Рішення

від 30.09.2024 по справі 907/673/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/673/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Техніка», смт Воловець Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід», м. Харків

про стягнення 721 840,12 грн

секретар судового засідання Піпар А.Ю.

учасники справи не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Полімер-Техніка» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід» 654 905,97 грн боргу з орендної плати за квітень та травень 2024 року, 43 007,46 грн пені, 19 096,36 грн інфляційних втрат та 4830,33 грн 3% річних посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язання з оплати за Договором оренди №8-22/2022 від 01 серпня 2022 року.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/673/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 липня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 31.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

В ході розгляду справи позивачем 14.08.2024 через «Електронний суд» подано клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку 3% річних, а згідно з поданим суду клопотанням від 19.09.2024 ТОВ «Полімер-Техніка» долучено до матеріалів справи докази оплати відповідачем заявленої до стягнення суми основного борг, у зв`язку з чим Товариство зазначає, що на час розгляду справи в суді заборгованість відповідача становить: 43 007,46 грн пеня, 19 096,36 грн інфляційні втрати та 4830,33 грн 3% річних. Крім того, за змістом клопотання від 19.09.2024 позивач просить стягнути з відповідача 8662,08 грн в повернення сплаченого судового збору та 50 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Позатим, подане позивачем клопотання від 19.09.2024 не може бути розцінене судом як заява про зменшення позовних вимог з прийняттям її до розгляду, оскільки за приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, в даній справі можливість право позивача подати заяву про зменшення позовних вимог можна було реалізувати до 30.08.2024 включно, а відтак, подане 19.09.2024 клопотання про сплату відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості розцінюється судом не як реалізація процесуального права на зменшення позовних вимог, а як клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, які спрямовані на прийняття обґрунтованого рішення щодо спірних правовідносин та відшкодування судових витрат у справі.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.07.2024, яка була надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача (61030, м. Харків, вул. Греківська, буд. 79) отримана Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід» 15.08.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 0600948008588 та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0600948008588.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав достатньо часу та можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди №8-22/2022 від 01.08.2022 року в частині сплати орендної плати за період з квітня по травень 2024 року включно, у зв`язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід» утворилася заборгованість в розмірі 654 905,97 грн, на яку позивачем за період з 11.04.2024 року по 24.07.2024 року (за кожен місяць окремо) нараховано 43 007,46 грн пені, 19 096,36 грн інфляційних втрат та 4830,33 грн 3% річних, з вимогами про стягнення яких з відповідача у справі був поданий даний позов до Господарського суду.

Позатим, відповідно до клопотання віл 19.09.2024 позивач надав суду докази сплати відповідачем 17.09.2024 заборгованості по орендній платі в загальній сумі 654 905,97 грн.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідачем не подано суду відзиву на позов згідно з ст.ст. 165, 178 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

01 серпня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Полімер-Техніка», як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід», як Орендарем укладено Договір оренди №8-22/2022 (надалі Договір) за умовами п. 1.1. якого Орендодавець зобов`язується передати Орендареві в строкове платне користування нежитлове приміщення Виробничого корпусу, частини Побутового корпусу та Головного Корпусу, загальною площею 5082 м.кв., з визначенням меж, що відображено в план-схемі згідно Додатку №1 до даного Договору, та входить до цілісного майнового комплексу за адресою: смт. Воловець Мукачівського району Закарпатської області, вул. Вячеслава Чорновола, буд. 1 (надалі - Майно), а Орендар, в свою чергу, зобов`язується прийняти це Майно, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення дії цього Договору повернути орендоване Майно Орендодавцеві в належному стані на умовах цього Договору.

За змістом п.п. 1.2., 1.5. Договору одночасно з парвом оренди Майна Орендареві передається право користування земельною ділянкою, на якій розміщено Майно, а також земельною ділянкою загальною площею 934 м.кв., яка прилягає до Виробничого корпусу, у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди здійснення господарської діяльності Орендаря, з визначенням меж, що відображено в план-схемі згідно Додатку №1 до даного Договору.

Пунктом 2.1.1. Договору визначено обов`язок Орендаря використовувати Майно у відповідності з метою оренди згідно п. 1.5. цього Договору і своєчасно сплачувати орендні платежі.

Згідно з Актом приймання-передачі майна від 01.08.2022 Орендодавцем на виконання умов Договору передано, а Орендарем, в свою чергу, прийнято в строкове платне користування нежитлове приміщення Виробничого корпусу, частини Побутового корпусу та Головного Корпусу, загальною площею 5082 м.кв., з визначенням меж, що відображено в план-схемі згідно Додатку №1 до даного Договору, та входить до цілісного майнового комплексу за адресою: смт. Воловець Мукачівського району Закарпатської області, вул. Вячеслава Чорновола, буд. 1.

Відповідно до п. 4.1. Договору початок нарахування орендної плати за користування орендованим Майном починається з моменту підписання акту прийому-передачі орендованого Майна.

За змістом п. 4.2. Договору сторони домовилися, що орендна плата становить:

-за 1 м.кв. Майна еквівалент 1,27 євро (без ПДВ) по міжбанківському курсу продажу євро до гривні на дату укладення договору, що в гривневому еквіваленті становить 47,99 грн (без ПДВ);

-за один базовий календарний місяць орендна плата становить 6454,14 євро (без ПДВ) по міжбанківському курсу продажу євро до гривні на дату укладення договору, що в гривневому еквіваленті становить 243 895,50 грн (без ПДВ), враховуючи індекс інфляції;

-орендна плата за кожний місяць оренди підлягає коригуванню відповідно до зміни міжбанківського курсу продажу євро до гривні на дату виставлення рахунку Орендодавцем згідно інформації з Інтернет ресурсу (сайт) https://minfin.com.ua/ua/currency/mb/ на час закриття торгів, у випадку не проведення торгів на міжбанківських аукціонах, розрахунок проводиться по міжбанківському курсу продажу євро до гривні за останнім курсом закриття торгів міжбанку;

-нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Орендна плата сплачується щомісячно, незалежно від результатів господарської діяльності Орендаря, до 10 числа поточного місяця, на підставі виставленого рахунку, який Орендодавець зобов`язаний надати Орендарю (п. 4.3. Договору).

Відповідно до п. 10.4. Договору, даний Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 01.08.2025 року включно.

Позивач в позовній заяві стверджував, що Орендар не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання за Договором, а саме не оплатив на підставі виставлених Орендодавцем рахунків №88 від 01.04.2024 (за квітень 2024 року) та №113 від 01.05.2024 (за травень 2024 року) у визначений Договором строк орендну плату за користування Майном за період з квітня по травень 2024 року включно, в результаті чого в нього виникла заборгованість в розмірі 654 905,97 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем за кожен місяць окремо в період з 11.04.2024 року по 24.07.2024 року нараховано відповідачу 43 007,46 грн пені, 19 096,36 грн інфляційних втрат та 4830,33 грн 3% річних, з вимогами про стягнення яких було поданий даний позов до суду.

На підтвердження заявленої до стягнення суми заборгованості з орендної плати суду надано:

- рахунок на оплату №88 від 01.04.2024 про нарахування Орендарю 327 070,77 грн орендної плати за квітень 2024 року;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №95 від 30.04.2024 на суму 327 070,77 грн орендної плати за Договором в квітні 2024 року;

- рахунок на оплату №113 від 01.05.2024 про нарахування Орендарю 327 835,20 грн орендної плати за травень 2024 року;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №123 від 31.05.2024 на суму 327 835,20 грн орендної плати за Договором в травні 2024 року.

Водночас, згідно з наданими суду копією банківської виписки по розрахунковому рахунку позивача за 17.09.2024, платіжними інструкціями №388 від 17.09.2024, №389 від 17.09.2024 вбачається, що 17 вересня 2024 року відповідачем сплачено заявлену до стягнення заборгованість зі сплати орендної плати за квітень-травень 2024 року, що підтверджується також і змістом заявленого позивачем суду клопотання від 19.09.2024 року.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підсудності.

Підсудність даного спору визначається за правилами ч. 3 ст. 30 ГПК України, відповідно до якої встановлено виключну підсудність спорів, що виникають з приводу нерухомого майна господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Щодо суті спору.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, цивільні права та обов`язки виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов`язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов`язання, визначені умовами договору.

Відповідно до ст.ст. 509, 526, 530 Цивільного кодексу України, в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк.

Положеннями ст.ст. 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Сторони повинні належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за укладеними договорами. Дане витікає з умов розглядуваного договору та вимог законодавства, згідно з яким суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору ( ч.1 ст.193 ГК України).

При укладені господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного виявлення, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч.4 ст.179 ГК України).

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться також в положеннях п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

За змістом ч.1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано факт користування ним нерухомим майном нежитлове приміщення Виробничого корпусу, частини Побутового корпусу та Головного Корпусу, загальною площею 5082 м.кв., з визначенням меж, що відображено в план-схемі згідно Додатку №1 до даного Договору, та входить до цілісного майнового комплексу за адресою: смт. Воловець Мукачівського району Закарпатської області, вул. Вячеслава Чорновола, буд. 1 на підставі Договору оренди №8-22/2022 від 01.08.2022 року. Доказів припинення сторонами вказаного Договору та/або повернення об`єкту Оренди з оренди Орендарем матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач в порушення умов Договору взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної сплати орендної плати за користування Майном у квітні-травні 2024 року на підставі виставлених позивачем рахунків №88 від 01.04.2024 (за квітень 2024 року) та №113 від 01.05.2024 (за травень 2024 року) та у визначений в п. 4.3. Договору строк не виконав, у зв`язку з чим на час подання позову (26.07.2024) за ним рахувалася заборгованість з орендної плати відповідно до актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №95 від 30.04.2024, №123 від 31.05.2024 за квітень та травень 2024 року в розмірі 654 905,97 грн, що не заперечується відповідачем у справі.

При цьому, як вбачається з клопотання позивача від 19.09.2024, банківської виписки по розрахунковому рахунку ТОВ «Полімер-Техніка» за 17.09.2024, платіжних інструкцій №388 від 17.09.2024, №389 від 17.09.2024, - відповідачем 17.09.2024, тобто після подання позову здійснено оплату заборгованості по орендній платі за спірний в даній справі період (квітень-травень 2024 року) в загальній сумі 654 905,97 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності свідчать про те, що після подання позовної заяви позивачем (26.07.2024) відповідачем у повному обсязі погашено основну заборгованість за Договором, яка є предметом спору в даній справі в розмірі 654 905,97 грн, у зв`язку з чим, враховуючи, що між сторонами відсутній спір в правовідносинах в цій частині, провадження у справі по розгляду позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Техніка» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід» 654 905,97 грн основної заборгованості за Договором підлягає закриттю згідно з п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Щодо пені.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Приписами ч. 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 8.1. Договору сторонами погоджено, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів, Орендодавець має право вимагати від Орендаря оплати пені в розмірі із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день її прострочення.

Позивач, з посиланням на вказаний пункт Договору та згідно з наданим суду розрахунком пені, просить стягнути з відповідача 43 007,46 грн пені, нарахованої за кожен місяць окремо за період з 11.04.2024 року по 24.07.2024 року (за несвоєчасну сплату орендної плати в квітні 2024 року) та за період з 11.0.2024 року по 24.07.2024 року (за несвоєчасну сплату орендної плати в травні 2024 року).

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки позивачем виконані відповідно до умов Договору, є арифметично вірними, а позов в частині стягнення з відповідача 43 007,46 грн пені, нарахованої за кожен місяць окремо за період з 11.04.2024 року по 24.07.2024 року (за несвоєчасну сплату орендної плати в квітні 2024 року) та за період з 11.0.2024 року по 24.07.2024 року (за несвоєчасну сплату орендної плати в травні 2024 року) підлягає до задоволення судом.

Щодо 3 % річних та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно поданого позивачем розрахунку, за неналежне виконання договірних умов щодо сплати орендної плати в квітні та травні 2024 року, відповідачу за кожен місяць окремо за період з 11.04.2024 року по 24.07.2024 року (за несвоєчасну сплату орендної плати в квітні 2024 року) та за період з 11.0.2024 року по 24.07.2024 року (за несвоєчасну сплату орендної плати в травні 2024 року) нараховано 3% річних в розмірі 4830,33 грн та інфляційні втрати на суму 19 096,36 грн.

Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, суд, з огляду на встановлений в п. 4.3. Договору строк сплати орендної плати, вважає правомірними, документально підтвердженими та арифметично вірно розрахованими вимоги про стягнення з відповідача 4830,33 грн 3% річних та 19 096,36 грн втрат від інфляції, а позов в цій частині таким, що підлягає до задоволення судом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що, як встановлено судом, спір в справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, покладаються судом на Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід», у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань за Договором яким спір і доведено до судового розгляду.

Крім того, відповідно до позовної заяви та клопотання від 19.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Полімер-Техніка» просить суд стягнути з відповідача 50 000,00 грн витрат на правничу допомогу відповідно до укладеного між ним та Адвокатським бюро «Кобба та Партнери» Договору про надання правової допомоги №17-ЮО від 15.07.2024 року.

Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача 50 000,00 грн витрат на правничу допомогу, позивач посилається на умови укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Полімер-Техніка», як Клієнтом та Адвокатським бюро «Кобба та Партнери», як Адвокатом, Договору про надання правової допомоги №17-ЮО від 15.07.2024 року (надалі Договір про надання правової допомоги), предметом якого є надання Адвокатом професійної правової допомоги Клієнту з приводу звернення до відповідного суду та ведення справи щодо стягнення на користь Клієнта заборгованості з ТОВ «Завод Рапід», яка виникла у зв`язку з несплатою останнім орендної плати за квітень 2024 року та травень 2024 року, відповідно Договору оренди №8-22/2022 від 01.08.2022 року (п. 1.2. Договору про надання правової допомоги).

За змістом п. 4.1. Договору про надання правової допомоги вартість послуг (гонорар) Адвоката за професійну правничу допомогу у справі за позовом Клієнта до ТОВ «Завод Рапід» щодо стягнення орендної плати за квітень 2024 року та травень 2024 року є фіксованою (не залежить від кількості здійснених адвокатом дій, судових засідань, обсягу наданих послуг, витраченого часу тощо) та становить, зокрема, у суді першої інстанції 50 000,00 грн.

Означена вартість послуг Адвоката (гонорар) визначена й в редакції п. 4.1. Договору про надання правової допомоги в редакції Додаткової угоди №1 від 19.09.2024 до даного Договору.

У підписаному позивачем та Адвокатом Акті здачі-приймання робіт (надання послуг) загальна вартість наведених послуг є фіксованою, складає 50 000,00 грн та включає в себе:

-первинний аналіз первинних бухгалтерських документів для визначення підстав позову;

-підготовка та подання позовної заяви;

-підготовка та подання клопотань;

-супровід справи в підсистемі «Електронний суд».

Вартість послуг правової допомоги в сумі 50 000,00 грн підлягає сплаті позивачем на користь Адвокатського бюро «Кобба та Партнери» на підставі виставленого останнім рахунку №17-ЮО від 19.09.2024 року.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Суд звертається також і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність»

Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) ЄСПЛ також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Також Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу Адвокатським бюро «Кобба та Партнери» правової допомоги в розмірі 50 000,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, приходить до висновку, що такий вид наданої позивачу правової допомоги як: «первинний аналіз первинних бухгалтерських документів для визначення підстав позову» фактично охоплюється та включається в надану адвокатом правничу допомогу з «підготовки та подання позову», позаяк очевидною є неможливість підготовки та написання позовної заяви без вивчення змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору, а доказів надання таких послуг як «супровід справи в підсистемі «Електронний суд» позивачу окремо, поза зв`язком з поданою в даній справі позовною заявою суду не надано.

Суд, при цьому, зважає, що покладенню на відповідача підлягає фактично надана позивачу правнича допомога, яка повинна бути пов`язана з розглядом справи в суді, а не стосуватися технічних аспектів електронного судочинства через підсистему «Електронний суд».

Крім того, суд зважає, що необхідність надання такого виду зазначеної в акті від 19.09.2024 правової допомоги, як «підготовка та подання клопотань» зумовлена помилковим недолученням самим же позивачем під час подання позову розрахунку 3% річних (клопотання від 14.08.2024), та в даному аспекту правова допомога в частині клопотання від 19.09.2024 щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу не стосується суті спору і безпосереднього захисту порушених прав та інтересів клієнта в межах судової справи про стягнення збитків.

При цьому, суд зазначає, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, з огляду на що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22).

Суд зважає, що для цілей розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу такі витрати повинні бути пов`язані зі справою, ане охоплювати вартість всіх послуг, які надаються адвокатом на виконання укладеного з Клієнтом договору, а розподілу судом підлягає не вартість часу адвоката протягом якого він виконує доручення всі клієнта за Договором, а саме пов`язана зі справою правнича допомога необхідність якої є доведеною та неминучою, обґрунтованою, а її безпосереднє надання стороні підтверджується належними та допустимими доказами.

Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, пропорційним часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 20 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, яка є необхідною, неминучою та пов`язаною саме з розглядом даної справи, співмірною, обґрунтованою і підтвердженою документально «підготовка та подання позовної заяви…», а витрати позивача в цій части підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, саме по собі встановлення сторонами Договору про надання правової допомоги фіксованої суми гонорару в розмірі 50 000,00 грн не залежно від обсягу роботи Адвоката не створює жодних наслідків ні для відповідача (контрагента позивача в спірних правовідносинах), ані для суду, який розглядає питання відшкодування витрат на правничу допомогу.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судові витрати позивача на професійну правничу допомогу в підтвердженому судом розмірі 20 000,00 грн, враховуючи, що, як встановлено судом, спір в справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, покладаються судом на Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід».

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід» (61030, м. Харків, вул. Греківська, буд. 79, код ЄДРПОУ 35246744) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Техніка» (89100, смт. Воловець Мукачівського району Закарпатської області, вул. Вячеслава Чорновола, буд. 1, код ЄДРПОУ 22105225) 43 007,46 грн (сорок три тисячі сім гривень 46 копійок) пені, 4830,33 грн (чотири тисячі вісімсот тридцять гривень 33 копійки) 3% річних, 19 096,36 грн (дев`ятнадцять тисяч дев`яносто шість гривень 36 копійок) інфляційних втрат, 8662,08 грн (вісім тисяч шістсот шістдесят дві гривні 08 копійок) в повернення сплаченого судового збору та 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Техніка» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід» 654 905,97 грн заборгованості закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

4. В задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Техніка» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Рапід» 30 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 30 вересня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.