Рішення

від 30.09.2024 по справі 910/9142/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2024Справа № 910/9142/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарт логістік Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Туашо»

про стягнення 61 478,92 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарт логістік Україна» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Туашо» заборгованості у розмірі 61 478,92 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в період з 15.09.2021 по 12.11.2021 позивач на замовлення відповідача організував міжнародне перевезення картин за маршрутом Київ (Україна) - Базель (Швейцарія) - Київ (Україна) шляхом залучення перевізників ФОП Дернова І.В. та ФОП Токар О.Т. Організація міжнародних перевезень позивачем здійснювалась на підставі усної домовленості. Оскільки відповідач відмовлявся від здійснення оплати за належним чином надані та послуги та не підписував первинні документи, позивач звернувся до відповідача з відповідною Претензією про сплату заборгованості в розмірі 61 478,92 грн. та підписання первинних документів вих.№03-07/24 від 03.07.2024. Проте, зазначена претензія повернулася позивача у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 61 478,92 грн., що також підтверджується карткою по рахунку 361.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.07.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 29.07.2024.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

У вересні - листопаді 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дарт Логістік Україна" (позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Туашо" (відповідач, замовник) виникли правовідносини, предметом яких є надання послуг з міжнародного транспортно-експедиційного обслуговування.

Так, відповідно до заявки №0005/09/2021/03112 від 22 лютого 2022 року, відповідачем було замовлено транспортно-експедиційне обслуговування вантажу за маршрутом: м. Київ (Україна) - м. Базель (Швейцарія) - м. Київ (Україна).

У відповідності до вказаної заявки сторонами погоджено наступні умови: завантаження: 15.09.2021; Київ, (Україна) - згідно CMR (Антоновича, 24); вантаж: картини; кількість: 10хБокс 10 коробок різних розмірів загальним об`ємом до 3-х метрів кубічних, вага 100 кг.; розвантаження: 18.09.2024; Базель, (Швейцарія) - згідно CMR (Elsдsserstrasse 215); вартість перевезення - 87 860,00 грн., строк оплати: 30 днів з моменту отримання рахунка-фактури та документів.

Зазначена заявка укладена за допомогою системи управління транспортом fireTMS.

З матеріалів справи вбачається, що для виконання даного замовлення, позивачем було залучено перевізників ФОП Дернова І.В., з якою укладено Заявку від 10.09.2021 на виконання перевезення за маршрутом Київ (Україна) - Базель (Швейцарія) за допомогою системи управління транспортом fireTMS та ФОП Токар О.Т., з яким укладено Заявку від 05.11.2021 на виконання перевезення за маршрутом Базель (Швейцарія) - Київ (Україна) за допомогою системи управління транспортом fireTMS.

Матеріалами справи підтверджується, що взяті на себе зобов`язання позивачем були виконані в повному обсязі, про що свідчать відмітки на СМR б/№ від 19 вересня 2021 року, СМR № 559899 від 12 листопада 2021 року, які підтверджують факт перевезення вантажу до місця розвантаження. Претензії з боку відповідача відсутні.

Оскільки відповідач відмовився від здійснення оплати за належним чином надані послуги та не підписав первинні документи, позивач звернувся до відповідача з відповідною Претензією про сплату заборгованості у розмірі 61 478,92 грн. та підписання первинних документів вих.№03-07/24 від 03.07.2024. Проте, зазначена претензія повернулася позивачу у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 61 478,92 грн., що також підтверджується карткою по рахунку 361.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Зазначена норма кореспондується з вимогами статті 144 Господарського кодексу України щодо підстав виникнення майнових прав та обов`язків суб`єктів господарювання.

За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим згідно з частиною першою статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

За змістом частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Як визначено частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Так, судом за матеріалами справи встановлено, що відповідачем було надано замовлення позивачу на перевезення вантажу, а саме картин автомобільним транспортом в міжнародному сполученні м. Київ (Україна) - м. Базель (Швейцарія) - м. Київ (Україна).

Вказана заявка укладена за допомогою системи управління транспортом fireTMS.

З метою виконання замовлення відповідача, позивачем було укладено транспортну заявку № ZL0005/09/2021/03112 від 10.09.2021 за допомогою системи управління транспортом fireTMS з ФОП Дернова Ірина Вікторівна відповідно до якої було погоджено:

1) дата завантаження: 15.09.2021 року;

2) маршрут: м. Київ (Україна) - м. Базель (Швейцарія);

3) вантаж: картини; кількість 10 коробок різних розмірів загальною об`ємом до 3-х метрів кубічних, вага 100 кг.;

4) Тягач: LC85094;

5) Водій: Щуренко Андрій;

6) адреса завантаження: м. Київ - згідно з CRM (Антоновича, 24);

7) адреса розвантаження: м. Базель - згідно з CRM (Elsдsserstrasse 215);

8) термін оплати: 20 днів з дня отримання документів та рахунків;

9) фрахт (нетто): 750,00 Євро.

Також позивачем було укладено транспортну заявку № ZL0003/11/2021/03112 від 05.11.2021 за допомогою системи управління транспортом fireTMS з ФОП Токар Олександр Тарасович відповідно до якої було погоджено:

1) дата завантаження: 05.11.2021 року;

2) маршрут: м. Базель (Швейцарія) - м. Київ (Україна);

3) вантаж: картини; кількість 10 коробок різних розмірів загальною об`ємом до 3-х метрів кубічних, вага 100 кг.;

4) Тягач: СЕ6596СТ;

5) Водій: Мацюк Володимир;

6) адреса завантаження: м. Базель - згідно з CRM (Elsдsserstrasse 215);

7) адреса розвантаження: м. Київ - згідно з CRM (Антоновича, 24);

8) термін оплати: 20 днів з дня отримання документів та рахунків;

9) фрахт (нетто): 650,00 Євро.

На підтвердження надання послуг з перевезення ФОП Дернова Ірина Вікторівна та ФОП Токар Олександр Тарасович позивачем долучено до матеріалів справи міжнародні товарно-транспортні накладні CRM; підписані в двосторонньому порядку Акти надання послуг № Ф0000000181 від 21.09.2021, № 1211 від 12.11.2021 та платіжні доручення № 45107 від 11.11.2021 на суму 23 595,00 грн., № 48104 від 09.12.2021 на суму 19 444,36 грн., що в свою чергу є підтвердженням здійснених позивачем оплат за надані послуги з міжнародного перевезення на користь перевізників.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаних вище заявок позивачем було організовано та здійснено перевезення вантажу, а саме: картин за маршрутом м. Київ (Україна) - м. Базель (Швейцарія) - м. Київ (Україна):

- автомобілем з номерними знаками LC85094, який перевозив виставкові зразки вагою 99,2 кг, на підтвердження чого надано міжнародну CMR накладну, в якій зазначено: відправник: Tuasho LLC, Ukraine, 01001 Kyiv, Antonovicha str. 24 aprt 10; одержувач: Elys, Basel 4056, Elsдsserstrasse 215; місце завантаження та розвантаження та дата, найменування вантажу, перевізник, данні автомобіля, дата перетину кордону. В полях 22, 23 та 24 міжнародної транспортної накладної наявні печатки відправника, перевізника та одержувача;

- автомобілем з номерними знаками СЕ6596СТ, який перевозив виставкові зразки вагою 99,2 кг, на підтвердження чого надано міжнародну CMR накладну, в якій зазначено: відправник: Felix Transport AG, Taistrasse 47, 4144 Ariesheim; одержувач Tuasho LLC, Ukraine, 01001 Kyiv, Antonovicha str. 24 aprt 10; місце завантаження та розвантаження та дата, найменування вантажу, перевізник, данні автомобіля, дата перетину кордону. В полях 22, 23 та 24 міжнародної транспортної накладної наявні печатки відправника, перевізника та одержувача.

Також в матеріалах справи міститься Карнет ATA/ATA Carnet № UA01/0169/21, що підтверджує оформлення тимчасового вивезення/ввезення виставкових вантажів, в даному випадку картин.

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) є належним та допустимим доказом відвантаження товару відповідачем та надання позивачем послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR дають суду підстави стверджувати про виконання позивачем обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

Факт надання позивачем послуг з організації міжнародного перевезення за вказаними заявками відповідачем не заперечувався.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи копій CMR, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з міжнародного перевезення вантажу з боку вантажоотримувача та відповідача (замовника) відсутні.

Таким чином суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з організації послуг з міжнародного перевезення вантажу, обумовлених заявками в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як визначено умовами Заявки № 0005/09/2021/03112 від 22.02.2022 року сума фрахту становить 87 860,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 21 від 22.02.2022 року на суму 61 478,92 грн.

Також позивачем до матеріалів позовної заяви долучено копію Акту № 172 надання послуг, відповідно до якого вартість послуги складає 61 478,92 грн.

Зазначений Акт містять підпис та печатку виконавця та не містять підпису та печатки замовника.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 03-07/24 від 03.07.2024 р. про оплату виконаного перевезення, в якій позивач вимагав протягом 3-х робочих днів з дати отримання вимоги виконати своє грошове зобов`язання, сплативши суму коштів у розмірі 61 478,92 грн., що підтверджується описом вкладення до цінного листа від 03.07.2024 р., фіскальним чеком від 03.07.2024 та накладною № 0408609963092 від 03.07.2024 р. Разом з тим, до вказаної претензії позивачем додано заявку на замовлення послуг, акт наданих послуг від 12.11.2021 № 172 та рахунок на оплату № 21 від 22.02.2022 р. Наразі, як вбачається з інформації з офіційного сайту Укрпошти, отриманої за допомогою сервісу про пошук поштових відправлень, поштове відправлення за № 0408609963092 було повернуто за зворотною адресою у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Необхідно зазначити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією (до якої відносяться і цінні листи) на дійсну адресу особи (в даному випадку відповідача по справі) є достатнім для того, щоб вважати відповідний лист направленим і відповідно належним повідомленням, оскільки отримання зазначеного листа відповідачем перебуває поза межами контролю відправника (в даному випадку позивачем по справі).

Отже, позивач направивши претензію з доданими до неї документами на належну адресу відповідача, виконав свій обов`язок щодо досудового врегулювання спору, а неотримання відповідачем претензії направленої засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» свідчить про неналежну поведінку останнього.

Близька за замістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, у постанові Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, у постанові Верховного суду 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

Суд зазначає, що обов`язку перевізника/експедитора з надання замовнику документів для оплати послуг кореспондує обов`язок замовника зі своєчасного підписання наданих перевізником актів приймання - передачі наданих послуг для засвідчення факту належного виконання послуг перевізником, їх перевірки і, у разі потреби, повідомлення виконавця про всі зауваження, що виникли.

Проте, доказів підписання та повернення відповідачем акту наданих послуг від 12.11.2021 № 172 матеріали справи не містять.

Факт надання послуг за вказаним актом наданих послуг від 12.11.2021 № 172 відповідачем не заперечувався.

Як встановлено судом, жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання акту наданих послуг від 12.11.2021 № 172, а також будь-яких зауважень щодо допущених перевізником недоліків у наданих послугах матеріали справи не містять.

Тобто, суд вважає вказаний підписаний в односторонньому порядку акт наданих послуг від 12.11.2021 № 172 таким, що погоджений замовником, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного виконання наданих послуг з міжнародного перевезення вантажу, отже доходить висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов заявок.

За таких обставин заявлені позивачем вимоги щодо стягнення основного боргу у сумі 61 478,92 грн. є законними й обґрунтованими.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 22 від 28.05.2024, Протокол доручення до Договору правової допомоги № 22 від 28.05.2024 № 1 від 28.05.2024, Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 26.08.2024 на суму 20 000,00 грн. та платіжні інструкції № 243 від 29.05.2024 на суму 3 000,00 грн., № 254 від 05.06.2024 на суму 17 000,00 грн.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак відповідачем будь-яких заперечень щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловлено.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Туашо» (01001, м. Київ, пров. Михайлівський, буд. 9, кв. 20; ідентифікаційний код: 40817543) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарт Логістік Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41; ідентифікаційний код: 43564941) заборгованість у розмірі 61 478 (шістдесят одна тисяча чотириста сімдесят вісім) грн. 92 коп., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 30.09.2024

Суддя О.А. Грєхова