Рішення

від 18.09.2024 по справі 910/6639/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2024Справа № 910/6639/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бучинській М.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «Мисливець та рибалка»

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення,

Представники учасників справи:

від прокуратури: Ханчич Г.О.,

від позивача: Буханистий О.В. ,

від відповідача: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «Мисливець та рибалка» про усунення перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,0454 га, що входить в межі земельної ділянки площею 0,0574 га (обліковий код 78:194:0003) поблизу АДРЕСА_1 із координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «Мисливець та рибалка» повернути вказану земельну ділянку територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від металевого паркану, двох металевих споруд та трапу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказана земельна ділянка зайнята та використовується відповідачем без оформлення правовстановлюючих документів та всупереч визначеному режиму, з обмеженням вільного доступу до берегової смуги, а тому має бути повернута її власнику - Київській міській раді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6639/24, підготовче засідання призначено на 03.07.2024. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк для подання відповіді на відзив. Водночас, суд у вказаній ухвалі наголосив відповідачу на його обов`язку зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

19.06.2024 до суду через систему Електронний Суд від Київської міської ради надійшли додаткові пояснення у справі.

В підготовче засідання 03.07.2024 з`явилися представники прокуратури та позивача. Відповідач своїх уповноважених представників не направив, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлявся судом належним чином шляхом направлення на його адресу місцезнаходження копії ухвали Господарського суду міста Києва від 04.06.2024, яка повернулася до суду не врученою, причиною повернення зазначено: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, надісланою відповідачу, суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається йому врученою.

Від відповідача будь-яких заяв/клопотань, а також відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Враховуючи відсутність передбачених ч. 2 ст. 202 ГПК України підстав для відкладення підготовчого засідання, з огляду на те, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 12.08.2024.

В судове засідання 12.08.2024 з`явилися представники прокуратури та позивача. Відповідач своїх уповноважених представників в судове засідання не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв/клопотань не подавав.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 12.08.2024 надали суду пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримали у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 18.09.2024.

В судове засідання 18.09.2024 з`явилися представники прокуратури та позивача. Відповідач своїх уповноважених представників в судове засідання не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв/клопотань не подавав.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 18.09.2024 представники прокуратури та позивача позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 18.09.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.08.2023 Оболонським районним судом міста Києва постановлено вирок у кримінальному провадженні № 12022105160000009 (справа № 756/8056/23) за ознаками вчинення директором ТОВ «Клуб «Мисливець та рибалка» ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 Кримінального кодексу України за фактом самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2. Даним вироком ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 Кримінального кодексу України.

Так, Оболонським районним судом міста Києва встановлено, що 15.01.2007 протоколом № 9 зборів учасників ТОВ «Клуб «Мисливець та рибалка» ОСОБА_2 призначено на посаду директора, наказ № 3 від 15.01.2007 року.

У невстановлений досудовим розслідуванням час, приблизно у 2008 році у ОСОБА_2 , який перебував на посаді директора ТОВ «Клуб «Мисливець та рибалка», виник злочинний умисел спрямований на самовільне зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, з корисливого мотиву, який полягав у незаконному безоплатному користуванні земельною ділянкою і прибережно-захисною смугою річки Дніпро та в подальшому незаконному використанні вказаної ділянки для ведення господарської діяльності бази стоянки суден.

В подальшому, реалізуючи злочинний намір, ОСОБА_2 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, приблизно у 2008 році, діючи всупереч вимогам ст. 112, 116, 118, 121, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, яким регламентовано набуття і реалізацію права на землю, попри відсутність відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, а також ст. 60,61 Земельного кодексу України в порушення вимог ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та в порушення ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: будівництво будь яких споруд, у тому числі баз для швартування суден, стоянок для автомобілів та огорож, діючи з прямим умислом, з корисливим мотивом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, маючи на меті покращення умов бази для швартування та відстою суден, огородив територію за адресою: АДРЕСА_2 (за координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2) парканом з метало-профілю, за яким розмістив парковку для автомобілів, огороджену металевими стовпчиками, обтягнутими цепом.

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи №СЕ-19/111-23/11633-ЗТ від 24.04.2023 року, площа меж фактичного користування в межах обстежуваної території становить 0,1056 га. (без присвоєного кадастрового номеру за координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2), що за найближчою адресою: АДРЕСА_1. Земельна ділянка, в межах якої фактично розташовані: асфальтована площадка, дві металеві споруди, трап знаходяться в межах прибережної смуги шириною 25 метрів від урізу води.

Відповідно до листа КП «Плесо» від 15.06.2023 за №077/221-2193 водний об`єкт затока річки Дніпро Вовкувата (Волховата) у Оболонському районі м. Києва перебуває на балансі КП «Плесо», та знаходиться в межах прибережно-захисної смуги.

Внаслідок протиправних дій, ОСОБА_2 здійснив самовільне захоплення земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1056 га, яка є об`єктом права власності Українського народу, в особі Київської міської ради.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, вищенаведені обставини щодо незаконного самовільного зайняття директором ТОВ «Клуб «Мисливець та рибалка» земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, встановлені вироком Оболонського районного суду міста Києва від 01.08.2023 у справі № 756/8056/23, який набрав законної сили, мають преюдиціальне значення для даної справи в силу ст. 75 Господарського процесуального кодексу України та не підлягають повторному доведенню.

Враховуючи встановлені вище у вироку Оболонського районного суду міста Києва від 01.08.2023 у справі № 756/8056/23 обставини, Подільська окружна прокуратура міста Києва звернулась із запитами від 15.09.2023 № 45-9406ВИХ-23 та від 22.09.2023 № 45-9753ВИХ-23 до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), у відповідь на які останній надав відповідь листом від 09.10.2023 № 05716-13439, у якому зазначив, що Кабінет Міністрів України пунктом 1 постанови «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» від 13.03.2022 № 303 припинив проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні». Департамент зазначив, що перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 2019-2023 років працівниками департаменту не проводились.

Надалі Подільська окружна прокуратура міста Києва зверталася, зокрема, до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) із запитами від 08.12.2023 № 45-12523ВИХ-23 та від 27.12.2023 № 45-13166ВИХ-23, у яких просила надати інформацію щодо форми власності земельної ділянки на АДРЕСА_1, площею 0,1056 га (без присвоєння кадастрового номера за координатами НОМЕР_1, НОМЕР_3), а також провести її обстеження. У відповідь на вказаний запит прокуратури Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листами від 27.12.2023 № 05716-17465 та від 23.01.2024 № 05716-973 повідомив, що за даними Міського земельного кадастру земельна ділянка на АДРЕСА_1 за координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2, не обліковується та не зареєстрована. Також повідомлено, що на підставі листа відділу поліції в р/п «Київ» ГУ НП України у м. Києві, працівниками КП «Київський інститут земельних відносин» проведено вишукувальні роботи при здійсненні моніторингу земель та контролю за їх використанням і охороною земельною ділянки за адресою: АДРЕСА_1, за результатами яких складено технічний звіт щодо вишукувальних робіт при здійсненні моніторингу земель та контролю за їх використанням і охороною. За результатами вишукувальних робіт складено план меж фактичного користування в межах обстеженої території, що знаходиться неподалік АДРЕСА_1; площа фактичного користування обстеженої території складає 0,1056 га, з яких 0,0602 га водна поверхня (дебаркадер, понтон, плавзасоби) та 0,0454 га земельна ділянка. Об`єкти нерухомого майна на земельній ділянці відсутні.

Також Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) вказаним листом повідомлено, що за даними Міського земельного кадастру земельна ділянка площею 0,0454 га частково співпадає із земельною ділянкою площею 0,0574 га (обліковий код 78:194:0003) на АДРЕСА_1, яка обліковується як землі не надані у власність чи користування. Зважаючи на відсутність рішень (розпоряджень) про передачу у власність чи користування, земельна ділянка (обліковий код 78:194:0003) відноситься до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва. При цьому, звернень (клопотань) від ТОВ «Мисливець та Рибалка» або інших суб`єктів господарювання щодо оренди території, що знаходиться неподалік АДРЕСА_1 не надходило.

В подальшому, на підставі запиту Подільської окружної прокуратури міста Києва від 05.01.2024 № 45-175ВИХ-24 відповідальними працівниками Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проведено обстеження земельної ділянки за адресою: неподалік АДРЕСА_1, за результатами якого складено Акт обстеження земельної ділянки від 06.02.2024 № ДК/37-АО/2024. Відповідно до вказаного Акту встановлено, що земельна ділянка не є сформованою відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України; фактичне користування в межах обстеженої території розділено на територію до урізу води та на територію на воді; на території до урізу води орієнтовною площею 0,0454 га розташована асфальтована площадка, металевий паркан, 2 металеві споруди та трап, який веде до дебаркадеру; територія частково засмічена та не охороняється; на території, що на воді розташовано трапи над водою, понтон площею 0,0091 га та 2 дебаркадери площею 0,0602 га 0,0132 га; територія не охороняється.

Звертаючись із даним позовом до суду, Подільська окружна прокуратура міста Києва зазначає, що ТОВ «Клуб «Мисливець та рибалка» чиняться перешкоди територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,0454 га, яка входить в межі земельної ділянки площею 0,0574 га (обліковий код 78:194:0003) поблизу АДРЕСА_1 із координатами НОМЕР_1, НОМЕР_3 шляхом самовільного її зайняття та користування без правовстановлюючих документів.

Подільська окружна прокуратура міста Києва зазначає, що Київська міська рада не надавала будь-яким фізичним або юридичним особам вказану вище земельну ділянку ані у власність, ані у користування, а тому така земельна ділянка підлягає поверненню її власнику - Київській міській раді.

Подільська окружна прокуратура міста Києва також вказує, що земельна ділянка із координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2 поблизу АДРЕСА_1 знаходиться в межах прибережної захисної смуги і належить до земель водного фонду. Відтак, використання відповідачем вказаної земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів на неї призводить також до загрози порушення прав громадян на вільний доступ до водного об`єкту, а також свідчить про використання прибережної захисної смуги у приватних цілях, що чинним законодавством забороняється.

Київська міська рада позовні вимоги прокуратури підтримала у повному обсязі, зазначила, що земельна ділянка із координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2, що за найближчою адресою: АДРЕСА_1, знаходиться в межах прибережної захисної смуги шириною 25 метрів від урізу води, яку відповідач використовує без оформлення правовстановлюючих документів.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву Подільської окружної прокуратури міста Києва не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Так, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор визначив позивачем Київську міську раду, оскільки остання є власником земельної ділянки комунальної форми власності, якою відповідач користується без відповідних правовстановлюючих документів.

Як зазначає прокурор, незважаючи на наявні порушення, Київська міська рада, маючи відповідні повноваження, не вживає жодних заходів для захисту прав та законних інтересів територіальної громади міста Києва шляхом пред`явлення позову до відповідача.

Суд зазначає, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів справи, Подільська окружна прокуратура міста Києва зверталася до Київської міської ради із запитами від 15.09.2023 № 45-9406ВИХ-23, від 27.09.2023 № 45-9753ВИХ-23, у яких, зокрема, просила повідомити про вжиття відповідних заходів цивільно-правового характеру щодо звернення до суду із позовною заявою до ТОВ «Клуб «Мисливець та рибалка».

У відповідь на вказані запити прокуратури Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листами від 09.10.2023 № 05716-13439, від 21.09.2023 № 05716-12643 повідомлено, що Київською міською радою заходи цивільно-правового характеру щодо порушених прокуратурою питань не вживалися. Водночас, Департамент просив прокуратуру звернутися до суду в інтересах Київської міської ради.

Подільська окружна прокуратура міста Києва в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 21.05.2024 № 45-4784ВИХ-24 повідомила Київську міську раду про підготовку позовної заяви в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Клуб «Мисливець та рибалка» про усунення перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,0454 га, що входить в межі земельної ділянки площею 0,0574 га (обліковий код 78:194:0003) поблизу АДРЕСА_1 із координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2, шляхом зобов`язання товариства повернути вказану земельну ділянку територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від металевого паркану, двох металевих споруд та трапу.

Отже, враховуючи, що Київська міська рада самостійно не звернулось до суду за захистом порушених прав, будучи обізнаною про наявні порушення, суд доходить висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва.

Щодо встановлених судом фактичних обставин справи, оцінки поданих доказів та законодавства, що підлягає застосуванню.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач протиправно використовує земельну ділянку водного фонду загальною площею 0,0454 га, яка входить до меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , із координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2, без оформлення правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим прокурор вказує про наявність підстав для її повернення Київській міській раді.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У ст. 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ч. 1 ст. 142 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином, вищевказаними положеннями Основного Закону України закріплено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Виходячи з положень п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками, а також порядок відведення землі у власність чи користування особам та набуття цими особами права власності чи користування землею визначено, зокрема, статтями 9, 12, 116, 122, 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до Конституції України, ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини, керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», з метою визначення особливостей землекористування у місті Києві як столиці України Київською міською радою рішенням № 241/2463 від 20.04.2017 було затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві.

Зі змісту вказаного рішення полягає, що набуття права власності на землю або права користування земельною ділянкою із земель комунальної власності у місті Києві здійснюється на підставі рішення Київської міської ради.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Втім, ані рішення Київської міської ради, ані відповідного розпорядження Київської міської державної адміністрації про передачу відповідачу в користування або власність земельної ділянки площею 0,0454 га поблизу АДРЕСА_1, в матеріали справи не надано.

Водночас, судом із матеріалів справи встановлено, що відповідач у своїх господарських цілях використовує спірну земельну ділянку, що останнім в установленому порядку не було спростовано.

Із листів Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 06.10.2022 № 055-6825 та Управлінні екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 05.10.2022 № 077-3256 встановлено, що проєктна документація на влаштування бази клубу «Мисливець та рибалка» в затоці Волховата за адресою: АДРЕСА_1 не погоджувалась; висновок з оцінки впливу на довкілля щодо планованої діяльності з влаштування бази клубу «Мисливець та рибалка» не видавався. Водночас, вказану базу розміщено на землях водного фонду.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у листах від 17.10.2022 № 0570202/2-12453, від 12.01.2023 № 0570202/2-410 зазначено, що категорія земельної ділянки на АДРЕСА_1 за координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2 в розумінні статей 19, 20 ЗК України не є визначеною.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 Водного кодексу України (надалі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Зі змісту ч. 1 ст. 60 ЗК України та ч. 1 ст. 88 ВК України вбачається, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Частиною 2 ст. 60 ЗК України та ч. 2 ст. 88 ВК України встановлено імперативну норму, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду №372/1684/14-ц від 07.04.2020, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка із координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2, що поблизу АДРЕСА_1, яка використовується відповідачем, входить в межі прибережної захисної смуги і належить до земель водного фонду.

Вказаних обставин відповідачем не було спростовано, доказів на підтвердження того, що означена земельна ділянка передана йому у власність чи користування не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЗК України у межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані: гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди; об`єкти підвищеної небезпеки; пансіонати, об`єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності; об`єкти природно-заповідного фонду, об`єкти культурної спадщини.

За приписами ч. 7 ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (ч. 2 ст. 61 ЗК України, ч. 2 ст. 89 ВК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, під самовільним зайняттям земельної ділянки розуміється фактичне володіння та/або користування чужою земельною ділянкою, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому законом порядку не надавалась у користування (постійне, оренда, земельний сервітут) або не передавалась у власність.

Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

При цьому, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Суд зазначає, що оскільки відповідно до ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, функції по контролю за охороною та ефективним використанням земель відносяться до основних пріоритетних напрямків загальних засад та державної політики держави.

Так, відповідно до ст. 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель, дотримання вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом проведення перевірок.

Положеннями ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Положеннями ст. 189 ЗК України передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Аналогічні положення закріплені у ст. 20 Закону України «Про охорону земель».

Рішенням II сесії IX скликання Київської міської ради «Про здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності на території міста Києва» № 4753/4794 від 23.06.2022 вирішено здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності на території міста Києва в порядку, визначеному Земельним кодексом України, законами України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про охорону земель».

Доручено Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності на території міста Києва й інші повноваження, визначені в ст. 6-1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Доручено Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити реалізацію функцій державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема через державних інспекторів з державного контролю за використанням та охороною земель.

Як було встановлено судом, відповідальними працівниками Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проведено обстеження земельної ділянки за адресою: неподалік АДРЕСА_1, за результатами якого складено Акт обстеження земельної ділянки від 06.02.2024 № ДК/37-АО/2024. Відповідно до вказаного Акту встановлено, що земельна ділянка не є сформованою відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України; фактичне користування в межах обстеженої території розділено на територію до урізу води та на територію на воді; на території до урізу води орієнтовною площею 0,0454 га розташована асфальтована площадка, металевий паркан, 2 металеві споруди та трап, який веде до дебаркадеру; територія частково засмічена та не охороняється; на території, що на воді розташовано трапи над водою, понтон площею 0,0091 га та 2 дебаркадери площею 0,0602 га 0,0132 га; територія не охороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом вказаної статті будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є хоча б одна із ознак, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦК України: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, збудовані або будуються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно; 2) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Документів на право власності чи користування спірною земельною ділянкою відповідачем до матеріалів справи не надано.

Отже, оскільки Київська міська рада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки ТОВ «Клуб «Мисливець та рибалка» ані у власність, ані в користування, будь-яких дозвільних документів на будівництво компетентні органи не видавали, що відповідачем не спростовано, металевий паркан, дві металеві споруди та трап на земельній ділянці 0,0454 га, що входить в межі земельної ділянки площею 0,0574 га (обліковий код 78:194:0003) поблизу АДРЕСА_1 із координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2, є самочинним будівництвом, без правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.

Суд також враховує, що відповідач не є добросовісним набувачем, в розумінні положень ст. 388 ЦК України, оскільки ТОВ «Клуб «Мисливець та рибалка» міг і повинен був бути обізнаним про неможливість будівництва будь-яких споруд на землях водного фонду в силу законодавчої заборони.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Слід зазначити, що положеннями пункту "е" ст. 9 ЗК України до повноважень Київської міської ради віднесено прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, проте таке повноваження є не дієвим. Так, якщо міська рада і прийме рішення з цього питання, а особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку не виконала його, примусово виконати це рішення органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень не зможуть, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення міської ради не є виконавчими документами, на підставі яких здійснюється виконавче провадження.

Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодуванні затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, які перебувають під особливою охороною держави та заволодіння якими всупереч вимогам ЗК України є недопустимим, використання відповідачем такої земельної ділянки всупереч визначеному режиму та без правовстановлюючих документів свідчить про порушення прав та законних інтересів територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тож, враховуючи, що відповідачем не надано суду будь яких належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку та відповідно спростовували б доводи прокуратури та позивача, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, ідентифікаційний код 22883141) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,0454 га, що входить в межі земельної ділянки площею 0,0574 га (обліковий код 78:194:0003) поблизу АДРЕСА_1 із координатами НОМЕР_1, НОМЕР_2, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «Мисливець та рибалка» (просп. Степана Бандери, 16, м. Київ, 04073; ідентифікаційний код 30153692) повернути вказану земельну ділянку територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від металевого паркану, двох металевих споруд та трапу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «Мисливець та рибалка» (просп. Степана Бандери, 16, м. Київ, 04073; ідентифікаційний код 30153692) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 30.09.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко