015р. на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125га для індивідуального садівництва за гр. ОСОБА_4 , та було внесено запис про речове право №11067939 до Державного реєстру речових прав від 01.09.2015р.
Вимогами ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України в редакції Закону № 5245-VI від 06.09.2012, яка діяла на момент передачі у власність спірних земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_8 та залишається чинній на теперішній час, визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103, межі яких повністю перетинаються з земельною ділянкою ОСОБА_2 з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, набуті у власність ОСОБА_8 та ОСОБА_4 при наявності не припиненого права власності на них, яке зареєстроване за позивачкою.
Поземельні книги в паперовій та електронній формах, в яких містяться відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, про суб`єктів прав на них та правовстановлюючі документи, дані про нормативну грошову оцінку, межі розташування, їх цільове призначення, відповідно до чинного до 01.01.2013р. Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009р. №1021, пунктів 53-55 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. № 1051, зберігаються у територіальному органі Головного управління Держземагенства у Київській області за місцем розташування земельних ділянок, та після припинення його діяльності були передані на зберігання у відповідний територіальний орган Головного управління Держгеокадастру у Київській області, на який згідно ст. 7 Закону України «Про Державний земельний кадастр» покладено серед іншого обов`язки ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг.
Порушення прав позивачки виникло внаслідок відсутності даних внесення Головним управлінням Держземагенства в Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до вимог ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомостей про межі земельної ділянки до Державного земельного кадастру, в тому числі, на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 цього Закону, при їх формуванні.
Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, що належить позивачці, є сформованою ще з моменту присвоєння їй кадастрового номеру, тобто з 12 серпня 2010 року, а після набрання чинності з 01 січня 2013 року Закону України «Про Державний земельний кадастр» і ведення з 01.01.2013р. Державного земельного кадастру, інформацію про цю земельну ділянку не було внесено до Державного земельного кадастру Головним управлінням Держземагенства в Київській області, правонаступником якого на теперішній час є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, в якого була наявна вся технічна документація на зазначену земельну ділянку та Поземельна книга на сформовані земельні ділянки всього Обухівського району Київської області, чим порушено законні права позивача на належну йому на праві власності земельну ділянку, за захистом якого позивач звертається до суду з відповідним позовом, в тому числі і право на розпорядження нею.
Таким чином, при наявності достовірних відомостей про належність на праві власності позивачці земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, Головним управлінням Держземагенства у Київській області незаконно надано у власність цю ж саму земельну ділянку з присвоєнням їй інших кадастрових номерів - 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103, та 14.04.2014р. і 26.08.2015 відповідно здійснено їх державну реєстрацію гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_4 .
При повному співпаданні меж зазначених земельних ділянок, їх площі, міри ліній по периметру, координат поворотних точок меж земельних ділянок, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки ОСОБА_8 та ОСОБА_4 спотворено дані про фактичне місце їх розташування.
Кадастровий номер земельної ділянки 3223151000:04:023:0078, яка належить позивачу на праві власності, не скасований, але цій земельній ділянці органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, незаконно присвоєно інші кадастрові номери.
Таким чином, маючи достовірні дані про власника земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, її межі розташування, всі інші відомості щодо цієї земельної ділянки, Головним управлінням Держземагенства у Київській області громадянам ОСОБА_8 та ОСОБА_4 безпідставно надані у власність земельні ділянки з присвоєнням інших кадастрових номерів 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 та здійснено 14.04.2014р. і 26.08.2015р. державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 на вже сформованій іншій земельній ділянці з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 без зміни її меж, яка була самостійним об`єктом цивільних прав позивача та належним чином 13.09.2010р. зареєстрована в Поземельній книзі на праві власності за гр. ОСОБА_2 .
Крім того, Головне Управління Держгеокадастру у Київській області при прийнятті наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_8 з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100, межі якої повністю накладаються (співпадають) з межами земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 щодо її дислокації із суміжними земельними ділянками із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, і відноситься до земель комунальної власності, змінило її цільове призначення, а саме, з земель комунальної власності на землі сільськогосподарського призначення державної власності.
Таким чином, присвоєння у 2014-2015рр. кадастрових номерів Головним управлінням Держземагенства в Київській області та видалення з Державного земельного кадастру (перенесення в архівний шар) відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 призвело до реєстрації речових прав за іншими особами на новостворені земельні ділянки з іншими кадастровими номерами та цільовим призначенням, що унеможливлює відновлення (повторне внесенні) у Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 а, отже, зумовило прийняття державним кадастровим реєстратором Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Рішення №РВ-5100022192024 від 02.02.2024р. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 до Державного земельного кадастру.
Як вже зазначалось, належна на праві власності позивачу земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Плюти, відносилась до земель комунальної власності.
Факт належності земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 до земель комунальної власності Української міської ради Обухівського району Київської області також встановлено рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, у справі №1018/3822/12 за позовом прокурора Обухівського району в інтересах держави, в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним рішення Ради та державних актів на право власності на земельні ділянки.
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 вибула з власності її законного володільця ОСОБА_2 поза її волею, та передана у власність іншим особам завдяки зміні їх кадастрових номерів, зміні цільового призначення земель на підставі наказів Головного Управління Держземагентства у Київській області від 02.06.2014р. та Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ «Компанія Земельні Справи» (якщо такий проект розроблявся), за відсутності волевиявлення власника земельних ділянок ОСОБА_2 , що не можна визнати законним і обґрунтованим.
Тому ці накази та рішення Головного Управління Держземагентства у Київській області не створюють правових наслідків незалежно від того, чи були вони скасовані судовим рішенням в іншій справі.
За таких обставин позивачка позбавлена можливості у правовий спосіб відновити порушене право власності на належну їй земельну ділянку та вимушена звертатися до суду загальної юрисдикції з відповідною заявою про відновлення порушеного права.
Також позивачка просила стягнути з відповідачки на її користь понесені судові витрати.
12.04.2024 року було винесено ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, накладено арешт на спірні земельні ділянки.
10.05.2024 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження та призначення по справі підготовчого судового засідання.
01.07.2024 року винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху.
01.07.2024 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Пояснив, що позивачкою за договором набуто право власності на спірні ділянки в 2010 році, вона не відмовлялась від ділянок і не відчужувала їх. Судовими рішеннями у інших справах встановлено, що студентам було незаконно виділено ці ж ділянки, але з іншими площами і кадастровими номерами, було змінено цільове призначення. Після винесення рішення судом першої інстанції про скасування державних актів за один день до остаточного рішення апеляційного суду на ім`я відповідачки було переоформлено у незаконний спосіб спірні ділянки, тому їх слід витребувати з незаконного володіння.
Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про причин неявки суду не повідомили, хоч про день, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подали.
У свою чергу відповідач відзив на позовну заяву у строк, встановленийухвалою про відкриття провадження, до суду не подав, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Зважаючи на повторну неявку відповідачів та їх представників, неповідомлення поважних причин неявки, з огляду на тривалість розгляду справи, суд вважав можливим вирішити спір у заочному режимі на підставі наявних у справі доказів.
Вислухавши представника позивачки, перевіривши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивачці ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 площею 0,2250 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Плюти.
Право власності на вказану земельну ділянку позивачки посвідчується Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ №427294, виданого Головою Української міської ради та відділом Держкомзему у м.Українка Обухівського району Київської області 13 вересня 2010 року на підставі Рішення Української міської ради 59 сесії 05 скликання від 12 серпня 2010 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011098600773.
Як вбачається з відповіді архівного відділу Обухівської районної військової адміністрації від 23.02.2024р. вих..№05-01/22 10 червня 2010 року п`ятдесят сьомою сесією Української міської ради п`ятого скликання було ухвалено рішення за порядковим номером 32 в протоколі засідання сесії «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель в с. Плюти з подальшою передачею у власність».
На підставі вищевказаного рішення Української міської ради, ТОВ «ГЕОЗЕМІНВЕСТ» у 2010 році розробив та погодив у визначеному законом порядку Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 18-ти громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області за №100 від 15.07.2010 року та переданий на зберігання до Відділу Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області за №2010 МФ 13 КИОБ 000112, в тому числі і земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,2250га.
12 серпня 2010 року п`ятдесят дев`ятою сесією Української міської ради п`ятого скликання було ухвалено рішення за порядковим номером 48 в протоколі засідання сесії «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 18-ти громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області».
П.2. зазначеного рішення було вирішено передати у власність 18-ти громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області згідно списку. Серед громадян, яким було передано у приватну власність земельні ділянки, під номером 6 Додатку до рішення п`ятдесят дев`ятої сесії Української міської ради від 12 серпня 2010 року зазначено гр. ОСОБА_2 .
На підставі вищевказаного рішення Української міської ради 59 сесії 05 скликання від 12 серпня 2010 року, гр. ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:023:0078 площею 0,2250 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель в с. Плюти серії ЯЛ №427294 від 13 вересня 2010 року, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011098600773.
Факт належності земельної ділянки ОСОБА_2 , факт правомірності державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 площею 0,2250 га в установленому законом порядку за гр. ОСОБА_2 на момент її відведення згідно Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 18-ти громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області 2010р., складеного ТОВ «ГЕОЗЕМІНВЕСТ», було встановлено Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року по справі № 1018/3822/12, яке було залишене без змін Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року та Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, а також опосередковано Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02.08.2022р. по справі № 372/4752/21, яке було залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 26.01.2023р. та Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2023р. (в частині неправомірних дій Головного управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області щодо присвоєння нових кадастрових номерів та передачі земельних ділянок, які були відведені згідно Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 18-ти громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області іншим особам).
Так, Верховним Судом у Постанові від 10 лютого 2021 року у справі №1018/3822/12 було встановлені наступні фактичні обставини:
«…Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 серпня 2010 року рішенням 59 сесії 5 скликання Української міської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 3,5696 га у власність 18 громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, що підтверджується копією рішення.
На підставі вказаного рішення Української міської ради від 12 серпня 2010 року ОСОБА_31 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_25 , ОСОБА_2 , ОСОБА_16 ОСОБА_15 ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_24 , ОСОБА_12 , ОСОБА_26 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 отримали державні акти на право власності на земельну ділянку. Вказаним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери - 3223151000:04:023:0076-0087 та 3223151000:04:057:0046-0048….
…Відмовляючи у задоволенні позову прокурора Обухівського району Київської області, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2018 року у цій справі, правильно виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки як на час прийняття Українською міською радою оспорюваних рішень від 12 серпня 2010 року про розпорядження спірною землею загальною площею 3,5696 га, так і на час розгляду справи судом, розташовані за межами с. Плюти, яке перебуває у віданні Української міської ради Обухівського району Київської області, водночас посилаючись на той факт, що згідно з актом від 15 вересня 2014 року збільшені рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року № 254-23-ІV межі зазначеного населеного пункту в розмірі 394,00 га закріплені а натурі (на місцевості) межовими знаками та передано їх на зберігання….
…Як встановлено в судовому засіданні спірні земельні ділянки передані у власність відповідно до рішення Української міської ради згідно до розроблених проектів землеустрою. При розробці проектів землеустрою жодних невідповідностей норм земельного законодавства органами державної влади та місцевого самоврядування не встановлено. Крім того, органами державної влади, які повинні здійснювати контроль за діяльністю щодо передачі земель у державну власність не надано оцінки діям відділу Держкомзему у м. Українка, який протягом короткого часу дав протилежну інформацію щодо розташування спірних земельних ділянок, а саме: 23 липня 2010 року та 30 листопада 2010 року...»
Таким чином, вищевказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, підтверджено законність набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078.
На виконання вимог закону та маючи намір зареєструвати належну їй на праві власності земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав та в Державному земельному кадастрі, ведення якого розпочато з моменту набрання чинності Закону України«Про Державнийземельний кадастр» з 01.01.2013р., позивачка уклала договір №93-ТД від 15.12.2023р. на виготовлення технічної документації з ФОП ОСОБА_5 .
ФОП ОСОБА_5 у 2023 році було складено Технічну документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_2 код - 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 :04:023:0078.
Розробником документації 31.01.2024р. було подано заяву ЗВ-9700534732024 про внесення відомостей (змін до них) про земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:04:023:0078 до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2011р. №835 із змінами та доповненнями.
02 лютого 2024 року надійшло Рішення №РВ-5100022192024 Державного кадастрового реєстратора Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Коврик Ю.В. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та Висновок щодо перевірки електронного документа згідно якого встановлено Перетин ділянки 3223151000:04:023:0078 з земельною ділянкою з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 з площею співпадіння 49,9909% та перетин з земельною ділянкою 3223151000:04:023:0103 з площею співпадіння по 50,0091%.
Між тим, позивачка, як власник земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, волю на відчуження цієї земельної ділянки не виявляла, жодного відповідного рішення з цього приводу не існує, право власності позивачки на зазначену земельну ділянку в установленому законом порядку відповідно до вимог ст.140Земельного кодексуУкраїни не припинено.
Після виявлення факту накладення земельних ділянок відповідачів на ділянку позивачки згідно Рішення № РВ-5100022192024 від 02.02.2024р., від власників суміжних земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позивачка дізналась про судову справу № 372/4752/21 та факт прийняття 02 червня 2014 року Головним управлінням Держземагенства у Київській області Наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність від 02.06.2014р.
Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125га для індивідуального садівництва згідно Наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №10-1382/15-14 від 02.06.2014р. була передана у власність гр.. ОСОБА_8 . Ймовірно, в подальшому, вона була відчужена гр. ОСОБА_3 .
Стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125га для індивідуального садівництва, яка зареєстрована за гр. ОСОБА_4 , то на адвокатський запит вих..№22 від 02.04.2024р. Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області було надано відповідь від 08.04.2024р. вих..№29-10-0.331-3546/2-24 згідно якого вбачається, що за інформацією Відділу №6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу №6 Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у тому числі з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103, що розташована на території Української міської ради, розроблений ТОВ «Компанія Земельні Справи» у 2015 році, відсутній та розробником на зберігання не передавався.
Це дає підстави вважати, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 не відводилась належним чином, Українською міською радою не погоджувалась і не затверджувалась, що свідчить про безпідставність проведення державної реєстрації речового права на неї за гр. ОСОБА_4 .
Слід також зазначити, що згідно з Єдиним державним реєстром декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування НАЗК, відповідачка ОСОБА_4 займала посаду провідного спеціаліста Головного управління Держгеокадастру у Київській області з 2016 по 2020 роки і вказана земельна ділянка з датою набуття права власності на неї 01.09.2015р. зазначена у всіх деклараціях, поданих за період роботи в Управлінні.
Членам родини ОСОБА_4 також належать інші ділянки ідентичною площею (0,1125га) такою ж датою набуття права власності 01.09.2015р. та за однаковою адресою с. Плюти Обухівського району Київської області.
Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 01.04.2024р. та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9935518432024 від 01.04.2024р. земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 була зареєстрована в Державному земельному кадастрі 14.04.2014р. відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного «Обухівським» районним відділом «Центр ДЗК» ОСОБА_9 від 10.04.2014р.
Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 01.04.2024р. та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9935518572024 від 01.04.2024р. земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:00103 була зареєстрована в Державному земельному кадастрі 26.08.2015р. відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного ТОВ «КОМПАНІЯ ЗЕМЕЛЬНІ СПРАВИ» ОСОБА_10 19.08.2015р. Управлінням Держземагентства в Обухівському районі Київської області.
Таким чином, повне співпадіння меж земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 з ділянками 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 підтверджено даними Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального садівництва 8 громадянам (в частині придбаної гр. ОСОБА_3 земельної ділянки, яка була передана гр. ОСОБА_8 ) в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, Державним актом про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0077 серії ЯЛ №427293 від 13 вересня 2010 року, а також Висновком і Рішенням №РВ-5100022192024 від 02.02.2024р. державного кадастрового реєстратора Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Коврик Ю.В. про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру в зв`язку з наявністю перетинів ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 з ділянками 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 з площами співпадіння 49,9909% та 50,0091% відповідно.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 372326371 від 01.04.2024р. кінцевим власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 на даний час є ОСОБА_3 .
09.07.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй Вітою Володимирівною було посвідчено договір купівлі-продажу за реєстраційним номером №833, згідно якого гр. ОСОБА_3 придбала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125га для індивідуального садівництва, що підтверджується рішенням приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 53048228 від 09.07.2020р. було внесено запис про речове право 37246869 до Державного реєстру речових прав.
Державним реєстратором Управління Державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Степанець Іриною Вікторівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 24199767 від 07.09.2015р. на підставі виданого Державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максютою Дмитром Вікторовичем Свідоцтва про право власності серії та номер 43403510, виданого 07.09.2015р. на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125га для індивідуального садівництва за гр. ОСОБА_4 , та було внесено запис про речове право №11067939 до Державного реєстру речових прав від 01.09.2015р.
Вимогами ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України в редакції Закону № 5245-VI від 06.09.2012, яка діяла на момент передачі у власність спірних земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_8 та залишається чинній на теперішній час, визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103, межі яких повністю перетинаються з земельною ділянкою ОСОБА_2 з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, набуті у власність ОСОБА_8 та ОСОБА_4 при наявності не припиненого права власності на них, яке зареєстроване за позивачкою.
Поземельні книги в паперовій та електронній формах, в яких містяться відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, про суб`єктів прав на них та правовстановлюючі документи, дані про нормативну грошову оцінку, межі розташування, їх цільове призначення, відповідно до чинного до 01.01.2013р. Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009р. №1021, пунктів 53-55 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. № 1051, зберігаються у територіальному органі Головного управління Держземагенства у Київській області за місцем розташування земельних ділянок, та після припинення його діяльності були передані на зберігання у відповідний територіальний орган Головного управління Держгеокадастру у Київській області, на який згідно ст. 7 Закону України «Про Державний земельний кадастр» покладено серед іншого обов`язки ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг.
Порушення прав позивачки виникло внаслідок відсутності даних внесення Головним управлінням Держземагенства в Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до вимог ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомостей про межі земельної ділянки до Державного земельного кадастру, в тому числі, на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 цього Закону, при їх формуванні.
Відповідно до ст. 79-1 цього Закону формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Пунктом четвертим Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що відомості про земельні ділянки, зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами. Крім того, відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 1 січня 2013 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та його територіальними органами відповідно до їх повноважень.
Згідно з п. 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» усі державні акти, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними, не залежно від наявності чи відсутності кадастрового номера.
Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, що належить позивачці, є сформованою ще з моменту присвоєння їй кадастрового номеру, тобто з 12 серпня 2010 року, а після набрання чинності з 01 січня 2013 року Закону України «Про Державний земельний кадастр» і ведення з 01.01.2013р. Державного земельного кадастру, інформацію про цю земельну ділянку не було внесено до Державного земельного кадастру Головним управлінням Держземагенства в Київській області, правонаступником якого на теперішній час є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, в якого була наявна вся технічна документація на зазначену земельну ділянку та Поземельна книга на сформовані земельні ділянки всього Обухівського району Київської області, чим порушено законні права позивача на належну йому на праві власності земельну ділянку, за захистом якого позивач звертається до суду з відповідним позовом, в тому числі і право на розпорядження нею.
Таким чином, при наявності достовірних відомостей про належність на праві власності позивачці земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, Головним управлінням Держземагенства у Київській області незаконно надано у власність цю ж саму земельну ділянку з присвоєнням їй інших кадастрових номерів - 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103, та 14.04.2014р. і 26.08.2015 відповідно здійснено їх державну реєстрацію гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_4 .
При повному співпаданні меж зазначених земельних ділянок, їх площі, міри ліній по периметру, координат поворотних точок меж земельних ділянок, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки ОСОБА_8 та ОСОБА_4 спотворено дані про фактичне місце їх розташування.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці.
Кадастровий номер земельної ділянки 3223151000:04:023:0078, яка належить позивачу на праві власності, не скасований, але цій земельній ділянці органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, незаконно присвоєно інші кадастрові номери.
Таким чином, маючи достовірні дані про власника земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, її межі розташування, всі інші відомості щодо цієї земельної ділянки, Головним управлінням Держземагенства у Київській області громадянам ОСОБА_8 та ОСОБА_4 безпідставно надані у власність земельні ділянки з присвоєнням інших кадастрових номерів 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 та здійснено 14.04.2014р. і 26.08.2015р. державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 на вже сформованій іншій земельній ділянці з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 без зміни її меж, яка була самостійним об`єктом цивільних прав позивача та належним чином 13.09.2010р. зареєстрована в Поземельній книзі на праві власності за гр. ОСОБА_2 .
Крім того, Головне Управління Держгеокадастру у Київській області при прийнятті наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_8 з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100, межі якої повністю накладаються (співпадають) з межами земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 щодо її дислокації із суміжними земельними ділянками із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, і відноситься до земель комунальної власності, змінило її цільове призначення, а саме, з земель комунальної власності на землі сільськогосподарського призначення державної власності.
Таким чином, присвоєння у 2014-2015рр. кадастрових номерів Головним управлінням Держземагенства в Київській області та видалення з Державного земельного кадастру (перенесення в архівний шар) відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 призвело до реєстрації речових прав за іншими особами на новостворені земельні ділянки з іншими кадастровими номерами та цільовим призначенням, що унеможливлює відновлення (повторне внесенні) у Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 а, отже, зумовило прийняття державним кадастровим реєстратором Відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Рішення №РВ-5100022192024 від 02.02.2024р. про відмову у внесенні відомостей (змін до них) про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 до Державного земельного кадастру.
Як вже зазначалось, належна на праві власності позивачу земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Плюти, відносилась до земель комунальної власності.
Факт належності земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 до земель комунальної власності Української міської ради Обухівського району Київської області також встановлено рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, у справі №1018/3822/12 за позовом прокурора Обухівського району в інтересах держави, в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним рішення Ради та державних актів на право власності на земельні ділянки.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 82 ЦПК України, якою визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, Головним Управлінням Держгеокадастру у Київській області (до встановлення правонаступництва - Головним Управлінням Держземагентством у Київській області) перевищені повноваження щодо надання у власність земельних ділянок із земель комунальної власності громадянам ОСОБА_8 та ОСОБА_4 .
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 вибула з власності її законного володільця ОСОБА_2 поза її волею, та передана у власність іншим особам завдяки зміні їх кадастрових номерів, зміні цільового призначення земель на підставі наказів Головного Управління Держземагентства у Київській області від 02.06.2014р. та Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ «Компанія Земельні Справи» (якщо такий проект розроблявся), за відсутності волевиявлення власника земельних ділянок ОСОБА_2 , що не можна визнати законним і обґрунтованим.
Тому ці накази та рішення Головного Управління Держземагентства у Київській області від не створюють правових наслідків незалежно від того, чи були вони скасовані судовим рішенням в іншій справі.
Відповідний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.
Згідно з положеннями ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з положеннями п.2. ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор проводить державну реєстрацію зміни чи припинення права власності та інших речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підстав яких проведено державну реєстрацію прав.
Вказані положення співвідносяться з п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтею 387 ЦК України. Так, згідно з частиною 1 цієї статті власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324 св 21), віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц, провадження № 61-13656 св 20, вказано, що «аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:
(а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник».
Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, право власності дійсно є непорушним, але для застосування віндикації принципове значення, крім підтвердження такого права власності, має і встановлення особи, яка протиправно, тобто без будь-яких правових підстав, фактично володіє витребуваною річчю, бо саме вона має відповідати за позовом, виконувати рішення суду в разі його задоволення, й нести негативні наслідки порушення прав позивача. (Постанова Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі №178/1138/22).
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) навела правові висновки, відповідно до яких власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 86). Окрім того, у цій же постанові сформульований висновок про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 116).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (п. 56) зроблено правовий висновок, відповідно до якого формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Правовий механізм застосування віндикації як способу захисту порушеного права передбачає насамперед право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Повернення у приватну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом виконавчої влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість захисту цих інтересів зумовлюється, обов`язковістю судових рішень, якими підтверджено цільове призначення набутої позивачкою ОСОБА_2 земельної ділянки та незаконність її відчуження іншим особам.
З огляду на все викладене вище, захист прав власника ОСОБА_2 на набуту нею у встановленому порядку і відповідно до закону, ще у 2010 році земельну ділянку, у цій справі переважає приватний інтерес добросовісного набувача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у збереженні їх права на земельні ділянки, які були набуті ОСОБА_4 і попереднім власником ОСОБА_8 з порушеннями вимог чинного законодавства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) викладено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту. (див. пункти 98, 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті60 постанови Великої Палати Верховного Суду від23.06.2020 усправі №696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від12.10.2021 у справі №233/2021/19, п.34 постанови Верховного Суду від19.03.2024 у справі №915/1439/21).
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 18 вересня 2019 року у справі №688/4167/16-ц у випадку коли позивач стверджує про порушення свого права власника нерухомого майна особою, яка володіє ним шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону.
При цьому вказані вимоги мають бути заявлені до осіб, на ім`я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов`язків.
Належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування), що визначено частиною другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року № 12-158гс18 № 925/1265/16 ст. 5.17)
Обраний позивачем спосіб захисту прав (витребування земельної ділянки з одночасним скасуванням запису про державну реєстрацію речових прав та скасування державної реєстрації земельної ділянки) узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 07 грудня 2022 року по справі №924/144/20, який в пунктах 38-47 зазначив, що оскільки в зв`язку з об`єднанням земельної ділянки запис про її державну реєстрацію та кадастровий номер цієї земельної ділянки було скасовано, а Поземельну книгу на таку земельну ділянку закрито, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна в повній мірі не відбудеться з огляду на те, що спірна земельна ділянка вже втратила статус об`єкта цивільних прав, а тому рішення суду про витребування майна від добросовісного набувача не буде підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за відповідачами зареєстровано право не на витребувану спірну земельну ділянку, а на новоутворені земельні ділянки, що не відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника земельної ділянки.
Аналогічна позиція була також висвітлена в постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №672/1790/18.
Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.02.2024р. у справі 372/1617/19 однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
В даному випадку, встановлено, що відповідачами зареєстровано речове право на земельні ділянки, які не вибували з власності позивачки та зареєстровані відповідні речові права шляхом протиправного відведення у власність ОСОБА_8 (який згодом відчужив ділянку на користь ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 двох земельних ділянок (фактичного поділу ділянки позивачки на дві окремі земельні ділянки) із одночасним присвоєнням нових кадастрових номерів, зміною цільового призначення земель на підставі незаконного наказу Головного Управління Держземагентства у Київській області від 02.06.2014р., що не створює правових наслідків.
Як було встановлено судами у судовій справі №372/4752/21 щодо сусідніх з земельною ділянкою позивачки земельних ділянок, які також вибули з власності гр. ОСОБА_7 на підставі тих же Наказів Головного Управління Держземагентства у Київській області від 02.06.2014р. та того ж самого «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва 8 громадянам в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області», розробленого у 2014 році Обухівським міськрайонним виробничим відділом Київської обласної філії ДП «ЦЕНТР ДЗК» «…Тому, встановивши фактичну неправомірність надання у власність земельних ділянок ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та, відповідно, незаконність заведення поземельних книг Головним Управлінням Держгеокадастру у Київській області на земельні ділянки із присвоєнням кадастрових номерів 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070 і 3223151000:04:023:0099 та їх реєстрацію в Державному земельному кадастрі із зміною цільового призначення цих земель, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та витребування на користь позивачки належних їй на праві власності земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0068 та 3223151000:04:023:0076 із незаконного володіння відповідача.
Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) (пункт 116).
При цьому, на думку колегії суддів, інший висновок, зокрема про витребування на користь позивачки трьох земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:026:0069, 3223151000:04:026:0070 і 3223151000:04:023:0099, їх утворення, із зміною цільового призначення з земель комунальної власності на землі сільськогосподарського призначення державної власності, та надання у власність іншим особам і державну реєстрацію яких судом визнано незаконними, не відповідав б вищенаведеним положенням ЦК України та містив суперечливі висновки про витребування у власність тих об`єктів, утворення яких визнано судом незаконним.»
З огляду на вищевикладене, враховуючи неправомірність та сумнівність витребування на користь позивачки ОСОБА_2 об`єктів, які визнаються судом незаконними, а саме - земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103, речове право власності на які зареєстровано за відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно, єдиним законним та ефективним способом захисту речових прав позивачки є витребування з чужого незаконного володіння відповідачів саме земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 з одночасним скасуванням державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 та відповідних записів про у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за гр.. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 речового права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103.
Позовною вимогою щодо скасування державної реєстрації двох земельних ділянок, фактично, усувається істотна перешкода у відновленні прав позивача, - подвійне присвоєння одній і тій же земельній ділянці одночасно декількох кадастрових номерів, що є неправомірним з точки зору положень ст. 1. Закону України «Про Державний земельний кадастр» і не відповідає вимогам Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. №1051. Крім того, чинним законодавством передбачена процедура скасування запису у Поземельній книзі на підставі рішення суду в порядку, визначеному п.п. 60,61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. №1051.
Згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в п.72 постанови від 23.06.2020р. у справі №680/214/16, спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (п.36), від 16.01.2019 у справі №755/9555/18 (п.25), від 21.08.2019 у справі №805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі №587/2326/16-ц (п.24), від 26.02.2020 у справі №287/167/18-ц (п.52).
Як вбачається з правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в п.32 постанови від 16.01.2019р. у справі №755/9555/18, під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права (пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18).
У випадку задоволення позову та витребування з чужого незаконного володіння гр.. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1125га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100 та гр. ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1125га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103 без одночасного скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 та відповідних записів про реєстрацію речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачами, виконання рішення суду буде унеможливлено, оскільки не буде підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки відомості і кадастрові номери земельних ділянок є різними, інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесена, натомість існують два окремих об`єкти земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103, яким присвоєні в ДРРП окремі реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 386325832231 та 718744132231 відповідно.
З огляду на суперечливість та неможливість витребування з чужого незаконного володіння гр.. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 з підстав викладених вище, а також через невідповідність цільового призначення новостворених земельних ділянок, їхньої кількості (позивачка є власницею однієї, а не двох ділянок), підстав для виникнення прав власності та зазначених адрес, витребування з чужого незаконного володіння гр.. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 є неможливим.
Крім того, ефективне забезпечення введення позивачки у володіння майном - земельною ділянкою з кадастровим номером 3223151000:04:023:0078 можливе виключно за умови скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:04:023:0100 та 3223151000:04:023:0103 і, відповідно, записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на такі земельні ділянки.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У випадку, якщо позовні вимоги або одна з них не узгоджується з нормою права, позивач просить суд застосувати принцип jura novit curia («суд знає закони»), визначити, яку мету переслідує позивач, і для вирішення спору застосувати належні приписи юридичних норм (правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 07 вересня 2022 року (пункт 10.76)).
Слід також зазначити, що позивачем не пропущені строки позовної давності для звернення з даним позовом.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
У пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 рокуу справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) звернуто увагу на те, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною заявленою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Про необхідність захисту своїх прав та інтересів позивачка дізналась після отримання Висновку та Рішення №РВ-5100022192024 від 02.02.2024р. про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, яким було обґрунтовано графічно та Протокольно (Протокол №ПП-5100001792024 від 02.02.2024р.) про факт наявності «накладень» земельних ділянок.
Враховуючи, що земельна ділянка продовжується використовуватись позивачкою і використовується нею де-факто, до позивачки не надходили будь-які повідомлення, претензії чи звернення, які б давали привід вважати, що земельна ділянка вибула з її володіння в зв`язку з проведенням державної реєстрації речового права на ділянку за іншими особами, приймаючи до уваги, що Верховним Судом у Постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року по справі №1018/3822/12 було встановлено правомірність набуття позивачкою у власність земельної ділянки у 2010 році, що підтверджує той факт, що станом на 2021 рік позивачка була обґрунтовано переконана у відсутності перешкод у володінні та розпорядженні власною земельною ділянкою, позивачкою не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
24.02.2022р. згідно Наказу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру №82 було запроваджені обмежувальні заходи, в зв`язку з чим Публічна кадастрова карта перестала функціонувати. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану» від 7 травня 2022 р. № 564 було обмежено доступ громадянам до відомостей Державного земельного кадастру, а Публічна кадастрова карта остаточно припинила функціонування. Таким чином, з 24.02.2022р. по теперішній час у позивачки була відсутня можливість відстеження будь-яких змін в Державному земельному кадастрі.
Наведені позивачкою факти свідчать про фактичну неправомірність передачі Головним управлінням Дерземагенства у Київській області у приватну власність відповідачам спірних земельних ділянок, оскільки незаконне вибуття спірної земельної ділянки у приватну власність іншим особам без відчуження їх власником або відмови власника від права власності на них тощо не може свідчити про наявність волі власника, у розумінні статті 388 ЦК України, на розпорядження спірним майном.
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності в останнє, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призведе до ефективного захисту прав позивачки, яка є власницею спірної земельних ділянок.
Таким чином, обраний позовом спосіб захисту може вважатись ефективним і загалом є обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно.
Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачки критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статтей 1,2,6,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі і коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
В даному випадку відповідачі всупереч волі власника фактично користуються, володіють належною позивачці земельною ділянкою, обмежують позивачку у реалізації правомочностей власника земельної ділянки. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
За нормами ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Як учасник цивільних відносин позивачка вправі очікувати ефективного судового захисту свого цивільного права та інтересу.
Отже правовідносини, пов`язані із захистом набутого у встановленому законом порядку права власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність отримання відповідачами цивільних прав на фактично те ж майно всупереч закону, такому суспільному інтересу не відповідає.
За таких обставин, на думку суду, у цій справі саме «суспільним», «публічним» інтересом обумовлюється втручання у право власності відповідачів, оскільки звернення належного позивача до суду із вимогою відновлення становища, що існувало до порушення закону при набутті у володіння відповідачами спірних земельних ділянок є задоволення суспільної потреби у відновленні законності у земельних правовідносинах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності на землю, захист такого права шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення закону і прав власника.
В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в звязку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що відповідачі не можуть вважатись особами, які законним шляхом, добросовісно набули майно у власність, а обставини за якими майно було набуте у власність, та їх поведінка у сукупності із висновками судів у чинних судових рішеннях свідчать про те, що вони набули право власності у неправомірний спосіб, ознаки добросовісності у їх поведінці відсутні.
За таких обставин, на переконання суду, відповідачі не мають достатніх підстав посилатись на необхідність передбаченого статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року захисту права на мирне володіння майном, оскільки право власності ними набуте із порушеннями чинного законодавства.
Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах власника майна, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності».
За таких обставин, на думку суду, задоволення позовних вимог не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
На підставі ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
За таких обставин, під час розгляду справи виявлено порушення прав та законних інтересів позивачки, які підлягають судовому захисту.
Однак, при наданні правової оцінки обраному позивачем способу відновлення порушених прав, суд приймає до уваги неконкретизованість і некоректність сформульованих позивачкою вимог.
Суд погоджується із тим, що належна позивачці земельна ділянка перебуває у чужому незаконному володінні відповідачів, оскільки їх повне співпадіння із придбаними відповідачами ділянками підтверджено наявними у справі доказами
Фактичні обставини, покладені в основу позову відповідачками не спростовані. З огляду на це, суд вважає такими, що ґрунтуються на законі та відповідають фактичним обставинам спору доводи позову про необхідність витребування із чужого незаконного володіння відповідачів земельних ділянок на користь позивачки. При цьому земельні ділянки слід ідентифікувати як саме ті, що належать на праві власності позивачці, тобто зазначені у відповідних правовстановлюючих документах, виданих на її ім`я, оскільки саме на захист свого права власності на таку ділянку нею й пред`явлено цей позов до суду.
Таким чином, суд вважає можливим витребувати із чужого незаконного володіння відповідачів на користь позивачки земельну ділянку, яка розташована в селі Плюти Обухівського району Київської області.
Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачі від участі в судовому розгляді ухилились, заперечень проти позову не представили, будь-яких доказів на спростування викладених у позові тверджень не подавали, а поданих позивачем доказів достатньо для обґрунтованого висновку про правомірність правової позиції позивача, наявність порушених прав позивача, які підлягають судовому захисту.
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Правомірним суд визнає і вимогу позивачки про стягнення з відповідачів на її користь понесених судових витрат, оскільки така вимога відповідає ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 5, 116, 118, 122, 125, 126, 149, 152, 153, 155, 198 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 31, 203, 204, 205, 215, 216, 251-253, 258, 261, 264, 267, 317, 319, 321, 330, 387, 388, 391, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 16, 38 Закону України «Про державний земельний кадастр», суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 ) 49,9909% земельної ділянки площею 0,2250 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, с. Плюти, кадастровий номер 3223151000:04:023:0078, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до рішення 59 сесії Української міської ради Обухівського району Київської області від 12 серпня 2010 року ОСОБА_2 .
Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) 50,0091% земельної ділянки площею 0,2250 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада, с. Плюти, кадастровий номер 3223151000:04:023:0078, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до рішення 59 сесії Української міської ради Обухівського району Київської області від 12 серпня 2010 року ОСОБА_2 .
Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100, номер запису про право власності №37246869 від 09.07.2020 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 386325832231) площею 0,1125 га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0100.
Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103, номер запису про право власності №11067939 від 01.09.2015, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 24199767 від 07.09.2015 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 718744132231) площею 0,1125 га з кадастровим номером 3223151000:04:023:0103.
Скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі з одночасним скасуванням кадастрових номерів земельних ділянок 3223151000:04:023:0100 площею 0,1125 га для індивідуального садівництва та 3223151000:04:023:0103 площею 0,1125 га для індивідуального садівництва за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 ) судові витрати в розмірі 3330 грн. 80 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП, адреса місця проживання суду не відомі) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 ) судові витрати в розмірі 3330 грн. 80 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя М.В.Кравченко
Суд | Обухівський районний суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 23.09.2024 |
Оприлюднено | 30.09.2024 |
Номер документу | 121937304 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: витребування майна із чужого незаконного володіння |
Цивільне
Обухівський районний суд Київської області
Кравченко М. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні