Рішення

від 20.09.2024 по справі 759/16920/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/16920/24

пр. № 2/759/5317/24

20 вересня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у серпні 2024 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який 11.07.2018 розірвано. У шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З часу розірвання шлюбу батько у вихованні сина участі не бере, коштів на його утримання не надає. Дитина постійно проживає з позивачем у Чеській Республіці, де син відвідує місцеву школу. ОСОБА_1 займається вихованням та утриманням ОСОБА_3 , забезпечує нормальні умови розвитку, піклується про його здоров?я, забезпечує усім необхідним. Батько до дитини не телефонує, не відповідає на дзвінки дитини, та не цікавиться його життям. Крім того, ОСОБА_2 не надає дозвіл на виїзд ОСОБА_3 за кордон. Станом на 01.05.2024 відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 47514 грн 29 коп. Оскільки, відповідач ухиляється від виховання дитини, свідомого нехтує своїми обов?язками щодо догляду та виховання сина, а також не надає дозвіл на виїзд дитини за кордон, а тому наявні підстави для позбавлення його батьківських прав.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 визначено суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 21-22).

Ухвалою судді від 19.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с. 24-25).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2024 відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 32-33).

Ухвалою суду від 11.09.2024 клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено (а.с. 39-40).

Ухвалою суду від 20.09.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (а.с. 42).

Позивач у судове засідання в режимі відеоконференції не з`явилася, статус учасника зазначено «офлайн», про слухання справи повідомлена належним чином, причин неявки суд не повідомила.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про слухання справи повідомлений належним чином, причин неявки суд не повідомив.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про слухання справи повідомлена належним чином, причин неявки суд не повідомила.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Зі змісту п. 25 рішення Європейського суду з прав людини від 11.04.2011 у справі «Жук проти України», яке підлягає застосуванню відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 (а.с. 7).

Згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11.07.2018 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 12).

Як вбачається з довідки розрахунку заборгованості від 21.05.2024 виданої Святошинським ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) по ВП НОМЕР_2 станом на 21.05.2024 заборгованість ОСОБА_2 становить 47514 грн 29 коп. (а.с. 16).

Згідно довідки підтвердження працевлаштування виданої у Празі 02.08.2024 ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює у компанії «LabPharma» на посаді самостійного проектанта (а.с. 17, 18).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Разом з тим, п. 18 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, передбачено у виняткових випадках при доведенні винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначити при цьому конкретний заклад.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст.ст. 3, 18 Конвенції «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається із матеріалів справи служба у Служба у справах дітей та сім`ї Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області не надала висновку щодо позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому, позбавлення батьківських прав є передчасним без відповідного висновку органу опіки та піклування щодо попередження батька (матері) про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (ВССУ у справі № 211/559/16-ц від 01.11.2017).

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимога або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що батько ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №243/13192/19-ц вказав на відсутність підстав для позбавлення батька батьківських прав, оскільки він, в силу своїх можливостей, намагається піклуватися про дітей.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа №753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес матері до дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант протиУкраїни» від 07.12.2006 (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Позивач не довів та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ним від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю.

V. Розподіл судових витрат

у зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст. 150, 152, 155, 164, 166 Сімейного Кодексу України, ст. 65 ЦК України; Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст рішення складено 25.09.2024.