Окрема думка

від 30.09.2024 по справі 717/124/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

О К Р Е М А Д У М К А

27 вересня 2024 року м. Чернівці

Судді ОСОБА_1 по кримінальному провадженню №11-кп-822- 244/24 щодо ОСОБА_2 .

Колегією суддів Чернівецького апеляційного суду 27.09.2024 року було розглянуто кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 , яка була визнана винною та засуджена Кельменецьким районним судом за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч.2 та 366 КК України.

Ухвалою апеляційної інстанції вказаний вирок суду в частині засудження ОСОБА_2 за ст. 191 ч.2 КК України - скасований і провадження у справі закрито в цій частині, в решті вирок залишений без змін. З вказаною позицією колег не можу погодитися, оскільки вважаю, що органом досудового слідства та судом повністю доведена і встановлена винність підсудної у привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а саме за ч.2 ст. 191 КК України.

До такого висновку можна прийти проаналізувавши дії підсудної та спосіб і тривалість заволодіння грошовими коштами (період з 06.10.2021 року по 17.11.2021 року, 10 епізодів ), якими вона заволоділа, з огляду на використання ОСОБА_2 наданих їй за посадою повноважень, а в подальшому розпорядження нею, на власний розсуд, грошима, шляхом передачі їх ледь знайомому сторонньому чоловіку - третій особі. Була виявлена нестача коштів в сумі 80659, 54 грн. та нестача товарно - матеріальних цінностей на суму 22417,02 тис. грн. у зв`язку з чим і було проведено службове розслідування.

Версія захисту, що підсудна мала намір до кінця 2021 року повернути «позичені» нею кошти в касу підприємства також не може бути врахована, оскільки акт службового розслідування за фактом привласнення грошових коштів начальником відділення поштового зв`язку Зелена Чернівецької дирекції АТ «Укрпошта» затверджений 02.12.2021 року (том 1 а.п. 89-92), а 21.12.2021 року проведена судово економічна експертиза, яка документально підтвердила привласнення із каси «Укрпошти» грошових коштів в сумі 80659,54 грн. (том 1 а.п.183-188). 03.12.2021 року до ЄРДР були внесені відомості щодо скоєного правопорушення ОСОБА_2 за ст.ст. 191 ч.2 та 366 ч.1 КК України ( том 1 а.п.1-5). Повернення всієї суми грошей яку ОСОБА_3 привласнення також не доведена, т.я. в матеріалах провадження у томі 2 а.п. 1-3 є квитанції, але тільки одна з них на суму 5 тисяч грн. свідчить про те, що вони прийняті від ОСОБА_4 , решта квитанцій таких реквізитів не містять.

Крім цього, вказаний злочин є закінченим, т .я. ОСОБА_2 заволоділа майном і використала реальну можливість розпорядилася ним на власний розсуд. Саме заволодіння відбувалося зловживаючи службовим становищем з вчиненням службового підроблення і кваліфіковано органом досудового слідства та судом за ч.1 ст. 366 КК України, винність по якій ОСОБА_5 визнала беззаперечно.

Неспроможними є й доводи апелянта, що ОСОБА_2 діяла в межах крайньої необхідності.

Відповідно до ч.1 ст. 39 КК України не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Тобто стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.

Матеріалами справи не підтверджено те, що життю чи здоров`ю ОСОБА_6 загрожувала така загроза, яку у даній обстановці не можна було усунути іншими засобами. Поряд з цим, згідно з поясненнями ОСОБА_7 та медичною документацією, яка стосується ОСОБА_6 , остання хворіла протягом тривалого часу (а.с.4,т.2).

Доводи апелянта про те, що у діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, були ретельно перевірені судом першої інстанції та таким було надано відповідну оцінку в обвинувальному вироку, тобто судом 1-ї інстанції у вироку дана правова оцінка версії захисту та підсудної про «крайню необхідність» та позичення грошей сторонній особі,.

Скасовуючи вирок районного суду в цій частині, колегія суддів не провела повної перевірки для з`ясування доводів захисту, який і не просив про це апеляційну інстанцію хоча відповідно до ст. 404, 405 КПК України мав на це право.

Будь - яких даних, які б ставили під сумнів достовірність наведених у вироку доказів, не встановлено.

Суддя ОСОБА_1