Рішення

від 20.08.2024 по справі 372/513/24

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/513/24

Провадження № 2-888/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

20 серпня 2024 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Сікорській М.А.,

за участю позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області в місті Обухів Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до російської федерації, в особі Міністерства юстиції російської федерації, про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

29.01.2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, в якому просив стягнути з відповідача в якому просив стягнути з держави російська федерація 74800 (сімдесят чотири тисячі вісімсот) гривень матеріальної шкоди та 5000000 (п`ять мільйонів) гривень моральної шкоди.

29.01.2024 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, в якому просила стягнути з відповідача в якому просила стягнути з держави російська федерація 3500000 (три мільйони п`ятсот тисяч) гривень матеріальної шкоди та 10000000 (десять мільйонів) гривень моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтували тим, що 24.02.2022 року оголошено про проведення спеціальної військової операції на території України, того ж дня в Україну були введенні збройні сили російської федерації. 02.03.2022 року Генеральна Асамблея ООН визнала такі дії рф актом агресії та закликала її негайно, повністю та беззастережно вивести всі свої збройні сили з території України у її міжнародно-визнаних кордонах.

Так, позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 загальною площею 87.5 кв. м. Оціночна вартість будинку становить 74800 (сімдесят чотири тисячі вісімсот) гривень. В цей час сщ. Благодатне окуповане ворогом, у зв`язку з чим він не може користуватись, володіти та розпоряджатись належним йому майном. Тобто фактично він позбавлений права власності. Оцінюючи суму матеріальних збитків він виходжу з наступного. Оціночна вартість будинку становить 74800 (сімдесят чотири тисячі вісімсот) гривень. Факт збройної агресії загально відомий та доведення не потребує. Оцінюючи суму моральних збитків він виходить з того, що з початку агресії він несе істотні моральні страждання. Вони полягають в тому, що він не може бути впевнений в тому, що не стане жертвою варварських ракетних обстрілів, він постійно боїться за життя близьких йому людей. Постійні повітряні тривоги завдають істотних моральних страждань та спричиняють шкоду здоров`ю. Крім того, агресія вчинена відповідачем привела до істотного погіршення його майнового стану, пов`язаного з пораненням та процесами, які відбуваються в державі, у зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Так, позивачці ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок який розташований в АДРЕСА_2 загальною площею 70.5 кв. м., житловою площею 36.5 кв. м. Опис: одноповерховий житловий будинок. Земельні ділянки місця розташування: Кадастровий номер: 6524785000:01:001:0014, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Складова частина об`єкта нерухомого майна: будівля, кухня, сарай, погріб, туалет, водопровід, огорожа, прибудова, матеріал стін черепашник. Оціночна вартість будинку становить 80338 грн. (вісімдесят тисяч триста тридцять вісім гривень). В цей час с. Широке окуповане ворогом. У зв`язку з чим вона не може користуватись, володіти та розпоряджатись своїм майном. Тобто фактично вона позбавлена права власності Оцінюючи суму матеріальних збитків вона виходить з наступного. Оціночна вартість будинку становить 80338 грн.(вісімдесят тисяч триста тридцять вісім гривень). Факт збройної агресії загально відомий та доведення не потребує. Оцінюючи суму моральних збитків вона виходить з того, що з початку агресії вона несе істотні моральні страждання. Вони полягають в тому, що вона не може бути впевнена в тому, що не стане жертвою варварських ракетних обстрілів, вона постійно боїться за життя близьких їй людей. Постійні повітряні тривоги завдають істотних моральних страждань та спричиняють шкоду здоров`ю. Крім того, агресія вчинена відповідачем привела до істотного погіршення її майнового стану, пов`язаного з пораненням та процесами, які відбуваються в державі, у зв`язку з чим вона вимушений звернутися до суду з даним позовом.

30 січня 2024 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження та призначення справи до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

30 січня 2024 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження та призначення справи до розгляду в підготовчому судовому засіданні. Об`єднано цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди з цивільною справою № 372/513/24, в одне провадження, присвоївши об`єднаній справі № 372/513/24 (провадження № 2-888/24).

23 липня винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивачів ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (vkz.court.gov.ua).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Пояснив, що належне йому майно знаходиться на окупованій території України в сщ. Благодатне, а саме земельна мідянка та приватний будинок. Після початку повномасштабного вторгнення в належний йому будинок вселили колобарантів, а всі речі які були в будинку винесли. У зв`язку з окупацією він вимушений був покинути своє постійне місце проживання та виїхати на підконтрольну Україні території. У зв`язку з вторгненням російської федерації на території України він втратив належне йому майно та вже тривалий час не може ним користуватися, володіти та розпоряджатися, крім тог внаслідок неправомірних дій відповідача він несе також моральні страждання у зв`язку з ситуацією, яка склалася, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Позивачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. загалом надала аналогічні пояснення, зокрема, що внаслідок неправомірних дій відповідача та окупації вона також втратила належне їй майно, позбавлена можливості ним користуватися, володіти та розпоряджатися. Також пояснила, що деякий час проживала в окупації, її допитували, принижували, чинили на неї тиск, били внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження, проживаючи в окупації, в них забирали все, вони голодували, оскільки не було чого їсти, по декілька тижнів ховалися.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позов, не подав.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Верховний Суд також встановив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ у зв`язку з повномасштабною збройною агресією.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження у справі призведе до безпідставного зволікання з розглядом справи, що не сприятиме якнайкращому захисту інтересів позивача.

У зв`язку з викладеним, суд не направляв запиту до відповідача для отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом із тим, відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд, на підставі положень ст. 280 та у відповідності до ст. 281 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, перевіривши та дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м Жданівка м. Харцизька Донецької області, що підтверджується копією паспорта громадянина України.

Позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , загальною площею 87.5 кв. м. Оціночна вартість будинку становить 74800 (сімдесят чотири тисячі вісімсот) гривень, що підтверджується копією договору дарування, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

В цей час сщ. Благодатне Скадовського району Херсонської області окуповане ворогом.

Таким, чином позивач ОСОБА_1 не може користуватись, володіти та розпоряджатись своїм майном. Тобто фактично позбавлений права власності. Сума матеріальних збитків я становить 74800 (сімдесят чотири тисячі вісімсот) гривень, це оціночна вартість будинку, а тому просить стягнути з відповідача зазначену суму в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Також позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5000000 (п`ять мільйонів) гривень, обґрунтовуючи яку зазначає, що у зв`язку з окупацією він вимушений був покинути своє постійне місце проживання та виїхати на підконтрольну Україні території. У зв`язку з вторгненням російської федерації на території України він втратив належне йому майно та вже тривалий час не може ним користуватися, володіти та розпоряджатися, крім того внаслідок неправомірних дій відповідача він несе також моральні страждання у зв`язку з ситуацією, яка склалася. Завдана моральна шкода позивачу полягає в тому, що з початку агресії він несе істотні моральні страждання. Вони полягають в тому, що він не може бути впевнений в тому, що не стане жертвою варварських ракетних обстрілів, він постійно боїться за життя близьких йому людей. Постійні повітряні тривоги завдають істотних моральних страждань та спричиняють шкоду здоров`ю. Крім того, агресія вчинена відповідачем привела до істотного погіршення його майнового стану, пов`язаного з пораненням та процесами, які відбуваються в державі.

Позивачка ОСОБА_2 є громадянкою України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Новотроїцьк Херсонської області, що підтверджується копією паспорта громадянина України.

Позивачка ОСОБА_2 в своєму позові зазначає проте, що вона є власницею житлового будинок який розташований в АДРЕСА_2 загальною площею 70.5 кв. м., житловою площею 36.5 кв. м. Опис: одноповерховий житловий будинок. Земельні ділянки місця розташування: Кадастровий номер: 6524785000:01:001:0014, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Складова частина об`єкта нерухомого майна: будівля, кухня, сарай, погріб, туалет, водопровід, огорожа, прибудова, матеріал стін черепашник. Оціночна вартість будинку становить 80338 грн. (вісімдесят тисяч триста тридцять вісім гривень).

В цей час с. Широке Скадовського району Херсонської області окуповане ворогом.

Таким, чином позивачка ОСОБА_2 не може користуватись, володіти та розпоряджатись своїм майном. Тобто фактично позбавлена права власності. Сума матеріальних збитків становить 80335 (вісімдесят тисяч триста тридцять вісім гривень) гривень, це оціночна вартість будинку, а тому просить стягнути з відповідача зазначену суму в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Також позивачка ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000000 (десять мільйонів) гривень, обґрунтовуючи яку зазначає, що у зв`язку з окупацією вона вимушена була покинути своє постійне місце проживання та виїхати на підконтрольну Україні території. У зв`язку з вторгненням російської федерації на території України вона втратила належне їй майно та вже тривалий час не може ним користуватися, володіти та розпоряджатися, крім того внаслідок неправомірних дій відповідача вона несе також моральні страждання у зв`язку з ситуацією, яка склалася. Завдана моральна шкода позивачці полягає в тому, що з початку агресії вона несе істотні моральні страждання. Вони полягають в тому, що вона не може бути впевнена в тому, що не стане жертвою варварських ракетних обстрілів, вона постійно боїться за життя близьких їй людей. Постійні повітряні тривоги завдають істотних моральних страждань та спричиняють шкоду здоров`ю. Крім того, агресія вчинена відповідачем привела до істотного погіршення її майнового стану, пов`язаного з пораненням та процесами, які відбуваються в державі.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди слід зазначити наступне.

Суд погоджується із доводами позову про те, що позивачі усе своє життя працювали на придбання зазначеного майна, а фактично залишилися ні з чим. Нерухоме майно, що знаходиться на окупованій території, продати практично неможливо в існуючих умовах: нема попиту в умовах бойових дій та ціни на нерухомість знаходяться на найнижчому рівні. Навіть, якщо якимось чудом нерухомість і вдасться продати на окупованій території, то на виручені кошти придбати рівноцінне житло у іншому регіоні України практично неможливо, не говорячи про те, що робити ремонт у новому помешканні буквально не буде за що. Такі виручені кошти також не зможуть перекрити навіть усіх витрат, що були раніше витрачені на капітальні ремонти нерухомості на окупованій території.

Таким чином позивачі оцінюють матеріальні збитки через втрату контролю над нерухомим майном (неможливості реалізації права власності), яке розташовано на непідконтрольній території, наступним чином.

Позивач ОСОБА_1 оцінює вартість втраченого нерухомого майна в розмірі 74 800 (сімдесят чотири тисячі вісімсот) грн., що дорівнює оціночній вартість належного позивачу будинку.

На підтвердження цих обставин позивачем ОСОБА_1 суду надано копії договорів дарування та копії Витягів з Державного реєстру, що підтверджується матеріалами справи та такі збитки стягненню з відповідача на його користь.

В свою чергу позивачка ОСОБА_2 обґрунтовуючи суму вартості втраченого майна в позовні заяві зазначає, що оціночна вартість майна становить 80 338 (вісімдесят тисяч триста тридцять вісім) грн., що дорівнює оціночній вартість належного позивачці будинку, однак в позовних вимогах просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 3500000 (три мільйони п`ятсот тисяч) грн.

На підтвердження зазначених обставин позивачкою ОСОБА_2 суду надано копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, зі змісту якого вбачається, що власником зазначеного в позові будинку є ОСОБА_4 .

Результатом збройної агресії для позивачів стала втрата належного їм майна і житла, підтримки та надії на повернення додому.

Суд погоджується із доводами позову про те, що до залишення окупованою російською федерацією території позивачі були повноцінними членами суспільства, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії російської федерації проти України, вони були позбавлені таких можливостей. рф захопило адміністративні будівлі, що призвело до безвладдя в регіоні, в тому числі й їх нерухомість, так званою «новою владою» були заборонені будь-які прояви української ідентичності, що виявлялось у забороні державної мови, символіки тощо. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивачів. Як наслідок, задля уникнення масових порушень прав людини, позивачі покинули окуповану російською федерацією територію місця реєстрації/проживання та переселились до інших населених пунктів України. Після такого переїзду, їм довелося пристосовуватися до нових життєвих умов та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивачі були позбавлені звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивачів.

Крім цього, умови, в яких позивачі проживають зараз, фактично у тимчасовому притулку, не дають можливості налагодити звичний для них спосіб життя. Усе, до чого позивачі прагнули раніше, тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з приводу власного житла та фінансів, що безперечно позначилися на моральному та фізичному стані.

Втративши житло та майно, можливість проживати на рідній землі, можливість спілкуватися з близькими людьми позивачі відчувають розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає їм моральну шкоду. Позивачі вимушені витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачів, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, позивачі вважають законним обраний спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно них.

Внаслідок збройної агресії російської федерації порушено цивільне право позивачів, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає позивачам моральної шкоди.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 ЦК України).

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).

За приписами ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Вирішуючи цей спір суд враховує правові позиції Верховного Суду, який вирішуючи подібний спір вказав наступне.

Звертаючись до суду з позовом в частині відшкодування матеріальної шкоди, позивачі зазначають, що ними доведено належними та допустимими доказами належність їм на праві власності рухомого та нерухомого майна і житла на окупованій території та завдання Російською Федерацією дій щодо його націоналізації, що є підставою для відшкодування вартості всього майна і житла Російською Федерацією та ДКР «ВЕБ.РФ» в солідарному порядку. Позивачі вважають, що ними доведено факт втрати такого майна і житла внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та його примусової націоналізації окупантом. Внаслідок незаконних дій з боку Російської Федераціїї було порушено права позивачів, як співвласників майна, вони втратили можливість володіти та користуватись належним їм нерухомим майном, а також всім майном, що знаходиться в будинках.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

В п.120 Постанови Верховного суду від 20.07.2022 року у справі № 910/4210/20 зазначено, що ДКР "ВЕБ.РФ" є по суті органом російської федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем російської федерації настільки, що є її alter ego ("другим я"), і майном якого держава розпоряджається як своїм. Відповідно, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій був зроблений в цілому правильний висновок (хоча з дещо відмінним мотивуванням) про те, що на майно ДКР "ВЕБ.РФ", яке знаходиться на території України, може бути звернено стягнення за боргами російської федерації.

В той же час, позивачами заявлені вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а відповідно приписів ч. 5 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за порушення захисту прав цивільного населення несе відповідальність Російська Федерація.

Щодо відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. За ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (чинним на момент пред`явлення позову) визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Відповідно до положень статей 1 - 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

За змістом ст. 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (чинний на момент пред`явлення позову), тимчасово окупованими визнаються частини території Донецької та Луганської областей України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.

Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-VIII, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Обставини збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України є загальновідомими і, за правилом ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування. Наслідком збройної агресії Російської Федерації відносно України стала окупація частини території України.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (чинний на момент пред`явлення позову) відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 року, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН. Пункт 120 згаданої Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву. Пункт 122 Резолюції 60/1 підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Статтею 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Відповідно до статті 30 Загальної декларації прав людини, ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016 р.).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Вчинивши збройну агресію проти України та окупувавши частину її території, Російська Федерація порушила право позивача жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку, а також право на соціальний і міжнародний порядок, при якому можуть бути повністю здійснені права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини.

Водночас, суд враховує наступне.

Частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Тобто, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п.68,п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівнимне має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4)відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської, Херсонської, Запорізької та ін. областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд враховує таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).

Окрім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб та потім неодноразово продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до Посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Тому, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням рф збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з рф.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

російська федерація вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України.

Підставами для такого висновку є те, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21).

Судом встановлено, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України, а також з огляду на особливий цинізм з яким російська федерація порушує основоположні права й свободи людини в Україні, відчуває безперервний, невгамовний душевний біль і страждання, чим позивачам завдано моральної шкоди.

Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При вирішенні вимог позивачів про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Туреччини (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Туреччина зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.

В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності.

Значна тривалість і суттєвий обсяг порушень прав та законних інтересів позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджуються матеріалами справи.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, враховуючи множинний і триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачів, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачами спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно неї.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд виходить із середнього розміру задоволених вимог позивачів по спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, істотність порушень їх прав, умисний характер дій російської федерації, а також, те, що позивачі несуть істотні моральні страждання, які полягають в наступному - вони не можуть бути впевнені в тому, що не стануть жертвами варварських ракетних обстрілів, вони постійно бояться за життя свої близьких людей. Постійні повітряні тривоги завдають істотних моральних страждань та спричиняють шкоду здоров`ю. Крім того, агресія вчинена відповідачем привела до істотного погіршення майнового стану позивачів, пов`язаного з пораненням та процесами, які відбуваються в державі, які позивачі роками відчувають через небезпеку, створену збройною агресією російської федерації і окупацією частини території України, суд вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду позивачу ОСОБА_1 в розмірі 1 000 000 гривень, позивачці ОСОБА_2 в розмірі 200 000 гривень.

З матеріалів справи не вбачається достатньо переконливих доказів заподіяння такого розміру шкоди, який передбачений позовами. Відтак, зазначені вище розміри задоволених позовних вимог, на думку суду, відповідають засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушують баланс між правами відповідачів, з одного боку, та інтересами позивачів, - з іншого. Крім того, такий розмір грошового еквіваленту шкоди відповідає положенням ст.ст. 23, 1167 ЦК України та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позивачами частково доведено обставини на які вони посилаються, як на підставу для задоволення позовних вимог, а тому вимоги позивачів є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем ОСОБА_1 предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення позову, знайшли підтвердження в судовому засіданні частково, оскільки частково ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а саме стягнути з російської федерації на його користь відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 74 800 гривень, відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 гривень, а всього 1 074 800 гривень.

Враховуючи викладене вище, суд вважає недоведеними посилання позову на порушення прав чи інтересів позивачки ОСОБА_2 в частині стягнення матеріальної шкоди, які б підлягали судовому захисту, оскільки суду не подано доказів належності зазначеного майна саме їй, а з поданої копії інформації вбачається, що зазначене нею в позові майно належить іншій особі - члену її сім`ї, тому суд приходить до висновку про неможливість судового захисту прав позивачки цій частині, тобто частині відшкодування моральної шкоди, обумовленою втратою належного їй на праві власності нерухомого майна, а правову позицію цієї позивачки вважає непереконливою. Поряд із тим, належними і допустими доказами підтверджується наявність порушень її прав та законних інтересів як громадянки України, яка на законній правовій підставі користувалась втраченим внаслідок збройної агресії рф домоволодінням в якості місця постійного проживання, отже внаслідок винних дій рф вона втратила єдине житло та вимушена була в ймовай воєнних дій евакуюватись на підконтрольну Україні територію, що вказує на переконливість і обґрунтованість вимог про відкшуодування моральної шкоди в цьому аспекті наслідків діянь рф саме для цієї позивачки.

Поряд з цим розглянувши справу в межах визначених позивачкою ОСОБА_2 предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка ОСОБА_2 , як на підставу для задоволення позову, знайшли підтвердження в судовому засіданні частково, оскільки частково ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 слід задовольнити частково, а саме стягнути з російської федерації на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, суд враховує, що позивачі звільнені від сплати судового збору в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 13 420,00 грн.

Керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 82, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 2, 4, 11, 16, 22, 23, 382, 383, 396, 1166, 1167, 1192, 1193 Цивільного кодексу України, ст..ст. 48, 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 74 800 гривень, відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 гривень, а всього 1 074 800 гривень.

Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути із російської федерації на користь державного бюджету України в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 13420 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя М.В.Кравченко