Рішення

від 25.09.2024 по справі 910/8952/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2024Справа № 910/8952/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгенсервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна компанія

«Укррембуд»

про стягнення 75.000,00 грн

Представники сторін: не викликались

Суть спору :

18.07.2024 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгенсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна компанія «Укррембуд» про стягнення 75.000,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного договору № АН-СП-178 від 29.03.2019 про надання комплексу послуг, а саме: розбирання виконробського побутового приміщення на частини у пункті відправлення, завантаження його у транспорт, перевезення у пункт призначення, розвантаження частин побутового приміщення з транспорту та збирання частин побутового приміщення у пункті призначення, позивачем було здійснено попередню оплату послуг на загальну суму 75.000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками від 08.04.2019 та 25.04.2019. У зв`язку з ненаданням відповідачем послуг на об`єкті позивача, останній в порядку п. 8.1 договору надіслав відповідачу повідомлення про дострокове розірвання договору та повернення коштів в сумі 75.000,00 грн. Таким чином, на думку позивача грошові кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню. З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 75.000,00 грн основного боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 відкрито провадження у справі № 910/8952/24 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою відповідачу встановлено строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 25.07.2024 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600279539750 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-А, офіс 139, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 25.07.2024 (номер відправлення 0600279539750) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 05.08.2024 з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 25.07.2024 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

13.09.2024 від позивача до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будгенсервіс» (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна компанія «Укррембуд» (виконавець, позивач) було укладено договір АН-СП-178 (далі - договір).

Згідно з п. 2.1. договору виконавець зобов`язується надати замовнику комплекс послуг згідно умов цього договору протягом 20 календарних днів з моменту отримання авансового платежу встановленого в п. 4.6. цього договору, а замовник зобов`язується сплачувати виконавцю за надання та організацію послуг плату в розмірі й на умовах, передбачених ст. 4 даного договору, якщо інше не обумовлено сторонами в додаткових угодах.

Відповідно до п. 1.1. договору під комплексом послуг у договорі мається на увазі: розбирання виконробського побутового приміщення (далі - побутове приміщення) на частини у пункті відправлення, завантаження його у транспорт, перевезення у пункт призначення, розвантаження частин побутового приміщення з транспорту та збирання частин побутового приміщення у пункті призначення відповідно до вказівок замовника.

Згідно з п. 1.2. договору адреса пункту відправлення: вул. Боженка, 75-77, вул. Володимиро-Либідська, 21-17, вул. Антоновича, 118 в Голосіївському районі м. Києва.

Відповідно до п. 1.3. договору адреса пункту призначення: м. Київ, вул. Велика Кільцева дорога, 100.

Спір виник внаслідок того, що відповідачем не було надано комплекс послуги внаслідок чого договір позивачем було розірвано в односторонньому порядку, а отже відповідач має повернути сплачену суму попередньої оплати в розмірі 75.000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 8.1. договору дія договору починається з моменту його підписання і закінчується 31.12.2019, але не раніше повного виконання сторонами своїх зобов`язань по договору.

Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною 2 цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 Цивільного кодексу України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави вважати договір припиненим 31.12.2019.

Відповідно до п. 4.5. договору розрахунки за надані послуги здійснюються замовником в наступному порядку:

4.6. після підписання сторонами даного договору та заїзду робітників виконавця на пункт відправлення замовник протягом 7 (семи) банківських днів перераховує виконавцю аванс в розмірі 50.000,00 грн.

4.7. остаточний розрахунок замовник здійснює протягом 7 (семи) банківських днів після підписання сторонами акту надання-приймання послуг.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на викладене, позивач мав сплатити аванс в розмірі 50.000,00 грн у строк до 09.04.2019 включно.

Позивачем в якості доказів сплати авансу за договором подано банківську виписку АТ «Укрексімбанк» від 25.04.2024, з якої вбачається, що кошти в розмірі 50.000,00 грн були перераховані позивачем відповідачу 08.04.2019.

Проте, судом встановлено, що згідно наведеної банківської виписки позивачем кошти перераховані на виконання іншого договору, а саме в призначенні платежу вказано «Аванс на буд. роботи дог. № АН-СП-177 від 29.03.2019 у т.ч. ПДВ 8.333,33 грн.».

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України на момент здійснення позивачем перерахування коштів відповідачу визначалися Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Пунктом 32.3 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків на момент здійснення позивачем перерахування коштів відповідачу встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція).

Згідно із п. 1.3 Інструкції вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу здійснюється за таким видом розрахункового документу, як платіжне доручення.

Згідно із п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та п. 1.4 Інструкції, платіжним дорученням є розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до положень пунктів 3.1 та п. 3.7 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною у додатку 3 до Інструкції, згідно із вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені у додатку 9 до Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

У пункті 2.9 Інструкції зазначено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише у повній сумі (п. 2.29 Інструкції).

З правового аналізу вказаних положень слідує, що заповнення реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення належить виключно платнику.

Тобто, платник може змінити реквізит «призначення платежу» до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення; відповідно, отримувач коштів, в свою чергу, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті, що визначені в призначенні платежу може мати місце лише у випадку досягнення відповідної згоди між платником та одержувачем.

Позивач зазначає, що повідомив відповідача про те, що 08.04.2019 зарахування коштів в розмірі 50.000,00 грн вважати правильним наступне призначення платежу: «Аванс на буд. роботи дог. № АН-СП-178 від 29.03.2019 у т.ч. ПДВ 8.333,33 грн замість дог. № АН-СП-177 від 29.03.2019». Тобто оплата авансу, який перерахував ТОВ «Будгенсервіс» на поточний рахунок виконавця здійснювалась виключно по договору № АН-СП-178 від 29.03.2019.

В матеріалах справи наявне повідомлення позивача № БГС-2192/Ю від 12.06.2024 про помилково зараховані кошти, в якому позивач повідомляє, що 08.04.2019 зарахування коштів в розмірі 50.000,00 грн вважати правильним наступне призначення платежу: «Аванс на буд. роботи дог. № АН-СП-178 від 29.03.2019 у т.ч. ПДВ 8 333,33 грн. замість дог. № АН-СП-177 від 29.03.2019». Тобто оплата авансу, який перерахував ТОВ «Будгенсервіс» на поточний рахунок виконавця здійснювалась виключно по договору № АН-СП-178 від 29.03.2019.

Дане повідомлення надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією 0101510784635, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 13.06.2024.

Проте, згідно роздруківки з офіційного сайту АТ Укрпошта» в мережі Інтернет вбачається, що відправлення за трек-кодом 0101510784635 не було вручено одержувачу, а 18.06.2024 за відсутністю адресата повернуто за зворотною адресою відправнику - позивачу.

Отже, позивачем не доведено належними засобами доказування досягнення згоди щодо зарахування відповідачем коштів в розмірі 50.000,00 грн саме за договором № АН-СП-178 від 29.03.2019.

З матеріалів справи вбачається, що 25.04.2019 позивач перерахував відповідачу авансовий платіж в розмірі 25.000,00 грн (призначення платежу: «Оплата за буд. роботи дог. № АН-СП-178 від 29.03.2019 у т.ч. ПДВ 4.166,47 грн.»), що підтверджується банківською випискою АТ «Укрексімбанк» від 25.04.2024.

За умовами п. 2.1. договору виконавець зобов`язується надати замовнику комплекс послуг згідно умов цього договору протягом 20 календарних днів з моменту отримання авансового платежу встановленого в п. 4.6. цього договору.

Оскільки позивачем не виконано свої зобов`язання за договором по сплаті авансу у встановлені розмірі та строк відповідно у відповідача зі свого боку не виник обов`язок виконання послуг за договором.

З огляду на викладене, не відповідають дійсності твердження позивача про те, що відповідач мав надати послуги за договором в термін до 29.04.2019.

Поданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків за період 01.03.2019 - 12.09.2024 за договором № АН-СП-178 від 29.03.2019 згідно якого заборгованість на користь ТОВ «Будгенсервіс» становить 75.000,00 грн не приймається судом до уваги, оскільки підписаний лише з боку позивача.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у зв`язку з ненаданням відповідачем послуг в повному обсязі у встановлений договором строк позивач, керуючись п. 8.1 договору, 07.06.2024 направив на адресу відповідача повідомлення № 29/06 від 29.06.2023 про розірвання договору та повернення сплачених грошових коштів в сумі 75.000,00 грн.

Відповідно до п. 8.1. договору сторони мають право на дострокове розірвання (припинення) договору в односторонньому порядку, письмово попередивши про це свого контрагента, за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати розірвання договору.

В матеріалах справи наявне повідомлення позивача № 29/06 від 29.06.2023 про дострокове розірвання договору № АН-СП-178 від 29.03.2019 (в порядку п. 8.1. договору) в односторонньому порядку з 01.08.2023 та про повернення коштів (авансу) в сумі 75.000,00 грн протягом п`яти днів з моменту отримання цього повідомлення.

З поданого позивачем опису вкладення у цінний лист № 0730106426986 від 29.06.2023 вбачається надіслання позивачем відповідачу повідомлення про дострокове розірвання договору № АН-СП-178 від 29.03.2019.

В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір є розірваним з 01.08.2023.

Суд вбачає непослідовність в діях позивача, оскільки позивач повідомлення про зміну призначення платежу коштів надіслав відповідачу після надіслання позивачем відповідачу повідомлення про розірвання договору.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України («Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави») застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункти 63 - 66).

Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Узагальнюючи викладене можна дійти висновку, що строк дії договору закінчився, що свідчить про припинення в установленому законом порядку існування підстави для збереження відповідачем у себе грошових коштів, сплачених на його користь позивачем у рахунок надання послуги, яких не надано.

З огляду на викладене, за відсутності жодного визначеного умовами договору документального підтвердження наданих послуг позивачу, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати в розмірі 25.000,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 25.000,00 грн попередньої оплати підлягають задоволенню.

В іншій частині в позові слід відмовити, оскільки позивачем не доведено перерахування позивачем коштів відповідачу саме на виконання договору № АН-СП-178 від 29.03.2019.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгенсервіс» є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурно-будівельна компанія «Укррембуд» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4А, офіс 139; код ЄДРПОУ 41069844) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгенсервіс» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; код ЄДРПОУ 39097610) 25.000 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп. попередньої оплати та 1.009 (одну тисячу дев`яносто дев`ять) грн 33 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова