Рішення

від 17.09.2024 по справі 740/1668/24

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/1668/24

Провадження № 2/740/726/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2024 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Ісаєнко А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

установив:

У березні 2024 року позивачка звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визначити їй додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що позивачка є онукою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилась спадщина, зокрема, на земельну ділянку (пай) на території Галицької сільської ради Ніжинського району Чернігівської області. За життя ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким все своє майно заповів онуку, брату позивачки ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті брата позивачка із сестрою ОСОБА_2 прийняли спадщину. Однак з`ясувалося, що брат за свого життя не оформив своїх спадкових прав за заповітом діда. Для оформлення спадкових прав після ОСОБА_3 позивачка звернулася до нотаріальної контори, в якій їй повідомили, що вона пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини та рекомендували звернутися до суду. Заяву про прийняття спадщини позивачка не подала у шестимісячний строк з поважних та об`єктивних причин, оскільки була обмежена в правах через складений дідом заповіт. Усі необхідні документи перебували у брата, а тому вона думала, що брат прийняв спадщину. У зв`язку з вищевказаним позивачка вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10-00 год. 03 травня 2024 року, яке відкладено на 03 червня 2024 року.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 червня 2024року підготовче провадження у справі закрито; справу призначено до судового розгляду на 09-00 год. 30 липня 2024 року, яке у подальшому відкладено на 17вересня 2024 року 09-00 год.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Від позивачки до суду надійшла заява про розгляд справи в її відсутність, позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 подав до суду заяву, в якій просив судове засідання проводити у відсутність представника ради та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства.

Третя особа ОСОБА_2 подала до суду заяву про проведення судового засідання в її відсутність, не заперечувала проти задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що позивачка є онукою ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 та копією свідоцтва про народження ОСОБА_6 (а. с. 7, 8).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10).

Згідно з довідкою від 14 листопада 2023 року № 8/443, виданою старостою Галицького старостинського округу Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті був зареєстрований та проживав у АДРЕСА_1 ; на день смерті померлого разом з ним за вищевказаною адресою ніхто не проживав та не був зареєстрований (а. с. 11).

Згідно з доданою до позовної заяви копією державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 1,80 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована в с.Галиця, Галицької сільської ради, Ніжинського району Чернігівської області (а. с. 12).

ОСОБА_3 за життя склав заповіт від 04 червня 2013 року, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому і на що за законом він матиме право, заповів ОСОБА_4 (а. с. 13).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 15).

Згідно з листом від 28 жовтня 2021 року № 296/01-16 приватного нотаріуса Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області ЧумакЛ.В. позивачці рекомендовано звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки остання пропустила строк для подання такої заяви (а. с. 17).

За повідомленням Другої ніжинської державної нотаріальної контори спадкова справа щодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась (а.с.24).

Зі спадкової справи, заведеної до майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що спадщину після його смерті прийняли сестри ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що свідчать копії свідоцтв про право на спадщину за законом.

Відповідно до ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1258ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно із ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст. 1272 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст.1272ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила вказаної статті можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Пунктом 24 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни «Просудову практикуу справахпро спадкування»№ 7від 30.05.2008року при розгляді справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини судам слід перевіряти наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

04 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи № 133/1880/18, провадження № 61-12000св19 указав, що у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Отже, позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.

Частиною 3 статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Зі змісту вищезазначеної норми закону слідує про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов`язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання, з чим пов`язана неможливість прийняття спадщини тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших. Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Такі висновки зазначені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26червня 2024 року в справі № 686/5757/23. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила й такі висновки.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».

Позивачка у поданій в березні 2024 року до суду позовній заяві зазначила причиною пропуску строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини після смерті свого діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , те, що була обмежена в правах через складений дідом заповіт на її брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і не оформив своїх спадкових прав; всі документи перебували у брата, а тому вона думала, що він прийняв спадщину. Однак така причина пропуску строку для прийняття спадщини після смерті діда, який за свого життя висловив своє волевиявлення і склав заповіт на брата позивачки, - не є поважною у розумінні вищевказаних положень закону і висновків Верховного Суду, а інших причин позивачка не навела.

Статтею 2ЦПКУкраїни встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.4ЦПКУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст.13ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд вважає позов недоведеним, необґрунтованим і відсутніми підстави для його задоволення.

Суд вважає, що позивачка не довела поважності причини пропуску строку для прийняття спадщини після смерті діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і який за свого життя склав заповіт на ім`я свого онука ОСОБА_4 , який, у свою чергу, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому до суду з цим позовом позивачка звернулася лише в березні 2024 року, і не навела причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї як спадкоємця, на подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини у передбачений законом строк, а зазначені позивачкою причини пропуску цього строку є неповажними.

Вирішуючи позов у межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.

Понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачкою відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 81, 89, 263 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційн ої скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. М. Шевченко