Рішення

від 30.09.2024 по справі 910/7409/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2024Справа № 910/7409/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОРІХИ СВІТУ"

(08330, Київська область, Бориспільський район, село Дударків,

вул. Незалежності, буд. 99-Г; ідентифікаційний код: 41516152)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ"

(01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2;

ідентифікаційний код: 31738765)

про стягнення 239 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГОРІХИ СВІТУ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору поставки №05/02/21 від 02.02.2021 у розмірі 239 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7409/24, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

28.06.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, вказує на їх безпідставність.

02.07.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

08.07.2024 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

15.07.2024 позивачем подано письмові пояснення по справі.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду Позивач вказує, що з метою виконання Позивачем Договору поставки, 11.02.2022р. між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір перевезення в спрощеній формі, що підтверджується Квитанцією про прийом вантажу №0140418676 (далі - Квитанція). Отримувачем вантажу був ОСОБА_1 .

На переконання Позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГОРІХИ СВІТУ" не приєднувалося до договору публічної оферти Відповідача, про що свідчить відсутність підпису посадової особи Позивача та печатки в частині Квитанції, що передбачає приєднання до договору публічної оферти та згоду з Правилами транспортного експедирування вантажів (багажу) Відповідача.

За твердженням Позивача, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОРІХИ СВІТУ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІВЕРІ" був укладений Договір перевезення від 11.02.2022р., що регулюється положеннями глави 32 Господарського кодексу України та глави 64 Цивільного кодексу України, а не договором публічної оферти Відповідача.

Згідно з відомостями з Квитанції, Відповідач був зобов`язаний доставити Вантаж на склад Минай та видати отримувачу ОСОБА_1 14.02.2022р. Проте, Вантаж Відповідачем в пункт призначення доставлено не було.

15.02.2022р. між отримувачем Вантажу ОСОБА_1 та Відповідачем був підписаний Акт приймання вантажу за кількістю та якістю (далі - Акт), яким було засвідчено, що Вантаж знищено внаслідок пожежі, рейс 987856, місцем виявлення події «в дорозі», час виявлення події 13.02.2021, номер квитанції 0140418676, цінність вантажу 240 000,00 грн., опис вмісту - фундук смажений фракція 13-15, місцезнаходження проблемного вантажу «знищений».

За твердженням Позивача, ціна Вантажу в розмірі 240 000 грн. була погоджена Відповідачем. Також зазначено, що в Акті була зазначена помилка в датах, а саме замість 2021 року мав бути 2022 рік.

16.02.2022р. Позивач направив до Відповідача Лист-Звернення (вих. №16/02-22 від 16.02.2022р.), яким повідомив Відповідача, що отримувач не одержав відправлення та просив Відповідача надати інформацію про Вантаж згідно з Квитанцією.

Позивачем був отриманий Лист Відповідача вих. №104-22 від 17.02.2022р. (далі - Лист), яким Відповідач повідомив, що 13.02.2022р. в транспортному засобі, який здійснював перевезення вантажів, у т.ч. за вищевказаною Квитанцією, сталась пожежа, в наслідок якої вантаж був частково пошкоджений.

17.04.2024р. Позивач отримав Лист-відповідь Відповідача вих. №142-24 від 01.04.2024р., яким серед іншого повідомив наступне: «Відповідно до п. 5.9 Публічного договору надання транспортно-експедиторських послуг (далі - Договір) вантажі із задекларованою вартістю більше 1000,00 (однієї тисячі) грн. підлягають обов`язковому страхуванню. Згідно п. 9.9 Договору Експедитор несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування при його транспортуванні у розмірі фактичної шкоди, окрім випадків, передбачених законодавством України. Розмір шкоди встановлюється виходячи із задекларованої вартості вантажу, але не може перевищувати його фактичної вартості. У випадках, якщо цінність вантажу не вказана, вантаж не застрахований в індивідуальному порядку (в т.ч., при своєчасному наданні документів відповідно до пунктів 8.3.1 та 8.3.2 Договору), матеріальна відповідальність Експедитора перед Замовником встановлюється в розмірі фактичного збитку, але не більше 1000,00 (однієї тисячі) гривень.» Таким чином, за доводами Позивача, Відповідач протиправно зменшив розмір завданих збитків з погоджених у Акті 240 000 грн. до 1000 грн. з посиланням на умови публічного договору надання транспортно-експедиторських послуг..

Позивач категорично заперечує вказані обставини та наголошує на тому, що він не приєднувався до договору публічної оферти Відповідача, про що свідчить відсутність підпису посадової особи Позивача та печатки в частині Квитанції, що передбачає приєднання до договору публічної оферти та згоди з Правилами транспортного експедирування вантажів (багажу) Відповідача, а тому до договору перевезення укладеного між Позивачем та Відповідачем мають застосовуватись положення глави 32 Господарського кодексу України та глави 64 Цивільного кодексу України, а не договору публічної оферти Відповідача. Але, Відповідач до правовідносин, що виникли між Позивачем та Відповідачем неправомірно застосував п. 9.9. публічного договору Відповідача, до якого Позивач не приєднувався.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із тим, що за переконанням Позивача, Відповідач протиправно зменшив розмір завданих збитків з 240 000 грн. до 1000 грн. з посиланням на умови публічного договору надання транспортно-експедиторських послуг, укладення якого заперечується Позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом ч. 1 ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Крім того, з аналізу ч. 1 ст. 929 ЦК випливає, що за предметом договори транспортного експедирування поділяються на договори з виконання послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу, договори з організації виконання таких послуг, а також договори, у яких обов`язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер.

При цьому можливим є укладення різних видів договору транспортного експедирування в залежності від обсягу зобов`язань експедитора. Зокрема, сторони можуть укласти договір про транспортно-експедиційне забезпечення доставки вантажу одержувачу, договір про транспортно-експедиційне забезпечення завезення (вивезення) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) та аеропорти, а також договір про окремі транспортно-експедиційні операції та послуги.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (ст. 611 ЦК України).

Згідно з частинами 1-3 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно з ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною третьої статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно з ст. 934 ЦК України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що транспортування вантажів Відповідачем здійснюється на підставі Договору надання транспортно-експедиторських послуг від 12.06.2018 № Д-Т-00067509, укладеного з Позивачем (надалі - Договір) та «Правил транспортного експедирування вантажів» (надалі - Правила), текст яких знаходиться в публічному доступі на сайті www.delivery-auto.com.ua, Експедитор приймає до транспортного експедирування вантаж на підставі квитанцій. Відправлення вантажу по квитанції означає, що клієнт ознайомлений і приймає Правила. Згідно Квитанції про прийом вантажу від 11.02.2022 № 0140418676 (надалі - Квитанція) від відправника Товариства з обмеженою відповідальністю «Горіхи світу», м. Бровари, на адресу одержувача - ОСОБА_1 , м. Минай, був відправлений вантаж в кількості 2 (двох) вантажних місць, вага вантажу 1058,00 кг, об`єм - 2,70 м3. Тип вантажу: харчова продукція. Примітки: відмова від страхування. Перевезення за даною квитанцією здійснювалося водієм Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю-трейдинг ЛТД» ОСОБА_2.

Судом встановлено. що укладений між сторонами договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 12.06.2018 № Д-Т-00067509 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.3. Договору встановлено, що якщо по закінченні строку дії дійсного договору жодна із сторін не заявила про його припинення, він вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік та на тих же умовах. З урахуванням того, що жодна з сторін не заявила про припинення Договору, він є діючим по сьогоднішній день, а тому, й перевезення вантажу 11.02.2022 за Квитанцією було здійснено на підставі та в рамках виконання Договору.

Згідно п. 2.1. Договору надання транспортно-експедиторських послуг здійснюється Експедитором на підставі замовлення Замовника. У квитанції зазначаються: адреса відправлення/одержання вантажу, дата і час завантаження, найменування вантажовідправника, тип вантажу, найменування вантажу, його вартість, кількість вантажних місць, включаючи вагу та об`єм, особливості перевезення вантажу (передбачені Правилами транспортного експедирування вантажів (багажу) ТОВ «Делівері, іншими спеціальними вимогами до вантажу), строк доставки, найменування Вантажоодержувача, платника послуг та їх телефони, вартість перевезення, додаткові умови. Квитанція на перевезення вантажу заповнюється за місцем відправки Експедитором. Після заповнення квитанції про прийняття вантажу до перевезення, Вантажовідправник повинен перевірити правильність відомостей та вартість послуг, зазначених у квитанції, із проставленням свого підпису.

Відповідно до п. п. 2.4.1 Договору Замовник зобов`язаний надати вантаж до транспортного експедирування з дотриманням вимог, передбачених Правилами транспортного експедирування вантажів (багажу) ТОВ «Делівері», іншими спеціальними вимогами до вантажу, зокрема: вантаж повинен бути затарований, опломбований (опечатаний), промаркований, підгрупований по вантажоодержувачах. Зданий до транспортного експедирування вантаж обов`язково повинен супроводжуватись документами, підтверджуючими кількість та вартість вантажу. У разі, якщо супроводжувальні документи упаковані в одному з вантажних місць, Вантажовідправник повинен зробити надпис «Документи» на упаковці такого вантажного місця.

Вищенаведене повністю спростовує посилання Позивача щодо ненадання ним згоди на застосування Правил транспортного експедирування вантажів (багажу), оскільки підписуючи Договір з Відповідачем, Позивач ще 12.06.2018 погодився з усіма його умовами, однією з яких було дотримання Правил транспортного експедирування вантажів (багажу) ТОВ «Делівері.

Щодо виплати відшкодування. 13.02.2022 о 17 год 30 хв на узбіччі автодороги сполучення Київ-Чоп за адресою с. Голубине, 737, Мукачівського р-ну, Закарпатської обл. відбулося займання причепу з д/н НОМЕР_1 транспортного засобу «Renault» д/н НОМЕР_2 за рейсом 987856, що підтверджується Актом про пожежу від 13.02.2022.

За даним рейсом здійснювалося перевезення вантажу за Квитанцією, що підтверджується багажною накладною від 12.02.2022 № 9991109100000186606.

Що стосується доводів Позивача про те, що ціна вантажу в розмірі 240 000,00 грн. була погоджена Відповідачем, шляхом складання Акту приймання вантажу за кількістю та якістю (надалі - Акт), слід зазначити наступне.

Частинами 1-3 статті 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми. Обставини, які можуть служити основою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств і організацій та пасажирів при автомобільних перевезеннях, засвідчуються актами встановленої форми.

Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються Правилами. Пунктами 15.1., 15.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, встановлено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

Відповідно до п. 15.2. Правил, перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що при видачі вантажу Вантажоодержувачу, у разі виявлення ушкодження, псування або втрати вантажу чи його частини, про таке ушкодження, псування або втрату Експедитор разом із представником Вантажоодержувача протягом 2-х діб від дня виявлення ушкодження чи втрати, складає акт приймання вантажу за кількістю та якістю.

Відповідно до п. 6.3.2. Правил Акт складається і підписується: з боку Експедитора - завідувачем складу або комірником, спільно з ще одним працівником Експедитора, з боку Вантажоодержувача - повноважним представником Вантажоодержувача.

Проте, Акт, приєднаний до позовної заяви був підписаний лише одним представником Відповідача, внаслідок чого він складений з порушенням, встановлених Правил, а тому не є належним та допустимим доказом. Крім того, в Акті також проставлено помітку про те, що вантаж не є застрахованим.

Пунктом 4.4. Договору встановлено, що Експедитор несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування при його транспортуванні у розмірі фактичної шкоди, окрім випадків, передбачених законодавством України. Розмір шкоди встановлюється виходячи із задекларованої вартості вантажу, але не може перевищувати його фактичної вартості. У випадках, якщо цінність вантажу не вказана, вантаж не застрахований в індивідуальному порядку, матеріальна відповідальність Експедитора перед замовником встановлюється у розмірі фактичного збитку, але не більше 1000,00 (однієї тисячі) гривень.

Аналогічне положення міститься в п. 7.10. Правил, згідно з яким, у випадках, якщо цінність вантажу не вказана, вантаж не застрахований в індивідуальному порядку (в т.ч., при своєчасному наданні документів відповідно до пунктів 6.3.1 та 6.3.2 Правил), матеріальна відповідальність Експедитора перед Замовниками встановлюється в розмірі фактичного збитку, але не більше 1000,00 (однієї тисячі) гривень. Враховуючи відсутність вини Відповідача у повній втраті вантажу, яка сталась внаслідок настання форс-мажорних обставин - пожежі, та не декларуванням Позивачем вартості вантажу, Відповідачем прийнято рішення про компенсацію Позивачу вартості вантажу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. (докази здійснення переказу компенсації додаються), проте Позивач, після отримання даної компенсації звернувся до суду.

Враховуючи наведене вище, під час розгляду цієї справи господарський суд враховує принципи "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".

Так, ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Суд звертає увагу на те, що поведінка позивача не відповідає принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У ст. І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права закріплено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.

Обов`язкові умови для застосування естопелю: (a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель; (b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони; (c) очевидна несправедливість підриву довіри.

a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель. Довіра добросовісної сторони має стати результатом попередньої поведінки недобросовісної сторони, здатної сформувати таку довіру (наприклад, будь-яких заяв, обіцянок, фактичної поведінки, що формує в іншої сторони обґрунтовані очікування, у тому числі й бездіяльності).

(b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони У добросовісної сторони мають виникнути певні очікування щодо подальшої поведінки іншої особи. Сторона має розумні підстави для того, щоб покладатися на поведінку контрагента.

(с) очевидна несправедливість підриву довіри. Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки.

(Добросовісність поведінки у практиці ЄСПЛ 1) рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, п. 46; 2) рішення у справі «Фрессо і Руар проти Франції» від 21 січня 1999 року, заява № 29183/95, п. 55; 3) рішення у справі «Карабет та інші проти України» від 17 січня 2013 року, заяви №№ 38906/07 і 52025/07, п. 276)

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

У наданих до матеріалів справи запереченнях відповідача судом встановлено факт укладення між сторонами спору Договору на транспортно-експедиторське обслуговування № Д-Т-00067509 від 12.06.2018, з огляду на що посилання Позивача на ту обставину, що він не приєднувався до договору публічної оферти Відповідача, про що свідчить відсутність підпису посадової особи Позивача та печатки в частині Квитанції, що передбачає приєднання до договору публічної оферти та згоди з Правилами транспортного експедирування вантажів (багажу) Відповідача, судом визнаються юридично неспроможними.

З огляду на викладене, системно проаналізувавши норми законодавства та встановивши, що позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову.

Отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та з урахуванням доказів, що були подані позивачем до суду на підтвердження свої вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги останнього до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛ-ТРАНС КОМПАНІ", яке належним чином виконало свої зобов`язання за договором транспортно-експедиторського обслуговування №000067509 від 12.06.2018, є недоведеними та необґрунтованими, що є підставою для відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОРІХИ СВІТУ".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов