Рішення

від 18.09.2024 по справі 910/3690/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2024Справа № 910/3690/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро»

про стягнення 156.855.549,10 грн.

Представники сторін:

від позивача: Станова Ю.В.;

від відповідача: Смолій Б.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.03.2024 до Господарського суду міста надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» із вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» про стягнення 90793341,23 грн, з яких 42248484,38 грн штрафу та 48544 856.85 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 відкрито провадження у справі №910/3690/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.05.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

10.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник (позивач) просив суд: 1) накласти арешт на все майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро», що знаходяться на банківських рахунках, відкритих цим товариством у банківських установах, в межах ціни позову 90793341,23 грн. 2) заборонити всім банківським установам, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Узелектро» має відкриті поточні рахунки, вчиняти будь-які дії з коштами, які наявні або надійдуть на рахунки відповідача (код ЄДРПОУ: 44303163) в межах заявленої ціни позову 90793341,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» про забезпечення позову у справі №910/3690/24.

01.05.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату за непоставлений товар у розмірі 49778703,13 грн, пеню у розмірі 8816699,27 грн за неповернення попередньої оплати, штраф у розмірі 7466805,47 грн за неповернення попередньої оплати, пеню у розмірі 48544856,85 грн за прострочення поставки товару та штраф у розмірі 42248484,38 грн за прострочення поставки товару, що разом становить 156855549,10 грн.

У підготовчому засіданні 22.05.2024 судом було прийнято до розгляду вказану заяву позивача, у зв`язка з чим спір у справі розглядається з новою ціною позову - 156855549,10 грн.; постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 22.05.2024.

15.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, вказав на існування обставин форс-мажору, а також вказав, що позивачем несвоєчасно було погоджено технічні характеристики товару, що призвело до прострочення його поставки.

У підготовчому засіданні 22.05.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 05.06.2024.

31.05.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 05.06.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 19.06.2024.

17.06.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 19.06.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 10.07.2024.

У підготовчому засіданні 10.07.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.08.2024.

У судовому засіданні 28.08.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 18.09.2024.

18.09.2024 відповідачем подано клопотання про витребування доказів, в якому відповідач також просив поновити строк для подання вказаного клопотання.

У судовому засіданні 18.09.2024 судом було задоволено клопотання відповідача про поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів та відмовлено у задоволенні вказаного клопотання у зв`язку з необґрунтованістю.

У судовому засіданні 18.09.2024 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача у судовому засіданні 18.09.2024 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 18.09.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.12.2022 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Узелектро» (постачальник) укладено Договір поставки №ЦЗВ-07-04522-01, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації №1, що є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації №1 до цього договору (п. 1.2 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022).

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (постачання зі сплатою мита), пункт призначення -згідно з рознарядкою покупця (відповідно до Інкотермс 2020).

Відповідно до п. 4.6 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.

Відповідно до п. 6.3 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 загальна ціна договору становить 374092200,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 16.1 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 22.12.2023. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару в межах строків, визначених умовами цього договору.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем було прострочено виконання зобов`язань за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 в частині поставки товару, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 42248484,38 грн та пеню у розмірі 48544856,85 грн.

01.05.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача попередню оплату за непоставлений товар у розмірі 49778703,13 грн, пеню у розмірі 8816699,27 грн за неповернення попередньої оплати, штраф у розмірі 7466805,47 грн за неповернення попередньої оплати, пеню у розмірі 48544856,85 грн за прострочення поставки товару та штраф у розмірі 42248484,38 грн за прострочення поставки товару, що разом становить 156855549,10 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач, зокрема, вказав на існування обставин форс-мажору, а також вказав, що позивачем несвоєчасно було погоджено технічні характеристики товару, що призвело до прострочення його поставки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 4.2 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки - протягом 190 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати.

Відповідно до п. 6.3 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 загальна ціна договору становить 374092200,00 грн з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало Товариству з обмеженою відповідальністю «Узелектро» письмову рознарядку від 23.12.2022 №ЦЗВ-20/3587 на поставку товару за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 на суму 374092200,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 7.2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» покупець здійснює попередню оплату у розмірі 25% вартості партії товару протягом 5-ти банківських днів на підставі рахунку-фактури, який надається постачальником протягом 3-х робочих днів з дня направлення відповідної письмової рознарядки згідно з п. 4.5 договору. Оплата 75% вартості партії товару за фактично поставлений товар здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової/податкових накладної/накладних, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію товару, обумовлену згідно з п. 4.2 цього договору та при наявності документів, зазначених у п. 5.4 договору, з врахуванням попередньої оплати у відповідності до абзацу першого цього пункту.

Судом встановлено, що на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000234 від 22.12.2022 на суму 374092200,00 грн позивач 28.12.2022 сплатив відповідачу 25% вартості товару - а саме грошову суму у загальному розмірі 93523050,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, копії яких долучені позивачем до позовної заяви.

Таким чином, відповідач повинен був поставити позивачу товар протягом 190 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати, а саме - до 06.07.2023 включно.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом встановлено, що 01.05.2023 відповідач поставив позивачу відповідно до умов Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 товар на суму 33498000,00 грн разом з ПДВ (без ПДВ - 27915000,00 грн, ПДВ - 5583000,00 грн), що підтверджується актом №1 прийому-передачі товару.

06.06.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, де сторони погодили, що ціна договору становить 311743500,00 грн без ПДВ… Дана додаткова угода відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України розповсюджує свою дію на відносини сторін, що виникли з 22.12.2022.

06.06.2023 сторони склали Акт №1/К коригування товару, в якому дійшли згоди скоригувати вартість поставленого за Актом №1 від 01.05.2023 товару, зменшивши його на суму ПДВ.

Також, судом встановлено, що 16.06.2023 відповідач поставив позивачу відповідно до умов Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 товар на суму 37623750,00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі товару.

Отже, у встановлений Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 строк (до 06.07.2023 включно) відповідач поставив продукцію на загальну суму 65538750,00 грн.

У п. 9.3.3 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 сторони погодили, якщо протягом 190 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати постачальник не здійснив відвантаження товару у відповідності до умов цього договору, постачальник протягом 3 (трьох) банківських днів з дня надання письмової вимоги покупцем, яка надається у порядку встановленому пунктом 4.5. цього договору, зобов`язаний повернути суму сплаченої попередньої оплати на розрахунковий рахунок покупця. За порушення строків повернення попередньої оплати покупець має право стягнути з постачальника штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) % від вартості неповернутої попередньої оплати, а за прострочення понад 10 (десять) банківських днів додатково стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день неповернення попередньої оплати.

Відповідно до п. 4.5 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один із таких способів: - на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення), - вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис; - шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документа. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2023 на електронну адресу відповідача позивачем було направлено вимогу вих. №ЦЗВ-20/2598 від 20.07.2023 про повернення попередньої оплати за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022.

Вказана вимоги вважається отриманою відповідачем 24.07.2023 (відповідно до п. 4.5 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022).

Щодо правової природи вимоги про повернення попередньої оплати за договором купівлі-продажу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов`язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).

При цьому, суд зауважує про неможливість існування одночасно (в один і той самий проміжок часу) і обов`язку постачальника поставити товар і обов`язку повернути попередню оплату, так як такі обов`язки є взаємовиключними.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, в якій сторони дійшли згоди специфікацію №1 у другій редакції (в редакції Додаткової угоди №1 від 06.06.2023) анулювати, включити до договору Специфікацію №2, Специфікацію №3 та Специфікацію №4.

Також, вказаною додатковою угодою сторони змінили ціну договору, вказавши, що загальна ціна договору становить 347195312,50 грн з ПДВ… дана додаткова угода набирає чинності з дати її підписання.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2023 відповідач поставив позивачу товар на суму 25133250,00 грн, 28.12.2023 - товар на суму 25133250,00 грн, 29.12.2023 - товар на суму 44656512,50 грн, що разом становить 94923012,50 грн.

Тобто, після надсилання позивачем відповідачу вимоги про повернення суми попередньої оплати, яка по суті є реалізацією покупця права на припинення правовідносин з поставки (у зв`язку з простроченням поставки товару постачальником), сторонами вчинялись дії, які свідчать про продовження правовідносин за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, зокрема, між сторонами була укладена додаткова угода до вказаного договору, відповідач постачав позивачу товар, позивач приймав товар та здійснював за нього оплату (додатково до здійсненої суми попередньої оплати).

Зважаючи на викладені обставини, суд вважає, що між сторонами не припинились у зв`язку з надсиланням позивачем вимоги про повернення суми попередньої оплати правовідносини за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 з поставки відповідачем на користь позивача решти товару (трансформаторів).

Як встановлено судом, на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000234 від 22.12.2022 на суму 374092200,00 грн позивач 28.12.2022 сплатив відповідачу 25% вартості товару - а саме грошову суму у загальному розмірі 93523050,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, копії яких долучені позивачем до позовної заяви.

Крім того, як вбачається з платіжних інструкцій, копії яких долучені позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог, при поставці відповідачем позивачу товару за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, залізницею було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» грошові кошти у загальному розмірі 116717415,63 грн.

Отже, загальний розмір сплачених позивачем на користь відповідача грошових коштів за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 становить 210240465,63 грн.

При цьому, як встановлено судом, відповідач поставив позивачу 4 одиниць товару на загальну суму 160461762,502 грн.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано суду доказів виконання обов`язку з поставки товару за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 на суму 49778703,13 грн (210240465,63 грн - «мінус» 160461762,502 грн), суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» про стягнення попередньої оплати у розмірі 49778703,13 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 9.3.1 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково сплачується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

Зважаючи на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для нарахування відповідачу штрафу, передбаченого п. 9.3.1 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022.

Перевіривши розрахунок штрафу, нарахований на підставі п. 9.3.1 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 (за прострочку поставки товару), викладений у позовній заяві, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» штрафу за прострочення поставки товару у розмірі 42248484,38 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за прострочення поставки товару у сумі 48544856,85 грн (за період з 22.07.2023 по 19.01.2024).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Іншого періоду нарахування пені умови Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 не містять.

Отже, оскільки відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 06.07.2023, враховуючи норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, обґрунтованим для нарахування пені є період з по 07.01.2024.

При цьому, суд зазначає, що прострочення виникло з 07.07.2023, а умова про нарахування пені у випадку, якщо прострочення триває понад 15 днів, вказує лише на момент виникнення права нарахування пені, а не на період нарахування.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок пені, відповідно до якого обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення поставки товару, є 46304054,25 грн (за період з 22.07.2023 по 07.01.2024, в межах заявленого позивачем періоду нарахування).

Отже, позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» пені за прострочення поставки товару у розмірі 48544856,85 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 46304054,25 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» пені у розмірі 8816699,27 грн та штрафу у розмірі 7466805,47 грн, які нараховані за прострочення повернення попередньої оплати, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 9.3.3 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, якщо протягом 190 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати постачальник не здійснив відвантаження товару у відповідності до умов цього договору, постачальник протягом 3-х банківських днів з дня надання письмової вимоги покупцем, яка надається у порядку, встановленому п. 4.5 договору, зобов`язаний повернути суму сплаченої попередньої оплати на розрахунковий рахунок покупця. За порушення строків повернення попередньої оплати покупець має право стягнути з постачальника штраф у розмірі 15% від вартості неповернутої попередньої оплати, а за прострочення понад 10 банківських днів додатково стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення попередньої оплати.

Як вже зазначалось вище судом, незважаючи на надіслану позивачем вимогу повернути попередню оплату, 08.08.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, в якій сторони дійшли згоди специфікацію №1 у другій редакції (в редакції Додаткової угоди №1 від 06.06.2023) анулювати, включити до договору Специфікацію №2, Специфікацію №3 та Специфікацію №4.

Також, вказаною додатковою угодою сторони змінили ціну договору, вказавши, що загальна ціна договору становить 347195312,50 грн з ПДВ… дана додаткова угода набирає чинності з дати її підписання.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2023 відповідач поставив позивачу товар на суму 25133250,00 грн, 28.12.2023 - товар на суму 25133250,00 грн, 29.12.2023 - товар на суму 44656512,50 грн, що разом становить 94923012,50 грн.

Тобто, після надсилання позивачем відповідачу вимоги про повернення суми попередньої оплати, яка по суті є реалізацією покупця права на припинення правовідносин з поставки (у зв`язку з простроченням поставки товару постачальником), сторонами вчинялись дії, які свідчать про продовження правовідносин за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, зокрема, між сторонами була укладена додаткова угода до вказаного договору, відповідач постачав позивачу товар, позивач приймав товар та здійснював за нього оплату (додатково до здійсненої суми попередньої оплати).

Враховуючи, що одночасно (в один і той самий проміжок часу) не може існувати і обов`язок постачальника поставити товар і обов`язок повернути попередню оплату, так як такі обов`язки є взаємовиключними (ст. 693 Цивільного кодексу України), беручи до уваги, що сторонами вчинялись дії, які вказують на відсутність підстав вважати, що обов`язок відповідача поставити товар припинився (після надіслання позивачем вимоги повернути попередню оплату), суд дійшов висновку про недоведеність вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені, нарахованої за прострочення повернення попередньої оплати (при цьому, період нарахування пені за прострочення поставки товару та період нарахування пені за прострочення повернення попередньої оплати співпадають).

Крім того, після укладення останньої додаткової угоди від 08.08.2023 позивач не відмовлявся від договору та вимог про повернення попередньої оплати не направляв.

За наведених обставин, суд дійшов висновку відмовити у позові Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» пені у розмірі 8816699,27 грн та штрафу у розмірі 7466805,47 грн, які нараховані за прострочення повернення попередньої оплати за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022.

Що стосується заперечень відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

У п.10.1 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 сторони погодили, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього договору та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.

Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини, непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками.

Відповідно до п. 10.2 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 сторона, що не може виконати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.

Згідно з п. 10.3 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду.

Відповідачем долучено до матеріалів справи копію Сертифікату Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати №3200-23-3417 від 27.07.2023 (вих. №446/03.23), в якому ТПП засвідчує форс-мажорні обставини за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, які тривають з 03.07.2023.

Вказаний Сертифікат ТПП ґрунтується та тих обставинах, що протягом 2023 року завод-виробник постійно стикався із затримками поставки імпортних комплектуючих силових трансформаторів по причинам, які від нього не залежали, у зв`язку з чим завод-виробник був вимушений тимчасово зупиняти частину виробничих процесів. Основною причиною, яка негативно вплинула на строки поставки силових трансформаторів відповідно до Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022, стало ускладнення логістичних процесів як на території України, так і на території інших держав.

Поставка силових трансформаторів на виконання умов Договору з території Республіки Узбекистан в Україну здійснювалась спочатку морським шляхом (до порту в м. Варна, Республіка Болгарія), після чого силові трансформатори доставлялись в Україну за допомогою спеціального вантажного автомобільного транспорту. Було вказано, що протягом 2023 року спостерігається велике навантаження на морські порти, через які здійснюються поставки товарів в Україну. Зокрема, розвантаження силових трансформаторів здійснювалось в порту м. Варна (Болгарія). У зв`язку із великою кількістю вантажних кораблів із негабаритними вантажами, розвантаження силових трансформаторів для подальшого їх транспортування в Україну затримувалось не декілька місяців. Також у зв`язку із воєнним станом в Україні існував дефіцит спеціальних вантажних автотранспортних засобів, які використовувались для перевезення силових трансформаторів. Дана проблема була пов`язана, зокрема, із неспроможністю українських логістичних компаній задовольняти актуальний попит всіх суб`єктів господарювання щодо перевезення негабаритних вантажів. При цьому міжнародні логістичні компанії в той час майже не здійснювали свою діяльність на території України, пов`язуючи це, в першу чергу, із військовими діями на території України.

Отже, перелічені вище обставини, які вплинули на виконання Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 (воєнний стан в Україні, логістичні проблеми, завантаженість морських портів тощо), були визначені відповідачем як обставини непереборної сили (форс-мажор), внаслідок дії яких він не зміг вчасно виконати зобов`язання за договором щодо поставки силових трансформаторів.

Як пояснив відповідач у відзиві на позовну заяву, сертифікатом ТПП засвідчені наступні форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які унеможливили повне виконання ним умов Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022: військова агресія проти України, що стало підставою введення воєнного стану, продовження дії правового режиму воєнного стану, введення комендантської години, військові дії, постійні ракетні та артилерійські обстріли, повітряні тривоги тощо.

Втім, суд зазначає, що у п.10.1 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 сторони погодили, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього договору, тоді як вищевказані обставини існували на дату укладення Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022.

Крім того, у п. 1.5 Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 сторони серед іншого вказали, що постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває від забороною відчуження.

За наведених обставин, суд відхиляє Сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати №3200-23-3417 від 27.07.2023 (вих. №446/03.23) як доказ існування форс-мажорних обставин за Договором поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022.

Так само, суд вважає необгрунтованими та недоведеними твердження відповідача про те, що позивачем несвоєчасно було погоджено технічні характеристики товару, що призвело до прострочення його поставки, оскільки з умов Договору поставки №ЦЗВ-07-04522-01 від 22.12.2022 не вбачається, що строк виконання відповідачем обов`язку поставити товар залежить від погодження залізницею технічних характеристик.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31, офіс 322; ідентифікаційний код: 44303163) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) попередню оплату у розмірі 49.778.703 (сорок дев`ять мільйонів сімсот сімдесят вісім тисяч сімсот три) грн 13 коп., штраф у розмірі 42.248.484 (сорок два мільйони двісті сорок вісім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн 38 коп., пеню у розмірі 46.304.054 (сорок шість мільйонів триста чотири тисячі п`ятдесят чотири) грн 25 коп та судовий збір у розмірі 934639 (дев`ятсот тридцять чотири тисячі шістсот тридцять дев`ять) грн 87 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 30.09.2024.

Суддя О.М. Спичак