Рішення

від 26.09.2024 по справі 201/7054/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/7054/23

Провадження № 2/201/330/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

26 вересня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Покопцевої Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» про визнання дій незаконними, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

16.06.2023 ОСОБА_1 через свого представника адвоката Аніщенко К.М. (діє а підставі ордеру від 07.06.2023 а.с. 78) звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (далі ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди (а.с. 1-3 т. 1).

Ухвалою судді від 26.06.2023 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувані докази (а.с. 89).

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що з 2015 року проходить військову службу у ЗСУ у військовій частині НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , приймала участь в АТО та ООС. У зв`язку із значним погіршенням стану здоров`я, що безпосередньо пов`язано з проходженням військової служби, направлена на проходження військово-лікарської комісії щодо визначення придатності до проходження військової служби. За результатами військово-лікарської експертизи отримала свідоцтво про хворобу № 936 від 09.09.2021 12 Регіональної військово-лікарської комісії і була визнана непридатна до військової служби в мирний час, обмежено придатна у воєнний час.

07.06.2022 за результатом огляду медико-соціальної комісії м. Дніпра направлена на проведення медико-експертного обстеження з метою уточнення ступеню функціональних порушень та ступеня обмеження життєдіяльності, визначення сполучних інвалідизуючих станів в клініку ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України».

У період з 08.06.2022 по 17.06.2022 перебувала на дообстеженні у ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України». Під час обстеження у даному медичному закладі їй призначена консультацію з лікарем-психіатром, за результатами консультації з яким позивачці поставлено діагноз «Розлад особистості». Лікар-психіатр не призначав їй ніяких обстежень, діагноз був поставлений лише на основі наявних обстежень за 2021 рік, що були застарілими. Цей діагноз лікар-психіатр заніс до медичної карти стаціонарного хворого без спеціального коду. При отриманні позивачкою виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 2261, діагноз «Розлад особистості» був вказаний також не закодованим, що є порушенням Закону України «Про психіатричну допомогу» і наказу №297 від 08.10.1998 МОЗ України «Про перехід органів і закладів охорони здоров`я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду (МКХ-10)».

За умови ненадання письмової інформованої згоди пацієнта на розголошення відомостей про захворювання, лікар-психіатр не мав права вказувати даний діагноз первинно обліковій документації медичного закладу попередньо не закодувавши його, відповідно до вимог Міжнародного класифікатору хвороб МКХ 10. Позивачка не надавала інформованої згоди на розголошення діагнозу «Розлад особистості».

В подальшому відповідачем передані відомості щодо цього діагнозу до військової частина НОМЕР_1 , де працює позивачка. І вже 08.07.2022 вона була увільнена від займаної посади відповідно до підпункту 15 пункту 116 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», що підтверджується витягом з наказу №159 від 08.07.2022.

Внаслідок протиправних дій лікаря-психіатра позивачка перенесла сильні душевні переживання та страждання, тому що була стурбована наслідками даної протиправної дії, була позбавлена звичного способу життя, адже була увільнена з займаної посади у військовій частині.

Була ургентно госпіталізована на стаціонарне лікування до Павлоградської міської лікарні №4 «Дніпропетровської обласної ради», де перебувала на лікуванні з 07.07.2022 по 13.07.2022, про що свідчить виписний епікриз до медичної карти стаціонарного хворого № 4420/140.

В подальшому за рішенням невролога її госпіталізовано з 01.08.2022 по 04.08.2022 в неврологічне відділення № НОМЕР_2 в стаціонар КП «ДОКЛ Мечнікова» з метою дообстеження та встановлення діагнозу, про що свідчить записка із медичної карти стаціонарного хворого № ЕА5331.

З 09.08.2022 по 17.08.2022 проходила стаціонарне лікування в неврологічному відділенні № НОМЕР_2 КП «ДОКЛ ім. Мечнікова», що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №ЕА5572. Під час обстеження у даному медичному закладі позивачка проходила психіатричний огляд, в результаті якого їй було поставлено діагноз - Органічний афективний розлад. У цій же виписці також немає шифру даного діагнозу.

04.08.2022 позивачка за власною ініціативою звернулась за консультацією до професора ОСОБА_2 , щодо помірно вираженого депресивного розладу, який значиться у свідоцтві про хворобу №936 від 09.09.2021 12 Регіональної військової-лікарської комісії та розладу особистості, який встановлений психіатром ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України». За результатами огляду діагноз «Розлад особистості» був не підтверджений, про що свідчить виписка з амбулаторної карти консультації професора ОСОБА_2 .

За направленням лікаря неврологічного відділення №1 КП «ДОКЛ ім.Мечнікова» з 23.08.2022 по 07.09.2022 позивачка проходила лікування в Київській клінічній лікарні на залізничному транспорті №1 у психоневрологічному відділенні, де проведено консиліум, за рішенням якого позивачці не підтверджений діагноз «Розлад особистості», що підтверджено виписним епікризом №132.

Дані обставини не спростовують того, що кожного разу вона змушена була терпіти сильні душевні переживання, позаяк всі подальші обстеження щодо уточнення діагнозу, здійснювались на основі попередніх виписок, де зазначений діагноз «Розлад особистості» (незакодований), змушував її відчувати негативні емоції, адже сучасне суспільство достатньо упереджено ставиться до людей з чутливими діагнозами.

Також позивачка зазнала матеріальних витрати на додаткові медичні обстеження, які змушена була пройти.

На підставі викладеного, просила стягнути з ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України» моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн. та матеріальну шкоду у розмірі 30645,00 грн., а також стягнути витрати на правничу допомогу у сумі 30000,00 грн.

01.08.2023 позивачка надала заяву про зміну предмету позову (а.с. 91), у якій проростала додатково визнати незаконними дії ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України» щодо розголошення, розкриття конфіденційної інформації-діагнозу її хвороби.

Відповідач позовнівимоги невизнав.18.08.2023представник відповідача адвокатДовженко О.В.(дієна підставідовіреності від11.08.2023 а.с.141,142)надав відзивпозову заявудо уточненняїї вимог(а.с.136-140),у якомуне погодивсяіз позовнимивимогами.Зазначив,що позивачка дійсно проходила клініко-експертне обстеження у клініці відповідача за направленням Дніпропетровського обласного центру медико-соціальної експертизи, з метою уточнення ступеню функціональних порушень та ступеня обмеження життєдіяльності, визначення сполучених інвалідизуючих станів

При ознайомленні з її анамнезом та представленими нею медичними документами встановлено, що відповідно до Виписок із медичних карт стаціонарного хворого № 3984 (лікування з 02.08.2021 по 13.08.2021), та № 4262 (лікування з 17.08.2021 по 03.09.2021) Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, позивачці встановлено ряд діагнозів, зокрема, «депресивний розлад помірно виражений».

За результатами лікування у ДЗ «Госпіталь ветеранів війни «Лісова поляна» (виписка №650, лікування з 17.05.2021 по 03.06.2021) встановлено діагноз «астено- депресивний синдром».

Враховуючи наявні діагнози лікарем неврологічного відділення відповідача була призначена позивачці консультація лікаря-психіатра.

08.06.2022 позивачкою в порядку, передбаченому ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», власноручно була підписана «Інформована згода на проведення огляду психіатра в рамках комплексного обстеження». Цією згодою вона підтвердила, що повідомлена, що під час консультації лікаря-психіатра їй може бути діагностований діагноз розладу психіки та поведінки й призначено відповідне лікування.

Позивачка мала можливість відмовитися від огляду лікаря-психіатра, якщо мала побоювання з приводу негативного впливу результату огляду на свою подальшу кар`єру. Проте, надала письмову згоду на встановлення психіатричного діагнозу за своїм власноручним розписом (документ представлений у медичній карті стаціонарного хворого № 2261).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» за усвідомленою письмовою згодою особи або її законного представника відомості про стан психічного здоров`я цієї особи та надання їй психіатричної допомоги можуть передаватися іншим особам лише в інтересах особи.

Позивачка добровільно надала згоду на клініко-експертне обстеження у клініці відповідача та добровільну згоду на огляд лікаря-психіатра з наступним встановленням діагнозу. Вона усвідомлювала, що усі дані її обстеження у клініці будуть передані до обласного центру медико-соціальної експертизи для вирішення експертних питань. Відповідач повинен надавати усю інформацію про стан здоров`я пацієнта для визначення ступенів функціональних порушень та обмеження життєдіяльності.

Таким чином, в інтересах позивачки для винесення обґрунтованого експертного рішення, з урахуванням усіх наявних у неї захворювань, у виписці з медичної карти стаціонарного хворого вказані усі діагнози, у тому числі й діагноз лікаря-психіатра.

Звернув увагу на той факт, що на підприємство надається Довідка про лікування у стаціонарі, яка була надана позивачці, де діагноз психіатра не зазначений та не фігурує (копія довідки 153/2261 представлена самою позивачкою до суду). Виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 2261 на ім`я ОСОБА_1 видана позивачці на руки, а до військової частини НОМЕР_1 , де вона проходила службу, відповідачем не передавалася.

Таким чином, інформація викладена у позовній заяві не відповідає дійсності. Відповідач передає дані про стан здоров`я до МСЕК, надання інформації до місця роботи пацієнта не передбачено.

Також є неправдивою інформація, викладена у позовній заяві, щодо увільнення позивачки від займаної посади внаслідок нібито переданих відповідачем відомостей про її діагноз. Позивачка увільнена від займаної посади відповідно до підпункту 15 пункту 116 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», що підтверджується витягом з наказу № 159 від 08.07.2022.

Підпункт 15 пункту 116 зазначеного Наказу відноситься до розділу «Перебування військовослужбовців у розпорядженні відповідних командирів» та має таке формулювання: «Зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: ... 15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманням поранення або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення»... .

Як випливає з наданих самою позивачкою виписок з медичних карт стаціонарного хворого, вона перебувала тривалий час на лікуванні: з 02.02.2021 по 17.02.2021 - Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, з 17.05.2021 по 03.06.2021 - «Госпіталь ветеранів війни «Лісова поляна», з 02.08.2021 по 13.08.2021 - Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, з 17.08.2021 по 03.09.2021 - Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (виписки надані позивачкою лікарю під час перебування у клініці відповідача). Потім проходила обстеження у клініці відповідача з 08.06.2022 по 17.06.2022. Потім, за представленою позивачкою до суду випискою, вона проходила лікування у міській Павлоградській лікарні з 07.07.2022 по 13.07.2022. А 08 липня (у період перебування у черговому стаціонарі) вже звільнена з посади відповідно до формулювання пунктів Наказу «як військовослужбовець, що перебуває на тривалому лікуванні» та до діагнозу лікаря- психіатра не має ніякого відношення.

У позовній заяві вказано, що внаслідок «увільнення з займаної посади у військовій частині ... позивачка перенесла сильне хвилювання та була ургентно госпіталізована на стаціонарне лікування до Павлоградської міської лікарні № 4 (виписка надана суду самою позивачкою).

Проте відповідно до виписки із стаціонару Павлоградської міської лікарні (виписний епікриз № 4420/140) позивачка була туди госпіталізована 07.07.2022, а наказ про звільнення датований 08.07.2022.

Крім того, у зазначеному виписному епікризі відсутня інформація про ургентну госпіталізацію, що обов`язково зазначається у даному документі.

Отже, позивачка була госпіталізована до Павлоградської міської лікарні не ургентно, а планово та за добу до видання наказу щодо її звільнення із займаної посади.

Крім того, у анамнезі зазначеного епікризу вказано «вважає себе хворою з 2021 року». Тобто, своє захворювання позивачка ніяк не пов`язувала з будь- якими «сильними душевними переживаннями», як вказано у позовній заяві.

У представлених позивачкою до суду документах, зокрема у виписці з обласної лікарні (виписка № ЕА5572) вписаний діагноз психіатра без вказаного шифру за МКХ 10: «Органічний афективний розлад»; у виписному епікризі Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1 фігурує, у тому числі, психіатричний діагноз «Органічний афективний розлад» та F06 з повною розшифровкою: Органічне ураження головного мозку аутоімунного ґенезу з афективними порушеннями у акцентуйованої особистості. Астено- депресивний синдром». Також у документах представлених позивачкою до суду є копія запису психіатра від 10.09.2022, де стоїть діагноз, який прописаний без шифру за МКХ 10: «Органічний афективний розлад». Проте, до зазначених закладів охорони здоров`я, позивачка з приводу вказаних психіатричних діагнозів претензій не пред`являє.

Щодо самого діагнозу, то з моменту обстеження у клініці відповідача (огляд психіатра 09.06.2022) до звернення до професора ОСОБА_2 (04.09.2022) пройшло два місяці. За ці місяці позивачка пройшла лікування, про що свідчать виписки зі стаціонарів, не відчувала тягаря від виконання професійної діяльності (тобто в якомусь сенсі емоційно та фізично відпочивала) внаслідок чого та симптоматика, яка притаманна розладу особистості і була наявною при огляді психіатра відповідача, могла стертися, завуалюватися та трансформуватися у виявлений у позивачки органічний афективний розлад.

Позивачкою не представлено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження її тверджень, як не представлено й доказів, що їй взагалі було спричинено моральну шкоду у зв`язку з нібито протиправними діями відповідача.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивачки03.10.2023надав пояснення (а.с. 147 - 150), у якій зазначив, що позивачеві окрім діагнозу «Розлад особистості» встановлено діагноз «наслідки перенесеного гострого розсіяного енцефаломієліту (лютий 2021 р.) у вигляді нерізкого лівобічного спастичного геміпареза, правобічної пірамідної недостатності, вестибулаторії II ступеня, часткової нисхідної атрофії зорових нервів обох очей, стійкого цефалагічного синдрому, порушення функцій тазових органів за змішаним типом». При первинному звернені позивача до відповідача зі скаргами, зазначені вище діагнози, включно наслідки перенесеного гострого розсіяного енцефаломієліту були встановлені лікарем на підставі застарілих обстежень, які були проведені позивачем ще у 2021 році, ця інформація зазначена у виписці із медичної карти стаціонарного хворого № 2261, копія якої додана до позовної заяви. На момент звернення до відповідача стан здоров`я позивачки погіршився та ціллю даного дообстеження було встановлення актуального діагнозу, тому використання застарілих обстежень позивачки у даному випадку були недоцільні. Лікар мав направити позивачку на нові обстеження, з метою діагностування та встановлення своєчасного діагнозу, відповідно до скарг та симптомів, які були у позивача на момент звернення до медичного закладу.

Окрім цього, на час перебування позивачки у лікарні були присутні лікарі відповідної спеціалізації і наявна матеріально-технічна база для встановлення правильного діагнозу, однак цього зроблено не було.

Для встановлення точного діагнозу позивачка зверталася до низки інших медичних закладів, де їй діагностовано було зовсім інше захворювання. Внаслідок невірно встановленого діагнозу відповідачем у позивача відбулось прогресування хвороби, у зв`язку з тим, що вона була невчасно діагностована і не отримала належного лікування.

Тож у зв`язку з загостренням хвороби, її було ургентно госпіталізовано на стаціонарне лікування з 07.07.2022 по 13.07.2022 в Павлоградську міську лікарню 4 «Дніпропетровської обласної ради» за місцем реєстрації, зазначене підтверджується копією виписного епікризу до медичної карти стаціонарного хворого № 4420/1140 доданого до позовної заяви.

Їй призначене повторне МРТ головного мозку та всіх відділів хребта, а також позивач звернулась за консультацією до невролога КП «ДОКЛ ім. Мечнікова» м. Дніпра.

Відтак, за рішенням невролога її повторно госпіталізовано з 01.08.2022 по 04.08.2022 в неврологічне відділення № НОМЕР_2 в стаціонар КП «ДОКЛ ім. Мечнікова» м. Дніпра з метою дообстеження та встановлення діагнозу, зазначене підтверджується копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого №ЕА5331 неврологічного відділення №1 КП «ДОКЛ ім.І.І. Мечникова» ДОР» доданої до позовної заяви.

Позивачка здала аналіз крові та ліквор на олігокональний імуноглобулін в лабораторію ДР.Рьодгера, отримала позитивний результат аналізу крові та ліквор на олігокольний імуноглобулін від 02.08.2022. На підставі проведених всіх обстежень, позивачці встановлено діагноз розсіяний склероз.

З 09.08.2022 по 17.08.2022 вона проходила стаціонарне лікування в неврологічному відділенні № НОМЕР_2 КП «ДОКЛ ім. Мечнікова» за вищезазначеним діагнозом. Під час лікування проходила психіатричний огляд, що підтверджується копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого №ЕА 5572 неврологічного відділення №1 КП «ДОКЛ ім. І.І. Мечникова ДОР».

04.08.2022 звернулась за консультацією до професора ОСОБА_2 щодо помірно вираженого депресивного розладу, який зазначений у свідоцтві про хворобу № 936 від 09.09.2021 12 Регіональної військово-лікарської комісії) та розладу особистості, який встановлений ДУ "Укрдержндімспі МОЗ України".

За направленням та скеруванням лікаря неврологічного відділення №1 КП «ДОКЛ ім. Мечнікова» з 23.08.2022 по 07.09.2022 проходила лікування в ДКМ №1 ст. Київ у психоневрологічному відділенні (виписний епікриз № 132). Рішенням консиліуму ДКМ №1 ст. Київ психоневрологічного відділення від 07.09.2022 їй встановлено діагноз: F-06.8 органічне ураження головного мозку автоімунного генезу з афективними порушеннями у акцентуйованої особистості. Астено-депресивний синдром, про що свідчить виписний епікриз №132.

Надалі позивачеві за станом здоров`я встановлено III групу інвалідності. В червні 2023 проходила повторно медико-соціальну експертизу, Міжрайонним Павлоградським МСЕК, де їй було встановлено II групу інвалідності.

Вважає, що в результаті не компетентних дій лікарів відповідача, позивачці завдано майнову шкоду, пов`язану із подальшими медичними дослідженнями у вигляді їх оплати для встановлення точного діагнозу. Її здоров`я погіршувався у зв`язку з несвоєчасністю встановлення діагнозу відповідачем, та позбавлення права на одержання належної медичної допомоги.

Просила в изнати незаконними дії медичного працівника лікаря-психіатра ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України» щодо розголошення, розкриття конфіденційної інформації-діагнозу хвороби.

19.09.2023 представник позивачки надав відповідь на відзив (а.с. 1458 163), у якому зазначив, що заповнення форми первинної облікової документації №003-7/о «Усвідомлена згода особи на проведення психіатричного огляду», фіксує згоду пацієнта на проведення психіатричного огляду, але дана форма не встановлює згоду пацієнта на розголошення діагнозу після проведення психіатричного огляду.

Національною службою здоров`я України надані пояснення, щодо психіатричних діагнозів і безпеки даних: «Дані про психіатричний діагноз пацієнта можуть обробляти лише профільні спеціалісти, а також ті лікарі, яким пацієнт чи його законний представник надав безпосередню (письмову) згоду. Саме безпосередню, а не за замовчуванням. Створювати медичні записи про психіатричний діагноз може винятково лікар цієї спеціальності (психіатр, психіатр дитячий) або нарколог, якщо йдеться про діагнози, пов`язані із вживанням психоактивних речовин.

В електронній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ) встановлене обмеження для лікарів інших фахів. Вони не можуть внести й закодувати в системі такий діагноз. Система перевіряє спеціальність лікаря. Якщо це психіатр, психіатр дитячий або нарколог, вона дозволяє йому встановлювати відповідні діагнози й на їх основі створювати плани лікування, виписувати рецепти. Тобто такий лікар з погляду системи вважається автором запису і тільки він завжди матиме доступ до створених ним даних. Решта лікарів, які входять в ЕСОЗ, не знатимуть про існування таких записів, щоб уникнути розголошення інформації про наявність у пацієнта діагнозу. В тому числі не бачить наявності чи відсутності цих даних і лікар, з яким пацієнт уклав декларацію.

Лікарі мають право подавати запити та отримувати доступ до медичних даних пацієнта, що міститься в ЕСОЗ для встановлення діагнозу, лікування або надання медичних послуг. Дати згоду на перегляд цих даних може лише сам пацієнт або уповноважена особа. Для цього пацієнт повинен написати письмову згоду, а потім назвати лікарю код, який прийде на телефон після того, як лікар подасть запит в ЕСОЗ».

Отже, наразі передбачено обмеження доступу до діагнозу пацієнта, що встановлені спеціалістами психіатрами, навіть для не профільних лікарів. Доступ до медичних даних пацієнта передбачений, лише у разі надання письмової згоди.

Позивачка не надавала згоди щодо розголошення конфіденційних відомостей про стан її психічного здоров`я, заповнення Форми № 003-7/о «Усвідомлена згода особи на проведення психіатричного огляду», не дає права на розголошення діагнозу пацієнта.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (далі - Інструкція).

Пунктом 10 та 12 Інструкції визначено, що Форма № 027/о призначена для взаємообміну інформацією амбулаторно-поліклінічних і стаціонарних закладів охорони здоров`я щодо діагнозу, перебігу захворювання, етапу хворого при направленні (виписці), проведенні досліджень, консультацій в інших закладах охорони здоров`я, лікування, диспансерного спостереження та інших рекомендацій хворому.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України 14.02.2012 № 110 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 21.01.2016 № 29) затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 003/о Медична карта стаціонарного хворого», пунктом 13 якої передбачено що пункт 22 містить інформацію щодо заключного клінічного діагнозу хворого при виписці/смерті (у випадку травми зазначається її вид. За наявності у хворого ускладнень основного діагнозу або супутніх захворювань лікуючий лікар зазначає їх після основного діагнозу: ускладнення основного діагнозу -1; супутні захворювання - 2 та проставляє відповідні коди згідно з МКХ-10.

Отже, законодавство України закріпило велику кількість норм прямої дії, які свідчать, що права пацієнтів захищаються, і у разі його звернення до закладу охорони здоров`я ніхто не може розголошувати відомості про стан його здоров`я. Наполягала на власній позиції та задоволенні позову.

24.10.2023 представник відповідача надав заперечення на відповідь (а.с. 166 169), у яких виклав позицію, аналогічну відзиву, вважав, що позивачкою не надала жодних доказів на підтвердження заподіяння їй відповідачем будь-якої шкоди, в тому числі й моральної шкоди. Просив відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.

Враховуючи категорію спору (малозначна справа), наданий відповідачами відзив, надану позивачем відповідь на відзив, заперечення, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін для розгляду малозначних справ відповідно до положень ст. 274 ЦПК України.

Пояснення викладені у заявах по суті справи, а правом подання інших заяв учасники процесу не скористалися, хоча таку можливість мали.

Також слід зазначити, що з 01.03.2023р. головуючий обрана слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Оскільки з 01.03.2023р. головуючого обрано слідчим суддею, в період з 01.01.2024р. по 19.08.2024р. в провадження надійшло понад 1 000 клопотань слідчих/прокурорів 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях та скарг, розгляд яких є невідкладним, а всього за цей період отримано понад 1 500 справ та матеріалів, а всього в провадженні перебувало понад 1 800 справ і матеріалів.

За положеннями ч.8 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», слідчий суддя не звільняється від виконання обов`язків судді першої інстанції, проте здійснення ним повноважень із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні враховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення.

Враховуючи, що дотепер заперечення на відповідь на відзив і інших заяв по суті справи від учасників процесу не отримано, заходи повідомлення про вже отримані вжиті, час для подання заяв наданий достатній, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, надавши оцінку доводам, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в сукупності з наданими письмовими доказами, доходжу до такого висновку з таких підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 07.06.2022 за результатом огляду медико-соціальної комісії м. Дніпра ОСОБА_1 направлена на проведення медико-експертного обстеження з метою уточнення ступеню функціональних порушень та ступеня обмеження життєдіяльності, визначення сполучних інвалідизуючих станів в клініку ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України» (а.с. 135).

У період з 08.06.2022 по 17.06.2022 ОСОБА_1 перебувала на дообстеженні у ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України», про що свідчить виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 2261 (а.с. 13 14).

Позивачка вказує, що отримала цю виписку, у якій діагноз психіатра «Розлад особистості» був вказаний не закодований, тобто вписаний без спеціального коду. Діагноз поставлений лише на основі наявних обстежень за 2021 рік, що були застарілими.

На думку позивачки, за умови ненадання письмової інформованої згоди пацієнта на розголошення відомостей про захворювання, лікар-психіатр не мав права вказувати даний діагноз у первинно обліковій документації медичного закладу, попередньо не закодувавши його, відповідно до вимог Міжнародного класифікатору хвороб МКХ 10.

Не зазначення коду, на думку позивачки є порушенням Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-ІП, вимог наказу № 297 від 08.10.1998 МОЗ України «Про перехід органів і закладів охорони здоров`я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду (МКХ-10)».

Позивачка не надавала інформованої згоди на розголошення діагнозу «Розлад особистості».

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні, про що зазначено у ч. 1 ст. 286 ЦК України, ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».

Медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Статтею 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» врегульовані питання про конфіденційність відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання психіатричної допомоги.

Так, медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв`язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов`язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у закладі з надання психіатричної допомоги чи про перебування у закладі соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, або спеціальному навчальному закладі, а також інші відомості про стан психічного здоров`я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті.

Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник.

За усвідомленою письмовою згодою особи або її законного представника відомості про стан психічного здоров`я цієї особи та надання їй психіатричної допомоги можуть передаватися іншим особам лише в інтересах особи, яка страждає на психічний розлад, для проведення обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів, для здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі.

Забороняється без письмової згоди особи або без письмової згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними працівниками чи іншими фахівцями при наданні їй психіатричної допомоги.

Забороняється вимагати відомості про стан психічного здоров`я особи та про надання їй психіатричної допомоги, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами.

Документи, що містять відомості про стан психічного здоров`я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися з додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей. Вилучення оригіналів цих документів та їх копіювання може здійснюватися лише у випадках, встановлених законом.

Позивачка вказує, що у порушення наведених вимог, відповідачем передані відомості про її діагноз до військової частина НОМЕР_1 , де працює позивачка і тому 08.07.2022 позивачка була увільнена від займаної посади відповідно до підпункту 15 пункту 116 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» на підставі наказу №159 від 08.07.2022.

На думку позивачки, внаслідок розголошення діагнозу її звільнено, чим заподіяно моральну шкоду, а внаслідок душевних звалювань вона змушена була продовжити лікування, що зумовило додаткові витрати, чим заподіяна ще матеріальна шкода.

Як встановлено з матеріалів справи, наказом командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ від 08.07.2022 № 159, відповідно до підпункту 15 пункту 116 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» увільнено від займаних посад і зараховано у розпорядження командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ з 08 липня 2022 року та на термін перебування у розпорядженні утримувати на всіх видах забезпечення та у списках особового складу 81 окремої аеромобільної бригади - старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника стройової частини відділення персоналу штабу НОМЕР_3 окремої аеромобільної бригади, 1993 р. н. (а.с. 51).

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (зі змінами та доповненнями).

Згідно із пп. 15 п. 116 цього Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.

Отже, позивачка звільнена як така, що перебуває на тривалому лікуванні, а не внаслідок її діагнозу «Розлад особистості».

З наданих позивачкою виписок з медичних карт стаціонарного хворого дійсно видно, що позивачка майже постійно перебувала на лікуванні з лютого 2021 року по до вересня 2021 року (а.с. 9 22), проходила обстеження у ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України» з 08.06.2022 по 17.06.2022, у подальшому проходила лікування з 07.07.2022 по 13.07.2022 (а.с. 16 18, 61 66).

08.07.2022 позивачка увільнена у період перебування на лікуванні, як така, що перебуває на тривалому лікуванні.

Жодних доказівтого,що відповідачпередав довійськової частини Виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 2261 на ім`я ОСОБА_1 до матеріалів справи не надано, як і доказів розголошення у будь-який інший спосіб діагнозу позивачки.

Доводи відповідача про те, що виписка видана позивачці на руки, позивачкою не спростовані.

У довідці ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України» від 17.06.2022 № 153/2261 про стаціонарне обстеження діагноз психіатра не зазначений (а.с. 12).

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до абз. 2,3 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Всесвітньою організацією охорони здоров`я розроблена Міжнародна статистична класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я (ICD-10 або МКХ-10).

Метою МКХ є створення умов для систематизованої реєстрації, аналізу, інтерпретації та порівняння даних про смертність та захворюваність, отриманих в різних країнах або регіонах та в різний час. МКХ використовується для перетворення словесного формулювання діагнозів хвороб та інших проблем, пов`язаних зі здоров`ям, у коди, які забезпечують зручність збереження, збору та аналізу даних.

Наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування» затверджено Форму первинної облікової документації № 027/о Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого та Інструкцію щодо її заповнення.

У зазначеному наказі, Формі первинної облікової документації № 027/о Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, Інструкції щодо її заповнення, відсутні жодні вимоги щодо зазначення кодів хвороб.

Позивачка посилається на те, що наказом Міністерства охорони здоров`я України 14.02.2012 № 110 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 21.01.2016 № 29) затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 003/о «Медична карта стаціонарного хворого», якою передбачено проставлення кодів згідно з МКХ-10.

Водночас, форма первинної облікової документації № 003/о, згідно Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 003/о Медична карта стаціонарного хворого № __ містить відомості і про діагнози - при госпіталізації, заключний діагноз, клінічний і код захворювання, а не лише код захворювання (п.п. 6, 14, 25, 32).

До того ж позивачкою навіть не вказано у позові ані спосіб розголошення інформації, ані у вигляді якого документа ця інформація була передана відповідачем до військової частини чи то форми 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого» чи то 003/о «Медична карта стаціонарного хворого № __», чи то форми №003-7/о «Усвідомлена згода особи на проведення психіатричного огляду».

Відповідно до виписки із медичної картки стадіонного хворого Павлоградської міської лікарні (виписний епікриз № 4420/140) ОСОБА_1 госпіталізована 07.07.2022. запису про ургентну госпіталізацію немає. При цьому, у виписному епікризі вказано, що ОСОБА_1 поступила зі скаргами на постійний головний біль, запаморочення, хиткість при ході, порушення пам`яті, концентрації уваги, «мурашки», судоми в кінцівках, тремор у кінцівках, мимовільну дефекацію, затримку сечовиділення, оніміння в ногах, порушення зору, дрібної моторики. В анамнезі «вважає себе хворою з 2021 року» (а.с. 17 18).

До того ж позивачка госпіталізована після видання наказу про увільнення - 08.07.2022.

Відтак, позивачкою не підтверджено жодними доказами, а судом не встановлено, що внаслідок протиправних дій лікаря-психіатра щодо розголошення її діагнозу, позивачці заподіяна моральна шкода.

Доводи позивачки про те, що діями відповідача їй заподіяна матеріальна шкода через необхідність додатково лікуватися також не підтверджені.

У виписному епікризі Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1, де позивачка перебувала на лікуванні з 23.08.2022 по 07 09.2022 ій встановлений діагноз: F-06.8 Органічне ураження головного мозку автоімунного ґенезу з афективними порушеннями у акцентуйованої особистості. Астено-депреснвний синдром. Супутній: Розсіяний склероз, ремітуючи-рецидивуючий тип перебігу, релапс, у вигляді легкого спастичного тетрапарезу, двобічної пірамідної недостатності, мозочкової-атаксії, порушенням ФТО центральним типом. Органічний афективний розлад. Післяпункцінний головний біль.

Разом із тим, відомостей про те, що діагноз «Розлад особистості». Виписний епікриз не містить, а лише містить інший діагноз. Відповідного рішення консиліуму, яким не підтверджено діагноз «Розлад особистості», до матеріалів справи не надано.

Варто зауважити щодо пояснень позивачки наданих 03.10.2023 щодо завдання майнової шкоди через некомпетентні дії відповідача, у яких позивачка просила визнати незаконними дії медичного працівника лікаря-психіатра ДУ «УДНДІМСПІ МОЗ України» щодо розголошення, розкриття конфіденційної інформації - діагнозу хвороби.

Позивачка не зазначивши прізвища цього працівника і не залучила його у якості співвідповідача по справі.

Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову; збільшення або зменшення розміру позовних вимог; об`єднання позовних вимог; зміну предмета або підстав позову.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи№ 405/3360/17.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінченняпідготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Позивачка 01.08.2023 надала заяву про зміну предмету позову. А у поясненнях фактично зазначила і інші підстави позову, адже вважала, що моральна шкода їй заподіяна некомпетентними діями відповідача. Первинний зміст позовних вимог полягав у стягнення матеріальної і моральної шкли внаслідок розголошення відповідачем діагнозу.

Таким чином, суд не може їх узяти до уваги як зміну підстав позову, адже це не допускається за правилам ЦПК України та розглядає справу у межах первинних позовних вимог із урахуванням заяви про зміну предмету позову.

З урахуванням викладеного, надавши оцінку доводам сторін, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати у порядку ст. 141 ЦПК України не стягуються із відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 259, 263-265, ч. 1 ст. 274. ч. 5 ст.279 ЦПК України, суддя,

ВИРІШИВ:

У задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» про визнання дій незаконними, відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Покопцева Д.О.